ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
23.10.2019Справа № 910/10858/19
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді - Приходько І.В.,
при секретарі судового засідання - Жалобі С.Р.
розглянувши у судовому засіданні матеріали
позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "ДНІПРОВСЬКИЙ ЕЛЕКТРОМЕХАНІЧНИЙ ЗАВОД"
до Акціонерного товариства "УКРТРАНСГАЗ"
про стягнення 141 114,88 грн.,
за участю представників:
від позивача: не з'явились;
від відповідача: Дудченко В.В.
Товариство з обмеженою відповідальністю "ДНІПРОВСЬКИЙ ЕЛЕКТРОМЕХАНІЧНИЙ ЗАВОД" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Акціонерного товариства "УКРТРАНСГАЗ" про стягнення 141 114,88 грн., з яких: 100 000 грн. - основного боргу, 29 779,92 грн. - пені, 8 836,32 грн. - інфляційних втрат, 2 498,64 грн. - 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач порушив умови укладеного між сторонами Договору про закупівлю товару № 88/1809000118 від 07.09.2018 в частині повної та своєчасної оплати прийнятого товару, внаслідок чого утворилася спірна заборгованість, на яку позивачем нараховані відповідні санкції.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.08.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, судове засідання у справі призначено на 25.09.2019.
23.09.2019 через відділ автоматизованого документообігу суду від позивача надійшла заява про зменшення позовних вимог, в якій зазначено, що відповідач здійснив погашення основного боргу за поставлений товар в сумі 100 000 грн.
Враховуючи право сторони, передбачене п. 2 ч. 2 ст. 46 ГПК України, та фактичну реалізацію такого права до початку першого судового засідання, суд дійшов висновку про прийняття до розгляду заяви про зменшення позовних вимог, з одночасним визначенням нової ціни позову - 41 114,88 грн., з яких: 29 779,92 грн. - пеня; 8 836,32 грн. - інфляційні втрати; 2 498,64 грн. - 3% річних.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.09.2019 розгляд справи відкладено на 23.10.2019.
Представник позивача у судове засідання 23.10.2019 не з'явився. Про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином. Через відділ автоматизованого документообігу суду 16.10.2019 надав заяву про розгляд справи за відсутності повноважного представника.
Представник відповідача у судовому засіданні 23.10.2019 надав додаткові пояснення. Підтвердив факт повного погашення суми основного боргу, а також підтримав клопотання про зменшення розміру пені, яке було заявлено стороною у відзиві на позовну заяву.
Оскільки наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, заслухавши пояснення представника відповідача, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,-
07.09.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ДНІПРОВСЬКИЙ ЕЛЕКТРОМЕХАНІЧНИЙ ЗАВОД" (постачальник, позивач) та Акціонерним товариством "УКРТРАНСГАЗ" (покупець, відповідач) було укладено договір про закупівлю товару № 88/1809000118 (далі - Договір), умовами якого передбачено, що постачальник зобов'язується передати у власність покупця електродвигуни, код згідно із ЄЗС ДК 021:2015-31110000-0 (далі - товар), зазначені в Специфікації, яка наведена у додатку 1 до цього Договору, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити такі товари.
Згідно з п.3.1. загальна сума цього договору становить 555 000 грн.
Відповідно до п.4.1. Договору розрахунки здійснюються у безготівковій формі шляхом перерахування покупцем на зазначений у розділі 13 цього Договору поточний рахунок постачальника грошових коштів на умовах, визначених цим Договором.
Згідно з п.5.6. Договору право власності на товари переходить від постачальника до покупця в день прийняття товарів покупцем за видатковою накладною.
Матеріалами справи підтверджується та сторонами не заперечується, що на виконання умов договору позивач здійснив поставку товару (електродвигунів) на загальну суму 473 631,60 грн. згідно видаткової накладної № 28 від 20.11.2018, копія якої наявна в матеріалах справи.
Вказана видаткова накладна підписана уповноваженими представниками сторін без заперечень та зауважень, в тому числі щодо кількості та якості товару.
Пунктом 4.2. Договору встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити вартість переданих товарів не раніше 35-ти та не пізніше 45-ти календарних днів з дати поставки, визначеної за правилами п.5.8. цього Договору.
Враховуючи фактичне передання постачальником та прийняття товару покупцем 20.11.2018 згідно видаткової накладної № 28, беручи до уваги порядок розрахунків, визначений п. 4.2. Договору, правомірним є твердження позивача про те, відповідач був зобов'язаний здійснити повний розрахунок за отриманий товару до 04.01.2019 включно, а відтак з 05.01.2019 відбулося прострочення виконання грошового зобов'язання.
З наявних у матеріалах справи доказів вбачається, що відповідач здійснив часткову оплату товару на суму 373 631,60 грн. лише 28.01.2019, у зв'язку з чим станом на момент пред'явлення позову (10.08.2019) заборгованість відповідача складала 100 000 грн.
Разом з цим, судом встановлено, що після звернення позивача з даним позовом до суду відповідачем 22.08.2019 були сплачені грошові кошти у сумі 100 000 грн. з призначенням платежу: «за двигуни згідно договору № 88/1809000118 від 07.09.2018 (що підтверджується випискою з банківського рахунку позивача).
У заяві про зменшення позовних вимог від 23.09.2019 позивач підтвердив факт сплати відповідачем 100 000 грн. в рахунок погашення основного боргу, у зв'язку з чим просив зменшити ціну позову.
