ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРCОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул.Театральна,18, м. Херсон, 73000,
тел./0552/26-47-84, 49-31-78, факс 49-31-78, веб сторінка: ks.arbitr.gov.ua/sud5024/
29 жовтня 2019 року, м. Херсон, справа № 923/801/19
Господарський суд Херсонської області у складі судді Закуріна М. К., розглянувши справу
за позовом Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Херсонської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Херсонського морського порту)
до Державного підприємства «Херсонський морський торгівельний порт»,
про стягнення 51 802,11 грн,
Дії та аргументи Позивача
18.09.2019 Державне підприємство «Адміністрація морських портів України» в особі Херсонської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Херсонського морського порту) звернулося з позовом до Державного підприємства «Херсонський морський торгівельний порт» про стягнення 51 802,11 грн, з яких: 39 865,14 грн основної заборгованості, 7 134,70 грн пені, 3 398,02 грн інфляційних та 1 404,25 грн річних, які нараховані у зв'язку з несвоєчасним невиконанням Відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором № 23Р/30-П-ХЕФ-18 від 01.03.2018 щодо сплати наданих послуг.
У якості обґрунтування власної позиції Позивач вказав, що:
- на підставі укладеного договору про допуск до об'єктів портової інфраструктури № 30-ІІ-ХЕФ-18 від 01.03.2018 надавав Відповідачу відповідні послуги, але Відповідач їх оплачував несвоєчасно та не у повному обсязі, а тому йому були нараховані відповідно до розрахунків 7 134,70 грн пені, 3 398,02 грн інфляційних та 1 404,25 грн річних,
- станом на час розгляду справи Відповідач сплатив основну заборгованість у сумі 39 865,14 грн,
- відмовляючись сплачувати пеню Відповідач помилково ототожнює строк нарахування пені та строк позовної давності, у зв'язку з чим строк позовної давності щодо стягнення пені не сплинув.
Дії та аргументи Відповідача
Відповідач заявлені до нього вимоги не визнав та послався на наступні аргументи.
Так, на його думку, у задоволенні позову суд повинен відмовити виходячи з того, що:
- Міністерством інфраструктури України вирішено питання щодо сплати заборгованості шляхом підписання протоколу наради від 28.02.2019, а тому у Позивача відсутні підстави звернення до суду з позовом,
- основна заборгованість у сумі 39 865,14 грн станом на час розгляду справи в суді погашена,
- Позивач пропустив строк позовної давності відносно вимог про стягнення пені.
Процесуальні дії та рішення суду
Ухвалою суду від 18.09.2019 відкрите провадження у справі за правилами спрощеного провадження без повідомлення та виклику учасників справи. Цією ж ухвалою Відповідачу встановлений строк (18.10.2019) для надання відзиву на позов, Позивачу строк (23.10.2019) для надання відповіді на відзив. У свою чергу Відповідачем наданий відзив на позов, а Позивачем відповідь на відзив.
При вирішенні питання порядку подачі доказів з метою їх подальшої оцінки при винесенні даного рішення, суд зазначає, що сторонами дотримані вимоги статті 80 Господарського процесуального кодексу України щодо подачі доказів разом із позовною заявою та відповідно з відзивом на позов, а тому письмові докази прийняті судом до розгляду.
Суд також констатує, що сторонами не заявлено будь-яких процесуальних клопотань.
Установлені судом обставини
01.03.2018 між Державним підприємством «Адміністрація морських портів України» в особі Херсонської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Херсонського морського порту), виступаючим у якості Адміністрації, та Державним підприємством «Херсонський морський торгівельний порт», як Користувачем, був укладений договір № 30-ІІ-ХЕФ-18 про допуск до об'єктів портової інфраструктури.
