Україна
Донецький окружний адміністративний суд
22 жовтня 2019 р. Справа№200/10289/19-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Галатіної О.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 ) до Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (87548, Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Зелінського, буд. 27а) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, суд -
20 серпня 2019 року на адресу Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
В обґрунтування позову зазначено, що позивач є пенсіонером, має статус внутрішньо переміщеної особи, у даний час перебуває на обліку в Маріупольському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області. Відповідач з вересня 2014 року по січень 2019 року включно, припинив виплату пенсії з підстав не передбачених ст. 49 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”. Позивач вважає, що відповідач грубо порушив охоронювані Конституцією та законами України права позивача на отримання пенсії, тим самим позбавив останнього єдиного джерела для існування.
Відповідачем до суду надано відзив на адміністративний позов, в якому зазначено, що позивачу була призупинена виплата пенсії з 01 листопада 2014 року по 31 січня 2019 року за результатами обміну інформацією з органами соціального захисту населення про осіб, які взяті на облік відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 року №509 “Про облік внутрішньо переміщених осіб”. Вважає, що перелік підстав щодо припинення виплати пенсії, визначений ч.1 ст.49 Закону України “про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” №1058, не є вичерпним та може врегульовуватись іншими нормативно-правовими актами. Просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
У судове засідання сторони не з'явилися, про дату, час та місце засідання повідомлені належним чином.
Відповідно до частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
З огляду на зазначене, оскільки у судове засідання не прибули представники сторін, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи без участі сторін в порядку письмового провадження.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадян України паспорт серії НОМЕР_1 , ІПН НОМЕР_2 , адреса реєстрації згідно паспортних даних: АДРЕСА_3 .
Згідно довідки № 0000366766 від 17 жовтня 2017 року позивач є внутрішньо переміщеною особою та зареєстрував своє місце проживання/перебування за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідачем у відзиві зазначено, що виплата пенсії позивачу призупинена з 01 листопада 2014 року по 31 січня 2019 року у зв'язку з проведенням чергового інформаційного обміну з органами соціального захисту населення, місце фактичного проживання не підтверджено.
Із встановлених обставин убачається, що між позивачем та відповідачем, як фізичною особою та суб'єктом владних повноважень, виник публічно-правовий спір у сфері соціального захисту, з приводу правомірності невиплати такого виду страхової виплати, як пенсія.
Вирішуючи спірні правовідносини суд виходив з наступного.
Відповідно до положень частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості. При цьому основи соціального захисту, а також форми і виді пенсійного забезпечення, визначаються виключно законами України (пункт 6 частини 1 статті 92 Конституції України).
Зокрема, з огляду на положення статті 4 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, одним з видів загальнообов'язкового державного соціального страхування є пенсійне страхування. При цьому відносини, що виникають за цим видом соціального страхування, регулюються законами, прийнятими відповідно до цих Основ.
Разом з цим, положення частини 1 статті 27 цих же основ передбачають, що виплати та надання соціальних послуг, на які має право застрахована особа за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, може бути припинено: а) якщо виплати призначено на підставі документів, що містять неправдиві відомості; б) якщо страховий випадок стався внаслідок дії особи, за яку настає кримінальна відповідальність; в) якщо страховий випадок стався внаслідок умисної дії особи; г) внаслідок невиконання застрахованою особою своїх обов'язків щодо загальнообов'язкового державного соціального страхування; д) в інших випадках, передбачених законами.
Отже, Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування вичерпних випадків припинення таких страхових виплат, як пенсія, не передбачають, але встановлюють, що вони можуть бути передбачені іншими законами.
Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” від 20.10.2014 №1706-VII (далі - Закон № 1706-VII).
Згідно статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Питання виплати пенсій врегульовані статтею 47 Закону №1058, згідно з якою пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
Підстави припинення виплати пенсії передбачені ст. 49 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 № 1058-VI (далі - Закон №1058).
Відповідно частини 1 статті 49 Закону України №1058 “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Отже, і закон, який є спеціальним, вичерпних випадків припинення пенсійних виплат не передбачав, але унормовував, що ці інші випадки припинення пенсійних виплат можуть бути передбачені тільки законом.
