24 жовтня 2019 року
м. Київ
Справа № 915/1115/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Зуєва В.А. - головуючого, Багай Н. О., Могила С. К.,
секретар судового засідання - Савінкова Ю. Б.,
за участю представників:
позивачів - Волошенюк О. Г. (прокурор), Козачук І. М.,
відповідачів - не з'явились,
третіх осіб - Пірожок В. П. (адвокат),
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.06.2019 (судді Мишкіна М. А., Будішевська Л. О., Таран С. В.) у справі
за позовом заступника військового прокурора Миколаївського гарнізону в інтересах держави в особі: Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу м. Миколаєва
до Ольшанської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області, Громадської організації "Товариство військових мисливців і рибалок Миколаївського гарнізону",
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: ОСОБА_2 , ОСОБА_1
про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування та свідоцтва про право власності.
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1. У жовтні 2017 року заступник військового прокурора Миколаївського гарнізону звернувся до господарського суду з позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Миколаєва до Ольшанської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області (далі - Ольшанська селищна рада) та Громадської організації “Товариство військових мисливців і рибалок Миколаївського гарнізону” (надалі - ГО “Товариство військових мисливців і рибалок Миколаївського гарнізону”), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Сторчак А. В., ОСОБА_1 , в якому просив суд:
- визнати недійсним та скасувати рішення Ольшанської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області від 20.07.2011р. №67 “Про оформлення права власності на нежитлові об'єкти нерухомого майна”;
- визнати недійсним свідоцтво серії НОМЕР_1 від 11.08.2011р. про право власності на нежитловий об'єкт, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який включає в себе 7 будівель (1 (будинок єгеря), 2 (туалет), 3 (будинок відпочинку), 4 (ДОС/будинок відпочинку), 5 (дизельна), 6 (господарча будівля), 7 (качина ферма), видане виконавчим комітетом Ольшанської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області.
1.2. На обґрунтування позовних вимог прокурор зазначив, що починаючи з 23.01.2001 вищевказане спірне нерухоме майно було передано на баланс Міністерства оборони України в особі Миколаївської КЕЧ району за актом прийому-передачі будинків. Будь-яких рішень щодо вилучення і передачі державного (військового) нерухомого майна до сфери управління центральних або місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядним організаціям та у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність не приймалось, отже спірне майно є державним та має статус військового майна.
1.3. Таким чином, на думку прокурора, виконавчим комітетом Ольшанської сільради без достатніх правових підстав, всупереч статті 19 Конституції України, статей 2, 3, 6 Закону України “Про правовий режим майна в Збройних силах України”, пунктів 3, 4 Порядку вилучення передачі військового майна Збройних Сил, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.08.2002 №1282, пункту 6 Положення про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2000 №1919, прийнято спірне рішення від 20.07.2011 № 67, яким надано дозвіл на оформлення за ГО “Товариство військових мисливців і рибалок Миколаївського гарнізону” права власності на спірний нежитловий об'єкт, який є державним військовим майном, з наступною видачею свідоцтва про право власності від 11.08.2011 серії САЕ №463004 на цей об'єкт.
1.4. У подальшому спірний нежитловий об'єкт ГО “Товариство військових мисливців і рибалок Миколаївського гарнізону” відчужила за договором купівлі-продажу від 06.08.2012 №58519 громадянці ОСОБА_2 , а ОСОБА_2 в подальшому об'єкт відчужено громадянці ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу від 30.01.2014.
1.5. Позивач вважає, що рішення №67 селищної ради є незаконним, тому що внаслідок його прийняття спірне нерухоме майно вибуло з державної власності поза волею держави, а тому свідоцтво про право власності від 11.08.2011 на нежитловий об'єкт є також незаконним.
1.6. У відзиві на позов ГО “Товариство військових мисливців і рибалок Миколаївського гарнізону” просила відмовити у позові та вказувала на те, що позовну заяву було подано з порушенням строку позовної давності, сплив якого є підставою для відмови у позові. Також у відзиві зазначено, що право власності відповідача на майно було оформлене рішенням Ольшанської селищної ради №67 від 20.07.2011, громадська організація відповідно до свого статуту мала право на укладення із ОСОБА_2 договору купівлі-продажу спірного майна 06.08.2012.