Основними умовами цього договору, які впливають на взаємовідносини сторін щодо наявного між ними спору, є наступні:
- «Предметом цього договору є надання Користувачу послуг з користування об'єктами портової інфраструктури, які закріплені за Адміністрацією та знаходяться на балансі, а саме проїзні дороги, а Користувач зобов'язується користуватися об'єктами портової інфраструктури відповідно до їх цільового призначення та здійснювати оплату за таке користування …» (пункт 1.1.),
- «Сума щомісячного платежу за користування об'єктами портової інфраструктури розраховується згідно Додатку № 2 …, виходячи з фактичної кількості надання послуг Адміністрацією у звітному місяці …» (пункт 2.2.),
- «Розрахунки за користування об'єктами портової інфраструктури Користувач здійснює протягом 5 банківських днів з дати підписання сторонами акту наданих послуг на підставі рахунку Адміністрації» (пункт 2.3.),
- «У разі порушення термінів оплати за надані послуги Адміністрація має право стягнути з Користувача пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період, за який сплачується пені, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення …» (пункт 4.2.),
- «Цей договір набирає чинності з дати його підписання та скріплення печатками обох сторін і діє до 31.03.2019 …» (пункт 7.1., у редакції додаткової угоди № 1 від 27.12.2018).
Як слідує з актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 1428 від 28.03.2018 на суму 5 695,02 грн, № 2154 від 27.04.2018 на суму 5 695,02 грн, № 3093 від 31.05.2018 на суму 5 695,02 грн, № 3736 від 30.06.2018 на суму 5 695,02 грн, № 4297 від 25.07.2018 на суму 5 695,02 грн, № 5265 від 31.08.2018 на суму 5 695,02 грн, № 5871 від 26.09.2018 на суму 5 695,02 грн Позивач надав, а Відповідач прийняв відповідні послуги.
На підставі складених актів Позивач направив Відповідачу рахунки для оплати № 795 від 28.03.2018, № 1088 від 27.04.2018, № 1402 від 31.05.2018, № 1653 від 30.06.2018, № 1855 від 25.07.2018, № 2130 від 31.08.2018, № 2294 від 26.09.2018.
Не дивлячись на умови договору Відповідач вартість наданих послуг станом на час подачі позову не сплатив, заборгувавши 39 865,14 грн, які сплатив лише під час розгляду справи в суді платіжними дорученнями № 285 від 16.10.2019 а суму 5 695,02 грн, № 283 від 16.10.2019 на суму 11 390,04 грн, № 284 від 16.10.2019 на суму 11 390,04 грн та № 282 від 16.10.2019 на суму 11 390,04 грн.
Відповідно до розрахунків через несвоєчасну сплату вартості наданих послуг Позивачем нараховано:
- по акту № 1428 - 256,66 грн інфляційних та 244,81 грн річних за період з 07.04.2018 по 11.09.2019, 994,52 грн пені за період з 07.04.2018 по 07.10.2018,
- по акту № 2152 - 476,29 грн інфляційних та 228,89 грн річних за період з 11.05.2018 по 11.09.2019, 1 010,75 грн пені за період з 11.05.2018 по 11.11.2018,
- по акту № 3093 - 476,29 грн інфляційних та 213,45 грн річних за період з 13.06.2018 по 11.09.2019, 1 015,43 грн пені за період з 13.06.2018 по 13.12.2018,
- по акту № 3736 - 476,29грн інфляційних та 199,87 грн річних за період з 12.07.2018 по 11.09.2019, 1 030,10 грн пені за період з 12.07.2018 по 12.01.2019,
- по акту № 4297 - 519,79 грн інфляційних та 189,57 грн річних за період з 03.08.2018 по 11.09.2019, 1 033,69 грн пені за період з 03.08.2018 по 03.02.2019,
- по акту № 5265 - 519,79 грн інфляційних та 169,45 грн річних за період з 15.09.2018 по 11.09.2019, 1 022,30 грн пені за період з 15.09.2018 по 15.03.2019,
- по акту № 5871 - 403,91 грн інфляційних та 158,21 грн річних за період з 09.10.2018 по 11.09.2019, 1 027,91 грн пені за період з 09.10.2018 по 09.04.2019.
Оцінка суду установлених обставин на норм діючого законодавства
Щодо правової природи договору та договірних відносин
Установлені судом обставини наявності укладеного договору, свідчать про виникнення між його сторонами майново-господарських зобов'язань, у силу яких у відповідності до приписів статей 173, 174, 175 Господарського кодексу України одна сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони, а інша (управнена) сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За частиною 1 статті 175 того ж Кодексу майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Зміст та умови договору, аналіз правовідносин та господарсько-договірних зобов'язань (майново-господарських зобов'язань у відповідності до частини 1 статті 179 ГК України), які виникли між сторонами на його підставі, з огляду на вказані правові положення, свідчать, що за своєю юридичною природою між ними укладений договір про надання послуг.
