16 жовтня 2019 року
м. Київ
Справа № 903/654/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Ткаченко Н.Г. - головуючого, Жукова С.В., Огородніка К.М.,
за участю секретаря судового засідання Громак В.О.
за участю представників: АТ "Укртрансгаз" - адвоката Васійчук Л.Ф., ПАТ по газопостачанню та газифікації "Волиньгаз" - адвоката Богдана С.В.
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Укртрансгаз"
на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 19.06.2019
та рішення господарського суду Волинської області від 17.04.2019
у справі № 903/654/18
за позовом Акціонерного товариства "Укртрансгаз"
до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Волиньгаз"
за участю третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг
про визнання договору про транспортування природного газу №1807000377 від 01.08.2018 укладеним,-
У вересні 2018 року Акціонерне товариство "Укртрансгаз" (позивач) звернулося до Господарського суду Волинської області з позовом до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Волиньгаз" (відповідач) про визнання договору про транспортування природного газу № 1807000377 від 01.08.2018 укладеним між Акціонерним товариством "Укртрансгаз" та Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Волиньгаз" у редакції позивача, викладеній у позовній заяві.
Рішенням Господарського суду Волинської області від 17.04.2019 у справі №903/654/18 (суддя Якушева І.О.) у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано наявністю між сторонами діючого договору транспортування природного газу №1512000700 від 17.12.2015, невідповідністю п.9.3. договору в редакції позивача діючому законодавству та передчасністю звернення позивача за захистом своїх прав.
Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 19.06.2019 у справі № 903/654/18 (колегія суддів: Коломис В.В. - головуючий, Дужич С.П., Миханюк М.В.) рішення Господарського суду Волинської області від 17.04.2019 у справі №903/654/18 залишено без змін.
Не погоджуючись з ухваленими у справі судовими рішеннями, АТ "Укртрансгаз" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 19.06.2019 та рішення Господарського суду Волинської області від 17.04.2019 у справі №903/654/18; прийняти нове рішення про задоволення позову Акціонерного товариства "Укртрансгаз" в повному обсязі.
Підставами для скасування оскаржуваних судових рішень заявник касаційної скарги зазначає порушення та неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.
Так, обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, АТ "Укртрансгаз" посилається на те, що внаслідок порушення норм процесуального права, передбачених ст. ст. 7, 73, 86, 91, 236 ГПК України, судами попередніх інстанцій було неповно встановлено фактичні обставини справи, які мають значення для правильного вирішення спору.
Заперечуючи висновки судів стосовно наявності укладеного між сторонами чинного договору транспортування природного газу, позивач послався на те, що договір №1512000700 транспортування природного газу від 17.12.2015 укладений на умовах Типового договору транспортування природного газу, затвердженій постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2497 з урахуванням змін, внесених постановами НКРЕКП від 24.1.2016 № 2016 та від 24.11.2016 № 2017, але без врахування змін, внесених постановою НКРЕКП від 27.12.2017 № 1437, які вступили в дію з 01.08.2018.
При цьому, за твердженням АТ "Укртрансгаз", місцевий та апеляційний суди не врахували, що укладення договору про транспортування природного газу, в редакції типового договору транспортування природного газу, для учасників ринку природного газу є обов'язковим у силу закону, а тому відмова судів у задоволенні позову про укладення такого договору є неправомірною.
На думку скаржника, втрата чинності постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20, не призводить до необхідності застосування до правовідносин, які становлять предмет договору, положень постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256, як це запропонував здійснити відповідач у протоколі розбіжностей до договору.
Разом з тим, позивач у касаційній скарзі наголошує, що відмовивши у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій фактично визнали договір укладеним на умовах, запропонованих відповідачем у протоколі розбіжностей, однак така редакція договору змінює істотні умови та зміст типового договору, що суперечить положенням пункту 3 частини четвертої статті 179 Господарського кодексу України.
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями Касаційного господарського суду від 06.08.2019 для розгляду касаційної скарги Акціонерного товариства "Укртрансгаз" у справі № 903/654/18 визначено суддю-доповідача: Ткаченко Н.Г. та склад колегії суддів: Ткаченко Н.Г. - головуючий, Жуков С.В., Огороднік К.М.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2019 у справі № 903/654/18 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ "Укртрансгаз" на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 19.06.2019 та рішення господарського суду Волинської області від 17.04.2019 у справі № 903/654/18; призначено розгляд справи за касаційною скаргою АТ "Укртрансгаз" на 16.10.2019 на 10 год. 15 хв.
