28 жовтня 2019 року Справа № 200/8432/19-а
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Турової О.М.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
03.07.2019 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, відповідач), в якій позивач просить:
- визнати противоправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49033, м. Дніпро, проспект Б. Хмельницького, буд.116а, код ЄДРПОУ 21910427) щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 , ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ), починаючи з 01.11.2015р.;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49033, м. Дніпро, проспект Б. Хмельницького, буд. 116а, ЄДРПОУ 21910427) поновити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ), виплату пенсії та здійснити виплату заборгованості по сплаті пенсії починаючи з 01.11.2015р.
В обґрунтування позовних вимог зазначалося, що ОСОБА_1 є пенсіонером та отримує пенсію за віком. У зв'язку із проведенням бойових дій та антитерористичної операції в її населеному пункті вона була вимушена покинути своє постійне місце проживання та переїхати до міста Дніпра, де і стала на облік як внутрішньо переміщена особа, про що видано довідку від 17.11.2014р. Проте, відповідач з 01 листопада 2015 року припинив їй виплату пенсії з підстав, не передбачених ст.49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Позивач вважає такі дії незаконними, оскільки вони порушують її право на пенсійне забезпечення.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 08.07.2019 року позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії передано за підсудністю до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.07.2019 року зазначена вище справа розподілена судді Туровій О.М.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.08.2019 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху з наданням позивачеві строку для усунення недоліків.
27.08.2019 року представник позивача - адвокат Санамян О.О. надала до канцелярії суду заяву про усунення недоліків та квитанцію про сплату судового збору у розмірі 768,40 грн. за подання позовної заяви, таким чином усунула зазначені недоліки.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.09.2019 року прийнято вищевказану позовну заяву ОСОБА_1 до розгляду та відкрито провадження у справі №200/8432/19-а за цією позовною заявою, призначено цю справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи з 14.10.2019 року, а також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву. Крім того, вказаною ухвалою суду витребувано у відповідача завірені належним чином копії матеріалів пенсійної справи ОСОБА_1 .
23.10.2019 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов відзив ГУ ПФУ в Дніпропетровській області на позовну заяву ОСОБА_1 , в якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог та просить відмовити у їх задоволенні у повному обсязі, припинення виплати пенсії ОСОБА_1 пояснює посиланням на постанови Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року №509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб» (далі - Постанова КМУ №509), від 05 листопада 2014 року №637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (далі - Постанова КМУ №637) та від 08 червня 2016 року №365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (далі - Постанова КМУ №365). При цьому відповідач зазначає, що 17 листопада 2014 року ОСОБА_1 управлінням соціального захисту була видана довідка внутрішньо переміщеної особи № НОМЕР_2 , строк дії якої скінчився 17 листопада 2015 року, у зв'язку із чим зазначена довідка є недійсною. Термін дії зазначеної довідки востаннє продовжено з 18.05.2015 року по 17.11.2015 року. Отже, станом на теперішній час довідка, що підтверджувала статус внутрішньо переміщеної особи - ОСОБА_1 не є дійсною, тому листом від 22 лютого 2019 року за №114/03.06-13 ГУ ПФУ в Дніпропетровській області повідомило представника позивача про можливість повернення до питання поновлення виплати пенсії після надання довідки про взяття її на облік як внутрішньо переміщеної особи. Однак, позивач не зверталась до відповідача з заявою про поновлення виплати пенсії та не надала довідку внутрішньо переміщеної особи. Відповідач наголошував, що позивач у визначеному законодавством порядку не вживала заходів, спрямованих на отримання належної їй суми пенсійних виплат та у зв'язку із цим не змогла отримувати вказані виплати, тобто реалізувати гарантоване Конституцією право. Крім того, відповідач зазначав, що відповідно до довідки про розмір призначеної та фактично отриманої пенсії ОСОБА_1 та витягу з електронної пенсійної справи позивача виплату пенсії ОСОБА_1 припинено з 01 листопада 2017 року, отже, з 01 листопада 2015 року по 31 жовтня 2017 року пенсію позивачу виплачено відповідно до норм діючого законодавства, а тому позовні вимоги щодо зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити виплату пенсії та здійснити виплату заборгованості ОСОБА_1 з 01.11.2015 року не підлягають задоволенню. На підставі викладеного відповідач вважає, що діяв у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України, Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», підзаконними нормативними актами, прийнятими постановами Кабінету Міністрів України. Також відповідач вважає, що права позивача порушені не були, у зв'язку з чим у задоволенні позовних вимог їй варто відмовити.