1.7. ОСОБА_1 подала суду пояснення, в яких просила відмовити у задоволенні позову з підстав пропуску прокуратурою позовної давності, оскільки вважала, що позивач повинен був дізнатися про порушення свого права в 2012-2013 роках та положення щодо початку перебігу строку позовної давності поширюється і на звернення прокурора до суду з позовом про захист інтересів держави, в особі Міністерства оборони України та КЕВ м. Миколаєва. Також третя особа зазначала, що набула права власності на спірний нежитловий об'єкт на підставі цивільного правочину (договір купівлі-продажу від 30.01.2014), за нею проведена державна реєстрація права власності на об'єкт.
2. Короткий зміст судових рішень у справі
2.1. Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 17.01.2019 у позові відмовлено.
2.2. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з недоведеності того факту, що передане згідно акта прийому (передачі) від 23.01.2001 майно є саме тим майном, на яке за ГО “Товариство військових мисливців і рибалок Миколаївського гарнізону” визнано право власності згідно з рішенням Ольшанської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області від 20.07.2011 №67 “Про оформлення права власності на нежитлові об'єкти нерухомого майна” та виданого виконкомом на підставі цього рішення свідоцтва серії САЕ № 463004 від 11.08.2011 про право власності.
2.3. Постановою Південно-західного апеляційного суду від 04.06.2019 року рішення Господарського суду Миколаївської області від 17.01.2019 скасовано, та ухвалено у цій справі нове рішення, яким позовні вимоги задоволено повністю. Визнано незаконним та скасовано рішення Ольшанської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області від 20.07.2011 №67 “Про оформлення права власності на нежитлові об'єкти нерухомого майна”. Визнано недійсним свідоцтво серії НОМЕР_1 від 11.08.2011 про право власності на нежитловий об'єкт, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , видане Виконавчим комітетом Ольшанської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області.
2.4. Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що поза увагою місцевого господарського суду залишилися обставини, які мають значення для вирішення спору, а наявні у справі докази не були піддані оцінці за правилами статті 86 Господарського процесуального кодексу України, що призвело до помилкових висновків та необґрунтованої відмови у позові, адже тотожність спірного майна ГО “Товариство військових мисливців і рибалок Миколаївського гарнізону” з військовим майном військової частини №121, що перебуває на обліку КЕВ м. Миколаїв, ніким не заперечувалась та підтверджується погодженням головою ГО “Товариство військових мисливців і рибалок Миколаївського гарнізону” Макаровим В. О. акта звіряння нерухомого майна від 19.06.2017. Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що позовна давність не була пропущена, оскільки КЕВ м. Миколаєва дізнався про відчуження спірного майна лише після проведення 14.07.2017 комісією інвентаризації будівель, споруд, земельних ділянок, які перебувають у користуванні та на балансі ГО “Товариство військових мисливців та рибалок Миколаївського гарнізону” та на картковому обліку КЕВ м. Миколаїв, під час якої було встановлено, що всі будівлі військового містечка № НОМЕР_2 продані.
3. Короткий зміст вимог, викладених у касаційній скарзі
3.1. Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 у касаційній скарзі просить скасувати постанову Південно-західного апеляційного суду від 04.06.2019, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 17.01.2019 залишити в силі.
3.2. Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції вийшов за межі позовних вимог, доводів апеляційної скарги та порушив процесуальні норми законодавства щодо порядку оцінки, допустимості та належності доказів та предмету доказування, оскільки предметом цього спору є визнання недійсними актів, а не встановлення факту належності майна.
3.3. Також заявниця вказує на те, що неправильне застосування судом приписів Закону України "Про правовий режим майна в Збройних силах" щодо проведення інвентаризації, призвело до ухвалення незаконного рішення в частині незастосування до спірних відносин позовної давності.
4. Розгляд касаційної скарги та встановлені судами обставини справи
4.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
4.2. Під час розгляду справи господарські суди установили, що ГО “Товариство військових мисливців і рибалок Миколаївського гарнізону" зареєстрована як юридична особа 02.09.1993.
