24 жовтня 2019 року Справа № 160/6042/19
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маковської О.В. при секретарі судового засідання Дубовику Г.Е., за участю представника позивача - Чупилка Ю.С., представника відповідача - Чабан О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпробудремонт» до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, -
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпробудремонт» (далі - ТОВ «Дніпробудремонт», позивач) з позовними вимогами до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (далі - ГУ ДФС у Дніпропетровській області, відповідач) про:
- визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення форми «Р» від 12.02.2019 №0003761421;
- визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення форми «Р» від 12.02.2019 №0003781421.
В обґрунтування позову зазначено, що висновки контролюючого органу про нереальність господарської операції між ТОВ «Дніпробудремонт» та ТОВ «Дінкарт» ґрунтуються виключно на аналізі податкової характеристики контрагента позивача та вироку Святошинського районного суду м.Києва від 22.08.2017, яким затверджено угоду про визнання винуватості між прокурором та обвинуваченим ОСОБА_1 (директором ТОВ «Інтех К», нині ТОВ «Дінкарт»). Також, позивач зазначає, що будь-яка неправомірна діяльність контрагента не впливає на результати діяльності позивача, оскільки відповідно до частини 2 статті 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.07.2019 відкрито загальне позовне провадження з призначенням підготовчого засідання на 16.07.2019.
В судове засідання 16.07.2019 сторони не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Розгляд справи відкладено на 25.07.2019 для повторного виклику сторін.
Від відповідача 16.07.2019 надійшов відзив на позовну заяву, в якій останній просить відмовити в задоволенні позовних вимог посилаючись на те, що відповідно до інформаційних баз даних ДФС України ТОВ «Дінкарт» податкова звітність за формою 1-ДФ, баланс та декларація з податку на прибуток за весь період діяльності не подавались, власні та орендовані основні засоби відсутні.
Відповідач зазначає, що ним отримано вирок Святошинського районного суду м.Києва від 22.08.2017, яким директора ТОВ «Дінкарт» визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 205 Кримінального кодексу України.
Наведена у вироку інформація, на думку відповідача, дає підстави вважати, що первинні документи, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані контрагентом, фіктивність господарської діяльності якого встановлена вироком суду, не можуть вважатись належно оформленими та підписаними повноважними особами, а тому віднесення сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставними.
Від позивача 24.07.2019 надійшла відповідь на відзив, в які останній підтримуючи доводи позовної заяви просить її задовольнити.
В судове засідання 25.07.2019 сторони з'явились. Розгляд справи відкладено на 10.09.2019 для надання позивачем доказів у справі.
Від позивача 26.07.2019 надійшло клопотання про зупинення провадження у справі. Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.07.2019 клопотання позивача задоволено, провадження у справі зупинено.
Позивачем 27.08.2019 до суду надано докази у справі та письмові пояснення, у зв'язку з чим ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.09.2019 провадження у справі поновлено.
В судове засідання 10.09.2019 сторони не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Розгляд справи відкладено на 24.09.2019 для повторного виклику сторін.
В судове засідання 24.09.2019 сторони з'явились та надали пояснення по справі. За клопотання відповідача розгляд справи відкладено на 01.10.2019 для надання додаткових доказів у справі.
Від відповідача 01.10.2019 надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи копії вироку Святошинського районного суду м. Києва та копії запиту від 16.02.2018.
Від позивача 01.10.2019 надійшли письмові пояснення по суті господарських операцій.
В судове засідання 01.10.2019 сторони з'явились та надали свої пояснення по суті позовних вимог. На обговорення сторін поставлено питання про можливість закриття підготовчого засідання. Сторони не заперечували про закриття підготовчого засідання та перехід до розгляду справи по суті.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.10.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 15.10.2019.
В судове засідання 15.10.2019 з'явився представник позивача. Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Розгляд справи відкладено на 24.10.2019 для підготовки до судових дебатів.
В судове засідання 24.10.2019 сторони з'явились. В судових дебатах позивач просив позов задовольнити, відповідач просив в задоволенні позову відмовити.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ТОВ «Дніпробудремонт» є юридичною особою, яка зареєстрована 01.06.2016, директором є ОСОБА_2 , про що свідчить копія Виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 19.08.2016.
Відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань видами діяльності підприємства є:
- Код КВЕД 43.29 Інші будівельно-монтажні роботи;
- Код КВЕД 43.99 Інші спеціалізовані будівельні роботи, н. в. і. у.;
- Код КВЕД 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля;
- Код КВЕД 41.20 Будівництво житлових і нежитлових будівель (основний);
- Код КВЕД 42.21 Будівництво трубопроводів;
- Код КВЕД 42.22 Будівництво споруд електропостачання та телекомунікацій.
ГУ ДФС у Дніпропетровській області було проведено позапланову невиїзну перевірку ТОВ'Дніпробудремонт» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинам із ТОВ “Дінкарт” за період з 01.01.2016 по 31.12.2016.
За результатами перевірки складено акт від 06.12.2018 №70602/04-36-14-21/40527074 та встановлено порушення:
- п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого підприємством, на думку відповідача, занижено податок на прибуток за 2016 рік на суму 87 386 грн.;
- п.185.1 ст.185 ПК України, в результаті чого підприємством, на думку відповідача, занижено податок на додану вартість за вересень 2016 року на суму 97 095 грн.
Встановлені порушення мали наслідком прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 12.02.2019:
- №0003761421 про збільшення суми грошового зобов'язання з ПДВ в розмірі 121 368,75 грн. (97 095 грн. - за податковим зобов'язанням, 24 273,75 грн. - за штрафними санкціями);
- №0003781421 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 109 232,50 грн. (87 386 грн. - за податковим зобов'язанням, 21 846,50 - за штрафними санкціями).
Підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень стали висновки контролюючого органу про відсутність факту реального вчинення господарських операцій по взаємовідносинам ТОВ «Дніпробудремонт» з ТОВ «Дінкарт». На думку контролюючого органу, досліджені операції спрямовані на документальне оформлення постачання робіт/послуг та не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними. Як вказано в акті перевірки, метою їх оформлення є мінімізація податкових зобов'язань ТОВ «Дніпробудремонт».
Відповідач дійшов таких висновків на підставі того, що згідно інформаційних баз даних ДФС України ТОВ «Дінкарт» податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (форма 1-ДФ), баланс та декларація з податку на прибуток за весь період діяльності не подавались. Також, у підприємства відсутні власні орендовані основні засоби.
Також, в акті перевірки зазначено, що аналізом ЄРПН встановлено відсутність придбання ТОВ «Дінкарт» послуг, які в подальшому були надані ТОВ «Дніпробудремонт» у вересні 2016 року.
Відповідач зазначає, що ним отримано вирок Святошинського районного суду м. Києва від 22.08.2017 у справі №759/11929/17, яким директора ТОВ «Дінкарт» - ОСОБА_1 було визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст.205 КК України, а саме - реєстрація та використання фіктивного підприємства ТОВ «Дінкарт» (ТОВ «Інтех К») з метою прикриття незаконної діяльності, яка полягала у документальному оформлені не існуючих фінансово-господарських операцій для незаконного формування податковою кредиту з ПДВ та валових витрат з податку на прибуток підприємства суб'єктам підприємницької діяльності реального сектору економіки.
ГУ ДФС у Дніпропетровській області також вказує на те, що в порушення п.п.134.1.1 п.134.1 ст. 134 ПК України підприємством неправомірно занижено задекларовані показники у рядку 02 Декларації з податку на прибуток у сумі 485 474 грн. в частині відображення у складі собівартості реалізованої готової продукції вартості отриманих робіт/послуг від ТОВ «Дінкарт» за вересень 2016 року, що в подальшому призвело до заниження податку на прибуток в сумі 87 385 грн.
