23 жовтня 2019 рокуЛьвів№ 857/7367/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді - Мікули О. І.,
суддів - Качмара В. Я., Курильця А.Р.,
з участю секретаря судового засідання - Чопко Ю. Т.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові в залі суду апеляційну скаргу ДФС України на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 07 червня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ДФС України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, -
суддя в 1-й інстанції - Мандзій О. П.,
час ухвалення рішення - 07.06.2019 року, 12:05 год,
місце ухвалення рішення - м. Тернопіль,
дата складання повного тексту рішення - 11.06.2019 року,
Позивач - ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідача - ДФС України, в якому просив визнати протиправним та скасувати наказ ДФС України від 14 лютого 2019 року №39-ос "Про звільнення ОСОБА_1 "; поновити його на посаді старшого оперуповноваженого з особливо важливих справ відділу оперативного забезпечення територіальних органів ДФС західних регіонів України Головного управління внутрішньої безпеки ДФС України.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 07 червня 2019 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ ДФС України від 14 лютого 2019 року №39-ос "Про звільнення ОСОБА_1 ". Поновлено ОСОБА_1 на посаді старшого оперуповноваженого з особливо важливих справ відділу оперативного забезпечення територіальних органів ДФС західних регіонів України Головного управління внутрішньої безпеки ДФС України з 15 лютого 2019 року. Рішення суду в частині поновлення на посаді звернено до негайного виконання.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки тому факту, що на підставі власноручно написаного рапорту № 1, за поданням начальника ГУВБ наказом ДФС від 14 лютого 2019 № 39-о «Про звільнення ОСОБА_1 » 14 лютого 2019 року звільнено підполковника податкової міліції ОСОБА_1 , старшого оперуповноваженого з особливо важливих справ відділу оперативного забезпечення територіальних органів ДФС західний регіонів України Головного управління внутрішньої безпеки ДФС з посади та податкової міліції у запас (з постановкою на військовий облік) за підпунктом «ж» (за власним бажанням) пункту 64 Положення. Рапорт ОСОБА_1 містить посилання на дату, з якої він бажає звільнитися, тобто позивач висловив своє бажання про припинення його служби до сплину попередження. Таким чином, видача уповноваженим органом наказу про звільнення працівника міліції зі служби до закінчення передбаченого пунктом 68 Положення строку, якщо таке прохання міститься у рапорті про звільнення, не суперечить вимогам чинного законодавства. Щодо направлення ОСОБА_1 на адресу ДФС рапорту від 12 лютого 2019 року (вх. ДФС № 504/ДЗН від 15 лютого 2019 року) з проханням не розглядати Рапорт № 1, а також рапорту від 14 лютого 2019 року (вх. ДФС № 716/ДЗН від 27 лютого 2019 року) щодо повідомлення про направлення рекомендованим листом попереднього рапорту, то апелянт зазначив, що відповідно до п.158 Типової Інструкції з документування управлінської інформації в електронній формі та організації роботи з електронними документами в діловодстві, електронного міжвідомчого обміну, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 17 січня 2018 року № 55, документи реєструються лише один раз: вхідні - у день надходження, створювані - у день підпирання або затвердження. П.164 Типової Інструкції передбачає, зареєстровані документи передаються на розгляд керівництва установи в день їх надходження або наступного робочого дня у разі їх надходження після 17 години. Крім того, станом на 15 лютого 2019 року у підрозділі Головного управління внутрішньої безпеки, в якому проходив службу позивач, відсутні вакантні посади начальницького складу податкової міліції. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Справа розглянута судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому вказав, що позивач достатньою мірою виявив бажання продовжити роботу в органах податкової міліції ДФС України, яке було реалізовано шляхом повідомлення керівництва про вищевказане бажання завчасно на підставі надісланого поштовим зв'язком рапорту від 12 лютого 2019 року та додаткового рапорту від 14 лютого 2019 року. Вказав, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що звільнення відповідачем ОСОБА_1 зі служби суперечать вимогам п.68 Положення №114, оскільки до узгодженого сторонами строку звільнення -14 лютого 2019 року позивач належним чином повідомив про своє рішення продовжувати службу в органах податкової міліції ДФС України та скористався можливістю відкликати свій рапорт про звільнення. Враховуючи наведене, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Представник відповідача (апелянта) - Рацин Р. Р. у судовому засіданні підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, вважає висновки суду першої інстанції неправильними та необґрунтованими. Просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Представник позивача - Гураль Р. В. у судовому засіданні не погодився з доводами апеляційної скарги і вважає, що вони не спростовують висновків суду першої інстанції, який ухвалив законне та обґрунтоване рішення. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Заслухавши суддю-доповідача та пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзив на апеляційну скаргу в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1 проходив службу в органах податкової міліції ДФС України з 24 липня 2001 року по 21 березня 2012 року та з 12 вересня 2012 року по 14 лютого 2019 року.