Від ПАТ по газопостачанню та газифікації "Волиньгаз" до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому просило постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 19.06.2019 та рішення господарського суду Волинської області від 17.04.2019 у справі № 903/654/18 залишити без змін, а касаційну скаргу АТ "Укртрансгаз" - без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, а висновки судів відповідають правовій позиції, висловленій Верховним Судом в аналогічних справах.
Заслухавши доповідь судді Ткаченко Н.Г., пояснення представників АТ "Укртрансгаз" і ПАТ по газопостачанню та газифікації "Волиньгаз", перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги та доводи відзиву на касаційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
У справі, що розглядається, судами встановлено, що у серпні 2018 року АТ "Укртрансгаз" звернулось до ПАТ по газопостачанню та газифікації "Волиньгаз", яке перейменоване у АТ "Оператор газорозподільної системи "Волиньгаз", із пропозицією укласти договір транспортування природного газу №1807000377 від 01.08.2018 (далі - договір), надіславши відповідачу два примірника договору (один з яких підписаний позивачем), складений у відповідності до Типової форми договору транспортування природного газу, затвердженої постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 30.09.2015 № 2497; 17.08.2018 відповідач направив на адресу позивача лист № VL007.1-Лв-3177-0818 від 10.08.2018 разом з підписаним договором транспортування природного газу від 01.08.2018 року № 1807000377 та протоколом розбіжностей до нього.
Протокол розбіжностей від 10.08.2018 до договору транспортування природного газу від 01.08.2018 № 1807000377 складено у зв'язку з незгодою відповідача із запропонованою позивачем редакцією п. 9.3 договору.
Попередніми судовими інстанціями досліджено та встановлено, що замовником (відповідачем) п. 9.3. Договору транспортування природного газу викладено в наступній редакції: "У випадку якщо загальна вартість щодобових негативних небалансів протягом звітного газового місяця перевищує загальну вартість щодобових позитивних небалансів протягом звітного газового місяця, Оператор до 14 числа газового місяця, наступного за звітним, надсилає Замовнику рахунок на оплату за добовий небаланс (розмір визначається як різниця між загальною вартістю щодобових негативних небалансів протягом звітного газового місяця та загальною вартістю щодобових позитивних небалансів протягом звітного газового місяця). Замовник має оплатити рахунок на оплату за добовий небаланс у термін до 5 робочих днів, крім вартості послуг, визначених абзацом другим цього пункту.
Оплата вартості щодобових небалансів оператором газотранспортної системи за рахунок виділених субвенцій з державного бюджету на покриття пільг, субсидій та компенсацій побутовим споживачам проводиться у строки та за процедурою, передбаченою Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256, у сумі, що не перевищує вартості послуг розподілу фактично спожитого природного газу зазначеними споживачами за розрахунковий період".
Водночас, як встановлено судами, позивач вважає, що така редакція договору є порушенням норм чинного законодавства, а саме: постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 30.09.2015 № 2497, якою затверджено Типову форму договору транспортування природного газу, у зв'язку із чим умови п. 9.3 та розділу ХХІ Договору мають бути викладені та підписані в редакції позивача, який, на думку позивача, узгоджується з типовою формою договору, а саме:
"У випадку якщо загальна вартість щодобових негативних небалансів протягом звітного газового місяця перевищує загальну вартість щодобових позитивних небалансів протягом звітного газового місяця, Оператор до 14 числа газового місяця, наступного за звітним, надсилає Замовнику рахунок на оплату за добовий небаланс (розмір визначається як різниця між загальною вартістю щодобових негативних небалансів протягом звітного газового місяця та загальною вартістю щодобових позитивних небалансів протягом звітного газового місяця). Замовник має оплатити рахунок на оплату за добовий небаланс у термін до 5 робочих днів, крім вартості послуг, визначених абзацом другим цього пункту.
