Справа № 752/25442/18
Провадження №: 4-с/752/115/19
16.10.2019 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді Хоменко В.С.
при секретарі Павлюх П.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Голосіївського районного суду м. Києва цивільну справу за скаргою за скаргою ОСОБА_1 на дії головного державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Диких Олексія Олександровича про відкриття виконавчого провадження, заінтересована особа: ОСОБА_2 , -
у грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Голосіївського районного суду м. Києва зі скаргою, в якій просив визнати дії головного державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Диких О.О., що полягають у винесенні постанови про відкриття виконавчого провадження від 15.06.2017 року в межах виконавчого провадження № 54133260, неправомірними, та зобов'язати головного державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Диких О.О. скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження № 54133260 від 15.06.2017 року.
В обґрунтування своїх вимог вказав на те, що вказана постанова була винесена за заявою особи, повноваження котрої належним чином державним виконавцем не були перевірені, а довіреність на повноваження останньої не відповідає вимогам закону.
Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва від 06.12.2018 року відкрито провадження у даній справі (а.с. 12).
Заявник та його представник в судовому засідання підтримали вимоги скарги та просили її задовольнити.
Представник Печерського РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві в судове засідання не з'явився, про розгляд скарги повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.
Заінтересована особа до суду заперечення проти скарги не подала.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
Згідно ч. 1 ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Відповідно до ч. 2 ст. 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
Так, судом встановлено, що 16.05.2017 року Голосіївським районним судом м.Києва видано виконавчий лист (дублікат) № 2-5143/10 про стягнення з ОСОБА_3 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» (код ЄДРПОУ 36789421) заборгованості у розмірі 1 412 152,27 грн. (а.с. 9).
ОСОБА_3 змінено прізвище на « ОСОБА_3 » згідно свідоцтва про зміну імені серії НОМЕР_1 від 27.05.2015 року (а.с. 5).
14.06.2017 року до Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві надійшла заява ТОВ «ОТП Факторинг Україна» (код ЄДРПОУ 36789421) про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа (дублікат) № 2-5143/10, виданого Голосіївським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_3 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованості у розмірі 1 412 152,27 грн. (а.с. 7).
Заява подана представником ТОВ «ОТП Факторинг Україна» (код ЄДРПОУ 36789421) Чередою Т.М. за довіреністю від 26.09.2016 року (а.с. 6).
Згідно змісту останньої Череда Т.М. уповноважена, зокрема, на подання виконавчих документів для виконання, у зв'язку з чим наділена всіма повноваження сторони виконавчого процесу.
Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє (ст. 239 ЦК України).
Правочин є найбільш розповсюдженою підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. За своєю правовою природою він є юридичним фактом (ст. 11 ЦК України), що являє собою вольові дії, спрямовані на досягнення певного результату, тобто є обставиною, з настанням якої закон пов'язує виникнення, зміну або припинення цивільних правовідносин. Стаття 202 ЦК України визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частина 2 ст. 202 ЦК України розрізняє правочини односторонні і договори (двосторонні та багатосторонні правочини). Одностороннім правочин визнається у разі, якщо для набуття, зміни, припинення або іншої видозміни цивільних прав та обов'язків достатньо волевиявлення однієї сторони. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила.
Статтею 244 Кодексу передбачено, що представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Представництво за довіреністю може ґрунтуватися також на акті органу юридичної особи.
Довіреність - це письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами (ч. 3 ст. 244 ЦК України).
Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.
За своєю юридичною природою довіреність являє собою одностороннім правочином, який визначає повноваження представника.
Згідно із ст. 245 Кодексу форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин. Довіреність, що видається у порядку передоручення, підлягає нотаріальному посвідченню.
Отже, форма довіреності може бути звичайною письмовою або письмовою нотаріальною. Нотаріально посвідчена довіреність вимагається на вчинення правочину, який потребує нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом або домовленістю сторін.
Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Пункт 3 ст. 203 ЦК України визначає, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Пунктом 8 Постанови № 9 Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року визначено, що відповідно до ч. 1 ст. 2015 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст. 203 ЦК України, саме: на момент вчинення правочину.
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України, а згідно ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Разом з тим, обставин, визначених частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України при розгляді даної справи судом не встановлено.
Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
Вказаних підстав судом не встановлено, а скаржником, як того вимагає ст. 81 ЦПК України, доказів зворотного не надано.
Тому, посилання ОСОБА_1 на те, що оскаржувана постанова була винесена за заявою особи, повноваження котрої належним чином державним виконавцем не були перевірені, а довіреність на повноваження останньої не відповідає вимогам закону, судом оцінюються критично та до уваги не приймаються. Так само не приймаються до уваги власні тлумачення скаржника повноважень довірителя, Судом останні розцінюються як спроба уникнути відповідальності за невиконання судового рішення.
З матеріалів справи вбачається, що 15.06.2017 року головним державним виконавцем Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Диких О.О. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження в межах виконавчого провадження № 54133260 (а.с. 8).
Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року № 1404-VIII передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: верховенства права; обов'язковості виконання рішень; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об'єктивності; гласності та відкритості виконавчого провадження; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
Згідно ч. 1 ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.
Згідно ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів:
1) виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України;
1-1) судові накази;
2) ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом;
3) виконавчих написів нотаріусів;
4) посвідчень комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій;
5) постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди;
6) постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом;
7) рішень інших державних органів та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами;
8) рішень Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», а також рішень інших міжнародних юрисдикційних органів у випадках, передбачених міжнародним договором України;
9) рішень (постанов) суб'єктів державного фінансового моніторингу (їх уповноважених посадових осіб), якщо їх виконання за законом покладено на органи та осіб, які здійснюють примусове виконання рішень.
Виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.
Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття (ч. ч. 1,2 ст. 12 Закону).
Виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3цього Закону:
1) за заявою стягувача про примусове виконання рішення;
2) за заявою прокурора у разі представництва інтересів громадянина або держави в суді;
3) якщо виконавчий документ надійшов від суду у випадках, передбачених законом;
4) якщо виконавчий документ надійшов від суду на підставі ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземної держави, до повноважень яких належить розгляд цивільних чи господарських справ, іноземних чи міжнародних арбітражів) у порядку, встановленому законом;
5) у разі якщо виконавчий документ надійшов від Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (ч. 1 ст. 26 Закону).
Копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження) доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур'єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4 частини дев'ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі (ч. 1 ст. 28 Закону).
Таким чином, суд надходить до висновку про те, що постанова про відкриття виконавчого провадження від 15.06.2017 року прийнята державним виконавцем правомірно, без порушення вимог Закону України «Про виконавче провадження».
Доказів на підтвердження зворотного в розрізі положень ст. ст. 76-81 ЦПК України в розпорядження суду не надано, скаржник своїми правами, наданими цивільно-процесуальним законодавством України щодо витребування доказів, заявлення клопотань тощо розпорядився на власний розсуд.
Тому, у суду відсутні підстави для задоволення скарги.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 259, 263-264, 447-451 ЦПК України, суд, -
в задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії головного державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Диких Олексія Олександровича про відкриття виконавчого провадження, заінтересована особа: ОСОБА_2 - відмовити.
Апеляційну скаргу на ухвалу може бути подана протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення, а у разі якщо ухвалу постановлено без участі особи, яка її оскаржує, протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали до Київського апеляційного суду через Голосіївський районний суд м. Києва.
Повний текст ухвали виготовлено 28.10.2019 року.
Суддя В.С. Хоменко