Вказаний факт стверджується записами у трудовій книжці НОМЕР_2 .
11 лютого 2019 року ОСОБА_1 подав рапорт про звільнення його з посади та податкової міліції ДФС України з 14 лютого 2019 року за власним бажанням відповідно до пп."ж" п.64 Положення №114, раніше встановленого трьох місячного терміну; від проходження військово-лікарської комісії відмовився.
На підставі вказаного рапорта начальник Головного управління внутрішньої безпеки ДФС України звернувся до в.о. голови ДФС України з поданням про звільнення старшого оперуповноваженого з особливо важливих справ відділу оперативного забезпечення територіальних органів ДФС західних регіонів України Головного управління внутрішньої безпеки ДФС України підполковника податкової міліції ОСОБА_1 з посади та податкової міліції ДФС України у запас (з постановкою на військовий облік) за пп."ж" п.64 Положення №114.
12 лютого 2019 року ОСОБА_1 надіслав рекомендованим листом рапорт, у якому просив не розглядати поданий 11 лютого 2019 року рапорт у зв'язку з відсутністю поважних причин, що перешкоджали виконанню службових обов'язків; повідомив про бажання і просив дозволу працювати на займаній посаді.
Вказаний рапорт зареєстрований ДФС України 15 лютого 2019 року за №504/ДЗН.
Про надіслання вказаного рапорту від 12 лютого 2019 року позивач проінформував ДФС України шляхом подання 14 лютого 2019 року наручно рапорту, який зареєстрований ДФС України 27 лютого 2019 року за №716/ДЗН.
Разом з тим, вищевказаний рапорт ОСОБА_1 отриманий ДФС України 14 лютого 2019 року, що підтверджується відбитком штемпеля від 14 лютого 2019 року за вх. №461/ДЗН.
Наказом ДФС України від 14 лютого 2019 року №39-ос "Про звільнення ОСОБА_1 " звільнено 14 лютого 2019 року з посади та податкової міліції ДФС України у запас (з постановкою на військовий облік) за пп."ж" п.64 Положення №114 підполковника податкової міліції ОСОБА_1 , старшого оперуповноваженого з особливо важливих справ відділу оперативного забезпечення територіальних органів ДФС західних регіонів України Головного управління внутрішньої безпеки ДФС України.
Листом ДФС України від 14 лютого 209 року №1111/Л/99-99-22-01-03-14 позивача повідомлено про необхідність отримання трудової книжки.
25 лютого 2019 року ОСОБА_1 звернувся до ДФС України з листами про надання наказу від 14 лютого 2019 року №39-ос "Про звільнення ОСОБА_1 " (№658/ДЗН (а.с.43) та трудової книжки (№657/ДЗН).
Цього ж дня, 25 лютого 2019 року позивач ознайомився з вказаним наказом, отримав його копію, а також оригінал трудової книжки, що стверджується його особистим підписом.
За результатами розгляду рапортів від 12 лютого 2019 року (вх.№204/ДНЗ від 15.02.2019 року), від 14 лютого 2019 року (вх.№716/ДЗН від 27.02.2019 року) та листів від 25 лютого 2019 року (вх.№657/ДЗН від 25 лютого 2019 року та вх.№658/ДЗН від 25 лютого 2019 року) ДФС України №1986/Л/99-99-22-01-03-14 листом від 18 березня 2019 року повідомила позивача, що при виявленні бажання проходити службу в органах податкової міліції, відповідно до вимог наказу ДФС України від 15 червня 2017 року №421 "Про організацію добору кадрів у Державній фіскальній службі України" необхідно подати відповідні документи до ДФС України чи її територіального органу.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення відповідачем ОСОБА_1 зі служби суперечать вимогам п.68 Положення №114, оскільки до узгодженого сторонами строку звільнення - 14 лютого 2019 року позивач належним чином повідомив про своє рішення продовжувати службу в органах податкової міліції ДФС України та скористався можливістю відкликати свій рапорт про звільнення, що дає підставу для висновку про невідповідність наказу ДФС України від 14 лютого 2019 року №39-ос "Про звільнення ОСОБА_1 " критеріям правомірності рішення суб'єкта владних повноважень в контексті ч.2 ст.2 КАС України, а отже підлягає скасуванню. Належним способом захисту порушеного права позивача є поновлення його на посаді старшого оперуповноваженого з особливо важливих справ відділу оперативного забезпечення територіальних органів ДФС західних регіонів України Головного управління внутрішньої безпеки ДФС України з наступного дня після звільнення, а саме: з 15 лютого 2019 року.
