26 вересня 2019 року 15 год. 30 хв.Справа № 280/3713/19 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді Максименко Л.Я.
за участю секретаря судового засідання Биховської А.П.
представника позивача - ОСОБА_1 .
представника відповідача - Муріної В.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовною заявою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2
до Головного управління ДФС у Запорізької області
про визнання протиправною та скасування вимоги
Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (далі - позивач) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Запорізької області (далі - відповідач), в якому позивач просить суд визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-14562-49 від 13.05.2019 на суму 21 030,90 грн.
Обґрунтовуючи заявлений позов, позивач вказує, що він, як фізична особа-підприємець, протягом періоду з 23.05.2016 по 30.04.2019 не здійснював підприємницької діяльності та не отримував дохід. Податкові декларації про майновий стан і доходи за 2016 -2018 роки та звіти про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску (за формою Д5) за 2016-2018 року до фіскальних органів були подані лише 24.06.2019. У свою чергу, орган доходів і зборів не проводив перевірку стосовно Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 та не складав відповідний акт, у зв'язку з чим, підстав для нарахування єдиного внеску щодо нього у контролюючого органу не було. Вважає, що вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-14562-49 від 13.05.2019 на суму 21 030,90 грн. винесена всупереч приписів діючого законодавства та підлягає скасуванню. Просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Відповідач позов не визнав, 27.08.2019 надав до суду відзив на адміністративний позов (вх. №35266), в якому зазначає, що з 23.05.2016 по теперішній час ОСОБА_2 перебуває на обліку у ГУ ДФС у Запорізькій області, як фізична особа - підприємець на загальній системі оподаткування. Вказує, що 09.02.2018 позивачу автоматично нараховано єдиний внесок в інтегрованій картці платника податків у сумі 8448,00 грн. за 2017 рік, за 4 квартали 2018 року - 2457,18 грн. х 4 = 9828,72 грн., за 1 квартал 2019 року по строку 19.04.2019 - 2754,18 грн. У зв'язку з викладеним, вважає, що ГУ ДФС у Запорізькій області сформовано вимогу про сплату боргу, згідно вимог чинного законодавства. Вважає позовні вимоги безпідставними та просить у задоволенні позову відмовити.
Ухвалою суду від 05.08.2019 відкрито спрощене позовне провадження, розгляд справи призначено на 30.08.2019 з викликом сторін.
У судовому засіданні 30.08.2019 оголошено перерву до 26.09.2019.
Представник позивача у судовому засіданні 26.09.2019 підтримав позовні вимоги.
Представник відповідача у судовому засіданні 26.09.2019 просив суд відмовити у задоволенні позову.
У судовому засіданні 26.09.2019 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 243 КАС України, у виняткових випадках залежно від складності справи складення рішення, постанови у повному обсязі може бути відкладено на строк не більш як десять, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - п'ять днів з дня закінчення розгляду справи.
Розглянувши матеріали справи, суд встановив:
ОСОБА_2 зареєстрований як фізична особа-підприємець 23.05.2016.
13 травня 2019 року Головним управлінням ДФС у Запорізькій області винесено Вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-14562-49, відповідно до якої заборгованість ОСОБА_2 зі сплати єдиного внеску складає 21 030,90 грн.
Не погодившись із Вимогою про сплату боргу (недоїмки) № Ф-14562-49 від 13.05.2019 позивач звернувся до суду з даним позовом.
Дослідивши спірні правові відносини та надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд дійшов наступних висновків.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон №2464- VI).
Відповідно до частини 1 статті 1 Закону №2464-VI, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування; а недоїмка - це сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Згідно ст. 2 Закону №2464-VI, дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону .
Пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI встановлено, що платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали загальну систему оподаткування.
Відповідно до частини 2 статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний, серед іншого, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з ч. 12 ст. 9 Закону № 2464-VI єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
Приписами п.2, 3 ч. 1 ст 7 Закону № 2464-VI (у редакції, що діяла до 01.01.2017) було визначено, що єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток). У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску
Для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску;
Таким чином, зазначені положення у редакції, яка діяла до 01.01.2017 передбачали саме право, а не обов'язок платника на визначення бази нарахування єдиного внеску у разі неотримання платником доходу у звітному періоді.
Надалі ж, Законом України від 06.12.2016 №1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" внесено зміни до Закону №2464-VI, що діють з 01.01.2017, зокрема, щодо обов'язковості визначення бази нарахування ЄВ у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року.