Відповідно до ч.1 ст.257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Згідно з п.2 ч.1 ст.263 КАС України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Відповідно до ч.2 ст.263 КАС України справи, визначені частиною першою цієї статті, суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Частиною 4 статті 243 КАС України встановлено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Зважаючи на наведене та відповідно до вимог ст.ст. 243, 250, 257, 263 КАС України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.
Дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог, з огляду на таке.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 є громадянкою України та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується її паспортом громадянина України серії НОМЕР_3 , копія якого міститься в матеріалах справи.
Позивач є пенсіонером за віком, про що свідчить її пенсійне посвідчення № НОМЕР_4 , видане 10.08.1994р., копія якого також долучена до матеріалів справи.
Відповідно до довідки управління соціального захисту населення від 17 листопада 2014 року №1201681230 про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції ОСОБА_1 постійно проживала у Ворошилівському АДРЕСА_1 , і перемістилася з тимчасово окупованої території (району проведення антитерористичної операції) в АДРЕСА_2 , 20 вересня 2014 року. Термін дії зазначеної довідки продовжено з 18.05.2015 року по 17.11.2015 року.
З 01 листопада 2014 року ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Дніпропетровській області як внутрішньо переміщена особа та до 01.11.2017 року отримувала пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Згідно з заявою позивача від 29 вересня 2014 року електронну пенсійну справу ОСОБА_1 переведено до Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Дніпропетровська з Управління Пенсійного фонду України у Ворошилівському районі м. Донецька.
Як слідує з матеріалів пенсійної справи ОСОБА_1 , копія яких долучена до матеріалів справи, за час перебування позивача на обліку у відповідача останнім здійснювалося нарахування та виплата пенсії ОСОБА_1 до 01.11.2017р., при цьому протягом вказаного періоду мало місце призупинення здійснення пенсійних виплат позивачеві відповідно до розпорядження Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України у м. Дніпропетровську від 27.03.2017р. до з'ясування місця проживання пенсіонера з ознакою « 9», але в подальшому на підставі Протоколу №23 від 15.06.2017р. Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам виконкому Соборної районної у місті Дніпрі ради виплата пенсії ОСОБА_1 була поновлена з липня 2017 року у зв'язку із проведеною фізичною ідентифікацією особи заявника з урахуванням акта обстеження матеріально-побутових умов сім'ї та згідно з заявою позивача, нараховані суми пенсії за період призупинення її виплати виплачені ОСОБА_1 у липні 2017 року, однак, з листопада 2017 року виплата пенсії позивачеві знову призупинена відповідачем, що останнім визнається та підтверджується матеріалами пенсійної справи, в тому числі довідкою про розмір призначеної та фактично отриманої пенсії ОСОБА_1 за період з 01.01.2015р. по 31.12.2017р. від 22.10.2019р.
Отже, судом встановлено, що з 01.11.2017р. ГУ ПФУ в Дніпропетровській області виплату пенсії ОСОБА_1 de facto припинило.
На адвокатський запит представника позивача ГУ ПФУ в Дніпропетровській області листами 20.11.2018р. за №365/03.6-13, від 16.01.2019р. №23/03.6-13 та від 22.02.2019р. за №114/03.6-13 повідомило, що 17 листопада 2014 року ОСОБА_1 управлінням соціального захисту була видана довідка внутрішньо переміщеної особи № НОМЕР_2 . При цьому відповідно до п.6 Порядку (в редакції Порядку, із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 06.06.2016 року №352) довідка, видана до 20 червня 2016 року, яка нескасована і строк дії якої не закінчився, є дійсною та діє безстроково, крім випадків передбачених статтею 12 Закону. У зв'язку із тим, що строк дії довідки №1201681230 закінчився 17 листопада 2015 року зазначена довідка є недійсною, отже, станом на теперішній час довідка, що підтверджувала статус внутрішньо переміщеної особи - ОСОБА_1 не є дійсною та скасована, тому до питання поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 можливо повернутися лише після надання довідки про взяття її на облік як внутрішньо переміщеної особи.