Такий висновок суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильним, законним та обґрунтованим, виходячи з наступного.
Ч.6 ст.43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.
Відповідно до п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06 листопада 1992 року №9 на суд покладено обов'язок охороняти конституційні права кожного на працю, яке включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується, а також на охорону прав і законних інтересів підприємств, установ, організацій, а відповідно до п.18 вказаної Постанови при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з'ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові.
Відповідно до п.353.1 ст.353 ПК України особи начальницького і рядового складу податкової міліції проходять службу у порядку, встановленому законодавством для осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ.
Згідно з пп.353.4.3 п.353.4 ст.353 ПК України позивач, як підполковник податкової міліції, відноситься до старшого начальницького складу.
Порядок та умови проходження служби в органах внутрішніх справ визначені Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991 року №114 (із змінами та доповненнями).
П.10 Положення №114 передбачає, що особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов'язки громадян, передбачені Конституцією та іншими законодавчими актами, а їх права, обов'язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням.
Згідно з п.п. «ж» пункту 64 Положення №114 особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків.
Тобто, звільнення зі служби за власним бажанням можливе при наявності двох обов'язкових умов: власного бажання особи, яка проходить службу, для дострокового звільнення та наявності причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків.
Відповідно до п.68 Положення №114 особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.
Така позиція законодавця, на відміну від загального правила про обов'язок попередити власника чи уповноважений ним орган про звільнення за власним бажанням за два тижні, обумовлена особливим правовим положенням працівника органу внутрішніх справ, що стосується, наприклад, виконання ним обов'язків по забезпеченню безпеки громадян та громадського порядку, здійснення оперативно-розшукових заходів тощо.
При цьому, у межах передбаченого пунктом 68 Положення № 114 строку з дня подання рапорту про звільнення сторони трудового договору вправі домовитися про звільнення у більш короткий строк.
Такою домовленістю, зокрема, необхідно вважати зазначення у рапорті конкретної дати, з якої (до настання якої) працівник міліції має бажання звільнитися зі служби до закінчення передбаченого пунктом 68 Положення № 114 строку та згоду уповноваженого органу звільнити цього працівника у визначений ним термін
Отже, особи мають право відкликати поданий рапорт, якщо сторони не домовилися про звільнення у більш короткий строк, до закінчення трьохмісячного строку попередження.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 07 лютого 2019 року у справі №815/1478/17.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач 11 лютого 2019 року подав рапорт про звільнення з посади та податкової міліції ДФС України з 14 лютого 2019 року за власним бажанням та відмовився від проходження військово-лікарської комісії.
Тобто, сторони погодили, що звільнення відбудеться у строк, коротший за три місяці, та визначили конкретну дату звільнення - 14 лютого 2019 року.
При цьому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що впродовж цього строку позивач мав право відкликати раніше поданий рапорт про звільнення.
Матеріалами справи підтверджується, що 12 лютого 2019 року ОСОБА_1 подав рапорт, у якому просив не розглядати поданий 11 лютого 2019 року рапорт у зв'язку з відсутністю поважних причин, що перешкоджали виконанню службових обов'язків; повідомив про бажання і просив дозволу працювати на займаній посаді, тобто скористався своїм правом на відкликання рапорту про звільнення за власним бажанням.
Як вбачається з матеріалів справи, рапорт від 12 лютого 2019 року, в якому позивач висловив бажання продовжити службу в органах податкової міліції ДФС України, надісланий на адресу відповідача рекомендованим листом та вручений останньому 14 лютого 2019 року о 14 год. 48 хв. згідно з даними публічного акціонерного товариства "Укрпошта" (а.с.17).
Крім того, 14 лютого 2019 року позивач перебував на службі в приміщенні ДФС України та поданим особисто рапортом від 14 лютого 2019 року проінформував відповідача про надіслання рапорту від 12 лютого 2019 року, долучивши його копію.
Разом з тим, вказані рапорти зареєстровані ДФС України: 15 лютого 2019 року - рапорт від 12 лютого 2019 року (вх. ДФС № 504/ДЗН), а рапорт від 14 лютого 2019 року - 27 лютого 2019 року (вх. ДФС № 716/ДЗН).
