21 жовтня 2019 року м.Житомир справа № 240/9770/19
категорія 11103110
Житомирський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Черняхович І.Е.,
секретар судового засідання Шевчук Т.А.,
за участю: представника позивача Мартинюк Н.В.,
представника відповідача Жмуцької О.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Житомирській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДФС у Житомирській області (далі - відповідач), в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 20.05.2019 №0117234-5113-0608.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що він є фізичною особою-підприємцем та згідно з договорами купівлі-продажу від 01.03.2012 та від 11.12.2013 володіє на праві приватної власності майновим комплексом, який складається з виробничого та адміністративного корпусу та розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Вказує, що 10 червня 2019 року ним було отримано податкове повідомлення-рішення від 20.05.2019 №0117234-5113-0608 про зобов'язання сплатити податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості за 2018 рік у розмірі 125205,01 гривень.
Позивач вважає, що вказане податкове повідомлення-рішення від 20.05.2019 №0117234-5113-0608 є протиправним та підлягає скасуванню, тому що при винесені вказаного рішення відповідачем була застосована ставка податку, затверджена рішенням Овруцької міської ради Житомирської області від 16.02.2018 №291 "Про встановлення місцевих податків та зборів на 2018 рік на території Овруцької ОТГ", яке набрало законної сили 01.03.2018. Оскільки зазначене рішення прийнято з порушенням строків, визначених у пп.12.3.4 п.12.3 ст.12 Податкового кодексу України, тобто пізніше як за шість місяців до початку бюджетного періоду 2018 календарного року, то на думку позивач нарахування відповідачем податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за ставками встановленими рішенням Овруцької міської ради Житомирської області від 16.02.2018 №291, можливе не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2019 року.
Крім того, на підтвердження протиправності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 20.05.2019 №0117234-5113-0608 ОСОБА_1 зазначає, що належний йому майновий комплекс, який складається з виробничого та адміністративного корпусів, та використовується позивачем в діяльності, спрямованій на виробництво товарів та послуг, відповідно до абзацу "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПКУ не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки.
З огляду на зазначене ОСОБА_1 вважає, що податкове повідомлення-рішення від 20.05.2019 №0117234-5113-0608, винесене відповідачем з порушенням чинного законодавства, а тому він звернувся з даним позовом до суду та просить його скасувати.
Ухвалою судді від 06 серпня 2019 року позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху, а позивачу надано десятиденний строк з дня отримання ним копії цієї ухвали для усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою судді від 02 вересня 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі №240/9770/19 за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання у справі на 26 вересня 2019 року о 10:00. Копію ухвали про відкриття провадження у справі 03 вересня 2019 року було надіслано на адресу місцезнаходження Головного управління ДФС у Житомирській області, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, що повернулось на адресу суду, ухвалу про відкриття провадження у справі Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській отримало 05 вересня 2019 року (а.с.59).
19 вересня 2019 року до суду надійшов відзив Головного управління ДФС у Житомирській області на позовну заяву, в якому відповідач зазначив, що позовні вимоги ОСОБА_1 є безпідставними та необґрунтованими. На підтвердження такої позиції відповідачем вказано, що на підставі пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 07 грудня 2017 року №2245-VІП "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2018 році" у 2018 році до рішень про встановлення місцевих податків і зборів, прийнятих органами місцевого самоврядування, у тому числі радами об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, після 15 липня 2017 року та у 2018 році, не застосовуються вимоги пп. 4.1.9 п. 4.1 та п. 4.5 ст. 4, пп. 12.3.4 п. 12.3, пп. 12.4.3 п. 12.4 та п. 12.5 ст. 12 Податкового кодексу України та Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності", а тому доводи позивача в частині недотримання строків прийняття рішення Овруцької міської ради Житомирської області від 16.02.2018 №291 "Про встановлення місцевих податків та зборів на 2018 рік на території Овруцької ОТГ" є безпідставними. З приводу позиції позивача про те, що належний йому майновий комплекс не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, відповідач зазначив, що застосування пункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового України можливе у разі дотримання двох обов'язкових умов, наявність промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств. Однак, на думку відповідача, жодна з обов'язкових умов позивачем не дотримана, оскільки згідно з відомостями про об'єкт нерухомого майна, будівля, яка на праві власності належить позивачу, не є будівлею промисловості, а пунктом "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України не охоплюється нерухомість, яка використовується фізичною особою у власній діяльності (а.с.68-39).