Таким чином, контролюючий орган дійшов висновку, що оскільки, вироком ТОВ «Дінкарт» визнано фіктивним, тому неможливо підтвердити правомірність віднесення сум до податкового кредиту в розмірі 97 095 грн. та до складу витрат в розмірі 87 386 грн. за 2016 рік по взаємовідносинам з даним контрагентом - постачальником.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ТОВ «Дінкарт» на адресу позивача виписано та зареєстровано в ЄРПН наступні податкові накладні:
- від 30.09.2016 №314 на загальну суму 137 573,21 грн. (ПДВ - 22 928,87 грн.) - «за виконані роботи по капітальному ремонту 3 розряду. Ремонт капітальних конструкцій будівель та споруд в період проведення капітального ремонту 3 розряду ДП №9 доменного цеху. Приміщення управління ДП №9 за вересень 2016р.»;
- від 30.09.2016 №315 на суму 186 047,68 грн. (ПДВ - 31 007,95 грн.) - «за виконані роботи по капітальному ремонту 3 розряду. Ремонт капітальних конструкцій будівель та споруд в період проведення капітального ремонту 3 розряду ДП №9. Будівля колошникового підйомника ДП №9 доменного цеху за вересень 2016р.»;
- від 30.09.2016 №316 на суму 258 947,75 грн. (ПДВ - 43 157,96 грн.) - «за виконані роботи по капітальному ремонту 3 розряду. Ремонт капітальних конструкцій будівель та споруд в період проведення капітального ремонту 3 розряду ДП №9. Лівий та правий бункер вторинного відсіву ДП №9 доменного цеху за вересень 2016р.».
Вказані податкові накладні зареєстровано в ЄРПН у визначений законом термін, що підтверджується наявними в матеріалах справи квитанціями.
Загальна вартість виконаних робіт відповідно до зазначених податкових накладних склала 582 568,64 грн., які були сплачені позивачем на адресу ТОВ «Інтех К» (нині - ТОВ «Дінкарт») в повному обсязі, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень від 04.10.2016 №5 (на суму 67 577,96 грн.) та від 27.09.2016 №9 (на суму 514 990,68 грн.).
В наданих позивачем письмових поясненнях зазначено, що між позивачем та ТОВ «Інтех К» (нині - ТОВ «Дінкарт») 15.08.2016 укладено договір будівельного підряду №16-08/15. Позивач зазначає про неможливість надання до суду означеного договору та окремих первинних документів, оскільки у позивача невідомою особою було викрадено первинні бухгалтерські документи та договірна документація підприємства за період з липня 2016 по липень 2018 року. Вказана обставина підтверджується Висновком від 23.07.2018 за матеріалами ЖЄО №11402 від 19.07.2018, затвердженим начальником Південного ВП Кам'янського ВП (а.с.50).
Суд вважає за необхідне зазначити, що для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій, договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку. Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав й обов'язків. Отже, договір свідчить лише про намір виконання дій (операцій) у майбутньому, а не про їх фактичне виконання. Тож господарська операція пов'язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків і руху його капіталу (постанова Верховного Суду України від 15.12.2015 у справі №21-4266а15).
Згідно п.п.14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України, встановлено, що господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Відповідно до п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Пунктом 44.1 ст.44 ПК України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Відповідно до приписів пп.134.1.1 п.134.1 ст.134, п.138.2, 138.4 ст.138, пп.139.1.9 п.139 ст.139 ПК України, об'єктом оподаткування на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі ст. 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі ст.138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених ст.152 цього Кодексу.
Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу; та витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг.
Витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку не включаються до складу витрат.
Згідно п.135.1 ст. 135 ПК України, доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.
Правила формування податкового кредиту платниками ПДВ визначені у статті 198 ПК України.
Так, п.198.1 ст.198 ПК України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:
а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;
б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);
в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;
г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Згідно п.198.2. ст.198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:
- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Відповідно до п.198.3. ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом193.1. ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку:
-з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
-з придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно п.198.6. ст.198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Відповідно до ст.42 Господарського кодексу України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Прибуток (доход) суб'єкта господарювання є показником фінансових результатів його господарської діяльності, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб'єкта господарювання за певний період на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань.
Матеріалами справи підтверджено оплату позивачем, як отримувачем послуг, сум податку на додану вартість в ціні такого товару, відповідно, суми податку на додану вартість включені до складу податкового кредиту правомірно (платіжні доручення від 04.10.2016 №5 (на суму 67 577,96 грн.) та від 27.09.2016 №9 (на суму 514 990,68 грн.).