4.3. Постановою Кабміну України від 13.01.1995 №18 “Про визначення органів управління майном загальносоюзних громадських організацій колишнього союзу РСР” управління підприємствами, організаціями та об'єктами колишнього військово-мисливського товариства Збройних Сил СРСР, а саме: виробниче мисливсько-риболовецьке об'єднання, 16 мисливських та 2 риболовецьких господарства, 3 будинки мисливця-рибалки, 3 магазини, 2 стрілецькі стенди військово-мисливського товариства Київського військового округу; 14 мисливських господарств, будинок мисливця-рибалки, магазин, 5 стрілецьких стендів військово-мисливського товариства Прикарпатського військового округу; 7 мисливських господарств, 7 будинків мисливця-рибалки, туристична база, 3 магазини, 3 стрілецькі стенди військово-мисливського товариства Одеського військового округу покладено на Міністерство оборони України.
4.4. Наказом голови Центральної ради товариства військових мисливців та рибалок України від 27.10.2000 №80 “Про проведення інвентаризації та передачу майна” наказано до 15.12.2000 здійснити звірку актів інвентаризації та передати майно, що перелічене в Переліку майна загальносоюзних громадських організацій колишнього союзу СРСР, управління яких покладається на Міністерства оборони України згідно додатку до Постанови Кабміну України від 13.01.1995 №18.
4.5. 09.10.2010 комісією у складі: головний інженер КЕВ м. Миколаєва, інженера землевпорядника КЕВ м. Миколаїв в односторонньому порядку було проведено інвентаризацію будівель, споруд та земельних ділянок, які перебувають на балансі Товариства військових мисливців та рибалок Збройних сил України та на картковому обліку КЕВ, як госпрозрахунковий фонд станом на 01.06.2010, зокрема, по військовому містечку № НОМЕР_2 Миколаївська обл., Миколаївський район, с. Тернувате - 7 будівель, земельна ділянка площею 4,7 га.
4.6. На підставі Директиви КЕУ Південного ОК №32/І/559 від 20.11.2000 за актом прийому (передачі) будинків, споруд та території в/містечка 121 від 23.01.2001 Ольшанське військове мисливсько-рибацьке товариство, а саме: будівля №1 (будинок єгеря), 2 (туалет), з (будинок відпочинку), 4 (ДОС/Будинок), 5 (дизельна), 6 (господарча будівля), 7 (качина ферма) (згідно інвентаризаційної відомості форми 402) та земельна ділянка площею 4,7га було передано від ВМТ ЗС України до КЕЧ Миколаївського району.
4.7. 15.03.2001 між Миколаївською КЕЧ району (здавач) та ОРПП “Охотничьи зори” (мовою оригіналу) (одержувач) було складено акт прийняття-передачі основних засобів, в якому зазначено про передачу будинку єгеря, дизельної, туалету, господарчої будівлі, будинку відпочинку, житлової будівлі та качиної ферми.
4.8. Після підписання акта нерухоме майно військового містечка №121 було взято на картковий облік Миколаївською КЕЧ району, правонаступником якої є КЕВ м. Миколаєва, (будівлі та споруди), та наразі перебуває на обліку у КЕВ м. Миколаєва.
4.9. Відповідно до копії технічного паспорту на громадський будинок нежитловий об'єкт за адресою: №28 вул. Набережна, с. Тернувате, виготовленого 07.06.2011, власником будівлі зазначено Товариство “Військових мисливців та рибалок Миколаївського гарнізону”.
4.10. 12.07.2011 ГО “Товариство військових мисливців і рибалок Миколаївського гарнізону” повторно звернулось до Ольшанського селищного голови з проханням надати дозвіл на оформлення права власності на нежитловий об'єкт за адресою: с. Тернувате, вул. Набережна,28, додавши до заяви акт введення в експлуатацію.