Враховуючи наведене, Головне управління ДФС у Житомирській області просить суд відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позову в повному обсязі.
В підготовчому судовому засіданні по справі, що відбулося 26 вересня 2019 року, було оголошено перерву до 10:00 21 жовтня 2019 року.
21 жовтня 2019 року до суду з'явились представник позивача - Мартинюк Н.В. та представник відповідача - Жмуцька О ОСОБА_2 .
Протокольною ухвалою суду, винесеною без виходу до нарадчої кімнати та занесеною до протоколу судового засідання від 21.10.2019 було закінчено підготовче провадження та розпочато розгляд справи №240/9770/19 по суті.
Під час судового розгляду справи представник позивача позовні вимоги підтримала в повному обсязі. Натомість, представник відповідача проти позову заперечувала з підстав, викладених відзиві на позовну заяву.
Заслухавши пояснення сторін та дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд встановив наступні обставини.
Судом встановлено, що на підставі договорів купівлі-продажу від 01.03.2012 (а.с.31-34) та від 11.12.2013 (а.с.39-42) ОСОБА_1 отримав у приватну власність майновий комплекс загальною площею 8975,2 кв.м., який складається з виробничого та адміністративного корпусу літ "Б" та розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності позивача на вказаний об'єкт нерухомості підтверджується наявною у матеріалах справи копією витягу про державну реєстрацію від 02.03.2012 (а.с.37-38), копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 11.12.2013 (а.с.43-44), а також Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно за №180818124 станом на 12.09.2019 (а.с.70-71).
20 травня 2019 року Головним управлінням ДФС у Житомирській області згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України та відповідно до підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України винесено податкове повідомлення - рішення №0117234-5113-0608, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов'язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості за 2018 ріку розмірі 125305,01 гривень (а.с.14). При цьому судом безспірно встановлено та не заперечувалось сторонами під час розгляду справи, що зазначене в податковому повідомленні - рішенні від 20.05.2019 №0117234-5113-0608 податкове зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, було обчислене відповідачем за ставкою податку, затвердженою рішенням Овруцької міської ради Житомирської області від 16.02.2018 №291 "Про встановлення місцевих податків та зборів на 2018 рік на території Овруцької ОТГ", яке набрало законної сили 01.03.2018 (а.с.20-30).
Вважаючи зазначене податкове повідомлення - рішення від 20.05.2019 №0117234-5113-0608 протиправним та винесеним з порушенням підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 та пункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, позивач звернувся до суду з вказаним позовом за захистом порушеного права.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Згідно з ч. 1 ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Підпунктом 16.1.4 п.16.1 ст.16 ПК України визначено, що платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28 грудня 2014 року №71-VIII, який набрав чинності з 01 січня 2015 року (далі - Закон №71-VIII), запроваджено новий місцевий податок, зокрема податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Правові основи оподаткування податком на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки встановлені статтею 266 розділу XII ПК України.
Згідно з підпунктом 266.1.1. пункту 266.1. статті 266 ПК України платниками податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
В свою чергу, об'єктом оподаткування вказаним податком є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (підпункт 266.2.1. пункту 266.1. статті 266 ПК України).
Відповідно до пункту 266.3. статті 266 ПК України базою оподаткування податком на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Як встановлено судом під час розгляду справи та підтверджено Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно за №180818124 ОСОБА_1 на праві приватної власності належить майновий комплекс загальною площею 8975,2 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.70-71).
Підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 ПК України закріплено, що обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об'єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.
Податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком) (пп. 266.7.2. п. 266.7 ст. 266 ПК України).
При цьому, згідно з пп. 266.5.1 п. 266.5 ст. 266 ПК України ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Повноваження сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, щодо податків та зборів, визначені в статті 12 ПК України.
Відповідно до пункту 12.3 статті 12 ПК України сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
Отже, встановлення податку на майно, зокрема в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є безумовним обов'язком місцевої ради, який повинен бути виконаний шляхом прийняття відповідного рішення.
Згідно з підпунктом 12.3.2 пункту 12.3 статті 12 ПК України при прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.
Підпунктом 12.3.3 пункту 12.3 статті 12 ПК України визначено, що копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів або про внесення змін до них надсилається в електронному вигляді у десятиденний строк з дня прийняття до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів, але не пізніше 1 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін до них.
Контролюючі органи не пізніше 10 липня поточного року складають зведену інформацію про розмір та дату встановлення ставок місцевих податків та зборів на відповідних територіях та подають її в електронній формі центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику, не пізніше 15 липня поточного року оприлюднює на своєму офіційному веб-сайті зведену інформацію про розмір та дату встановлення ставок місцевих податків та зборів на відповідних територіях.
Разом з тим, підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України визначено порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків. Зазначені рішення офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
Наведеною нормою передбачено обов'язок місцевої ради опублікувати рішення про встановлення місцевого податку, а також наслідки несвоєчасного опублікування відповідного рішення. Причому норма розрізняє період опублікування рішення ради (це період, який передує плановому), плановий період (у якому планується встановити місцевий податок) і наступний період, (тобто період, який є наступним за плановим).
Кожен із цих періодів має самостійне правове значення. При цьому такі періоди не можуть співпадати в часі. Зокрема, не може бути плановим період, у якому було прийняте та опубліковане відповідне рішення ради. Плановим у будь-якому разі може бути лише той період, який є наступним після періоду опублікування рішення ради.
Якщо таке рішення не буде опубліковано до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому підлягає застосуванню відповідний податок, таке рішення застосовується з початку наступного бюджетного періоду за тим, у якому планувалося запровадити відповідний податок.
Пунктом 12.4 статті 12 ПК України також закріплено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, щодо податків та зборів належать, зокрема: встановлення ставок місцевих податків та зборів в межах ставок, визначених цим Кодексом; а також до початку наступного бюджетного періоду прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів, зміну розміру їх ставок, об'єкта оподаткування, порядку справляння чи надання податкових пільг, яке тягне за собою зміну податкових зобов'язань платників податків та яке набирає чинності з початку бюджетного періоду.
Згідно з пунктом 12.5 статті 12 ПК України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті.
Таким чином, законодавець встановив чіткий строк, до якого органами місцевого самоврядування необхідно прийняти рішення про встановлення місцевих податків та зборів, а також їх ставок.
Судом встановлено, що 16 лютого 2018 року Овруцькою міською радою Житомирської області на восьмій сесії сьомого скликання прийнято рішення №291 "Про встановлення місцевих податків та зборів на 2018 рік на території Овруцької ОТГ", згідно якого встановлено ставку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки для об'єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб у розмірі 0,75 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року за 1 кв.м. бази оподаткування (а.с.20-30). Вказане рішення Овруцької міської ради Житомирської області від 16.02.2018 №291 набрало чинності 01.03.2018 року та було оприлюднено на офіційному сайті Овруцької міської ради 19 лютого 2018 року (а.с.74-76). Зазначене свідчить на користь висновку, що передбачені підпунктами 12.3.3 та 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України строки при прийнятті рішення Овруцької міської ради Житомирської області від 16.02.2018 №291 №291 "Про встановлення місцевих податків та зборів на 2018 рік на території Овруцької ОТГ" дотримані не були.
