Справа № 560/2590/19
іменем України
28 жовтня 2019 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Матущака В.В., розглянувши адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування вимоги,
І. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ СТОРІН
ФОП ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом Головного управління ДФС у Хмельницькій області про визнання протиправною та скасування податкової вимоги від 12.11.2018 №Ф-43434-17У.
Позов обґрунтовано тим, що спірною вимогою їй визначено суму боргу зі сплати єдиного внеску в розмірі 7565,54 грн. Позивач стверджує, що з 13.12.2017 зареєстрована як фізична особа-підприємець. Зазначає, що оскільки її свідоцтво про державну реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності 03.02.2014 визнане недійсним, позивач до 13.12.2017 не мала статусу фізичної особи-підприємця та не була платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. За таких умов відсутній об'єкт нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Позивач вважає спірну вимогу протиправною та просить суд її скасувати.
Від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву із запереченнями проти позову, мотивованими тим, що позивач на час формування спірної вимоги перебувала на обліку як фізична особа-підприємець та платник єдиного внеску. Відомості про припинення ФОП відсутні. Оскільки позивач як платник єдиного внеску не дотримався обов'язку нараховувати та сплачувати єдиний внесок у розмірі, не меншому за розмір мінімального страхового внеску, Головне управління ДФС у Хмельницькій області сформовано спірну вимогу про сплату боргу (недоїмки) на підставі облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів. Враховуючи викладене, відповідач просить суд у задоволенні позову відмовити.
Позивач скористалася своїм правом та подала відповідь на відзив, у якій вказала, що відповідачем не доведено розмір складових боргу, визначеного спірною вимогою, та не доведено факт отримання нею прибутку або ведення господарської діяльності. З цих підстав позивач просить суд задовольнити її позов.
ІІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ
Відповідно до ухвали від 27.08.2019 суд відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Ухвалою від 23.09.2019 суд відмовив у задоволенні клопотання Головного управління ДФС у Хмельницькій області про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
Відповідно до інформації, яка міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 13.12.2017 включені відомості про фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 , згідно яких позивач була взята на облік як платник єдиного внеску.
З витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 11.09.2019 у Єдиному державному реєстрі за номером запису 26731750000050197 від 03.02.2014 зазначено "Включення відомостей про фізичну особу-підприємця з відміткою про те, що свідоцтво про її державну реєстрацію, вважається недійсним".
12.11.2018 Головне управління ДФС у Хмельницькій області на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-43434-17, якою визначено заборгованість недоїмки зі сплати єдиного внеску позивача в сумі 7565,54 грн.
Вважаючи вимогу про сплату боргу (недоїмки) протиправною та такою, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з позовом до суду.
ІV. ЗАКОНОДАВСТВО ТА ОЦІНКА СУДУ
Порядок обчислення і сплати єдиного соціального внеску встановлено положеннями Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VІ (далі - Закон № 2464-VІ).
Згідно із пунктом 2 частини 1 статті 1 Закону №2464-VІ єдиний соціальний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до статті 4 Закону № 2464-VІ платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою-підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців).
Платниками єдиного внеску відповідно до пунктів 4, 5 частини 1 статті 4 Закону №2464 є фізичні особи-підприємці, у тому числі, ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та особи, які провадять незалежну професійну діяльність.
Фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця (частина 3 статті 46 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" №755-IV).
З огляду зазначені норми Закону, припинення підприємницької діяльності пов'язано з позбавленням статусу підприємця.
Отже, необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності.
Згідно з частиною 6 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).
З матеріалів справи вбачається, що 12.11.2018 Головне управління ДФС у Хмельницькій області на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-43434-17, якою визначено, що заборгованість недоїмки зі сплати єдиного внеску позивача становить 7565,54 грн.
При цьому, представник відповідача вказує на те, що в період, за який нарахована недоїмка, позивач перебував на обліку як фізична особа-підприємець та платник єдиного внеску.
Водночас, позивач, вважаючи таку вимогу протиправною вказує на те, що до 13.12.2017 підприємницьку діяльність не здійснювала, оскільки свідоцтво про державну реєстрацію ФОП визнано недійсним, отже обов'язок сплачувати єдиний внесок відсутній.
Суд погоджується з такими доводами позивача, з огляду на таке.
Відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, регулюються Законом України від 15.05.2003 №755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" (далі - Закон №755-IV), який набрав чинності 01.07.2004.
Із введенням в дію цього Закону було створено та розпочато формування Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.
Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" №755-IV від 15.05.2003 державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.
Згідно частиною 1 статті 17 Закон №755-IV відомості про юридичну особу або фізичну особу - підприємця включаються до Єдиного державного реєстру шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток та відомостей, що надаються юридичними особами державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи згідно із законодавством України.
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб'єктів господарювання" №2390-VI від 01.07.2010 (набрав чинності з 03.03.2011) процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01.07.2004, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Згідно пунктами 3-4 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2390-VI усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01.07.2004, зобов'язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру. Державний реєстратор при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов'язаний, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, провести включення відомостей про діючі юридичні особи та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з Єдиного державного реєстру.
Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01.07.2004, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.