4.11. Рішенням виконавчого комітету Ольшанської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області від 20.07.2011 №67 “Про оформлення права власності на нежитлові об'єкти нерухомого майна”, на підставі пункту 6.1 Тимчасового Положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 №7/5, підпункту 10 пункту “б” статті 30 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” вирішено:
- Надати дозвіл на оформлення права власності за товариством “Військових мисливців та рибалок Миколаївського гарнізону” на нежитлові об'єкти нерухомого майна - громадський будинок, який розташований за адресою: с. Тернувате, вулиця Набережна 28, Миколаївського району Миколаївської області та об'єкти, що позначені в технічному паспорті: А-1 - будинок відпочинку( загальна площа - 80,4 кв.м); Б-1 - будинок відпочинку (загальна площа - 76, 2 кв.м); В-1 - побутова будівля (загальна площа - 29,2 кв.м); Г-1 - склад (загальна площа - 29,0 кв.м); Д-1 - пташник (загальна площа - 251,8 кв.м); Е-1 - побутова будівля (загальна площа - 72,6 кв.м); Ж-1 - гараж (загальна площа - 37,7 кв.м); Зпд - погріб (загальна площа - 17,3 кв.м); И - вбиральня (загальна площа - 5,7 кв.м); К - сарай (загальна площа - 12, 9 кв.м); Л - навіс (загальна площа - 31,8 кв.м); Мпд Підвал-погріб (загальна площа - 12, 4 кв.м); І -замощення (загальна площа - 5,3 кв.м); №6 - ворота ( загальна площа - 5, 3 кв.м); №7 - огорожа (загальна площа - 5,3 кв.м.); №8 - огорожа (загальна площа - 5,3 кв.м); №9 - огорожа (загальна площа - 5,3 кв.м).
- Ольшанській селищній раді видати свідоцтво про право власності товариству “Військових мисливців та рибалок Миколаївського гарнізону” на вищезазначені об'єкти.
- Рекомендувати Миколаївському міжміському бюро технічної інвентаризації прийняти до реєстрації правовизначальні документи, що є на руках у представника вищезазначеної організації.
4.12. 11.08.2011 Виконавчим комітетом Ольшанської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області Товариству військових мисливців та рибалок Миколаївського гарнізону видано свідоцтво про право колективної власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 від 11.08.2011 на нежитловий об'єкт за адресою: Миколаївська область, Миколаївський район, с. Тернувате, вулиця Набережна 28, який складається з 7-ми основних будівель: за літ. А загальною площею 80,4 кв.м, за літ. Б загальною площею 76,2 кв. м, за літ. В загальною площею 29,2 кв.м, за літ. Г загальною площею 29,0 кв. м, за літ. Д загальною площею 251,8 кв.м, за літ. Е загальною площею 72,6 кв.м, за літ. Ж загальною площею 37,7 кв.м, службових будівель та споруд. Форма власності - колективна; підстава видачі свідоцтва - рішення виконавчого комітету Ольшанської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області №67 від 20.07.2011.
4.13. Згідно з витягом про державну реєстрацію прав від 13.03.2012 №33448833, право колективної власності Товариства військових мисливців та рибалок Миколаївського гарнізону на нежитловий об'єкт за адресою: Миколаївська область, Миколаївський район, с. Тернувате, вулиця Набережна 28, зареєстровано Миколаївським міжміським бюро технічної інвентаризації.
4.14. 06.08.2012 між Товариством військових мисливців та рибалок Миколаївського гарнізону (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) укладено договір купівлі-продажу, за яким ОСОБА_2 придбала нежитловий об'єкт, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який складається з А - будинок відпочинку, кам'яний, ( загальна площа - 80,4 кв.м); Б - будинок відпочинку, кам'яний, (загальна площа - 76,2 кв.м); В - побутова будівля, кам'яна, (загальна площа - 29,2 кв.м); Г - склад, кам'яний, ( загальна площа - 29,0 кв.м); Д - пташник, кам'яний, (загальна площа - 251, 8 кв.м); Е - побутова будівля, кам'яна, (загальна площа - 72,6 кв.м); Ж - гараж, кам'яний, ( загальна площа - 37,7 кв.м); Зпд - погріб, з цегли, залізобетон; И - вбиральня, з цегли; К - сарай, кам'яний; Л -навіс, металевий; Мпд, погріб, кам'яний; огорожа - №6,7,8,9,10; І - споруди.
