ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
28 жовтня 2019 року м. ОдесаСправа № 923/119/19
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Бєляновського В.В., суддів: Богатиря К.В., Мишкіної М.А.
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі
апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “АЛЯСКА-011”
на рішення господарського суду Херсонської області від 10.04.2019, суддя в І інстанції Гридасова Ю.В., повний текст якого складено 10.04.2019 в м. Херсоні
у справі № 923/119/19
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Карпатські мінеральні води”
до: Товариства з обмеженою відповідальністю “АЛЯСКА-011”
про стягнення 79 822,89 грн.
15 лютого 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Карпатські мінеральні води” звернулося до господарського суду Херсонської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “АЛЯСКА-011” про стягнення 79 822,89 грн., з яких: 22 229,69 грн. основного боргу, 12 006 грн. вартість неповернутої тари багаторазового використання, 3 354,55 грн. пені, 6 668,91 грн. штрафу, 34 011,43 грн. 365% річних та 1 552,31 грн. втрат від інфляції, які виникли внаслідок неналежного виконання відповідачем дистриб'юторського договору № 2302/2015-1 від 23.02.15 щодо оплати у повному обсязі поставленого у серпні 2018 року товару у встановлений строк.
В обґрунтування пред'явлених вимог позивач посилався на те, що відповідач в порушення вимог чинного законодавства та умов укладеного між сторонами дистриб'юторського договору № 2302/2015-1 від 23.02.15 не оплатив у повному обсязі вартість товару отриманого у серпні 2018 року за видатковою накладною № ТКУТ-03264 від 15.08.2018, заборгованість становить 22 229,69 грн., та не повернув позивачу тару багаторазового використання - піддони у кількості 184 шт, вартість яких становить 12 006 грн., які позивач просив стягнути з відповідача, а також на підставі п.п. 12.2, 12,4 договору - 3 354,55 грн. пені, 6 668,91 грн. штрафу та на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, п. 12.5 договору - 1 552,31 грн. втрат від інфляції та 34 011,43 грн. 365% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання.
Рішенням господарського суду Херсонської області від 10.04.2019 року позов задоволено повністю. Стягнуто з ТОВ “АЛЯСКА-011” на користь ТОВ “Торговий дім “Карпатські мінеральні води” заборгованість по оплаті за переданий у власність Товар - 22 229,69 грн. з ПДВ; вартість неповернутої тари багаторазового використання - 12006 грн. з ПДВ; пеню за прострочення оплати Товару - 3354,55 грн.; штраф - 6 668,91 грн.; 365% річних - 34 011,43 грн.; суму інфляційного збільшення суми боргу - 1552,31 грн., 1921грн.коп. витрат по сплаті судового збору.
Судове рішення мотивовано приписами ст. ст. 692, 629, 530, 610, 525, 526, 627, 551, 625 ЦК України, ст. ст. 193, 188, 216, 231 ГК України, в порушення яких відповідач не надав суду належних доказів виконання в повному обсязі своїх зобов'язань за укладеним дистриб'юторським договором щодо оплати отриманого у серпні 2018 року товару та повернення тари багаторазового використання у встановлений строк, отже, наявний борг, а також пеня, штраф, втрати від інфляції та проценти річних за прострочення виконання грошового зобов'язання підлягають стягненню на користь позивача.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, ТОВ “АЛЯСКА-011” звернулося до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Скаржник вважає оскаржуване рішення незаконним, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права без урахування усіх доказів у справі.
Обґрунтовуючи підстави звернення з апеляційною скаргою скаржник зазначає, що будь-яких процесуальних документів (ухвал), в т.ч. і рішення суду у справі, він не отримував, а про прийняте рішення дізнався з реєстру судових рішень.
Позивач під час розгляду справи приховав той факт, що відповідачем 27 лютого 2019 року відповідно до платіжного доручення № 624 була оплачена в повному обсязі заборгованість за поставлений товар у сумі 22230,10грн., і на день ухвалення рішення у справі заборгованість була відсутня, що підтверджується актом звірки взаємних розрахунків.
Відповідач не зміг скористатися своїм правом та надати належні та допустимі в розумінні ГПК України докази, оскільки не був належним чином повідомлений про те, що в господарському суді Херсонської області слухається справа №923/119/19.