Так, за статтею 901 Цивільного кодексу України «за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором». Водночас у відповідності до статті 903 того ж Кодексу «якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором».
Статтею 193 Господарського кодексу України встановлені загальні правила виконання господарських зобов'язань, за якими:
- «Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом» (частина 1);
- «кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором» (частина 2);
- «не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином» (частина 7).
За таких обставин суд приходить до висновку, що Відповідач, допустивши несвоєчасну оплату вартості отриманих послуг у сумі 39 865,14 грн, порушив взяте на себе зобов'язання.
Водночас, у зв'язку з повним розрахунком щодо сплати основної заборгованості станом на час розгляду справи в суді провадження у справі в частині стягнення основної заборгованості у сумі 39 865,14 грн підлягає закриттю на підставі положень пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України.
При цьому судом не прийняті до уваги заперечення Відповідача щодо припинення зобов'язань за результатами Протоколу наради від 28.02.2019, оскільки цим протоколом не встановлювалися правовідносини з припинення зобов'язань.
Щодо відповідальності за невиконання зобов'язань
Вирішуючи правомірність нарахованої та заявленої до стягнення пені у сумі 7 134,70 грн, суд зазначає, що згідно з частиною 1 статті 199 ГК України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Частиною 1 статті 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором, а за частинами 1 та 2 статті 217 ГК України такими санкціями є заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки, серед яких - застосування штрафних санкцій.
Згідно із частиною 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
В статті 549 ЦК України конкретизовано визначення таких штрафних санкцій, а саме «пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання» (частина 3).
Разом з тим, у відповідності до приписів частини 2 статті 551 того ж Кодексу, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Так, в пункті 4.2. договору сторони встановили можливість застосування пені у випадку несвоєчасної оплати за надані послуги.
Таким чином, неустойка має безпосередню мету стимулювати боржника до виконання зобов'язання; за допомогою неустойки забезпечуються права кредитора шляхом створення таких умов, що підвищують рівень вірогідності виконання зобов'язання; неустойка стягується по факту невиконання чи неналежного виконання зобов'язання боржником, трансформуючись у такий спосіб у міру цивільно-правової відповідальності.
У даному випадку Позивачем пеня обрахована відповідно до кожного з чергових платежів, виходячи із суми заборгованості за цими періодами, а також з урахуванням шестимісячного строку можливого нарахування пені, у зв'язку з чим нарахування пені у сумі 7 134,70 грн є неправомірним.
Проте, стягнення Позивачем пені за актами № 1428 від 28.03.2018, № 2154 від 27.04.2018, № 3093 від 31.05.2018, № 3736 від 30.06.2018, № 4297 від 25.07.2018, № 5265 від 31.08.2018 на загальну суму 6 106,79 грн здійснене поза межами строку позовної давності, виходячи з наступних правових позицій та договірних умов.
Так, у відповідності до положень статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
За змістом частини 2 статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується скорочена позовна давність в один рік.
Згідно з положеннями частини 1 статті 261 того ж Кодексу «перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права …», а за частиною 5 цієї ж статті «за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання».
Суд також зазначає, що якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму Цивільного кодексу України). Так, за частиною 4 названої статті «сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові».
Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об'єктивні (порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) аспекти. Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше. При цьому аргументи відповідача, що про порушене право позивач міг дізнатися раніше, ніж він стверджує, мають ґрунтуватись не на можливих обставинах (визначене законодавством право отримувати публічну інформацію з державних реєстрів тощо), а на конкретних обставинах, що підтверджуються наданими у справі належними доказами, за яких суд може однозначно (достеменно) встановити момент, коли особа могла довідатись про порушення його прав.
Отже, враховуючи викладені правові положення, суд приходить до висновку, що початком строку нарахування пені є наступний день після настання строку виконання зобов'язання за кожним з періодичних платежів за вказаними актами виконаних робіт, а саме за актами: № 1428 від 28.03.2018 - 07.04.2018, № 2154 від 27.04.2018 - 11.05.2018, № 3093 від 31.05.2018 - 13.06.2018, № 3736 від 30.06.2018 - 12.06.2018, № 4297 від 25.07.2018 - 03.08.2018, № 5265 від 31.08.2018 - 15.09.2018.