Відтак, формування позивачем витрат, які враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податку на додану вартість та податку на прибуток, по спірним господарським операціям підтверджено відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами.
Факт отримання позивачем послуг, оплати їх вартості підтверджується документально, господарські операції належним чином відображені у бухгалтерському обліку та податковій звітності позивача. Твердження контролюючого органу про відсутність факту реальності господарських операцій позивача з контрагентом спростовуються наявними доказами в матеріалах справи, зважаючи на те, що первинні документи, складені позивачем та його контрагентом у ході господарських операцій, відповідають вимогами чинного законодавства, необхідним для надання їм юридичної сили та доказовості, а отже і підтверджують суму задекларованого позивачем податку, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування на податок на додану вартість та податок на прибуток.
Доводи контролюючого органу про неподання контрагентом податкового розрахунку за формою 1-ДФ, балансу та податкової декларації з податку на прибуток не може бути беззаперечним доказом неможливості надання вказаних послуг, а отже не можуть спростовувати фактичне виконання операції, оскільки специфіка підприємницької діяльності полягає у тому, що підприємство не завжди має мати основні засоби для виконання взятих на себе зобов'язань, звичаями ділового обороту визначені й інші можливості залучення ресурсів для поставки товарів/робіт/послуг.
При цьому судом встановлено, що на момент укладення угод та вчинення господарських операцій контрагент позивача був зареєстровані як юридична особа та як платник податку на додану вартість, доказів протилежного відповідачем не надано, відтак перепон з приводу укладення, а також виконання будь-яких господарських договорів з ним, а надалі і включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку за такими договорами у позивача не було.
Крім того, не виконання податкових обов'язків контрагентом платника податків не може бути безумовним свідченням недостовірності даних податкового обліку платника податків, якщо не встановлені обставини, які свідчать про сприяння останнім у такому невиконанні.
Факт неподання контрагентом податкової звітності чи відсутності певної інформації в податковій звітності товариства, зокрема щодо наявності основних засобів тощо сам по собі не може свідчити про відсутність факту здійснення ним господарської діяльності, а лише може бути підставою для висновку щодо допущення останнім порушення вимог законодавства при складанні податкової звітності.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладено у постанові Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №817/1422/13-а.
За таких обставин, зважаючи на наявність у позивача належним чином складених та зареєстрованих податкових накладних, підтвердження позивачем фактів отримання послуг, проведення розрахунків, суд вважає доведеною реальність спірних господарських операцій.
Як зазначено вище, підстави для виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит, порядок його формування, а також порядок виникнення від'ємного значення, визначені ст.198 ПК України.
Судом в ході розгляду справи не встановлено фактичного порушення позивачем вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло його права на податковий кредит за умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків покупця/отримувача послуг.
Щодо правочинів між позивачем та його контрагентом, доречним є застосування доктрини «Ділова мета» (business purpose) та «Реальність господарської операції».
Суть доктрини полягає в тому, що діяльність платника податків не ставиться під сумнів, якщо у неї є розумна ділова мета, крім мінімізації оподаткування. В іншому випадку, податкові наслідки переосмислюються у відповідності з економічною сутністю операцій та такий правочин визнається недійсним. При цьому обов'язок доказування розумного змісту покладається на учасників правочину (Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Halifax…).
Крім того, суд зазначає, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» позивач та його контрагенти є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак, позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника податків, яка відповідно до статті 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, є неможливим.
Податковий кодекс України не ставить у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами - постачальниками, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певним постачальником товару (послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (послуги) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків - покупець товарів (послуг) не повинен зазнавати негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.
Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
Суд не бере до уваги і доводи відповідача з посиланням на інформацію, що наявна в інформаційно аналітичних базах відносно контрагента позивача, оскільки така інформація не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону.
Наведені ГУ ДФС у Дніпропетровській області аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентами, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України.
Лише доведення податковим органом та встановлення судом в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальника чи сприяння ухиленню постачальником товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит. При цьому, такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних та допустимих доказах.