Фізичні особи - підприємці, які перебувають на загальній системі оподаткування нараховують єдиний внесок на суму доходу (прибутку), ОТРИМАНОГО ВІД ЇХ ДІЯЛЬНОСТІ, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
Згідно п.2 ч. 1 ст.7 Закону № 2464-VI разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.
Згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_2 23.05.2016 зареєстрований як фізична особа-підприємець та 23.05.2016 взятИЙ на облік як платник податків.
Суд зазначає, що соціальне страхування є складовим елементом системи соціального захисту.
Сплата єдиного внеску є формою участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Мета такої участі полягає у гарантуванні особі матеріального забезпечення у разі настання страхового випадку (як то безробіття, тимчасова непрацездатність, нещасний випадок на виробництві чи професійне захворювання, досягнення пенсійного віку тощо).
Так відповідач наполягає на необхідності сплати єдиного внеску позивачем як фізичною особою - підприємцем. Свою позицію фіскальний орган мотивує посиланням на те, що позивач у спірний період був зареєстрований фізичною особою - підприємцем, а отримання доходу від підприємницької діяльності не є визначальною ознакою для сплати єдиного внеску, оскільки Закон №2464-VI зобов'язує таку особу сплатити єдиний внесок і у разі відсутності доходу від ведення підприємницької діяльності.
Оцінюючи наведені доводи контролюючого органу, суд виходить з такого.
Дохід - це загальна кількість матеріальних цінностей, одержаних особою за певний проміжок часу.
Підприємницька діяльність за певних обставин може бути і збитковою, що виключає отримання особою доходу (прибутку).
Разом з цим, як дохід, так і збитки є результатом ведення такою особою підприємницької діяльності.
Але у цій справі позивач підприємницьку діяльність у спірний період не здійснюв. Офіційно у 2017-2018 роках позивач був працевлаштований у територіальному відділі освіти Олександрівського району та отримував заробітну плату за спірний період до винесення оскаржуваної вимоги.
Відповідачем підтверджено, що за період з 2018 по 2019 роки звіти позивачем до контролюючого органу не подавались.
Аналізуючи положення абзацу другого пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI, суд зазначає, що цією нормою визначено необхідність сплати єдиного внеску саме у випадку безпосереднього ведення особою підприємницької діяльності упродовж звітного періоду, оскільки у ній акцентовано увагу саме на наявності або відсутності у платника єдиного внеску доходу (прибутку).
Водночас Закон №2464-VI не містить норм щодо обов'язку фізичної особи - підприємця сплачувати єдиний внесок у разі, коли такою особою фактично не ведеться підприємницька діяльність.
Факт державної реєстрації фізичною особою індивідуальної підприємницької діяльності не зобов'язує таку особу до активного її ведення.
Зважаючи на те, що основоположним принципом збору єдиного внеску є обов'язковість законодавчого визначення умов і порядку його сплати, відсутність у законі конкретної вказівки на необхідність сплати єдиного внеску у вищеописаному випадку свідчить на користь висновку про відсутність у позивача обов'язку з його сплати.
Окремо суд вважає за доцільне зупинитись на підставах нарахування єдиного внеску та формування вимоги про сплату боргу (недоїмки).
Відповідно до підпункту 6 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI недоїмка - це сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Частинами 3 та 4 ст.25 Закону № 2464-VI передбачено, що суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Згідно частини четвертої статті 8 Закону № 2464-VI, порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) страхувальниками, визначеними Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України 20.04.2015 № 449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 04.05.2018 № 469) (далі - Інструкція № 449).
Згідно пункту 1 розділу VI Інструкції № 449 до платників, які не виконали визначені Законом обов'язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.
У відповідності до п. 3 розділу VI Інструкції, органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо:
- дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів;
- платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;
- платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається):
- платникам, зазначеним у підпунктах 1 та 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом десяти робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій);
- платникам, зазначеним у підпунктах 3 та 4 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом п'ятнадцяти робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень.
Пунктом ж 4 вказаного розділу Інструкції визначено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).