Відповідач також не погоджується зі стягненням вартості неповернених піддонів у кількості 184 шт, оскільки п. 3.5 договору передбачено, що тара багаторазового використання підлягає поверненню продавцю не пізніше трьох місяців з моменту підписання Сторонами накладних чи/або товаро-транспортних накладних на товар. Вартість тари (піддона) багаторазового використання вказується в накладній окремим рядком. Повернення тари багаторазового використання здійснюється за рахунок Продавця, тобто позивача. Позивач сам здійснює самовивіз тари багаторазового використання (піддонів). Отже, стягнення грошових коштів з відповідача на користь позивача за неповернення піддонів у розмірі 12006грн. є безпідставним.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Статтею 269 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом під час розгляду справи по суті, 23 лютого 2015 року між ТОВ “Торговий дім “Карпатські мінеральні води” (продавець) та ТОВ “Аляска-011” (дистриб'ютор) було укладено дистриб'юторський договір № 2302/2015-1, згідно з п.п. 2.1, 2.2, 2.3 якого продавець на постійній основі зобов'язався в порядку та на умовах, визначених цим договором, передавати у власність дистриб'ютора товар, а дистриб'ютор зобов'язався приймати та оплачувати товар в порядку та на умовах, визначених цим договором; найменування, асортимент і ціна товару, що постачається, визначається на підставі узгодженого сторонами додатку № 2 «Специфікація/прайс-лист», який є невід'ємною частиною даного договору; загальна кількість товару, що буде продаватися протягом строку дії даного договору, асортимент товару і сума договору визначаються на підставі накладних на товар та/або товарно-транспортних накладних, які після підписання їх сторонами будуть складати невід'ємну частину договору.
За умовами п.п. 3.4, 3.5, 3.6, 3.6.1, 3.6.2 договору товар, що постачається по даному договору передається у тарі (піддони 1200*80мм) і упакований звичним для нього способом, який забезпечує зберігання товару в умовах закритого складу, при його транспортуванні і розвантажувально - навантажувальних роботах; тара зворотна багаторазового використання підлягає поверненню продавцю не пізніше трьох місяців з моменту підписання сторонами накладних та/або товарно-транспортних накладних на товар. Вартість тари (піддону) вказується у накладних окремим рядком. Повернення тари багаторазового використання здійснюється за рахунок продавця; у випадку неповернення тари дистриб'ютором по закінченню строку, визначеного в п. 3.5 договору, дистриб'ютор зобов'язується сплатити повну вартість неповерненої тари не пізніше 3-х банківських днів з моменту настання строку повернення тари. Відсутність оплати дистриб'ютором повної вартості неповерненої тари згідно пп. 3.6.1 договору, буде рахуватись безпідставним користуванням чужими грошовими коштами, за що по закінченні 3-х банківських днів з моменту настання строку повернення тари, дистриб'ютор буде нести відповідальність, передбачену діючим законодавством України та умовами цього договору.
Пунктом 3.9 договору передбачено, що днем поставки партії товару є день виконання продавцем зобов'язань по поставці, визначених відповідно до цього договору, і зафіксованих в накладній та/або товарно-транспортній накладній на поставку товару. Підписання накладної та/або товарно-транспортної накладної свідчить про приймання партії товару у кількості, асортименті і за цінами, вказаними в ній.
Відповідно до умов п. 6.1 договору дистриб'ютор зобов'язався в період з 16 квітня по 15 жовтня включно сплатити повну вартість переданого йому продавцем товару протягом 14 календарних днів з моменту поставки товару.
Відповідно до умов п. 6.4 договору, у редакції додаткової угоди від 26.03.2018 р. до нього, за умови забезпечення дистриб'ютором в період з 15 квітня 2018 року по 15 серпня 2018 року наявності середньодобового обсягу товару на складі дистриб'ютора у кількості не менше 49088 пляшок, що відповідає середньомісячному плану продаж товару у період з травня по серпень 2018 року, строку оплати вартості переданого йому товару, визначений пунктом 6.1 договору, у період з 15 квітня 2018 року по 15 серпня 2018 року збільшується на 14 (чотирнадцять) календарних днів.
Відповідно до умов п. 12.2 договору за порушення строку оплати, передбаченого п. 6.1, 6.2, пп. 3.6.1 цього договору, дистриб'ютор сплачує продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми поставленого, але не оплаченого у визначений строк товару та/або від вартості поставленої, але не повернутої у визначених строк тари, за кожен день порушення строку оплати. Пеня нараховується за весь період прострочення виконання зобов'язань.
Відповідно до умов п. 12.4 договору у випадку порушення дистриб'ютором строку оплати за товар та/або тару більш ніж на 30 календарних днів, дистриб'ютор зобов'язується сплатити продавцю штраф у розмірі 30 % від суми заборгованості.
