ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
про залишення позову без розгляду
25 жовтня 2019 року м. Київ№ 200/10656/18-а
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Патратій О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії
Позивач - ОСОБА_1 звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просила суд:
- визнати дії Управління Пенсійного фонду України у Голосіївському районі м. Києва щодо відмови в призначенні пенсії за вислугою років зі зменшенням пенсійного віку, протиправними;
- скасувати рішення про відмову у призначенні пенсії на пільгових умовах зі зменшенням пенсійного віку № 86 від 20.06.2017 року;
- зобов'язати Управління Пенсійного фонду України у Голосіївському районі м. Києва призначити пенсію за вислугою років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з моменту подання заяви від 30.03.2015 року з урахуванням періодів, роботи за спеціальністю в закладах і на посадах, які дають право на пенсію за вислугу років.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2018 року, залишеною без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2018 року, адміністративну справу № 200/10656/18-а за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у Голосіївському районі м. Києва про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії - передано на розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.
Згідно з Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями вказаний адміністративний позов 08 січня 2019 року передано на розгляд судді Патратій О.В.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.01.2019р. відкрито спрощене позовне провадженні без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні). Також даною ухвалою визнано поважними причини пропуску строку звернення до суду, проте звернуто увагу на те, що відповідно до частини 4 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач неправомірно не зараховує до стажу роботи періоди з 01.09.1998р. по 31.08.2000р.
Відповідачем 05.02.2019р. було подано відзив на позовну заяву та клопотання про залишення позову без розгляду відповідно до ч.1, 2 ст. 122 КАС України. Подане клопотання обґрунтоване тим, що лист-відмова у призначенні пенсії від 06.04.2015р. № 5508/11 був отриманий особисто ОСОБА_1 15.04.2015р., що підтверджується її особистим підписом на вказаному листі, проте з позовом позивачка звернулась лише 12.10.2018р.
Також судом було встановлено, що позивачем не додано до позовної заяви оскаржуване рішення № 86 від 20.06.2017 року.
Ухвалою від 12.08.2019р. суд зобов'язував ОСОБА_1 надати:
- належним чином засвідчену копію оскаржуваного рішення - № 86 від 20.06.2017 року.
- письмові пояснення щодо поданого ГУ УПФ у м. Києві клопотання про залишення позовної заяви без розгляду у зв'язку з пропуском строку звернення та, за потреби, клопотання про поновлення строку звернення до суду з обґрунтуванням поважності пропуску строку звернення до суду.
Також ухвалою від 12.08.2019р. суд зобов'язував Управління Пенсійного фонду України в Голосіївському районі м. Києва надіслати копію відзиву, клопотання про залишення позову без розгляду та доданих документів ОСОБА_1 та подати суду докази такого надіслання. 02.09.2019р. відповідачем такі докази були надані суду.
На виконання вимог ухвали від 12.08.2019р. позивачем 09.10.2019р.було подано позовну заяву у новій редакції, відповідно до якої позивач зазначає, що у зв'язку з технічною помилкою ним помилково вказано в позовних вимогах рішення № 86 від 20.06.2017 року, у зв'язку з чим позивач просить скасувати саме рішення ГУ УПФ у м. Києві у формі листа від 06.04.2015р. № 5508/11.
Також позивачем подано клопотання від 07.10.2019р. про поновлення пропущеного строку, відповідно до якого позивач зазначає, що лист ГУ УПФ у м. Києві від 06.04.2015р. № 5508/11 про відмову у призначенні пенсії за вислугою років через недостатність страхового стажу у 25 років позивачка отримала у квітні 2015 року, однак, через практично постійне проживання за кордоном не мала змоги проконсультуватися з приводу правомірності відмови. Як зазначила позивачка, тільки після консультацій з співробітником центру вторинної безоплатної правової допомоги вона дізналася про порушення свого права на достроковий вихід на пенсію за вислугою років.
Розглянувши клопотання ГУ УПФ у м. Києві про залишення позову без розгляду, а також доводи наведені позивачем у клопотанні від 07.10.2019р. про поновлення пропущеного строку, суд дійшов наступного висновку.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, за змістом ст.122 КАС України початок перебігу строку звернення до адміністративного суду законодавець пов'язує з днем, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
При цьому слід зазначити, що день, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів.
Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є, зокрема, умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.
В даному адміністративному позові, позивачем оскаржується рішення ГУ УПФ у м. Києві від 06.04.2015р. № 5508/11 у формі листа про відмову у призначенні пенсії.
Відповідачем було надано суду копію оскаржуваного листа-рішення ГУ УПФ у м. Києві від 06.04.2015р. № 5508/11 (а.с. 130), на обороті якого міститься підпис ОСОБА_1 проте, що копія рішення № 5508/11 вона отримала 15.04.2015р.
Отже, можна дійти висновку, що позивачка починаючи з 15.04.2015р. знала про порушення своїх прав, свобод та інтересів, проте до суду звернулась 17.10.2018р., що підтверджується штапелем канцелярії суду.
Вищезазначене дає підстави стверджувати, що позивачка мала реальну можливість вчасно звернутись до суду за захистом своїх прав, свобод та інтересів у строки передбачені ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Позивачем не надано суду достатніх доказів щодо причин не звернення до суду в межах строку визначеного ч.2 ст. 122 КАС України.
Суд також звертає увагу на те, що встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Поважними причинами пропуску строку звернення до суду відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України визнаються обставини, які є об'єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій.
Таким чином, позивач звернувся до суду з пропуском встановленого ч.2 ст.122 КАС України строку звернення до суду, при цьому не навів обставин, які об'єктивно перешкоджали зверненню до суду та не залежали від волі позивача.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що до суду позивач звернувся з порушенням шестимісячного строку, та відсутність підстав для поновлення пропущеного строку.
У відповідності до положень ч.1 ст.123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху.
При цьому, відповідно до ч.3 ст.123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Дотримання строку звернення з адміністративним позовом до суду є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах. Вона дисциплінує учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, запобігає зловживанням і можливості регулярно погрожувати зверненням до суду, сприяє юридичній визначеності у публічно-правових відносинах. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах.
Додатково суд звертає увагу при вирішенні питання щодо дотримання строків звернення до суду і на практику Європейського суду з прав людини. У справах «Стаббігс та інші проти Великобританії», «Девеер проти Бельгії», суд дійшов висновку, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.
У справі «Пономарьов проти України» Європейський суд зазначив, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави.
Відповідно до ч.4 ст.123 КАС України якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Згідно з п.8 ч.1 ст.240 КАС України, суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Отже, суд дійшов висновку про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду у зв'язку з пропущенням позивачем строку звернення до адміністративного суду без поважних причин.
Між тим, суд звертає увагу позивача на те, що він не позбавлений повторно звернутися до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з відповідною заявою, та в разі отримання відмови звернутися до суду в межах строків звернення, передбачених ст. 122 КАС України.
Враховуючи наведене, керуючись статтями 122, 123, 240, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Задовольнити клопотання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про залишення позовної заяви без розгляду.
2. Залишити без розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про скасування рішення від 06.04.2015р. № 5508/11 та зобов'язання вчинити дії, у зв'язку із пропуском строку звернення до суду.
3. Копію даної ухвали направити учасникам справи.
Ухвала набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.В. Патратій