Таким чином, річний строк позовної давності щодо стягнення пені розпочався відносно кожного з актів у вказані дати та закінчився відповідно через один рік, тобто за актами: № 1428 від 28.03.2018 - 07.04.2019, № 2154 від 27.04.2018 - 11.05.2019, № 3093 від 31.05.2018 - 13.06.2019, № 3736 від 30.06.2018 - 12.06.2019, № 4297 від 25.07.2018 - 03.08.2019, № 5265 від 31.08.2018 - 15.09.2019.
Підсумовуючи наведене, суд констатує, що Позивачем пропущений строк позовної давності щодо стягнення пені за вказаними актами, оскільки він звернувся до суду з позовом 18.09.2019, що слідує з реєстрації позовної заяви в суді за вх. № 1556/19 від 18.09.2019.
Суд у цьому контексті також наголошує, що у відповідності до частини 4 статті 11 ГПК України «суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1960 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права».
Так, у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачено, що «кожен має право на розгляд його справи судом».
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення й застосування конвенції у відповідності до її пункту 1 статті 32, наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце в далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту з плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.96 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20.09.2011 у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).
За таких обставин позовні вимоги щодо стягнення пені у сумі 1 027,91 грн за актом № 5871 від 26.09.2018 підлягають задоволенню, а вимоги щодо стягнення пені у сумі 6 106,79 грн задоволенню не підлягають.
Суд також звертає увагу на той факт у даному спорі початок перебігу строку позовної давності для нарахування пені та строку можливого її нарахування (шестимісячного строку у відповідності до положень частини 6 статті 232 ГК України) співпадають у наведених датах відповідно до кожного з актів наданих послуг, а тому фактично після припинення нарахування пені у Позивача існувало шість місяців (наступних після закінчення строку нарахування) для звернення до суду з позовом про її стягнення. Саме така конструкція визначення строків встановлена діючим законодавством.
Щодо відповідальності за невиконання грошового зобов'язання
Вирішуючи правомірність нарахованих та заявлених до стягнення 3 398,02 грн інфляційних та 1 404,25 грн річних, суд зазначає, що у відповідності до частини 2 статті 625 ЦК України «боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом».
Сплата інфляційних та річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не мають характеру штрафних санкцій, а є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
У даному випадку Позивачем інфляційні та річні обраховані відповідно до кожного з чергових платежів, виходячи із суми заборгованості за цими періодами, а тому їх нарахування є неправомірним.
Висновки суду з предмету судового розгляду
На підставі викладеного, за результатами оцінки доказів, з урахуванням факту несплати 1027,91 грн пені, 3 398,02 грн інфляційних та 1 404,25 грн річних у добровільному порядку, доведеністю Позивачем власних вимог, не спростування їх Відповідачем, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню у цих сумах. Натомість позовні вимоги в сумі 6 106,79 грн задоволенню не підлягають.
Розподіл судових витрат
Судовими витратами у даній справі є витрати Позивача на сплату судового збору відповідно до платіжних доручень №№ 2656, 2657 від 14.06.2019 у сумі 1 921 грн, які згідно з приписами статті 129 ГПК України підлягають стягненню з Відповідача пропорційно задоволеним вимогам, а саме у сумі 1 694,51 грн, що складає 81,21 % задоволених вимог (з урахуванням сплати заборгованості під час розгляду справи).
На підставі вказаних правових норм та керуючись статтями 231, 238, 240 ГПК України,
1. Провадження у справі в частині стягнення 39 865,14 грн закрити.
2. В іншій частині позовні вимоги задовольнити частково.
3. Стягнути з Державного підприємства «Херсонський морський торгівельний порт» (73000 м. Херсон, проспект Ушакова, буд. 4; ідентифікаційний код 01125695) на користь Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Херсонської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Херсонського морського порту) (73000, м. Херсон, проспект Ушакова, буд. 4; ідентифікаційний код 38728533) - 1027,91 грн пені, 3 398,02 грн інфляційних, 1 404,25 грн річних та 1 694,51 грн компенсації по сплаті судового збору.
4. В іншій частині позову у задоволенні позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя М.К. Закурін