В той же час, суд зазначає, що пунктом 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 07 грудня 2017 року №2245-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2018 році" установлено, що у 2018 році до рішень про встановлення місцевих податків і зборів, прийнятих органами місцевого самоврядування, у тому числі радами об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, після 15 липня 2017 року та у 2018 році, не застосовуються вимоги пп. 4.1.9 п. 4.1 та п. 4.5 ст. 4, пп. 12.3.4 п. 12.3, пп. 12.4.3 п. 12.4 та п. 12.5 ст. 12 Кодексу та Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".
Тобто, у 2018 році законодавчо зупинено дію підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України та, відповідно, відсутні обмеження для органів місцевого самоврядування щодо строків прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
З огляду на зазначене, суд приходить до висновку, що застосовуючи при винесенні оскаржуваного в даній справі податкового повідомлення-рішення від 20.05.2019 №0117234-5113-0608 ставку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, встановлену рішенням Овруцької міської ради Житомирської області від 16.02.2018 №291 "Про встановлення місцевих податків та зборів на 2018 рік на території Овруцької ОТГ", відповідач діяв на підставі та у межах повноважень, встановлених чинним законодавством.
Щодо доводів позивача про те, що належний йому майновий комплекс відповідно до абзацу "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПКУ не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, суд зазначає наступне.
Відповідно до підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є житлова та нежитлова нерухомість, в тому числі її частка.
Вичерпний перелік об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, які не є об'єктами оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, затверджений підпунктом 266.2.2. пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України.
Так, підпункт 266.2.2. пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України встановлює, що не є об'єктом оподаткування:
а) об'єкти житлової та нежитлової нерухомості, які перебувають у власності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, а також організацій, створених ними в установленому порядку, що повністю утримуються за рахунок відповідного державного бюджету чи місцевого бюджету і є неприбутковими (їх спільній власності);
б) об'єкти житлової та нежитлової нерухомості, які розташовані в зонах відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення, визначені законом, в тому числі їх частки;
в) будівлі дитячих будинків сімейного типу;
г) гуртожитки;
ґ) житлова нерухомість непридатна для проживання, у тому числі у зв'язку з аварійним станом, визнана такою згідно з рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаної територіальної громади, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад;
д) об'єкти житлової нерухомості, в тому числі їх частки, що належать дітям-сиротам, дітям, позбавленим батьківського піклування, та особам з їх числа, визнаним такими відповідно до закону, дітям-інвалідам, які виховуються одинокими матерями (батьками), але не більше одного такого об'єкта на дитину;
е) об'єкти нежитлової нерухомості, які використовуються суб'єктами господарювання малого та середнього бізнесу, що провадять свою діяльність в малих архітектурних формах та на ринках;
є) будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств;
ж) будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку;
з) об'єкти житлової та нежитлової нерухомості, які перебувають у власності громадських організацій інвалідів та їх підприємств;
и) об'єкти нерухомості, що перебувають у власності релігійних організацій, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, та використовуються виключно для забезпечення їхньої статутної діяльності, включаючи ті, в яких здійснюють діяльність засновані такими релігійними організаціями добродійні заклади (притулки, інтернати, лікарні тощо), крім об'єктів нерухомості, в яких здійснюється виробнича та/або господарська діяльність;
і) будівлі дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів незалежно від форми власності та джерел фінансування, що використовуються для надання освітніх послуг;
ї) об'єкти нежитлової нерухомості державних та комунальних дитячих санаторно-курортних закладів та закладів оздоровлення та відпочинку дітей, а також дитячих санаторно-курортних закладів та закладів оздоровлення і відпочинку дітей, які знаходяться на балансі підприємств, установ та організацій, які є неприбутковими і внесені контролюючим органом до Реєстру неприбуткових установ та організацій. У разі виключення з Реєстру неприбуткових установ та організацій декларація подається платником податку протягом 30 календарних днів з дня виключення, а податок сплачується починаючи з місяця, наступного за місяцем, в якому відбулося виключення з Реєстру неприбуткових установ та організацій;
й) об'єкти нежитлової нерухомості державних та комунальних центрів олімпійської підготовки, шкіл вищої спортивної майстерності, центрів фізичного здоров'я населення, центрів з розвитку фізичної культури і спорту інвалідів, дитячо-юнацьких спортивних шкіл, а також центрів олімпійської підготовки, шкіл вищої спортивної майстерності, дитячо-юнацьких спортивних шкіл і спортивних споруд всеукраїнських фізкультурно-спортивних товариств, їх місцевих осередків та відокремлених підрозділів, що є неприбутковими та включені до Реєстру неприбуткових установ та організацій. У разі виключення таких установ та організацій з Реєстру неприбуткових установ та організацій декларація подається платником податку протягом 30 календарних днів з дня виключення, а податок сплачується починаючи з місяця, наступного за місяцем, в якому відбулося виключення з Реєстру неприбуткових установ та організацій;
к) об'єкти нежитлової нерухомості баз олімпійської та паралімпійської підготовки. Перелік таких баз затверджується Кабінетом Міністрів України;
л) об'єкти житлової нерухомості, які належать багатодітним або прийомним сім'ям, у яких виховується п'ять та більше дітей.
