Справа № 310/2445/19
2/310/1561/19
Іменем України
24 жовтня 2019 року м.Бердянськ
Бердянський міськрайонний суд Запорізької області у складі:
головуючого судді Мороки С.М.,
за участю секретаря судового засідання Писанець Н.О.,
представника позивача ОСОБА_1 ,
позивача ОСОБА_2 ,
представника третьої особи Калініченко Ю.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бердянську в загальному позовному провадженні позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа Орган опіки та піклування виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на неповнолітню дитину,
ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 , третя особа Орган опіки та піклування виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на неповнолітню дитину.
В позові зазначено, що ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Глухів Сумської області. Згідно зі свідоцтвом про народження серія НОМЕР_1 від 09.09.2009, батьками дитини є: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (далі за змістом - відповідач).
Позивач та відповідач в зареєстрованому шлюбі не перебували, проте з 2007 по 2010 рік проживали однією сім'єю спочатку в м. Київ, а після народження дитини в м. Бердянськ Запорізької області.
З часу народження неповнолітній ОСОБА_4 проживає та зареєстрований за адресою матері: АДРЕСА_1 . Батько дитини, в свою чергу, починаючи з січня-лютого 2017 року жодного з покладених законом на батьків обов'язків не виконує.
Всі питання щодо виховання неповнолітньої дитини вирішуються позивачем самостійно без участі та підтримки з боку відповідача. Дитина знаходиться на повному утриманні матері. Для виховання сина позивач прикладає всі свої зусилля та можливості, а саме: дитина має всі необхідні матеріально-побутові умови для дитини відповідного віку, між позивачем та сином гармонійні та дружні відносини, наповнені любов'ю та взаєморозумінням.
Позивач неодноразово намагалась звернути увагу відповідача на необхідність спілкування з його сином, на що отримувала негативну відповідь з категоричною відмовою.
Відповідач лише «на папері» є батьком своєї дитини, проте він не піклується про фізичний і духовний розвиток сина, його навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; зовсім не спілкується з дитиною: не забезпечує дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не цікавиться його успішністю в школі та в гуртках; не сприяє засвоєнню ним загальновизнаних норм моралі; не виявляє інтересу до його внутрішнього світу; не створює умов для отримання ним освіти; навіть не намагається створити належні матеріально-побутові умови для сина.
Відповідно до довідки з місця проживання про склад сім'ї, дитина проживає разом з матір'ю, дідусем га бабусею за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно довідки КНП «Бердянський центр первинної медико-санітарної допомоги» БМР, з народження та по теперішній час мати супроводжує дитину для отримання медичної допомоги.
Психолого-педагогічною характеристикою практичного психолога Бердянської ЗОШ І-ІІІ ступенів №4 встановлено, що вихованням і розвитком дитини займається мати - Позивач. Батько дитини за весь період навчання дитини жодного разу не відвідав школу, успіхами сина не цікавиться, зв'язок з класним керівником не підтримує. Вказане також підтверджується характеристикою дитини з місця навчання, що додається.
Зазначені факти, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання відповідачем дитини, свідомого нехтування ним своїми обов'язками, що підтверджує відсутність серйозного ставлення відповідача до своїх батьківських обов'язків.
Відповідно до ст.150 СК України, батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини; зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини. її фізичний, духовний та моральний розвиток; зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя; зобов'язані поважати дитину; передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї.
Згідно ч.4 ст.155 СК України, ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до вимог п.2 ч.1 ст.164 СК України, батьки можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вони ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Згідно роз'яснень, викладених в Постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» №3 від 30.03.2007, ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Відповідно до ст.165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Отже, позбавлення відповідача батьківських прав на даний момент, приймаючи до уваги конкретні обставини справи, враховуючи свідоме нехтування відповідачем своїми батьківськими обов'язками є єдиним можливим засобом забезпечення дитині її прав, в тому числі, спокійного життя та гармонічного виховання, як того вимагає ст. 150 СК України.