4.15. При цьому майно, що розташоване у військовому містечку № НОМЕР_2 (с. Тернувате Миколаївського району Миколаївської області), а саме: будинок єгеря, дизельна, туалет, господарча будівля, будинок відпочинку, ДОС/будинок відпочинку, качина ферма відповідно до Наказу начальника Миколаївського гарнізону від 13.06.2013 №27 “Про закріплення казармено-житлового фонду та комунальних споруд КЕВ м. Миколаєва за військовими частинами та установами” закріплено за військовими частинами та установами Миколаївського гарнізону.
4.16. 30.01.2014 між ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) укладено договір купівлі-продажу, за яким ОСОБА_1 придбала нежитловий об'єкт, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
4.17. Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, номер довідки 89348916 від 12.06.2017 нежитлове приміщення загальною площею 576,9 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві власності ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер 71, виданий 30.01.2014, приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Міхняєвою А. А.; дата державної реєстрації 30.01.2014.
4.18. 19.06.2017 складено акт звірки нерухомого майна з Товариством військових мисливців та рибалок та картковим обліком МО ЗСУ КЕВ м. Миколаїв.
4.19. Акт підписано членами комісії, затверджено начальником КЕВ м. Миколаєва та погоджено головою ГО “Товариство військових мисливців і рибалок Миколаївського гарнізону” Макаровим В. О. 19 - 20 червня 2017.
4.20. 14.07.2017 комісією ТВМР Миколаївського гарнізону проведено інвентаризацію будівель, споруд, земельних ділянок, які перебувають у користуванні та на балансі ГО “Товариство військових мисливців та рибалок Миколаївського гарнізону” та на картковому обліку КЕВ м. Миколаїв, за наслідками якої складено акт, в якому зафіксовано, що всі будівлі військового містечка №121 продано.
5. Позиція Верховного Суду
5.1. Згідно зі статтею 14 Закону України "Про Збройні Сили України" земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належать їм на праві оперативного управління та звільняються від сплати усіх видів податків відповідно до законів з питань оподаткування.
5.2. Відповідно до статті 1 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України. До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо.
5.3. Вирішення питань щодо забезпечення Збройних Сил України військовим майном, а також визначення порядку вилучення і передачі його до сфери управління центральних або місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядним установам і організаціям та у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність (за згодою відповідних органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності") належить до компетенції Кабінету Міністрів України з урахуванням того, що озброєння та бойова техніка можуть передаватися лише до військових формувань, існування яких передбачено законом, а військова зброя та боєприпаси до неї також Державній спеціальній службі транспорту (частина перша статті 2 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України").
5.4. Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування (частина друга статті 2 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України").
5.5. Відповідно до пунктів 2.1, 2.4 Положення про організацію квартирно-експлуатаційного забезпечення Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 03 липня 2013 року №448 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 13 вересня 2013 року за №1590/24122, квартирно-експлуатаційне забезпечення військових частин здійснюється квартирно-експлуатаційними органами ЗС України, до яких відносяться: Головне квартирно-експлуатаційне управління Збройних Сил України (далі - Головне КЕУ ЗС України); територіальні квартирно-експлуатаційні управління та Київське квартирно-експлуатаційне управління (далі - КЕУ); квартирно-експлуатаційні відділи (квартирно-експлуатаційні частини) (далі - КЕВ (КЕЧ)); квартирно-експлуатаційні служби військових частин. Квартирно-експлуатаційне забезпечення військових частин проводиться за схемами: Головне КЕУ ЗС України - КЕУ - КЕВ (КЕЧ)) - військові частини; Головне КЕУ ЗС України - види Збройних Сил України - військові частини (згідно з рішенням Міністра оборони України). КЕВ (КЕЧ) здійснює безпосереднє квартирно-експлуатаційне забезпечення військових частин, дислокованих у межах відповідальності.
5.6. Таким чином, КЕВ м. Миколаєва є органом, на який покладено відомчий контроль за використанням військового майна.