Таким чином, станом на момент ухвалення даного рішення, спір між сторонами у справі існує лише в частині нарахування та стягнення 29 779,92 грн. - пені; 8 836,32 грн. - інфляційних втрат та 2 498,64 грн. - 3% річних.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, зважаючи на те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, враховуючи наступне.
Судом встановлено, що внаслідок укладення Договору про закупівлю товару № 88/1809000118 від 07.09.2018 між сторонами правочину склалися господарські правовідносини, а також, згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки.
Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до п. 1. ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Матеріалами справи підтверджується, що оплата вартості товару відбулася двома окремими платежами з порушенням строків оплати, встановлених умовами Договору. Зокрема, сума у розмірі 373 631,60 грн. була сплачена 28.01.2019, тоді як залишок заборгованості у розмірі 100 000 було погашено лише 22.08.2019.
Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Згідно з приписами статей 662, 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу; продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За змістом з ч. 2 ст. 217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).
За приписами ч.1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.
Згідно із ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
У пункті 7.2. Договору сторони погодили, що у разі порушення покупцем строків оплати за цим Договором, покупець на вимогу постачальника сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.
У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань (п. 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).
При здійсненні перерахунку пред'явленого до стягнення розміру пені судом враховано, що прострочення відповідача з оплати товару відбулося з 05.01.2019, тоді як позивачем здійснено розрахунок усіх заявлених санкцій за період з 05.01.2019 по 08.08.2019.
Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Нарахування пені починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, при цьому день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення пені.
Щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції. (п.п. 2.5, 1.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").
Враховуючи викладене суд зазначає, що здійснення нарахування пені починаючи з 05.01.2019 за кожен день протягом усього періоду прострочення, тобто по 08.08.2019 включно, суперечить вимогам ч. 6 ст. 232 ГК України, оскільки нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Відтак, позивач має право на нарахування пені за період прострочення з 05.01.2019 по 05.06.2019, з урахуванням часткової оплати заборгованості, яка відбулася 28.01.2019.
Судом встановлено, що відповідач сплатив вартість отриманого товару з порушенням строків передбачених Договором, а тому позивачем правомірно заявлено вимогу про стягнення пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України.
Перевіривши розрахунок заявленої до стягнення суми пені в межах шестимісячного періоду нарахування, судом встановлено, що арифметично вірною, обґрунтованою та здійсненою у відповідності до приписів чинного законодавства є сума пені за порушення відповідачем договірних зобов'язань у розмірі 23 256,63 грн., у зв'язку з чим, позовні вимоги про стягнення пені підлягають частковому задоволенню.
Стосовно позовних вимог щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат, суд враховує наступне.
Як унормовано приписами статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник , який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
При цьому слід зауважити, що у випадках порушення грошового зобов'язання суд не має правових підстав приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).
За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочення виконання відповідачем його договірного зобов'язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними від неустойки способами захисту, цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань, а не штрафною санкцією.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (аналогічна правова позиція викладена у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").
Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку 3% річних та інфляційних втрат в межах заявленого періоду, суд дійшов висновку про те, що обґрунтованою та арифметично вірною є сума інфляційних втрат у розмірі 4 166,83 грн. та сума 3% річних у розмірі 2 473,44 грн., а тому зазначені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Стосовно заявленого відповідачем клопотання про зменшення розміру пені до 1 грн. суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Згідно з частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Зі змісту наведених норм вбачається, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості випадку.
В свою чергу, зменшення розміру штрафних санкцій не є обов'язком суду, а є його правом і виключно у виняткових випадках.
Отже, питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.
Суд зазначає, що статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
Тобто, в контексті означеного, суд звертає увагу на те, що наявність обставин для зменшення штрафних санкцій повинна бути доведена належними та допустимими доказами саме відповідачем.
Проте, всупереч викладеного вище, відповідачем не було доведено суду таких обставин як, наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, винятковість випадку, з урахуванням інтересів обох сторін, не наведено причин неналежного виконання зобов'язання, яке стало підставою для застосування заходів відповідальності позивачем, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.
Тобто, з наведеного полягає, що на момент вирішення спору по суті у суду відсутні підстав вважати наявними та належним чином доведеними обставини, які є достатніми для зменшення розміру неустойки у відповідності до ч.3 ст. 551 Цивільного кодексу України, ст. 233 Господарського кодексу України.
Відтак, з огляду на викладене вище, виходячи з аналізу конкретних обставин, що склалися у даних правовідносинах, з врахуванням наведених відповідачем аргументів щодо зменшення розміру неустойки, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено належними та допустимими доказами у розумінні ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України наявності обставин, на підставі яких суд би міг дійти висновку щодо наявності підстав з якими законодавець пов'язує можливість такого зменшення.
Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно зі статтею 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на викладене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 23 256,63 грн. пені, 4 166,83 грн. інфляційних втрат та 2 473,44 грн. - 3% річних.
В іншій частині позовних вимог суд відмовляє, зважаючи на встановлені у даному рішенні обставини.
Згідно з ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Акціонерного товариства "УКРТРАНСГАЗ" (01021, м. Київ, Кловський Узвіз, буд. 9/1, ідентифікаційний код 30019801) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДНІПРОВСЬКИЙ ЕЛЕКТРОМЕХАНІЧНИЙ ЗАВОД" (49047, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Макарова, буд. 14А, ідентифікаційний код 35202670) 23 256,63 грн. - пені, 4 166,83 грн. - інфляційних втрат, 2 473,44 грн. - 3% річних та судовий збір у розмірі 1 396,87 грн.
3. В іншій частині в позові відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.
Повний текст рішення складено та підписано 28.10.2019.
Суддя І.В. Приходько