Крім того, в порядку ч.1 ст.169 СК України якщо змінилася поведінка особи, позбавленої батьківських прав, та обставини, що були підставою для позбавлення батьківських прав, мати, батько, позбавлені батьківських прав, мають право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав.
Відповідно до ч.2 ст.166 Сімейного кодексу України особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов'язку щодо утримання дитини. Одночасно з позбавленням батьківських прав суд може на вимогу позивача або за власною ініціативою вирішити питання про стягнення аліментів на дитину.
Відповідно до ст.ст.180, 181 Сімейного кодексу України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Стаття 182 Сімейного кодексу України зазначає, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини, стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів, наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина, наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів, інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
З роз'яснень, викладених у п.17 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» від 15.05.2006 №3 вбачається, що при визначенні розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров'я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.
Частиною п'ятою статті 183 СК України передбачено, що той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, мас право звернутися до суду із заявою про стягнення аліментів на одну дитину однієї чверті, на двох дітей однієї третини, на трьох і більше дітей половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.
Частинами 1, 2 ст.27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789XІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року передбачено, що держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно з Принципом 2 Декларації прав дитини від 20.11.1959 дитині законом або іншими засобами повинен бути забезпечений спеціальний захист і надані можливості та сприятливі умови, які б дозволяли їй розвиватися фізично, розумово, морально, духовно та у соціальному розумінні здоровим та нормальним шляхом і в умовах свободи та гідності.
У відповідності до ст.8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх заміняють, несуть відповідальність за створення необхідних умов для всебічного розвитку дитини відповідно до законів України.
Відповідно до ст.12 Закону України «Про охорону дитинства» на батьків покладається відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки зобов'язані виховувати дітей, піклуватися про їх здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Згідно принципу 6 Декларації про права дитини від 20.11.1959, яка проголошена Генеральною Асамблеєю ООН, дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна зростати, окрім іншого, в атмосфері любові та моральної і матеріальної забезпеченості.
Відповідно до ч.1 ст.19 Конвенції про права дитини від 20.11.1989, ратифікованої Верховною Радою України 27.02.1991, держава вживає усіх необхідних заходів з метою захисту дитини від відсутності піклування або недбалого ставлення до неї з боку батьків. Згідно ч.1 та ч.2 ст.27 вказаної Конвенції, кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для її фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку. Батьки несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно із принципом 2 Декларації прав дитини, проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, дитині має бути забезпечений соціальний захист і надані можливості та сприятливі умови, які б дозволяли йому розвиватись фізично, розумово та морально, і в соціальному відношенні здоровим й нормальним шляхом в умовах свободи та гідності. З принципом 6, дитина для повного та гармонійного розвитку її особистості потребує любові та розуміння. Вона має, коли це можливо, зростати під опікою та відповідальністю батьків в атмосфері любові й моральної та матеріальної забезпеченості.
Європейський Суд з прав людини (рішення у справі «Хант проти України» від 07.12.2006, рішення у справі Olsson v. Sweden (N2) від 27.11.1992) нагадує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Рішення Європейського Суду з прав людини згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» мають в Україні значення джерел права.
Відповідно до ст.3 Конвенції про права дитини, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27.02.1991, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Частиною 2 ст. 18 СК України передбачено, що суд застосовує ті способи захисту прав або інтересів учасників сімейних відносин, які встановлені законом або домовленістю (договором) сторін.
При цьому, вирішуючи спір, суд першочергово виходить саме з прав та інтересів дитини.
Згідно ст.28 ЦПК України позови про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, про визнання батьківства відповідача, позови, що виникають з трудових правовідносин, можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача.
Частиною 2 ст.18 СК України передбачено, що суд застосовує ті способи захисту прав або інтересів учасників сімейних відносин, які встановлені законом або домовленістю (договором) сторін.
Відповідно до ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» встановлено, що у 2017 році прожитковий мінімум на одну особу з розрахунку на місяць для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком з 6 років до 18 років: з 1 січня 2019 року - 2027 гривень.