Вважаючи неправомірними дії відповідача щодо припинення виплати призначеної пенсії, позивач через свого представника звернулася до суду з адміністративним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зважає на таке.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх [...] у старості [...].
При цьому ст.92 Конституції України встановлено, що виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення […]
Рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), п. 2 ч. 1 ст. 49, друге речення ст. 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
У Рішенні № 25-рп/2009 Конституційний Суд України зауважив, що всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавлено цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.
Стаття 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (у редакції протоколів № 11 та № 14 (04 листопада 1950 року) визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (20 березня 1952 року) визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Пічкур проти України» (Заява № 10441/06) від 07 листопада 2013 року Європейський суд з прав людини зазначив, що право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. За наведених вище міркувань Європейський суд з прав людини дійшов висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала ст. 14 Конвенції у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу (параграфи 51, 54).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Суханов та Ільченко проти України» (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) від 26 червня 2014 року Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
Суд зазначив, що ст.1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: «перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов'язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою» (параграф 30).
Щодо соціальних виплат, ст.1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію ст. 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).
Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом ст. 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Щокін проти України» (Заяви №23759/03 та №37943/06) від 14 жовтня 2010 року Європейський суд з прав людини наголосив, що перша та найважливіша вимога ст.1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).
Європейська соціальна хартія (переглянута), від 03 травня 1996 року, яка набрала чинності для України 01 лютого 2007 року, визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист. Сторони визнають метою своєї політики, яку вони запроваджуватимуть усіма відповідними засобами як національного, так i міжнародного характеру, досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися такі права та принципи: Кожна особа похилого віку має право на соціальний захист. […]
У передмові Керівних принципів з питання переміщення осіб всередині країни Організації Об'єднаних Націй (документ ООН E/CN.4/1998/53/Add.2 (1998)), яка визначає сферу охоплення та мету принципів, визначено, що для цілей цих Принципів внутрішньо переміщеними особами вважаються особи або групи осіб, яких змусили покинути свої будинки або звичні місця проживання, зокрема в результаті або щоб уникнути негативних наслідків збройного конфлікту, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини, надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру, і які не перетинали міжнародно визнаних державних кордонів.
Відповідно до ст.1 Закону України від 20 жовтня 2014 року №1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон № 1706-VII) визначено, що внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру […]
Відповідно до ч.1, ч.8 ст.4 Закону № 1706-VII (в редакції, чинній з 27.03.2015р. по 13.01.2016р.) факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (далі - довідка) видається структурним підрозділом місцевої державної адміністрації з питань соціального захисту населення в день подання заяви, підписується та засвідчується уповноваженою посадовою особою цього структурного підрозділу без сплати будь-яких платежів та зборів, включаючи як першу видачу такої довідки, так і в разі повторної її видачі у випадку втрати, пошкодження або з метою продовження її дії. Термін дії такої довідки становить шість місяців з моменту її видачі. У випадку продовження дії обставин, що визначені у статті 1 цього Закону, термін дії такої довідки може бути продовжено на наступні шість місяців, для чого внутрішньо переміщена особа має повторно звернутися за фактичним місцем свого проживання до відповідного структурного підрозділу відповідної місцевої державної адміністрації з питань соціального захисту населення.
Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 року №509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб» (далі - Порядок №509) з наступними змінами врегульовано механізм видачі довідок про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб.
Згідно з п.6 Порядку №509 (в редакції чинній з 09.09.2015р. до 17.03.2016р.) у разі продовження дії обставин, що визначені в статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», строк дії такої довідки може бути продовжений на наступні шість місяців, для чого внутрішньо переміщена особа має повторно звернутися за фактичним місцем свого проживання до уповноваженого органу.