Оплата вартості щодобових небалансів оператором газотранспортної системи за рахунок виділених субвенцій з державного бюджету на покриття пільг, субсидій та компенсацій побутовим споживачам проводиться у строки та за процедурою, передбаченою Порядком перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій на компенсацій, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 року № 20, у сумі, що не перевищує вартості послуг розподілу фактично спожитого природного газу зазначеними споживачами за розрахунковий період".
Не погоджуючись із запропонованими відповідачем розбіжностями, позивач в межах встановленого ч.7 ст.181 ГК України 20-денного строку для звернення до суду з неврегульованими між сторонами розбіжностями звернувся з позовом до суду.
Предметом даного судового розгляду є вимога АТ "Укртрансгаз" про визнання договору про транспортування природного газу від 01.08.2018 № 1807000377 укладеним між АТ "Укртрансгаз" та ПАТ по газопостачанню та газифікації "Волиньгаз", у редакції, викладеній у позовній заяві.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що редакція пункту 9.3 договору, викладена ПАТ по газопостачанню та газифікації "Волиньгаз" у протоколі розбіжностей, не відповідає Типовій формі договору, затвердженій постановою НКРЕКП від 30.09.2015 №2497, змінює його істотні умови в частині строків та процедури здійснення оплати небалансів, допущених оператором газорозподільної системи, що суперечить абз. 4 ч.4 ст. 179 Господарського кодексу України. Вказане питання повинно бути врегульовано відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20, а не постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256.
Так, за загальним правилом, відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. ст. 6, 627 ЦК України).
За приписами ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Відповідно до частин 1 - 4, 7 ст. 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Кабінет Міністрів України, уповноважені ним або законом органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб'єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори.
Укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.
При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.
Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Взаємовідносини, які виникають в процесі укладення договорів транспортування природного газу, регулюються Законом України "Про ринок природного газу", Кодексом газотранспортної системи, затвердженим постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2493 та постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 30.09.2015 № 2497 "Про затвердження Типового договору транспортування природного газу".
Статтею 180 Господарського кодексу України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Статтею 181 Господарського кодексу України врегульований порядок укладення господарського договору, за змістом якої у разі наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором. Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони. Якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обов'язковим для сторін на підставі закону, або сторона - виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими. У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.
Частиною 1 ст. 187 Господарського кодексу України встановлено, що спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 32 Закону України "Про ринок природного газу" транспортування природного газу здійснюється на підставі та умовах договору транспортування природного газу в порядку, передбаченому Кодексом газотранспортної системи та іншими нормативно-правовими актами.
За договором транспортування природного газу оператор газотранспортної системи зобов'язується забезпечити замовнику послуги транспортування природного газу на період та умовах, визначених у договорі транспортування природного газу, а замовник зобов'язується сплатити оператору газотранспортної системи встановлену в договорі вартість послуг транспортування природного газу.
Типовий договір транспортування природного газу затверджується Регулятором.
Згідно з пунктом 2 глави 1 розділу VI Кодексу газорозподільних системи, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2494 взаємовідносини між оператором ГТС (оператором газотранспортної системи) та оператором ГРМ (оператором газорозподільної системи), пов'язані з прийманням-передачею природного газу в точках виходу з ГТС до ГРМ, регулюються укладеним між ними договором на транспортування природного газу, який укладається за формою Типового договору транспортування природного газу, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 30.09.2015 № 2497, технічною угодою (за необхідності) та відповідно до вимог Кодексу ГТС.
Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 30.09.2015 №2497 "Про затвердження Типового договору транспортування природного газу", затверджено Типову форму спірного договору, п. 9.3. якого викладено в редакції позивача.
Відповідно до ст. 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі, зокрема, типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови.
На думку позивача, пункт 9.3 договору має бути викладено та підписано в редакції АТ "Укртрансгаз", який повністю узгоджується з типовою формою договору,
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, запропонована позивачем редакція спірного абзацу другого пункту 9.3 договору № 1807000377 від 01.08.2018 передбачала проведення оператором газорозподільної системи (відповідачем) оплати вартості щодобових небалансів за рахунок виділених субвенцій з державного бюджету на покриття пільг, субсидій та компенсацій побутовим споживачам у строки та за процедурою, передбаченою Порядком перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20, тобто встановлювала обов'язок відповідача здійснювати оплату небалансів у строки та за процедурою, передбачені нормативним актом, який на момент виникнення спірних правовідносин втратив свою чинність та не підлягав застосуванню.