Наявні в справі документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентом взаємоузгоджених спільних зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад з метою проведення безтоварних операцій та отримання незаконної податкової вигоди.
Суд зазначає, відповідачем не надано належних доказів на підтвердження того, що контрагент позивача не мав адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по господарських операціях на час їх виконання, відсутності фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов'язань чи відсутність можливостей залучення до виконання зобов'язань третіх осіб.
Поруч з цим, в обґрунтування спірних податкових повідомлень-рішень відповідачем не наведено обставин, які б вказували на безтоварність операцій. Висновки відповідача ґрунтуються на даних інформації щодо контрагента, а не аналізу суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді, що в свою чергу, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання договору за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.
Суд звертає увагу, що фактично єдиною підставою, на яку посилається податковий орган в якості нереальності господарських операцій позивача із контрагентом ТОВ «Дінкарт» є наявність вироку Святошинського районного суду м. Києва від 22.08.2017, проте суд не погоджується з такими доводами позивача виходячи з наступного.
Судом досліджено вказаний вирок, з якого вбачається, що під час його винесення судом не досліджувались та не надавалась оцінка господарським операціям між позивачем та ТОВ «Дінкарт», не встановлювалась недійсність документів, що були складені за наслідками здійснення цих господарських операцій. Тобто, Вироком не встановлено обставин, які б свідчили про фіктивність (нереальність) господарських операцій між позивачем та ТОВ «Дінкарт».
Вирок суду не містить інформації щодо господарських взаємовідносин ТОВ «Дінкарт» з іншими суб'єктами підприємницької діяльності, у тому числі і з позивачем.
У зв'язку з чим для надання оцінки обґрунтованості висновків контролюючого органу щодо нереальності господарських операцій між позивачем та ТОВ «Дінкарт», суд вважає за необхідне зазначити про обов'язковість дослідження обставин, які викладені в акті перевірки та з якими посадові особи контролюючого органу пов'язують нереальність спірних господарських операцій, що й було зроблено судом.
Аналогічна правова позиція, викладена в постанові Верховного суду від 18.12.2018 справі №826/10205/16.
Вказаним Вироком, зокрема, затверджено угоду від 27.07.2017 про визнання винуватості між прокурором Тахтаровим О.С. та обвинуваченою ОСОБА_1 .
При цьому, суд приймає до уваги те, що Верховний Суд неодноразово (зокрема, постанова Верховного Суду від 29.03.2018 справа №826/3498/15, від 04.09.2018 справа №826/18952/14) вказував на те, що сам факт наявності вироку, ухваленого на підставі угоди у кримінальному провадженні, або ухвали про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, внаслідок чого є нагальна необхідність перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення і здійснювати комплексне дослідження усіх складових господарських операцій, з врахуванням обставин, встановлених судовими рішеннями, які набрали законної сили.
Згідно ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Враховуючи вказану правову позицію та фактичні обставини справи, висновок податкового органу про те, що господарські операції не мали реального характеру, враховуючи наявність вироку суду, є помилковим, оскільки зазначеним вироком не встановлено фіктивності саме господарських операцій між позивачем та його контрагентом.
Будь-яких інших підстав для висновку про заниження податкового кредиту з податку на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинах із ТОВ «Дінкарт», в акті перевірки не наведено.
Зокрема, зауважень до первинних документів позивача та платіжних документів у відповідача не було під час проведення перевірки.
Таким чином, доводи на які посилається податковий орган в акті перевірки щодо нереальності господарських взаємовідносин позивача із вказаним контрагентом не відповідають обставинам справи, та спростовуються доказами наявними в справі та дослідженими під час розгляду справи.
Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.
Однак у даній справі, податковим органом не доведено існування таких обставин.
Відповідно до вимог частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем не доведено правомірність прийнятого рішення, а тому позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпробудремонт» до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 12.02.2019 №0003761421.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 12.02.2019 №0003781421.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпробудремонт» судовий збір у розмірі 3 459,02 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено в порядку та у строки, встановлені ст.ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення суду складено 29.10.2019.
Суддя О.В.Маковська