13.01.2016р. набули чинності зміни до Закону №1706-VII, відповідно до яких ч.1 ст.4 цього Закону викладено в наступній редакції: «факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону».
Постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб» затверджено Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, пунктами 1 та 2 якого передбачено: […] Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (далі - довідка) є документом, який підтверджує факт внутрішнього переміщення і взяття на облік внутрішньо переміщеної особи» (пункт 1). Для отримання довідки повнолітня або неповнолітня внутрішньо переміщена особа звертається особисто, а малолітня дитина, недієздатна особа або особа, дієздатність якої обмежена, - через законного представника із заявою про взяття на облік, форму якої затверджує Мінсоцполітики, до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад. […] (пункт 2).
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року №637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (далі - Постанова КМУ №637) (у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509 (Офіційний вісник України, 2014 р., № 81, ст. 2296; 2015 р., № 70, ст. 2312). Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, проводиться через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства “Державний ощадний банк України” з можливістю отримання готівкових коштів і проведення безготівкових операцій через мережу установ і пристроїв будь-яких банків тільки на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження. Соціальні виплати особам з інвалідністю I групи та особам, які за висновком лікарсько-консультативної комісії не здатні до самообслуговування і потребують постійної сторонньої допомоги, за їх письмовими заявами можуть проводитись публічним акціонерним товариством “Укрпошта” (далі - ПАТ “Укрпошта”) з доставкою додому за фактичним місцем проживання/перебування таких осіб; […]
[…] Припинення або відновлення соціальних виплат проводиться структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад або управліннями Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, об'єднаними управліннями згідно з Порядком здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 р. № 365 “Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам” (Офіційний вісник України, 2016 р., № 47, ст. 1702).
08 червня 2016 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову №365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», пунктом 1 якої затверджено Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання /перебування.
Пунктом 4 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам установлено, що соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам призначаються і виплачуються […] територіальними органами Пенсійного фонду України […] за місцем їх фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування.
Згідно з пунктом 2 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання /перебування контроль за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам здійснюють структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення) шляхом відвідування не рідше ніж одного разу на шість місяців фактичного місця проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи, про що складається акт обстеження матеріально-побутових умов сім'ї за формою, встановленою Мінсоцполітики. Якщо в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб є інформація щодо проходження особою фізичної ідентифікації в публічному акціонерному товаристві «Державний ощадний банк України», чергова перевірка у відповідному періоді не проводиться. […]
Згідно з пунктом 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування соціальні виплати припиняються у разі:
1) наявності підстав, передбачених законодавством щодо умов призначення відповідного виду соціальної виплати;
2) встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім'ї;
3) отримання рекомендацій Мінфіну щодо фактів, виявлених під час здійснення верифікації соціальних виплат;
4) скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб»;
5) отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.
Відповідно до ч.1 ст.12Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (в редакції, чинній як станом на 17.11.2015р., та і станом на 01.11.2017р.) підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа:
1) подала заяву про відмову від довідки;
2) скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину;
3) повернулася до покинутого місця постійного проживання;
4) виїхала на постійне місце проживання за кордон;
5) подала завідомо недостовірні відомості.
Абзацом 7 частини 1 статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (в редакції, чинній станом на 17.11.2015р.) передбачено, що рішення про скасування дії довідки надається уповноваженим органом у сфері міграції внутрішньо переміщеній особі протягом трьох днів з моменту прийняття такого рішення.
Абзацом 7 частини 1 статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (в редакції, чинній станом на 01.11.2017р.) визначено, що рішення про скасування дії довідки приймається керівником структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання особи та надається внутрішньо переміщеній особі протягом трьох днів з дня прийняття такого рішення.
Статтею 5 Закону України від 09 липня 2003 року №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) передбачено, що цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону […]
Відповідно до ч.2 ст.46 Закону №1058-IV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів […]
Статтею 47 Закону №1058-IV встановлено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України […]
Статтею 49 Закону №1058-IV визначено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; {Положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність, як такі, що є неконституційними на підставі Рішення Конституційного Суду № 25-рп/2009 від 07 жовтня 2009 року
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону […]
Позивач стверджує, що є внутрішньо переміщеною особою, перебуває на обліку у відповідача як отримувач пенсії, виплату якої їй з 01.11.2015 року безпідставно припинено.