5.7. Порядком № 1282 визначено процедуру вилучення військового майна з оперативного управління військових частин, закладів, установ та організацій Збройних Сил, та його безоплатної передачі до сфери управління центральних або місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном (далі - органи, уповноважені управляти державним майном), самоврядним установам і організаціям, які провадять свою діяльність в інтересах національної безпеки і оборони (далі - самоврядні установи і організації), та у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність.
5.8. Об'єктами передачі згідно з цим Порядком є: 1) військові містечка, що вивільняються в процесі реформування Збройних Сил і не плануються до використання за цільовим призначенням; 2) нерухоме майно (будівлі, споруди, об'єкти незавершеного будівництва, приміщення, інше нерухоме майно); 3) інше окреме індивідуально визначене (рухоме) майно; 4) житловий фонд, інші об'єкти соціальної та інженерної інфраструктури, що перебувають в оперативному управлінні військових частин і передаються не у складі майнових комплексів (пункт 21 Порядку №1282).
5.9. Відповідно до імперативних приписів пункту 4 Порядку №1282 передача військового майна органам, уповноваженим управляти державним майном, самоврядним установам і організаціям та у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність проводиться за рішенням: 1) Кабінету Міністрів України - щодо об'єктів, визначених у підпунктах 1 і 2 пункту 21 цього Порядку; 2) Міністерство оборони України - щодо об'єктів, визначених у підпунктах 3 і 4 пункту 21 цього Порядку.
5.10. Згідно з пунктом 10 Порядку №1282 військове майно втрачає статус військового з дня затвердження акта про його приймання-передачу, крім випадків, коли воно передано до сфери управління міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, які здійснюють керівництво військовими формуваннями.
5.11. За змістом пунктів 4, 10, 21, Порядку №1282 передача військових об'єктів соціальної та інженерної інфраструктури, що перебувають в оперативному управлінні військових частин і передаються не у складі майнових комплексів органам, уповноваженим управляти державним майном, самоврядним установам і організаціям та у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність проводиться за рішенням Міністерства оборони України.
5.12. Спір у цій справі виник щодо законності прийняття рішення селищною радою, яке стало підставою для оформлення права власності третіми особами на державне майно без дозволу на те самої держави.
5.13. За змістом статті 15 Цивільного кодексу України право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено статтею 16 цього Кодексу.
5.14. Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.
5.15. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
5.16. Таким чином, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
5.17. Відповідно до частини другої статті 45 Господарського процесуального кодексу позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.
5.18. Отже, із завдань господарського судочинства, викладених у частині першій статті 2 Господарського процесуального кодексу України та зі змісту статті 16 Цивільного кодексу України випливає, що суд, вирішуючи господарський спір, з'ясовує чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.
5.19. Аналогічний підхід застосовується і в прецедентній практиці Європейського суду з прав людини, зокрема, щодо того, що особа, яка скаржиться на порушення права на власність, повинна, перш за все, продемонструвати, що таке право існувало або існує (Pistorova v. the Czech Republic, § 38; Des Fours Walderode v. the Czech Republic (ухв.); Zhigalev v. Russia, § 131). При цьому таке підтвердження та ідентифікація прав власності є необхідним для національної правової системи, а заявник повинен встановити точний характер цього права в національному законодавстві та його права користуватися ним (Dobrowolski and Others v. Poland (ухв.), § 28).
5.20. Таким чином, встановлення питання щодо наявності порушеного права знаходиться у нерозривному зв'язку з встановленням факту наявності спірного майна у власності.
5.21. Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
5.22. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (стаття 74 Господарського процесуального кодексу України).
5.23. За змістом статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
5.24. Однак, суд апеляційної інстанції вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України не врахував та не звернув увагу на те, що спірне майно було передано на баланс Міністерству оборони України в особі Миколаївської КЕЧ району за актом прийому-передачі будинків, що не свідчить про наявність права власності на це майно.
