Україна
Донецький окружний адміністративний суд
28 жовтня 2019 р. Справа№200/10287/19-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Стойки В.В., ознайомившись з матеріалами позовної заяви ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Управління Укртрансбезпеки у Донецькій області про визнання протиправною та скасування постанови,-
ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Управління Укртрансбезпеки у Донецькій області.
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що посадовими особами Уктртансбезпеки відносно нього було складено акт № 133852 та прийнято постанову про застосування адміністративно - господарського штрафу за порушення позивачем законодавства про автомобільний транспорт, а саме: на момент проведеня перевірки у ОСОБА_1 була відсутня товарно - транспортна накладна на вантаж та особиста картка водія.
Позивач вважає, що особиста картка водія характеризує процес здійснення перевезення, а тому не є тим документом, на підставі яких виконуються перевезення. Поряд з цим позивач наголошує, що станом на момент проведення перевірки була наявна видаткова накладна на вантаж, про що зроблено відповідний запис у акті.
На підставі зазначеного позивач просить визнати протиправною та скасувати постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу № 081339 від 25.06.2019 року, складену виконуючим обов'язки начальника Управління Укртрансбезпеки у Донецькій області відносно ОСОБА_1 , якою застосовано адміністративно-господарський штраф у сумі 1700, 00грн.
Ухвалою суду від 27.08.2019 року прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Управління Укртрансбезпеки у Донецькій області про визнання протиправною та скасування постанови і відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження суддею одноособово, в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Призначено засідання по справі.
Відзив на позовну заяву у встановлений строк подано не було. Пояснень щодо поважних причин його неподання - до суду не подано.
З огляду на наведене неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин судом кваліфіковано як визнання позову (ч. 4 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України).
Позивач у судове засідання не з'явився, про місце, дату та час розгляду справи був повідомлений належним чином, через відділ діловодства та документообігу Донецького окружного адміністративного суду надав клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Представник відповідача до судового засідання не з'явився, про місце, дату та час розгляду справи повідомлений належним чином.
Відповідно до ч. 1 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України, неявка у судове засідання будь - якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо не має перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Таким чином, на підставі ст. 205 КАС України судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.
Дослідивши заяви по суті справи, письмові докази, наявні у справі, суд встановив наступне.
23.05.2019 посадовими особами Управління Укртрансбезпеки у Донецькій області проведена перевірка транспортного засобу, що належить ОСОБА_1 , під час якої виявлено порушення: “Надання послуг з перевезення пасажирів легковим автомобілем на замовлення без оформлення документів, передбачених ст. 39 Закону України “Про автомобільний транспорт”, а саме: товарно - транспортної накладної на вантаж, особистої картки водія.
Водій транспортного засобу з актом ознайомився, зазначив в акті про наявність в нього видаткової накладної на вантаж.
25.06.2019 було прийнято постанову про застосування до позивача адміністративно - господарського штрафу № 081339, передбаченого абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України “Про автомобільний транспорт”.
З приводу спірних правовідносин суд зазначає наступне.
Відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень, регулює Закон України “Про автомобільний транспорт” від 05.04.2001 № 2344-ІІІ, Порядок здійснення державного контролю на автомобільному транспорті.
За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з положеннями статті 5, 6 Закону України "Про автомобільний транспорт" основним завданням державного регулювання та контролю у сфері автомобільного транспорту є створення умов безпечного, якісного й ефективного перевезення пасажирів та вантажів, надання додаткових транспортних послуг.
Державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі). Державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про автомобільний транспорт" рейдова перевірка (перевірка на дорозі) - перевірка транспортних засобів суб'єкта господарювання на маршруті руху в будь-який час з урахуванням інфраструктури (автовокзали, автостанції, автобусні зупинки, місця посадки та висадки пасажирів, стоянки таксі і транспортних засобів, місця навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, контрольно-вагові комплекси та інші об'єкти, що використовуються суб'єктами господарювання для забезпечення діяльності автомобільного транспорту).
Частиною 17 статті 6 Закону України "Про автомобільний транспорт" встановлено, що рейдові перевірки дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
У разі проведення рейдових перевірок автомобільний перевізник, що буде перевірятися, про час проведення перевірки не інформується (ч. 18 ст. 6 Закону України "Про автомобільний транспорт").
Постановою Кабінету Міністрів України від 08 листопада 2006 року № 1567 затверджено Порядок здійснення державного контролю на автомобільному транспорті (далі - Порядок № 1567), який визначає процедуру здійснення державного контролю за додержанням суб'єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (далі - суб'єкти господарювання), зокрема, вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, наявністю дозвільних документів на виконання перевезень та відповідністю виду перевезень, відповідних ліцензій, внесенням перевізниками-нерезидентами платежів за проїзд автомобільними дорогами.