Отже, суть позову полягає у протиправних, на думку позивача, діях відповідача щодо припинення з 01 квітня 2015 року виплати пенсії, призначеної їй за віком.
Надаючи правову оцінку фактичним обставинам справи, суд вважає, що для вирішення спору необхідно з'ясувати належність виконання відповідачем повноважень щодо здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеній особі та відповідність оскаржуваних дій відповідача ст.19 Конституції України та ст.2 КАС України.
Статус внутрішньо переміщеної особи не визначений у жодному міжнародному договорі, за яким Україна мала б зобов'язання. Поняття внутрішньо переміщеної особи міститься в рекомендаційному акті Організації Об'єднаних Націй «Керівні принципи з питання переміщення осіб всередині країни» (документ ООН E/CN.4/1998/53/Add.2 (1998)) (див. визначення у п. 35 цього рішення).
Визначення поняття внутрішньо переміщеної особи за національним правом міститься у ст.1 Закону № 1706-VII, який набрав чинності 22 листопада 2014 року.
Це визначення має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства). З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка:
- перебуває на території України на законних підставах;
- має право на постійне проживання в Україні;
- була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Отже, спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.
Проте реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Серед таких особливих потреб - доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема адресних програм для внутрішньо переміщених осіб, тощо. Очевидно, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону №1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.
Як зазначалося вище, згідно з п.1 Постанови КМУ №637 (у редакції, чинній станом на 01.11.2017р.) встановлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим Постановою КМУ № 509.Виплата (продовження виплати) пенсій, що призначені зазначеним особам, здійснюється виключно через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України».
Отже, умовами призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам є: знаходження внутрішньо переміщених осіб на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою; наявність рахунку в установі ПАТ «Державний ощадний банк».
Відповідно до п.6 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого Постановою КМУ №509, довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи діє безстроково, крім випадків, передбачених ст. 12 Закону № 1706-VII та абзацом шостим цього пункту. Довідка, видана до 20 червня 2016 року, яка не скасована і строк дії якої не закінчився, є дійсною та діє безстроково, крім випадків, передбачених ст.12 вказаного Закону.
Згідно з п.12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого Постановою КМУ №365, соціальні виплати припиняються у разі, зокрема, скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».
Чинний механізм виплати пенсій, який поєднує право на пенсію з реєстрацією пенсіонера як внутрішньо переміщеної особи, призвів до численних звернень до суду з адміністративними позовами про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити певні дії відповідними територіальними управліннями Пенсійного фонду України.
Право на соціальний захист, що включає право на забезпечення у старості, гарантоване громадянам України ч. 1 ст. 46 Конституції України.
Європейська соціальна хартія (переглянута), 1996 року, згода на обов'язковість якої надано Верховною Радою України та яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року, визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист. За цим Україна має міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами «досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися» права та принципи, що закріплені у Хартії.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом №1058-IV.
Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Частиною 3 ст. 4 Закону № 1058-IV визначено складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Ураховуючи те, що відповідно до ч.3 ст.4 Закону №1058-IV умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення, питання щодо припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення) не можуть регулюватися підзаконними актами.
Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею та є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
У ч.1 ст.49 Закону №1058-IV визначено перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду (див. п. 33 цього рішення).
Перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч.1 ст.49 Закону № 1058-IV, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.
Як слідує з відзиву на позов та листа ГУ ПФУ в Дніпропетровській області від 22.02.2019р. за №114/03.6-13, наданого у відповідь на звернення представника позивача, припинення виплати пенсії ОСОБА_1 здійснено у зв'язку із тим, що строк дії довідки від 17 листопада 2014 року №1201681230 про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, виданої ОСОБА_1 , закінчився 17 листопада 2015 року, отже, станом на теперішній час довідка, що підтверджувала статус внутрішньо переміщеної особи - ОСОБА_1 не є дійсною та скасована, тому до питання поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 можливо повернутися лише після надання довідки про взяття її на облік як внутрішньо переміщеної особи.