Вимоги щодо документування управлінської інформації та організації роботи з документами, створеними у паперовій формі Секретаріатом Кабінету Міністрів України, центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими органами виконавчої влади, підприємствами, установами, організаціями, що належать до сфери управління центральних або місцевих органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим (далі - установи) визначено Типовою Інструкцією з діловодства в міністерствах, інших центральних та місцевих органах виконавчої влади, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 17 січня 2018 року №55 (далі - Інструкція №55).
Відповідно до п.158 Інструкції №55 документи реєструються лише один раз: вхідні - у день надходження, створювані - у день підписання або затвердження.
Згідно з п.164 Інструкції №55 зареєстровані документи передаються на розгляд керівництва установи в день їх надходження або наступного робочого дня у разі їх надходження після 17 години.
З системного аналізу вказаних норм вбачається, що подані позивачем рапорти повинні бути зареєстровані у день їх надходження - 12 лютого та 14 лютого 2019 року, відповідно, разом з тим, в порушення вищевказаних вимог Інструкції №55 щодо документування та передачі вхідної кореспонденції подані позивачем рапорти про відкликання рапорту про звільнення зареєстровані та передані керівництву з порушенням встановлених строків.
Колегія суддів не приймає до уваги покликання апелянта на те, що відповідач був позбавлений інформації щодо наміру позивача продовжувати службу, оскільки несвоєчасна реєстрація рапортів позивача про відкликання ним рапорту про звільнення не може свідчити про відсутність в останнього бажання продовжувати службу.
Таким чином, позивач виявив бажання продовжити роботу в органах податкової міліції ДФС України, яке було реалізовано шляхом повідомлення керівництва про вищевказане бажання завчасно на підставі надісланого поштовим зв'язком рапорту від 12 лютого 2019 року та додаткового рапорту від 14 лютого 2019 року.
Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що волевиявлення позивача продовжувати службу до узгодженого сторонами строку звільнення свідчить про відсутність бажання її залишити, що є передумовою неправомірного зазначення в наказі про звільнення підстави звільнення пп."ж" п.65 Положення №114 - за власним бажанням.
Таким чином, при прийнятті оскаржуваного наказу ДФС України діяла з порушенням визначеної процедури, тобто не у спосіб, визначений чинним законодавством, оскільки суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.
Аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про протиправність оскаржуваного наказу ДФС України від 14 лютого 2019 року №39-ос "Про звільнення ОСОБА_1 ", що має наслідком його скасування, оскільки такий прийнятий з порушенням вимогам п.68 Положення №114, так як до узгодженого сторонами строку звільнення - 14 лютого 2019 року позивач належним чином повідомив про своє рішення продовжувати службу в органах податкової міліції ДФС України та скористався можливістю відкликати свій рапорт про звільнення.
Колегія суддів не приймає до уваги покликання апелянта на необхідність застосування до спірних правовідносин приписів ст.36 КЗпП України, оскільки порядок проходження позивачем служби врегульований саме Положенням №114, а не Кодексом законів про працю України, положення ст.38 КЗпП до спірних правовідносин не застосовуються, оскільки норм КЗпП України у даному випадку діють лише субсидіарно, у разі відсутності відповідних спеціальних норм.
Колегія суддів також вважає, що суд першої інстанції обрав належний спосіб захисту порушеного права позивача шляхом поновлення його на посаді старшого оперуповноваженого з особливо важливих справ відділу оперативного забезпечення територіальних органів ДФС західних регіонів України Головного управління внутрішньої безпеки ДФС України з наступного дня після звільнення, а саме: з 15 лютого 2019 року.
При цьому, колегія суддів не приймає до уваги покликання апелянта на те, що станом на 15 лютого 2019 року у підрозділі Головного управління внутрішньої безпеки, в якому проходив службу позивач, відсутні вакантні посади начальницького складу податкової міліції, виходячи з наступного.
Ст.235 КЗпП України передбачає, що незаконно звільнений працівник повинен бути поновлений на попередній роботі.
Колегія суддів звертає увагу на те, що законодавець не ставить можливість поновлення працівника на роботі в залежність від наявності (збереження) його посади на час розгляду справи.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.371 КАС України негайно виконуються рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби, а тому у спірних правовідносинах, на думку колегії суддів, суд першої інстанції правомірно допустив рішення суду в частині поновлення позивача на посаді до негайного виконання.
Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підставність позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись ст. 242, 243, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ДФС України залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 07 червня 2019 року у справі № 500/611/19 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий- суддя О. І. Мікула
Судді В. Я. Качмар
А. Р. Курилець
Повне судове рішення складено 28 жовтня 2019 року.