Однак, постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2017 № 951 "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України", яка набрала чинності з 01.01.2018, визнано такою, що втратила чинність, постанову Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20 "Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій".
Отже, з 01.01.2018 втратив чинність Порядок перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, затверджений, який був затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20.
Нормативно-правовий документ після втрати ним чинності перестає бути джерелом права, а його норми втрачають обов'язкову силу і не підлягають подальшому застосуванню.
Враховуючи викладене, оскільки запропонована позивачем редакція пункту 9.3 договору містить посилання на порядок, встановлений нечинною постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимог АТ "Укртрансгаз" та визнання укладеним договору на умовах, запропонованих останнім, оскільки такі умови відсилають до норм, які втратили чинність.
Аналогічна правова позиція наведена у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.10.2019 у справі № 902/575/18.
Крім того, як досліджено та встановлено судами обох інстанцій, між сторонами існує чинний договір №1512000700 транспортування природного газу від 17.12.2015, укладений на виконання вимог ст.32 Закону України "Про ринок природного газу", Кодексу газотранспортних систем, постанови НКРЕКП від 30.09.2015 року № 2497, пунктом 17.1. якого визначено, що якщо не менше ніж за місяць до закінчення строку дії цього договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов цей договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік.
Отже, встановивши, що правовідносини між позивачем та відповідачем щодо транспортування природного газу врегульовані договором транспортування природного газу №1512000700 від 17.12.2015, який є діючим на момент вирішення цього спору, враховуючи невідповідність п.9.3. договору в редакції позивача діючому законодавству, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог АТ "Укртрансгаз".
Аргументи заявника касаційної скарги щодо неправомірної відмови судів у задоволенні позову про укладення договору, не спростовують законних і обґрунтованих висновків судів першої та апеляційної інстанції у даній справі з огляду на викладене вище.
При цьому доводи АТ "Укртрансгаз" у касаційній скарзі про те, що відмовивши у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій фактично визнали договір укладеним на умовах, запропонованих відповідачем у протоколі розбіжностей, та застосували положення постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256, відхиляються колегією суддів, оскільки не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду, суперечать висновкам місцевого та апеляційного судів і спростовуються змістом ухвалених судових рішень.
Аргументи позивача про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог шляхом вказівки на умови договору, які не є спірними, були предметом дослідження та оцінки суду апеляційної інстанції і обґрунтовано відхилені як безпідставні, оскільки, як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, спір у даній справі стосується саме п. 9.3. договору, а не договору в цілому.
Таким чином, виходячи з аналізу наведених норм та встановлених місцевим та апеляційним судами обставин у даній справі, колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.
Водночас, при розгляді касаційної скарги колегія суддів також виходить з того, що Європейським судом з прав людини у рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації", у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Отже, зазначені рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у цій справі як джерело права.
Відтак, наведені АТ "Укртрансгаз" у касаційній скарзі доводи не можуть бути підставами для скасування ухвалених у справі судових рішень, оскільки вони не доводять порушення або неправильного застосування місцевим та апеляційним судами норм матеріального та процесуального права, а колегія суддів не встановила фундаментальних порушень судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді спору у даній справі.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що постанова Північно-західного апеляційного господарського суду від 19.06.2019 та рішення господарського суду Волинської області від 17.04.2019 у справі № 903/654/18 прийняті судами у відповідності до фактичних обставин та у відповідності до вимог матеріального права і процесуального права, підстав для їх зміни або скасування не вбачається.
Оскільки суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає і підстав для скасування оскаржуваних судових рішень не вбачається, судові витрати відповідно до ст.129 ГПК України покладаються на заявника касаційної скарги.
Керуючись ст. ст. 240, 300, 301, 314, 315, 317 ГПК України, суд
Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Укртрансгаз" залишити без задоволення.
Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 19.06.2019 та рішення господарського суду Волинської області від 17.04.2019 у справі № 903/654/18 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий, суддя Ткаченко Н.Г.
Судді Жуков С.В.
Огороднік К.М.