Водночас ані Законом №1058-IV не передбачено такої підстави припинення або призупинення виплати пенсії, як закінчення строку дії довідки про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції.
Як зазначалося вище, судом встановлено, ГУ ПФУ в Дніпропетровській області фактично припинило виплату пенсії ОСОБА_1 саме з 01.11.2017р., а не з 01.11.2015р., як зазначає позивач у своєму позові.
Наведено підтверджується матеріалами пенсійної справи, в тому числі довідкою про розмір призначеної та фактично отриманої пенсії ОСОБА_1 за період з 01.01.2015р. по 31.12.2017р. від 22.10.2019р., а також визнається самим відповідачем.
При цьому, станом на момент припинення пенсійних виплат позивачеві чинним на той час п.12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого Постановою КМУ №365, передбачено можливість припинення пенсійних виплат саме у разі скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», а не у разі закінчення строку її дії.
Відповідач у відзиві на позов та у листі від 22.02.2019р. за №114/03.6-13, зазначає, що оскільки строк дії довідки від 17 листопада 2014 року №1201681230 закінчився 17 листопада 2015 року, отже, станом на теперішній час довідка, що підтверджувала статус внутрішньо переміщеної особи - ОСОБА_1 не є дійсною та скасована, однак, жодних доказів саме скасування довідки від 17 листопада 2014 року №1201681230 ані рішенням уповноваженого органу у сфері міграції (як це передбачалося абз.7 ч.1 ст.12Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (в редакції, чинній станом на 17.11.2015р.)), ані рішенням керівником структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання особи (як це передбачено абз.7 ч.1 ст.12Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (в редакції, чинній станом на 01.11.2017р.)) не надає.
Також рішення про скасування довідки від 17 листопада 2014 року №1201681230 не містять і матеріали пенсійної справи ОСОБА_1 , копії якої долучені до матеріалів справи.
При цьому суд зауважує, що, незважаючи на те, що довідка від 17 листопада 2014 року № НОМЕР_2 , після останнього продовження строку своєї дії з 18.05.2015 року по 17.11.2015 року, є такою, строк дії якої скінчився 17.11.2015р., відповідач продовжував нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 після спливу строку дії цієї довідки ще два роки, а саме до 01.11.2017р., що відповідачем визнається.
При цьому станом на час припинення пенсійних виплат позивачеві дія довідки внутрішньо переміщеної особи відповідно до ч.1 ст.4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (в редакції, що набула чинності з 13.01.2016р.) взагалі не обмежується будь-яким строком, а тому і така підстава для припинення пенсійних виплат внутрішньо переміщеній особі як закінчення строку дії довідки внутрішньо переміщеної особи станом на 01.11.2017р. (на час фактичного припинення пенсійних виплат позивачеві відповідачем) не існувала.
Крім того, суд звертає увагу на те, що Конституційний Суд України у рішенні від 07 жовтня 2009 року №25-рп/2009 зауважив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
У рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейський суд з прав людини вказав, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю у поводженні, яка порушувала ст. 14 Конвенції у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу (див. цитату у п. 25 цього рішення).
У цих рішеннях Конституційного Суду України та Європейського суду з прав людини застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов'язане з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.
Матеріали пенсійної справи ОСОБА_1 не містять рішення відповідача про припинення пенсійних виплат з 01.11.2017р., однак фактично такі дії відповідачем було вчинено, що ним визнається.
Водночас, як свідчить аналіз положень Закону №1058-IV, припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених ст.49 цього Закону.
Крім того, щодо доводів відповідача відносно того, що припинення виплати пенсії ОСОБА_1 здійснено відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року №509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб», від 05 листопада 2014 року №637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» та від 08 червня 2016 року №365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», суд зазначає таке.