Системне тлумачення підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України свідчить про те, що законодавець у кожному буквеному пункті (від “а” до “л”) передбачив конкретні умови, за наявності яких нерухомість не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Кожен з цих випадків не підлягає розширювальному тлумаченню. Прикладом цього є зокрема те, що така умова як зв'язок об'єкту нерухомості з фактом її використання у своїй діяльності передбачений пунктами “е” та “і”, на відміну від пункту “є”. Більш того, кожен з визначених підпунктом 266.2.2 буквених пунктів має прив'язку або до статусу суб'єкта, який володіє такою нерухомістю (діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування (“д”), суб'єкти господарювання малого та середнього бізнесу (“е”), сільськогосподарський товаровиробник (“ж”), громадські організації інвалідів та їх підприємства (“з”), релігійні організації (“и”), та/або до виду нерухомості, його стану, місця розташування (непридатна до проживання (“ґ”), будівлі дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів (“і”), будівлі промисловості (“є”) тощо).
В свою чергу, ОСОБА_1 в позовній заяві зазначає, що належний йому майновий комплекс не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на підставі абзацу "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПКУ, яким закріплено, що будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств не належать до об'єктів оподаткування вказаним податком.
Разом з тим, буквальний аналіз пункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, на який посилається позивач, свідчить про те, що нерухомість, яка не є об'єктом оподаткування вказаним податком, має бути класифікована як "будівлі промисловості промислових підприємств". При цьому законодавець використав прислівник "зокрема", який уживається для підкреслення, виділення чого-небудь з-поміж однотипного, та який відноситься в даному випадку до виду будівель промисловості (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення), а не до суб'єкта власності.
Відповідно до положень підпункту 14.1.129-1. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України об'єкти нежитлової нерухомості - це будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють серед іншого будівлі промислові та склади (абз. "ґ" 14.1.129-1 підпункту 14.1.129-1. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).
Згідно з пунктом 5.3 статті 5 Податкового кодексу України інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.
Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року № 507, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу "Будівлі нежитлові" група 125 "Будівлі промислові та склади" клас 1251 "Будівлі промисловості".
Таким чином, до будівель промисловості відносяться об'єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 "Будівлі промисловості", який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 - "Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості", 1251.2 - "Будівлі підприємств чорної металургії", 1251.3 - "Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості", 1251.4 - "Будівлі підприємств легкої промисловості, 1251.5 - "Будівлі підприємств харчової промисловості", 1251.6 - "Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості", 1251.7 - "Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості", 1251.8 - "Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості", 1251.9 - "Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне".
Водночас, говорячи про промислове підприємство, необхідно зауважити, що в законодавстві України не існує правової норми, яка б чітко визначала дане поняття.