Також суд звертає увагу на те, що у будь-якому випадку, хоча припинення виплати пенсії могло мати місце й в інших випадках, передбачених іншим законом, воно можливе виключно на підставі рішення територіального органу Пенсійного фонду або за рішенням суду.
Судом встановлено, що виплата пенсії позивачу з 01 листопада 2014 по 31 січня 2019 року була призупинена, згідно звірки з даними управління праці та соціального захисту населення, рішення про зупинення пенсійних виплат Пенсійним органом не приймалося.
З огляду на викладене, суд вважає, що призупинення виплати пенсії позивачу з 01 листопада 2014 по 31 січня 2019 року мало місце не у спосіб передбачений законом України, а з точки зору положень статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було "законним".
Суд зазначає, що позивач має статус внутрішньо переміщеної особи, в силу положень статті 1 Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб”. Проте будь-яких положень щодо незастосування до внутрішньо переміщених осіб Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" постанови Кабінету Міністрів України №365 від 08 червня 2016 року (надалі за текстом - Порядок №365), а також положеннями Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" не містять положень про те, що ці два закони є спеціальними по відношенню до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Суд констатує, що Закон України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" та Закон України "Про боротьбу з тероризмом" не визначає жодної спеціальної підстави для припинення виплати особі будь-якого виду соціальної виплати, у тому числі і пенсії, як і не наділяє органи пенсійного фонду України правом не приймати рішення у випадку наявності підстави для припинення виплати пенсії, як це прямо встановлено частиною 1 статті 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" і тим більше, не встановлює права вчинити це автоматично на підставі інформації, отриманої від Держприкордонслужби про відсутність внутрішньо переміщеної особи за місцем проживання чи про її повернення до покинутого місця проживання і не повернення назад.
Положеннями статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені саме Конституцією та законами України.
Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії, суд вважає таким, що не мало ознак "законності". Тому, суд не бачить необхідним перевіряти дії пенсійного органу на предмет того чи переслідували вони легітимну мету: публічні або ж суспільні інтереси, а також чи було втручання у право на мирне володіння своїм майном пропорційним поставленій меті. Встановлення судом відсутності "законності втручання", тобто вчинення дії не у спосіб, що встановлений законом, є окремою підставою, яка вказує на те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.
Згідно ч. 1 ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачем не надано суду жодного доказу правомірності дій щодо припинення виплати пенсії позивачу в розумінні зазначеної норми Закону.
Оскільки під час розгляду справи встановлена протиправність дій органу владних повноважень щодо припинення виплати пенсії позивачу, суд вважає позовні вимоги в цій частині такими, що підлягають задоволенню з ухваленням рішення про зобов'язання суб'єкта владних повноважень поновити виплату пенсії позивачу.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що виплата пенсії була призупинена саме з 01 листопада 2014 по 31 січня 2019 року, а тому для відновлення порушеного права позивача на отримання пенсії відповідача дійсно слід зобов'язати здійснити позивачу нарахування і виплату пенсії з 01 листопада 2014 по 31 січня 2019 року.
За таких обставин суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 23 вересня 2019 року, суд відстрочив позивачеві сплату судового збору у розмірі 768,40 грн. до ухвалення судового рішення.
Згідно з положеннями частини першої статті 139 КАС при задоволені позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, судовий збір у розмірі 768,40 грн. підлягає стягненню на користь Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
На підставі вищевикладеного та керуючись статями 2-15, 19-21, 72-79, 90, 94, 122, 123, 132, 159-161, 164, 192-194, 224-228, 241-247, 255, 253-263, 293-295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 ) до Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (87548, Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Зелінського, буд. 27а) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01 листопада 2014 по 31 січня 2019 року.
Зобов'язати Маріупольське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області (ЄДРПОУ 42171861, 87548, Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Зелінського, буд. 27а) нарахувати та сплатити заборгованість по пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 ) з 01 листопада 2014 по 31 січня 2019 року.
В решті позовних відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь спеціального фонду Державного бюджету України судовий збір у розмірі 768,40 грн.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до п. 15.5 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя О.О. Галатіна