Справа № 161/10419/19
Провадження № 2/161/2723/19
16 жовтня 2019 року Луцький міськрайонний суд Волинської області
в складі :
головуючого - судді Рудської С.М.
при секретарі - Ярмолюк В.С.
за участю:
позивача - ОСОБА_1
відповідача - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, стягнення аліментів
21.06.2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаною позовною заявою на обґрунтування якої зазначила, що 03.02.2014 року вона зареєструвала шлюб з відповідачем, за час якого у них ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася спільна дитина - син ОСОБА_3 . Протягом останніх двох років сімейне життя між ними поступово погіршувалося, що призвело до фактичного припинення шлюбних відносин. На даний час спільне господарство не ведеться, та за її глибоким переконанням подальшого сенсу підтримувати сімейні відносини недоцільно. Вказала, що з моменту припинення шлюбних відносин ОСОБА_2 не приймає участі у догляді, вихованні та матеріальному забезпеченні дитини. Малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відвідує ДНЗ № 30 м. Луцька, а тому існує постійна необхідність у придбанні для сина одягу, взуття, навчального приладдя та іграшок. Крім того, ОСОБА_4 потребує належного харчування та періодичного лікування. Усі витрати на утримання дитини вона несе одноосібно, в свою чергу, відповідач, будучи здоровим, працездатним та не маючи на своєму утриманні інших осіб, від надання матеріальної допомоги на сина ухиляється. На підставі викладеного, просить суд розірвати шлюбу між нею та відповідачем, який зареєстровано 03.02.2014 року Поповичівською сільською радою Ковельського району, а також стягувати з ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в твердій грошовій сумів розмірі 2500 грн. щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення сином повноліття.
Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22.07.2019 року сторонам було надано строк на примирення терміном на два місяці (а.с. 20).
В судовому засіданні позивач надала пояснення аналогічні викладеним у її позовній заяві та додатково зазначила, що їхня з відповідачем сім'я фактично розпалася з 2018 року. На даний час ОСОБА_2 працює за кордоном, а тому участі у вихованні дитини не приймає. Разом з тим, відповідач не надає регулярної фінансової допомоги на утримання сина, а розмір коштів, які останній сплачує у якості аліментів, є незначними. Як їй відомо, розмір середньомісячного заробітку ОСОБА_2 складає понад 10000 грн. Заявлені позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила їх задовольнити.
Відповідач в судовому засіданні пояснив, що позовну вимогу про розірвання шлюбу він визнає та не вбачає необхідності у примиренні з позивачкою. Щодо вимоги про стягнення з нього аліментів зазначив, що в супереч твердженням ОСОБА_1 , він приймає участь в утриманні дитини та надає допомогу у розмірі близько 5000 грн. щомісячно. Вказав, що він офіційно працевлаштований в Республіці Польща, а розмір його середньомісячного заробітку становить 10000 грн. Погодився сплачувати на утримання малолітнього сина аліменти в розмірі 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, оскільки в разі сплати ним коштів у більшому розмірі, їх різницю позивач буде витрачати на себе.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до наступного.
Судом встановлено, що сторони перебувають в шлюбі з 03.02.2014 року, який зареєстровано Поповичівською сільською радою Ковельського району Волинської області, актовий запис № 01, свідоцтво серії НОМЕР_1 (а.с. 6).
Від шлюбу сторони мають спільну дитину - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 Дана обставина підтверджується відповідним свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 (а.с. 7).
Відповідно до ч. 1 ст. 24 СК України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Згідно зі змістом ст. 55 СК України, дружина та чоловік зобовязані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сімї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги. Чоловік зобовязаний утверджувати в сімї повагу до матері. Дружина зобовязана утверджувати в сімї повагу до батька. Дружина та чоловік відповідальні один перед одним, перед іншими членами сімї за свою поведінку в ній.
Як вбачається зі змісту ч. 3 та ч. 4 ст. 56 СК України, кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.
Судом встановлено, що сторони припинили шлюбно-сімейні стосунки через відсутність взаєморозуміння, втрати почуття поваги та любові один до одного. Сторони спільне господарство не ведуть, проживають окремо.
За таких обставин суд вважає, що подальше спільне життя сторін є неможливим, збереження шлюбу суперечить інтересам сторін, а тому шлюб підлягає розірванню.
Відповідно до ст. 113 СК України особа, яка змінила своє прізвище у зв'язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище.
Після розірвання шлюбу позивачці слід залишити прізвище « ОСОБА_6 ».
Судом також встановлено та не заперечується сторонами, що неповнолітній син проживає разом з матір'ю - позивачкою ОСОБА_1 , в свою чергу, відповідач проживає окремо. Доказів іншого суду надано не було.
Як слідує зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів,між сторонами не досягнуто згоди щодо участі відповідача в утриманні неповнолітнього сина, у зв'язку з чим в останніх існує спір з даного приводу.
Статтею 8 Закону України "Про охорону дитинства" визначено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку.