Як вбачається з матеріалів справи, а саме відповідно до Інтегрованої картки платника податків, заборгованість позивача зі сплати єдиного внеску у розмірі 21 030,90 грн. виникла на підставі наступного:
- зобов'язання, як фізичної особи - підприємця за січень - грудень 2017 року становить 8448,00 грн. ( 3200 грн. *22% * 12 =8448,00 грн.);
- зобов'язання, як фізичної особи - підприємця за січень - березень 2018 року становить 2457,18 грн. ( 3723 грн. *22% * 3 =2457,18 грн.);
- зобов'язання, як фізичної особи - підприємця за квітень - червень 2018 року становить 2457,18 грн. ( 3723 грн. *22% * 3 =2457,18 грн );
- зобов'язання, як фізичної особи - підприємця за липень - вересень 2018 року становить 2457,18 грн. ( 3723 грн. *22% * 3 -2457,18 грн.);
- зобов'язання, як фізичної особи - підприємця за жовтень - грудень 2018 року становить 2457,18 грн. ( 3723 грн. *22% * 3 =2457,18 грн.).
- зобов'язання, як фізичної особи - підприємця за січень - березень 2019 року становить 2754,18 грн. ( 4173 грн. *22% * 3 =2754,18 грн.).
- зобов'язання, як фізичної особи - підприємця за квітень - червень 2019 року становить 2754,18 грн. ( 4173 грн. *22% * 3 =2754,18 грн.).
В той же час, згідно ч.3 статті 9 Закону № 2464-IV, обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Отже, контролюючий орган мав право нарахувати внесок та сформувати вимогу про його сплату, на підставі: акта перевірки; звітності, що подається платником до органів доходів і зборів; бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до закону нараховується внесок.
Проте, позивач не подавав звітність, відповідач чи інший державний орган не проводив перевірку стосовно позивача, не витребовувались у позивача та не надавались відповідачеві бухгалтерські та інші документи.
Факт подання позивачем 24.06.2019 звітів про суми нарахованого доходу та суми нарахованого єдиного внеску (форма Д5) за 2017-2018 роки суд не приймає до уваги, оскільки оскаржувана вимога була винесена 13.05.2019, тобто раніше подання позивачем вказаних звітів. Тож, суд зауважує, що при винесенні оскаржуваної вимоги подані позивачем звіти за 2017-2018 роки контролюючим органом враховані не були.
Відомості з інтегрованої картки платника внеску не входять до переліку "інших документів", оскільки не підтверджують суми виплат (доходу). Такі відомості є підставою для призначення перевірки, під час проведення якої у платника внеску виникає право надати пояснення, що становить мінімальний стандарт права особи на участь у процесі прийняття рішення.
Посилання відповідача на те, що згідно з пунктом 4 розділу VI Інструкції №449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів, суд визнає безпідставними, з огляду на таке.
Структура даної норми, з огляду на вживання у ній законодавцем сполучника "та", свідчить про те, що підставою для формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) може бути або акт документальної перевірки та облікові дані з інформаційної системи органу доходів і зборів, або звіт платника про нарахування єдиного внеску та облікові дані з інформаційної системи органу доходів і зборів.
Тобто, облікові дані з інформаційної системи органу доходів і зборів не є самостійною підставою для формування вимоги про сплату боргу (недоїмки), оскільки така система призначена виключно для відображення відомостей, одержаних безпосередньо від платника або за результатами проведеної перевірки.
Вказане вище свідчить про порушення податковим органом процедури, яка передує прийняттю вимоги про сплату боргу (недоїмки).
Недотримання відповідачем строків прийняття відповідних рішень позбавило позивача можливість передбачати наслідки, та позбавило, у випадку необхідності та з належною допомогою, узгоджувати свою поведінку, та як наслідок призвело до покладення на позивача надмірного тягаря зі сплати єдиного внеску.
Таким чином, оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) прийнята всупереч встановленому порядку, передбаченому ч. 3 ст. 9 Закону України № 2464-VI та п. 3,4 Розділу VI Інструкції № 449.
У статті 19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до положень ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За сукупністю наведених обставин суд дійшов висновку, що заявлений адміністративний позов належить задовольнити.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у розмірі 768,40 грн., який підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд
Адміністративий позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС у Запорізької області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 166, код ЄДРПОУ 39396146) про визнання протиправною та скасування вимоги, - задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Запорізької області № Ф-14562-49 від 13.05.2019 про сплату боргу (недоїмки).
Стягнути на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Запорізької області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 15 жовтня 2019 року.
Суддя Л.Я. Максименко