Відповідно до умов п. 12.5 договору у випадку порушення дистриб'ютором строку сплати грошових зобов'язань, передбачених п. 6.1, п. 6.2, пп. 3.6.1 договору, додатками, додатковими угодами до договору, більш ніж на 30 (тридцять) календарних днів, дистриб'ютор на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України, на вимогу продавця зобов'язується сплатити продавцю суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також 365 % річних від простроченої суми.
Згідно з п. 14.1 договору, він вступає в силу з дня підписання його сторонами і діє до 23 лютого 2016 року. У випадку якщо за 30 календарних днів до дати закінчення строку дії даного договору ні одна із сторін у письмовій формі не заявить про його розірвання, договір автоматично продовжується на кожний наступний рік на тих же умовах. В частині взаєморозрахунків договір діє до повного завершення розрахунків.
На виконання своїх зобов'язань за укладеним договором позивач у серпні 2018 року поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 75321 грн., що підтверджується відповідною видатковою накладною № ТКУТ-03264 від 15.08.2018, підписаною уповноваженими представниками сторін та посвідченою їх печатками.
Отже, за встановленими судом на підставі вищезгаданого документу обставинами справи загальна вартість поставленого позивачем відповідачу товару за спірною накладною складає 75321 грн.
Таким чином, відповідно до умов п. п. 6.1, 6.4 договору, у редакції додаткової угоди від 26.03.2018 р. до нього, остаточний розрахунок з позивачем за отриманий згідно з вищевказаною накладною товар відповідач повинен був здійснити до 15.09.2018р.
Проте, відповідач здійснив лише часткову оплату товару поставленого згідно з дистриб'юторським договором № 2302/2015-1 від 23.02.2015 за вищевказаною видатковою накладною, у зв'язку з чим в нього утворилася прострочена заборгованість перед позивачем в сумі 22 229,69 грн., що підтверджується роздруківкою картки рахунку 361 за період з 18.08.2018 - 06.02.2019 та обґрунтованим розрахунком обчисленим позивачем.
Отже, станом на 06.02.2019 року заборгованість відповідача за поставлений товар з урахуванням часткової оплати становила 22 229,69 грн.
Крім того, станом на 14 лютого 2019 року відповідач в порушення умов договору не повернув позивачеві тару багаторазового використання - піддони у кількості 184 шт., а саме:
видаткова накладна № ТКУТ-01580 від 09.05.2018, вартість тари 1044,00, кількість не повернених піддонів 16;
видаткова накладна № ТКУТ-01799 від 23.05.2018, вартість тари 1 761,75, кількість не повернених піддонів 27;
видаткова накладна № ТКУТ-02093 від 07.06.2018, вартість тари 1 892,25, кількість не повернених піддонів 29;
видаткова накладна № ТКУТ-02270 від 19.06.2018, вартість тари 1 827,00, кількість не повернених піддонів 28;
видаткова накладна № ТКУТ-02547 від 02.07.2018, вартість тари 326,25, кількість не повернених піддонів 5;
видаткова накладна № ТКУТ-02770 від 17.07.2018, вартість тари 1 827,00, кількість не повернених піддонів 28;
видаткова накладна № ТКУТ-02984 від 30.07.2018, вартість тари 1 500,75, кількість неповернених піддонів 23;
видаткова накладна № ТКУТ-03264 від 15.08.2018, вартість тари 1 827,00, кількість не повернених піддонів 28.
Загальна вартість не повернених відповідачем піддонів станом на 14 лютого 2019 року становить 12006 грн.
Претензією № 2940 від 17.01.2019р. позивач повідомив відповідача про наявність простроченої заборгованості за поставлений згідно з дистриб'юторським договором № 2302/2015-1 від 23.02.2015 за вищевказаною накладною товар у розмірі 22 229,69 грн., виклав вимогу терміново сплатити існуючу заборгованість та попередив, що у разі невиконання вимог цієї претензії буде змушений звернутися до господарського суду з позовом про примусове стягнення суми заборгованості та штрафних санкцій. Доказом надходження до відповідача зазначеної претензії є фіскальний чек Укрпошти та накладна з описом вкладення у поштове відправлення.
Проте, відповідач залишив вказану претензію без відповіді та задоволення, що і стало підставою для звернення позивача до господарського суду з даним позовом.
Задовольняючи позов господарський суд першої інстанції на підставі встановлених обставин даної справи виходив із того, що в порушення вимог чинного законодавства та умов спірного договору відповідач не надав суду належних доказів виконання в повному обсязі своїх зобов'язань за укладеним дистриб'юторським договором щодо оплати отриманого товару у встановлений строк, а також повернення тари багаторазового використання, отже, наявний борг, а також пеня, штраф, втрати від інфляції та проценти річних за прострочення виконання грошового зобов'язання підлягають стягненню на користь позивача.