Відповідно до Національного класифікатора України ДК 009:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 29 листопада 2010 року № 530 (далі - ДК 009:2010), економічна діяльність - процес виробництва продукції (товарів і послуг), який здійснюють з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устаткування, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічну діяльність характеризують витрати на виробництво, процес виробництва та випуск продукції.
В свою чергу, класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) є складовою ДК 009:2010, згідно з яким процес промислового виробництва - це процес перероблення (механічного, хімічного, ручного тощо), який використовують для виготовлення нової продукції (споживчих товарів, напівфабрикатів чи засобів виробництва), оброблення товарів, які були у використанні, надання промислових послуг і який класифікують у секціях B "Добувна промисловість та розроблення кар'єрів", C "Переробна промисловість", D "Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря", E "Водопостачання; каналізація, поводження з відходами" та F "Будівництво".
З огляду на зазначене, промисловість в розумінні економічної теорії - це провідна галузь господарства, яка об'єднує підприємства, що виробляють електроенергію, знаряддя праці, предмети побуту, забезпечує потреби в паливі, сировині, матеріалах та різноманітних товарах.
Положеннями статті 62 Господарського кодексу України визначено, що підприємство, це самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.
Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків та може мати печатки.
Наведені положення дають підстави зробити висновок, що застосування пункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі дотримання двох обов'язкових умов: наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 15.05.2018 у справі №806/2461/17, яка відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України підлягає врахуванню судом до даних спірних правовідносин.
В контексті зазначеного суд приходить до висновку, що в межах спірних відносин наявна лише одна з обов'язкових умов - виробничі приміщення, оскільки належний ОСОБА_1 об'єкт нерухомості є майновим комплексом, що складається з виробничих та адміністративних будівель.
Відтак, об'єкт нерухомості (майновий комплекс), який на праві власності належить позивачу, навіть за наявності у нього статусу фізичної особи-підприємця, не підпадає під дію пункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, тому що цим пунктом не охоплюється нерухомість, яка використовується фізичною особою-підприємцем у власній господарській діяльності.
З огляду на зазначене, суд приходить до висновку, що доводи позивача в частині того, що належний йому майновий комплекс відповідно до абзацу "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПКУ не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, є безпідставними та відхиляються судом.
Враховуючи встановлені обставини справи, суд вважає, що приймаючи оскаржуване податкове-повідомлення рішення, відповідач діяв у спосіб та у межах повноважень, наданих йому законом.
Відтак, суд приходить до висновку про правомірність податкового повідомлення-рішення від 20.05.2019 №0117234-5113-0608, яким ОСОБА_1 визначено податкове зобов'язання зі сплатити податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2018 рік у розмірі 125205,01 гривень.
Вирішуючи спір по суті, суд враховує, що згідно з ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
При цьому суд відмічає, що "на підставі" означає, що суб'єкт владних повноважень: 1) повинен бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України; 2) зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним; "у межах повноважень" означає, що суб'єкт владних повноважень повинен приймати рішення, а дії вчиняти відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх; "у спосіб" означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби; "з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано", тобто використання наданих суб'єкту владних повноважень повинно відповідати меті та завданням діяльності суб'єкта, які визначені нормативним актом, на підставі якого він діє; "обґрунтовано", тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії). Рішення повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.
Згідно з частиною 1, 2 ст. 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідачем під час розгляду справи доведено та підтверджено наявною у матеріалах справи сукупністю належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів правомірність податкового повідомлення-рішення від 20.05.2019 №0117234-5113-0608.
Відтак, суд повно і всебічно з'ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, перевіривши їх наявними в матеріалах справи і дослідженими доказами, дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
З огляду на відмову в задоволенні позову питання про розподіл судових витрат судом не вирішується.
Керуючись статтями 77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
вирішив:
В задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС у Житомирській області (вул. Юрка Тютюнника, 7, м. Житомир, 10003; код ЄДРПОУ 39459195) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №01172345113-0608 від 20.05.2019 - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням приписів пп. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя І.Е.Черняхович
Повний текст судового рішення складено 29 жовтня 2019 року