За змістом конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Згідно з п.6 ч.1 ст.92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Особливу увагу варто звернути на те, що у преамбулі до Закону №1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Водночас суд зазначає, що сплив строку дії довідки внутрішньо переміщеної особи не є передбаченою законом підставою для припинення виплати пенсії, а Постанова КМУ №365 є підзаконним нормативно-правовим актом, який обмежує встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем.
У цьому випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи потребує від пенсіонера на відміну від інших громадян України здійснення додаткових дій, не передбачених законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема ідентифікація особи, подання довідки внутрішньо переміщеної особи та надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду без законних на те підстав.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
У рішенні у справі «Суханов та Ільченко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (цитата у п.25 цього рішення).
Тому, припиняючи нарахування та виплату позивачеві пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об'єктом захисту за ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Щокін проти України», питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (цитата у п. 33 цього рішення).
Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.
З огляду на викладене, суд вважає, що припинення виплати пенсії позивачу з 01 листопада 2017 року було здійснено не у спосіб, передбачений Законом №1058-IV, а з точки зору положень ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.
Аналогічна позиція висловлена в рішення Верховного Суду від 03.05.2018р. у зразковій справі №805/402/18 (№Пз/9901/20/18) про припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеній особі.
Відповідно до вказаного вище рішення ознаками типових справ в контексті цієї зразкової адміністративної справи є такі:
1) позивач у цій категорії справ є пенсіонер, якому/якій призначено пенсію згідно із Законом № 1058-ІV та який/яка є внутрішньо переміщеною особою;
2) відповідачем є територіальний орган Пенсійного фонду України, на пенсійному обліку якого перебуває позивач;
3) спір виник з аналогічних підстав у відносинах, що регулюються одними нормами права (у зв'язку з припиненням територіальними органами Пенсійного фонду України виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам з підстав, які не передбачені п. 1, 3- 5 ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV);
4) позивачі заявили аналогічні позовні вимоги (по-різному висловлені, але однакові по суті: визнати неправомірними дії щодо припинення виплати пенсії та зобов'язати відповідача відновити виплату пенсії).
Висновки Верховного Суду в цій зразковій справі підлягають застосуванню в адміністративних справах, в яких позивач:
1) є громадянином України;
2) має статус внутрішньо переміщеної особи, що підтверджується довідкою органів соціального захисту населення про взяття її на облік, як внутрішньо переміщеної особи;
3) є пенсіонером та отримує пенсію, призначену їй відповідно до Закону № 1058-IV.
Поновлення виплати пенсії потребує здійснення додаткових дій позивачем.
Відповідач право позивача на отримання пенсії не заперечує.
Висновки Верховного Суду в цій зразковій справі не підлягають застосуванню в адміністративних справах щодо звернення пенсіонерів, яким призначено пенсію згідно із Законом № 1058-ІV та які є внутрішньо переміщеними особами, якщо нарахування та виплату пенсії такої пенсії їм припинено за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду України з підстав, які передбачені п. 1, 3-5 ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV в редакції на день прийняття цього рішення.
Таким чином, справа, що розглядається, має ознаки типових справ означеної вище категорії, отже, висновки Верховного Суду, викладені у рішенні від 03.05.2018р. у зразковій справі №805/402/18 (№Пз/9901/20/18), підлягають застосуванню у справі, що розглядається.
Щодо строків звернення позивача з цим позовом до суду слід зазначити наступне.
За загальним правилом, встановленим КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч. 2 ст. 122 КАС України).
Згідно з ч.1 ст.122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Зміст наведеної норми свідчить про те, що КАС України є загальним законом, яким врегульовані строки звернення до адміністративного суду за захистом прав. Водночас відносини щодо строків звернення до адміністративного суду регулюються не тільки нормами КАС України, а й іншими законами України.
Спеціальним законом, яким врегульовано правовідносини щодо пенсійного забезпечення громадян, строки та порядок перерахунку пенсій є Закон № 1058-IV.
Відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону № 1058-IV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.
Необхідними умовами застосування наведеної норми адміністративними судами є:
1) факт нарахування сум пенсій за минулий час, що підтверджується відповідними доказами;
2) доведеність вини пенсійного органу - наявність протиправних дій або протиправної бездіяльності, наслідками яких є невиплата сум пенсій.