5.25. Отже, суд апеляційної інстанції, не дослідив та не встановив чи є Міністерство оборони України в особі Миколаївської КЕЧ району власниками спірного майна відповідно до правовстановлюючих документів, що є істотною обставиною у справі для правильного вирішення спору, дійшов передчасного висновку про наявність порушеного права позивача.
5.26. Щодо застосування строків позовної давності колегія суддів зазначає наступне.
5.27. У розумінні положень статті 261 Цивільного кодексу України початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов.
5.28. Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.
5.29. Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування позовної давності має декілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів і запобігати несправедливості, яка може статися у разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №№ 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").
5.30. Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", наведених у статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо (відповідний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 16.11.2016 у справі № 6-2469цс16).
5.31. Позивач повинен також довести, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 Господарського процесуального кодексу України про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідач, навпаки, має довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.
5.32. Позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи-носія порушеного права.
5.33. Отже, досліджуючи питання пропуску позовної давності у цьому випадку, слід з'ясувати, коли про порушення своїх прав довідалася або мала можливість довідатись держава в особі уповноваженого органу.
5.34. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 року в справі № 911/3681/17.
5.35. Згідно з частинами першою, другою статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
5.36. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина четверта статті 269 зазначеного Кодексу).
5.37. Проте вирішуючи питання щодо наявності або відсутності підстав для застосування позовної давності до спірних правовідносин, суд апеляційної інстанції достеменно не встановив, з якого саме моменту держава в особі уповноваженого органу мала можливість довідатися (довідалася) про порушення своїх прав, тобто не з'ясував початку перебігу позовної давності щодо позовних вимог у цій справі, хоча з'ясування цих обставин є суттєвим для правильного вирішення такого спору. При цьому суд лише обмежився посиланням на те, що прокурором та позивачами не пропущено строк позовної давності у цій справі, оскільки КЕВ м. Миколаєва достеменно дізнався про відчуження спірного майна лише після проведення 14.07.2017 інвентаризації будівель, споруд, земельних ділянок, які перебувають у користуванні та на балансі ГО “Товариство військових мисливців та рибалок Миколаївського гарнізону” та на картковому обліку КЕВ м. Миколаєва, під час якої й було встановлено, що всі будівлі військового містечка №121 продані.
5.38. При цьому, посилання про те, що позивачі повинні були дізнатися про порушення своїх прав у 2012-2013 роках, у повному обсязі судом апеляційної інстанції оцінено не було.
5.39. Отже, апеляційний суд не встановив з якого саме моменту позивачі мали можливість довідатися (довідались) про порушення своїх прав, тобто не з'ясували початку перебігу строку позовної давності кожного з позивача щодо позовних вимог у цій справі, хоча з'ясування цих обставин є суттєвим для правильного вирішення такого спору.
5.40. Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 73, 74, 76-79, 86 Господарського процесуального кодексу України визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив під час вирішення позову.
Наведені норми зобов'язують суд у кожному конкретному випадку оцінювати наявні докази в їх сукупності, з урахуванням повноти встановлення всіх обставин справи, необхідних для правильного вирішення спору, на основі вичерпних і підтверджених висновків.
5.41. З огляду на викладене, висновки суду апеляційного суду є передчасними, тому прийняту у справі постанову апеляційного суду необхідно скасувати з направленням справи на новий розгляд до Південно-західного апеляційного господарського суду.
5.42. Під час нового розгляду справи суду необхідно урахувати наведене, дослідити та об'єктивно оцінити аргументи учасників справи і всі зібрані у справі докази в їх сукупності, всебічно і повно з'ясувати фактичні обставини справи та, залежно від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.
6. Висновки Верховного Суду
6.1. Відповідно до частин першої, другої, п'ятої статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
6.2. За змістом частин третьої, четвертої статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.
7. Розподіл судових витрат
7.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина чотирнадцята статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
Керуючись статтями 300, 301, пунктом 2 частини 2 статті 308, статтями 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд,
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.06.2019 у справі № 915/11155/17 скасувати, а справу передати на новий розгляд до Південно-західного апеляційного господарського суду.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. А. Зуєв
Судді Н. О. Багай
С. К. Могил