Виходячи з положень вищевказаного Закону та положень ст. 176 Цивільного процесуального кодексу України позивачем визначено ціну позову в розмірі 6081,00 грн., як 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку з розрахунку сукупності виплат за шість місяців.
Позивач та її представник в судовому засіданні підтримали позовні вимоги, просили їх задовольнити.
Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився, про час і місце розгляду справи повідомлений у встановленому законом порядку. Причини неявки суду не повідомив, заперечень проти позову не надав. Тому суд у відповідності до ст.223 ЦПК України, вважає за можливим провести заочний розгляд справи.
Представник третьої особи -органу опіки та піклування виконавчого комітету Бердянської міської ради в судовому засіданні зазначила, що орган опіки та піклування виконкому Бердянської міської ради залишає вирішення питання щодо позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 по відношенню до малолітньої дитини ОСОБА_4 на розсуд суду.
Суд, заслухав сторони, свідків, дослідивши письмові матеріали справи, вважає позов підлягаючим задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_3 є батьком малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Судом встановлено, що після народження дитини відповідач ОСОБА_3 ухиляється від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини, не піклується про нього.
Дані обставини також підтвердили і свідки - ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , допитані в судовому засіданні.
Відповідно до висновку органу опіки та піклування виконкому Бердянської міської ради від 11.10.2019 №01-2395/47-1 орган опіки та піклування виконкому Бердянської міської ради залишає вирішення питання щодо позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 по відношенню до малолітньої дитини ОСОБА_4 на розсуд суду.
Відповідно до ч.2 ст.150 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Відповідно до ст.19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Відповідно до ч.4 ст.155 Сімейного кодексу України ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до ч.2 ст.164 Сімейного кодексу України батько може бути позбавлений судом батьківських прав, якщо він ухиляється від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Статтею 12 Закону України «Про охорону дитини» передбачено, що на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки, або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язання виховувати дитину, піклуватись про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Суд, задовольняючи позовні вимоги про позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 врахував, перш за все, ту обставину, що він на протязі життя малолітнього сина з дня його народження ІНФОРМАЦІЯ_3 , жодним чином не виявив бажання піклуватися про нього, забезпечувати дитині моральний та духовний розвиток, а також фінансово утримувати сина.
Відповідно до п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 30.03.2007 із змінами «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» зазначено, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Згідно з п.18 зазначеної постанови зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька та матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей), поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Відповідно до ч.2 ст.166 Сімейного кодексу України особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов'язку щодо утримання дитини. Одночасно з позбавленням батьківських прав суд може на вимогу позивача або за власною ініціативою вирішити питання про стягнення аліментів на дитину.
Відповідно до ст.ст.180, 181 Сімейного кодексу України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Стаття 182 Сімейного кодексу України зазначає, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини, стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів, наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина, наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів, інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
З роз'яснень, викладених у п.17 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» від 15.05.2006 №3 вбачається, що при визначенні розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров'я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.
Частиною п'ятою статті 183 СК України передбачено, що той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, мас право звернутися до суду із заявою про стягнення аліментів на одну дитину однієї чверті, на двох дітей однієї третини, на трьох і більше дітей половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.
На підставі ст.ст.150, 164, 165, 183 СК України, ст. 12 ЗУ «Про охорону дитинства», п.15,18 Постанови Пленуму Верховного Суду України « Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» від 30.03.2007 року № 3 і керуючись ст.ст. 3, 10, 12, 13, 259, 263-265, 273, 354, 355 суд,-
Позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа Орган опіки та піклування виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на неповнолітню дитину - задовольнити.
Позбавити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (остання відома адреса проживання: АДРЕСА_1 ) батьківських прав відносно сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ).
Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (остання відома адреса проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрованої та проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 ) аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частини заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідно віку щомісячно, починаючи стягнення з 03 квітня 2019 року і до повноліття дитини.
Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду протягом 30 днів з дня його підписання.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне судове рішення складено 28 жовтня 2019 року.
Суддя Бердянського міськрайонного суду С. М. Морока