Згідно з матеріалами пенсійної справи, призначена ОСОБА_1 пенсія у розмірі 4861,23 грн. виплачувались позивачеві щомісяця до жовтня 2017 року включно, після чого з 01.11.2017р. її виплата була припинена.
При цьому з матеріалів пенсійної справи також слідує, що рішення про скасування протоколу про призначення ОСОБА_1 пенсії відповідачем не приймалося, позивач перебуває на обліку, як пенсіонер, в ГУ ПФУ в Дніпропетровської області, та має право на отримання пенсії з часу її припинення, що відповідачем не заперечується, але після надання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Отже, нарахування пенсії позивачу не припинялося, а було припинено лише її виплату.
Практика застосування правових норм щодо строків звернення до адміністративного суду передбачала їх застосування за умови, коли право позивача на отримання спірних сум пенсій відповідачем визнано не було, що і стало підставою звернення до суду (постанова Верховного Суду України від 10 грудня 2013 року у справі № 21-329а13).
У справі, що розглядається, відповідач право позивача на отримання пенсії не заперечував, однак припинив її виплату через те, що сплив строк дії довідки внутрішньо переміщеної особи. Водночас, припинення виплати пенсії ОСОБА_1 не супроводжувалося припиненням її нарахування.
Оскільки ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про поновлення виплати пенсії, право на яку відповідачем не заперечується, та нарахування якої продовжувалося після припинення її виплати, однак було піддано формальним обмеженням, з підстав та у спосіб, які суперечать вимогам Конституції та законів України, згідно ч.2 ст.46 Закону №1058-IV виплата пенсії позивачу підлягає поновленню з моменту її припинення.
Аналогічну позицію щодо застосування строків звернення до суду у справах цієї категорії викладено в постанові Верховного Суду від 20 березня 2018 року у справі №573/1759/17 (К/9901/3564/18), а також у рішенні Верховного Суду від 03.05.2018р. у зразковій справі №805/402/18 (№Пз/9901/20/18) про припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеній особі.
Оцінюючи докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання протиправними дій відповідача щодо припинення виплати призначеної ОСОБА_1 пенсії за віком та зобов'язання відповідача відновити виплату призначеної позивачу пенсії є частково обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню, а саме в частині щодо визнання таких дій протиправними та зобов'язання поновити пенсійні виплати саме з 01.11.2017р., оскільки судом встановлено безпідставність та недоведеність тверджень позивача щодо припинення пенсійних виплат з 01.11.2015р., тому що таке припинення відбулося саме 01.11.2017р., отже, з цієї дати і має бути здійснено поновлення незаконно зупиненої виплати пенсії ОСОБА_1 .
Приписами ч.1 ст.371 КАС України визначено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
За таких обставин, слід допустити рішення суду до негайного виконання в частині присудження виплати пенсії в межах суми стягнення за один місяць.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат між сторонами, суд виходить з наступного.
Згідно з ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як встановлено з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду у розмірі 768,40грн.
Отже, судовий збір у сумі 768,40 грн. підлягає відшкодуванню на користь позивача шляхом стягнення з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань останнього.
Керуючись ст.ст. 122, 132, 139, 241-246, 250, 251, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати противоправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, місцезнаходження: 49033, м. Дніпро, проспект Б. Хмельницького, буд.116а) щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_3 ), починаючи з 01.11.2017р.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, місцезнаходження: 49033, м. Дніпро, проспект Б. Хмельницького, буд.116а) відновити виплату ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_3 ) призначеної їй пенсії за віком, починаючи з 01.11.2017р.
Допустити рішення суду до негайного виконання в частині присудження виплати пенсії в межах суми стягнення за один місяць.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, місцезнаходження: 49033, м. Дніпро, проспект Б. Хмельницького, буд.116а) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_3 ) судові витрати зі сплати судового збору у сумі 768,40грн. (сімсот шістдесят вісім гривень 40 копійок).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення суду складено 28.10.2019 року.
Суддя О.М. Турова