Відповідно до пункту 7, 8 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2390-VI спеціально уповноважений орган з питань державної реєстрації протягом місяця з дати завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01.07.2004, передає відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування (далі - уповноважені органи), які в межах своїх повноважень ведуть облік юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та/або проводять реєстрацію юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм та фізичних осіб - підприємців.
Після закінчення передбаченого для включення відомостей до Єдиного державного реєстру строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до Єдиного державного реєстру.
За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01.07.2004, включаються до Єдиного державного реєстру з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними.
З витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 11.09.2019 у Єдиному державному реєстрі за номером запису 26731750000050197 від 03.02.2014 зазначено "Включення відомостей про фізичну особу-підприємця з відміткою про те, що свідоцтво про державну реєстрацію, вважається недійсним".
Доказів подання позивачем державному реєстратору, у встановлений пунктом 2 розділу ІІ Закону №2390-VI строк, реєстраційної картки для включення відомостей про нього до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтва про його державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання такого свідоцтва відповідачем суду не надано.
Також матеріали справи не містять належних та допустимих доказів отримання позивачем свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи нового зразка.
Вказані обставини свідчать на користь висновку про те, що з 2014 позивач фактично не могла здійснювати підприємницьку діяльність, оскільки свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи визнано недійсним, про що зроблено відповідний запис у Єдиному державному реєстрі.
Разом з тим, суд зазначає, що відповідно абзацу 3,5 частини 8 статті 9 Закону № 2464-VІ (в редакції, яка діє з 01.01.2017) платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини 1 статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік.
Згідно абзацу 3,5 частини 8 статті 9 Закону № 2464-VІ (в редакції Закону № 5292-VI від 18.09.2012; із змінами, внесеними згідно із Законом № 77-VIII від 28.12.2014; в редакції Закону № 2148-VIII від 03.10.2017, який діє з 01.01.2018) платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини 1 статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік.
Як вбачається з матеріалів справи та стверджується представником відповідача, суму єдиного внеску в оскаржуваній вимозі обчислено та нараховано в період з 01.01.2017 по 30.09.2018 в загальній сумі 15819,54 грн., з яких:
- за період січень-листопад 2017 - в сумі 7744,00 грн.,
- за грудень 2017 - в сумі 704,00 грн.
- за 1 квартал 2018 в сумі 2457,18 грн.
- за 2 квартал 2018 в сумі 2457,18 грн.
- за 3 квартал 2018 в сумі 2457,18 грн.
Як встановив суд, станом на 01.01.2018 по платежах позивача рахувалася переплата в сумі 170 грн. За період з 01.01.2018 по 27.09.2018 позивач сплати ла 8084,00 грн.
Підсумовуючи викладене, оскільки ані Податковим кодексом України, ані Законом № 2464-VІ не врегулювано особливості сплати грошових зобов'язань особою свідоцтво на зайняття підприємницькою діяльністю якої визнано недійсним, суд зазначає, що з практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи "Серков проти України" (заява №39766/05), "Щокін проти України" (заяви № 23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права.
Так, у справі "Щокін проти України" (Shchokin v. Ukraine) та "Серков проти України" (Serkov v. Ukraine) ЄСПЛ дійшов висновку що, по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі "якості" закону і не забезпечувало адекватного захисту від свавільного втручання у майнові права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимогу законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника-платника податку, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування.
Зокрема, у пункті 43 рішення "Серков проти України" ЄСПЛ чітко вказує на необхідність практичного застосування принципу in dubio pro tributario: "... Суд не може не брати до уваги вимоги статті 4.4.1 закону про погашення зобов'язань платників податків, який передбачає: якщо норма закону або іншого нормативного акта, виданого на основі закону, або норми різних законів або нормативних актів дозволяють неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків платників податків і органу контролю, то рішення приймається на користь платника податків. Проте у цій справі державні органи обрали найменш сприятливе для платників податків тлумачення національного законодавства, що призвело до стягнення ПДВ із заявника".
Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи та наявність в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відомостей про недійсність свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача підстав для висновку щодо реєстрації позивача до 13.12.2017 як фізичної особи-підприємця, а отже і наявності обов'язку зі сплати єдиного соціального внеску.
Згідно частини 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справа про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень, суди перевіряють, зокрема, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що спірна вимога винесена з порушенням вищевказаних правових норм та не у спосіб, що передбачений законом, а відповідачем в ході розгляду справи не доведено правомірність її прийняття, тому позов є обґрунтований та підлягає задоволенню у повному обсязі.
У відповідності до частини 1 статті 139 КАСУ понесені позивачем судові витрати підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Хмельницькій області про визнання протиправною та скасування податкової вимоги задовольнити.
Визнати протиправною та скасування податкову вимогу Головного управління ДФС у Хмельницькій області від 12.11.2018 №Ф-43434-17.
Стягнути на користь фізичної особи-підприємця Тютюнник Юлії Володимирівни понесені судові витрати (судовий збір) в розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Хмельницькій області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складене 28 жовтня 2019 року
Позивач:фізична особа-підприємець ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 )
Відповідач:Головне управління ДФС у Хмельницькій області (вул. Пилипчука, 17, м.Хмельницький, Хмельницька область, 29000 , код ЄДРПОУ - 39492190)
Головуючий суддя В.В. Матущак