Апеляційний суд погоджується з правомірним та обґрунтованим висновком місцевого суду про задоволення заявлених ТОВ “Торговий дім “Карпатські мінеральні води” позовних вимог з огляду на таке.
Колегія суддів враховує, що відповідно до ст. 11 ЦК України та ст. 174 ГК України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).
Згідно з приписами ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.
Відповідно до ст. 193 ГК України та ст. 526 ЦК України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
За змістом ст. 193 ГК України та ст. 525 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.
Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Статтею 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Приписами ч. 1 ст. 612 цього Кодексу встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
В силу ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Колегія суддів зазначає, що згідно ст. 629 ЦК України, ст. 193 ГК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.
Дії сторін (передача продавцем товару дистриб'ютору за видатковими накладними, прийняття товару дистриб'ютором) відповідають змісту правовідносин за договором поставки.
Статтею 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За вимогами ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Судом установлено, що вищевказаний дистриб'юторський договір містить умову про строк оплати товару, відповідно до якої дистриб'ютор зобов'язався здійснити оплату вартості кожної партії товару протягом 28 (двадцяти восьми) календарних днів з моменту отримання відповідної партії товару від продавця. Зобов'язання дистриб'ютора щодо оплати товару вважаються виконаними у момент зарахування на поточний рахунок продавця відповідної суми грошових коштів, вказаної у видаткових накладних.
Таким чином, судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідач не спростувавши факту отримання від позивача товару у визначених кількості та вартості, не надав суду першої інстанції належних доказів проведення остаточного розрахунку, у зв'язку з чим прострочений борг відповідача перед позивачем в сумі 22 229,69 грн. за поставлений згідно з видатковою накладною № ТКУТ - 03264 від 15.08.2018 товар, а також в сумі 12006 грн. - вартості не повернених піддонів у кількості 184 шт. обґрунтовано визнано судом першої інстанції таким, що підлягає стягненню.
За прострочення виконання грошового зобов'язання позивач на підставі п.п. 12.2, 12,4 дистриб'юторського договору нарахував відповідачеві 3 354,55 грн. пені за період з 15.09.2018 по 14.02.2019, 6 668,91 грн. штрафу в розмірі 30% від суми заборгованості та на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, п. 12.5 договору - 1 552,31 грн. втрат від інфляції та 34 011,43 грн. 365% річних за період з 15.09.2018 по 14.02.2019.
Статтею 175 ГК України встановлено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Статтею 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.
Згідно з ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною 2 ст. 551 ЦК України передбачено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.
Відповідно до вимог ст. ст. 626, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків і договір є обов'язковим до виконання.
Невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання.
Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як вже було зазначено вище, пунктом 12.5 дистриб'юторського договору встановлено, що у випадку порушення дистриб'ютором строку сплати грошових зобов'язань, передбачених п. 6.1, п. 6.2, пп. 3.6.1 договору, додатками, додатковими угодами до договору, більш ніж на 30 (тридцять) календарних днів, дистриб'ютор на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України, на вимогу продавця зобов'язується сплатити продавцю суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також 365 % річних від простроченої суми.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Таким чином, оскільки факт порушення встановленого умовами договору поставки строку виконання грошового зобов'язання з боку відповідача є встановленим, і останнім не спростовано, то, відповідно, і вимоги позивача про стягнення з відповідача пені, штрафу, 365% річних та втрат від інфляції є обґрунтованими.
За результатами перевірки обчислених позивачем розрахунків пені, штрафу, процентів річних та втрат від інфляції судом апеляційної інстанції встановлено, що вони відповідають умовам укладеного сторонами дистриб'юторського договору та чинному законодавству і відповідачем не спростовані як в цілому, так і за їх складовими, доводи відповідача не містять власного контррозрахунку, а тому позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та правильно були задоволені місцевим судом.
З огляду на наведене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову.
Порушення судом першої інстанції норм процесуального права при вирішенні даного спору по суті, судом апеляційної інстанції не встановлено, а тому доводи скаржника в цій частині не приймаються до уваги.
Згідно з ч. 1 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
Положеннями ст. 120 ГПК України передбачено, що суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов'язковою.
Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою.
Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
Ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п'ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії.
Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.
У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Частиною 5 та пунктами 4, 5 частини 6 статті 242 ГПК України визначено, що учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності в особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення, якщо така адреса відсутня.
Днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань станом на 15.02.2019 місцезнаходженням Товариства з обмеженою відповідальністю “АЛЯСКА-011” є м. Херсон, проспект Сенявіна, 3. Така ж сама адреса зазначена відповідачем у п.15 дистриб'юторського договору та в апеляційній скарзі.
А тому, саме за цією адресою господарським судом першої інстанції в порядку встановленому ст. 120 ГПК України, у відповідній редакції, заздалегідь надсилалася відповідачеві копія ухвали про відкриття провадження у справі від 19.02.2016, в якій повідомлялося, що розгляд справи буде здійснюватися за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін. Пропонувалося відповідачу, відповідно до ст. 251, 252 ГПК України, протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше 12.03.2019 року надати суду (з доказами надіслання іншим учасникам справи): - відзив на позовну заяву з документальним обґрунтуванням викладених в ньому обставин та заперечення; - заяви та клопотання (у разі їх наявності); - копії статутних та реєстраційних документів. Роз'яснено відповідачу, що відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України, у разі ненадання відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Але, підприємством поштового зв'язку вказану ухвалу було повернуто до суду назад з відміткою, що за зазначеною адресою ТОВ “АЛЯСКА-011” не знаходиться. Так само з такою ж відміткою підприємством поштового зв'язку було повернуто до суду назад копію повного судового рішення, надіслану судом відповідачеві за вищевказаною адресою.
Наведене свідчить про належне виконання судом покладеного законом обов'язку щодо повідомлення учасників справи про вчинення відповідної процесуальної дії.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі, якщо ухвалу про відкриття провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації, за адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо.
Крім того, інформація стосовно слухання судом справ є публічною і розміщується на офіційному сайті господарського суду Херсонської області в мережі Інтернет, що також свідчить про наявність у учасників справи можливості дізнатись про слухання справи за їх участю. При цьому, скаржник в апеляційній скарзі сам зазначає про те, що про винесення господарським судом Херсонської області оскаржуваного рішення у даній справі йому стало відомо з Єдиного державного реєстру судових рішень.
Таким чином, судом було вжито всіх заходів щодо належного повідомлення відповідача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін.
Статтею 269 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Звертаючись з апеляційною скаргою відповідачем подано до апеляційного суду копію платіжного доручення № 624 від 27.02.2019 про перерахування на користь ТОВ «ТД» КМВ» грошових коштів в сумі 22 230,10 грн. з призначенням платежу: оплата за товар згідно накладної № 2770 від 17.07.2018 та копію акту звірки розрахунків по товару, складеного сторонами про те, що станом на 28.02.2019 року заборгованість відсутня.
Водночас, скаржником не зазначено та не подано жодного доказу неможливості подання вказаних документів до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Крім того, в порушення вимог ч. 2 ст. 91 ГПК України ксерокопія вищезгаданого акту звірки належним чином не засвідчена, що взагалі унеможливлює його оцінку.
Таким чином, ураховуючи належне виконання судом першої інстанції покладеного законом обов'язку щодо повідомлення відповідача про розгляд даної справи та відсутність останнього за адресою свого місцезнаходження під час розгляду даної справи по суті, а також недоведеність скаржником того, що даний випадок є винятковим, колегія суддів не вважає можливим прийняти вищезгадані документи в якості додаткових доказів у справі.
Також колегією суддів відхиляється як безпідставне викладене в апеляційній скарзі твердження скаржника про те, що оскільки відповідно до п. 3.5 договору повернення тари багаторазового використання здійснюється за рахунок продавця, тобто позивача, то позивач сам здійснює самовивіз тари багаторазового використання (піддонів). Так, умовами вказаного пункту дистриб'юторського договору передбачено лише те, що повернення тари багаторазового використання здійснюється за рахунок продавця, проте обов'язку останнього здійснювати самовивіз піддонів умови даного договору не містять.
Інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, не заслуговують на увагу, оскільки з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.
З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин даної справи, колегія суддів вважає доводи викладені скаржником в апеляційній скарзі необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами та не відповідають вимогам закону, що регулює спірні правовідносини. За таких обставин колегія суддів не знаходить законних підстав для повного чи часткового задоволення вимог апеляційної скарги.
Враховуючи вищевикладене колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та винесено рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, що дає підстави для залишення його без змін.
З огляду на те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає то в порядку ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору за подання та розгляд апеляційної скарги в сумі 2881,50 грн. покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 253, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, Південно-західний апеляційний господарський суд
Рішення господарського суду Херсонської області від 10 квітня 2019 року справі № 923/119/19 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “АЛЯСКА-011” - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає
Головуючий суддя: Бєляновський В.В.
Судді: Богатир К.В.
Мишкіна М.А.