Пунктом 15 Порядку № 1567 встановлено, що під час проведення рейдової перевірки перевіряється виключно: наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом; додержання вимог статей 53, 56, 57 і 59 Закону; додержання водієм вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР); відповідність зовнішнього і внутрішнього спорядження (екіпірування) транспортного засобу встановленим вимогам; оснащення таксі справним таксометром; відповідність кількості пасажирів, що перевозяться, відомостям, зазначеним у реєстраційних документах, або нормам, передбаченим технічною характеристикою транспортного засобу; додержання водієм автобуса затвердженого розкладу та маршруту руху; наявність у всіх пасажирів квитків на проїзд та квитанцій на перевезення багажу, а у разі пільгового проїзду - відповідного посвідчення; додержання водієм режиму праці та відпочинку, а також вимоги щодо наявності в автобусі двох водіїв у разі перевезення пасажирів на відстань 500 і більше кілометрів або перевезення організованих груп дітей за маршрутом, який виходить за межі населеного пункту та має протяжність понад 250 кілометрів; виконання водієм інших вимог Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів.
Положеннями статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт" визначено, що за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону, - штраф у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Як вбачається з акта проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом № 133852 від 23.05.2019 року під час проведення перевірки транспортного засобу, що належить позивачу, виявлено такі порушення: відсутність особистої картки водія та ТТН на вантаж.
Статтею 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" встановлено, що автомобільні перевізники, водії при здійсненні внутрішніх перевезень вантажів повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення. Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
Відповідно до п.11.1 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженних Наказом міністерства транспорта України № 363 від 14.10.1997 року (далі Правила № 363) товарно-транспортна накладна є основним документом на перевезення вантажів.
Також відповідно до п. 1 Постанови КМУ від 25.02.2009 року № 207 «Про затвердження переліку документів необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні» (далі Перелік № 207) товарно - транспортна накладна є обов'язковим документом для водія юридичної особи або фізичної особи - підприємця при здійсненні вантажних перевезень на договірних умовах.
Отже, чинне законодавство зобов'язує мати товарно-транспортну накладну тільки на перевезення автотранспортом на договірних умовах.
Разом з цим, у Правилах № 363, та у п. 2 Переліку № 207 товарно-транспортна накладна не названа серед документів, які мають бути у водія юридичної особи або фізичної особи - підприємця, що здійснює вантажні перевезення для власних потреб.
Видаткова накладна, яка була пред'явлена позивачем до перевірки є документом, на підставі якого здійснюються вантажні перевезення автомобільним транспортом для власних потреб, що передбачено п. 2 Переліку № 207.
З матеріалів справи та з позиції сторін не вбачається наявність у позивача статусу ФОП, відповідно підстави вважати, що позивач здійснював перевезення в рамках договірних правовідносин, відсутні.
Суд звертає увагу на те, що положеннями статті 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" передбачено документи, на підставі яких виконуються вантажні перевезення, проте особиста картка водія характеризуює процес здійснення перевезення, а тому не є тим документом, на підставі якого виконуються перевезення.
Отже, з урахуванням відсутності порушень Закону України “Про автомобільні перевезення”, суд вважає що спірна постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу № 081339 від 26 червня 2019 року є протиправною та підлягає скасуванню.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З огляду на вищевикладене, суд вважає за належне задовольнити позовні вимоги.
Згідно з частиною першою ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Так як позивач при зверненні до суду сплатив судовий збір в розмірі 768, 40грн., що підтверджується відповідною квитанцією від 16.08.2019 року № 0.0.1437767669, то з урахуванням висновків по суті позовних вимог, зазначена сума судового збору підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Щодо розподілу судових витрат на правничу допомогу в розмірі 5000, 00грн. суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Частиною 3 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно з ч. 4 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
При цьому, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 5 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Суд наголошує, що позивачем по справі не було надано жодного документу, з якого вбачається розмір понесених витрат на правничу допомогу та взагалі факт її надання, відповідно клопотання про компенсацію витрат на правничу допомогу в розмірі 5000, 00грн. задоволенню ен підлягає.
Керуючись ст.ст.2-15, 19-20, 42-48, 72-77, 90, 139, 118, 159-165, 199, 205, 244-250, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Управління Укртрансбезпеки у Донецькій області (ЄДРПОУ 7993783, м. Краматорськ, вул. Академічна, 11) про визнання протиправною та скасування постанови,- задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову управління Укртрансбезпеки у Донецькій області від 25 червня 2019 року № 081339 про застосування до ОСОБА_1 адміністративно - господарського штрафу в розмірі 1700, 00грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) судовий збір в розмірі 768, 40 грн.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя В.В. Стойка