Відповідно до положень Постанови № 3 Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», батьки зобов'язані утримувати своїх дітей незалежно від того, перебувають вони в шлюбі чи шлюб між ними розірвано. Обов'язок батьків утримувати своїх дітей є безумовним і не залежить від того, чи є батьки працездатними та чи є в них кошти, достатні для надання утримання, а лише враховуються судом при визначенні розміру стягуваних аліментів.
За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, що відповідає приписам ч. 3 ст. 181 СК України.
Згідно ч. 1 ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_1 є здоровим, працездатним, на обліку у лікарів не перебуває, будь-яких інших осіб на утриманні не має.
Відповідач офіційно працевлаштований в Республіці Польща та отримує середньомісячну заробітну плату близько 10000 грн.
Малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , здоровий, на обліку в лікарів не перебуває, самостійних доходів не має.
ОСОБА_4 відвідує ДНЗ № 30. Позивачка несе витрати по оплаті харчування дитини в навчальному закладі, зокрема, з грудня 2018 року по травень 2019 року останньою було сплачено суму в розмірі 1578 грн. Дана обставина підтверджується відповідною довідкою № 42, виданою 06.06.2019 року ДНЗ № 30 (а.с. 8).
Як вбачається з довідки про доходи № 15, виданої 06.05.2019 року позивачка ОСОБА_1 працює на посаді оператора лінії у виробництві харчової продукції у ФОП ОСОБА_7 Розмір її середньомісячної заробітної плати (без урахування аліментів та податку з доходу) становить 4100 грн. (а.с. 9).
Будь-яких доказів іншого, сторонами надано не було, а судом в ході розгляду справи не здобуто.
Визначаючи розмір стягуваних аліментів, суд враховує матеріальне становище сторін та неповнолітньої дитини, реальну спроможність відповідача сплачувати аліменти на її утримання.
Частиною 2 ст. 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину, який не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2019 рік» прожитковий мінімум для дитини відповідного віку встановлено: для дітей віком від 6 до 18 років: з 1 липня - 2118 гривень, з 1 грудня - 2218 гривень.
Згідно до ч. 1, ч. 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Виходячи з вищенаведеного, засад розумності та справедливості, суд вважає, що позивач довела обґрунтованість своїх вимог щодо стягнення аліментів, а тому суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивачки слід стягувати на утримання малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в твердій грошовій сумів розмірі 2500 грн. щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення сином повноліття.
Суд вважає визначений розмір аліментів достатнім та справедливим.
Так, судом не приймаються до уваги доводи відповідача про те, що різницю між визнаним розміром аліментів та заявленою позивачкою сумою, остання буде витрачати на себе, оскільки дана обставина, в силу положення ст. 182 ЦПК України, не має будь-якого відношення при визначенні розміру аліментів.
При цьому, суд наголошує, що відповідно до ст. 186 СК України, контроль за цільовим витрачанням аліментів здійснюється органом опіки та піклування. У разі нецільового витрачання аліментів платник має право звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів або про внесення частини аліментів на особистий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України.
Частиною 1 ст. 191 СК України передбачено, що аліменти присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.
На підставі п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд вважає за необхідне допустити дане рішення суду до негайного виконання у межах сплати платежу аліментів за один місяць.
Таким чином, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, стягнення аліментівпідлягають до задоволення у повному обсязі.
Згідно до ч. ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, повязані з розглядом справи у разі задоволення позову покладаються на відповідача.
Крім того, згідно положень ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
З наведеного слідує, що з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 необхідно стягнути 768,80 грн. понесених судових витрат зі сплати судового збору за позовну вимогу про розірвання шлюбу (а.с. 1).
Крім того, ОСОБА_1 звільнена від сплати судового збору за позовну вимогу про стягнення аліментів, на підставі п. 3 ч. 1 ст. 5 ЗУ "Про судовий збір", а тому з ОСОБА_6 слід також стягнути на користь держави судовий збір в розмірі 768,40 грн.
На підставі ст. ст. 24, 55, 56, 110, 112, 180, 181, 182, 184 СК України, керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 77-81, 141, 259, 263-265, 352, 354, 430 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, стягнення аліментів - задовольнити.
Шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище - ОСОБА_9 ), зареєстрований 03 лютого 2014 року Поповичівською сільською радою Ковельського району Волинської області, актовий запис № 01 - розірвати.
Після розірвання шлюбу позивачці ОСОБА_1 залишити прізвище « ОСОБА_6 ».
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.
Стягувати з ОСОБА_2 , який народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 в с. Гулівка Ковельського району Волинської області, на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітньої дитини - сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі 2500 (дві тисячі п'ятьсот) грн., але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісяця, починаючи з 21 червня 2019 року та до досягнення дитиною повноліття.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в сумі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.
Рішення суду в частині стягнення аліментів на неповнолітню дитину у межах суми платежу за один місяць допустити до обов'язкового негайного виконання.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а у разі складення рішення відповідно до ч. 6 ст. 259 ЦПК України - з дня складення рішення в повному обсязі.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги на рішення суду всіма учасниками справи. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Рішення у повному обсязі складено 25 жовтня 2019 року.
Суддя Луцького міськрайонного
суду Волинської області С.М. Рудська