Справа № 240/8153/19 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Капинос Оксана Валентинівна
Суддя-доповідач - Охрімчук І.Г.
28 жовтня 2019 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Охрімчук І.Г.
суддів: Смілянця Е. С. Капустинського М.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 24 липня 2019 року (повний текст рішення складено 30.07.2019 року, м Житомир) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди,
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнати незаконним та скасувати висновок комісії Міністерства оборони України (п. 70 протоколу № 93 від 21.09.2018) про відмову у виплаті одноразової грошової допомоги, у зв'язку зі встановленням мені 2 групи інвалідності 24.11.2014 внаслідок захворювання пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при виконанні інтернаціонального обов'язку;
- зобов'язати Міністерство оборони України прийняти рішення щодо призначення йому як інваліду 2 групи, одноразової грошової допомоги та виплатити в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму на момент виплати, у відповідності з ч.2 ст.16 Закону України №2011-ХІІ.
- стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 100 000 (сто тисяч) гривень. Позов обґрунтовує тим, що з 24 лютого 1988 року йому було встановлено ІІІ групу інвалідності безстроково. При повторному медичному огляді від 19 січня 2015 року, згідно довідки до акта огляду МСЕК № 080876, йому було встановлено 2 групу інвалідності з 24 листопада 2014 року, безстроково. На виконання рішення Житомирського апеляційного адміністративного суду від 14.05.2018 у справі №285/4389/17 відповідачем прийнято рішення у формі протоколу від 21.09.2018 №93 п.36 якого відмовлено у виплаті одноразової грошової допомоги як інваліду 2 групи, оскільки на час первинного встановлення інвалідності не існувало правової норми щодо призначення одноразової грошової допомоги. Зазначає, що день звернення із заявою діяв Порядок №975, тому саме він підлягає застосуванню, що свідчить про наявність у нього права на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму. Отже, рішення відповідача вважає протиправним.
Відповідачем подано відзив на позовну заяву, який обґрунтований тим, що застосуванню до спірних правовідносин підлягає законодавство на момент первинного встановлення позивачу інвалідності - 1988 рік. Станом на 1988 рік не існувало правової норми, яка б давала право на отримання одноразової грошової допомоги. Оскільки позивач станом на 1988 рік права на допомогу не набув, то він не має права на отримання допомоги відповідного розміру у зв"язку з встановленням вищої групи інвалідності при повторному огляді. Отже, вважає позов безпідставним.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 24.07.2019 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Міністерства оборони України (Повітрофлотський проспект, 6, м.Київ-168, 03168, код ЄДРПОУ 00034022) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди - відмовлено.
Не погодившись із судовим рішенням, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції від 24.07.2019 року та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог. Вимоги апеляційної скарги обгрунтовує тим, що на момент захворювання позивача та встановлення третьої групи інвалідності, а саме з 24.02.1988 року, правовідносинами між позивачем та державою не було передбачено 2-х річного терміну протягом якого військовослужбовець має право на отримання одноразової грошової допомоги. Тому, на думку позивача, ОСОБА_2 право на отримання одноразової грошової допомоги не повинно підлягати часовим обмеженням і залежати від того чи пройшов дворічний термін, оскільки отримано незворотні негативні зміни стану здоров'я внаслідок перебування на військовій службі.
Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 06.09.2019 року відкрито апеляційне провадження у справі, а ухвалою суду від 15.10.2019 року призначено до апеляційного розгляду.
Відповідач, не скористався своїм правом подати відзив на апеляційну скаргу, натомість надіслав до суду апеляційної інстанції пояснення в якому зазначив, що Міністерство оборони України вважає, що до спірних правовідносин слід застосувати законодавство, яке діяло на момент встановлення інвалідності при первинному огляді, в даному випадку - це 1988 рік, тобто день, коли особа набула статус інваліда. При цьому, дата підвищення інвалідності не може вважатися днем встановлення інвалідності.
Керуючись приписами ст.311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження.
Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, прийшла до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Судами встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач є інвалідом 2 групи, що підтверджується відповідним посвідченням, виданим 24 січня 2015 року. (а.с.4)
Відповідно до архівної довідки № 6/3/1-843, виданої центральним архівом філіалу військово-медичних документів Міністерства оборони Російської Федерації 24 липня 2017 року, позивач 14 травня 1986 року отримав важку контузію правого ока з розривом склери та гемофтальмом; переломом основи черепу у бойових діях при виконанні обов'язку військової служби на території ДРА при підриві танка на міні . Між тим, відповідачем не заперечується, що згідно довідки серії ВТЄ-11 № 008154, позивачу, за наслідками первинного огляду 09 березня 1988 року, встановлено 3 групу інвалідності. Причина інвалідності: каліцтво отримане при виконанні обов'язків військової служби . Водночас, згідно довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААА № 080876 на підставі повторного огляду ОСОБА_1 19 січня 2015 року, йому встановлено 2 групу інвалідності з 24 листопада 2014 року. Причина інвалідності - каліцтво отримане при виконанні обов'язків військової служби .(а.с.20)
21 серпня 2017 року позивач звернувся до військового комісаріату Новоград-Волинського ОМВК із заявою про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням 2 групи інвалідності з 24 листопада 2014 року, в чому Міноборони йому було відмовлено. (а.с.21)
Позивач оскаржив таку відмову у судовому порядку.
Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2018 року у справі № 285/4389/17 скасовано рішення суду Новоград-Волинського міськрайонного суду від 05.02.2018, яким у задоволенні позову відмовлено та ухвалено нове, яким задоволено позовні вимоги:
- визнано незаконним рішення Міноборони щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, як інваліду 2 групи внаслідок травми, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби;
- зобов'язано Міноборони вирішити питання щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги, з урахуванням права на отримання одноразової грошової допомоги, як інваліду 2 групи внаслідок травми, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби, у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, на дату встановлення інвалідності, а саме 24 листопада 2014 року, з урахуванням проведених виплат, та факту подання позивачем усіх документів передбачених законодавством, відповідно до Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 pоку № 975 (далі - Порядок № 975). (а.с.23-27)
На виконання судового рішення, комісія Міністерства оборони України з розгляду питань, пов"язаних з призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум прийняла рішення у формі протоколу від 21.09.2018 №93, яким скасувала п.68 протоколу від 29.09.2017 №101 в частині відмови у призначенні одноразової грошової допомоги старшому прапорщику в запасі ОСОБА_1 . У зв"язку з цим, прийняла нове рішення про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги старшому прапорщику в запасі ОСОБА_1 , оскільки під час первинного встановлення інвалідності не існувало правової норми щодо призначення одноразової грошової допомоги, а зміна групи інвалідності відбулася понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності.(.а.с.28)
Вважаючи таке рішення протиправним, позивач звернувся до суду .
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції керувався тим, що оскільки позивачу інвалідність встановлено у період, коли законодавством України не було передбачено виплату одноразової грошової допомоги категорії військовослужбовців, суд вважає, що відповідач, відмовляючи з таких підстав позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги, діяв правомірно.
Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає їх обґрунтованими, виходячи з наступного.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ "Про військовий обов'язок і військову службу".
Відповідно до ст. 41 цього Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або каліцтва військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Згідно із ч.9 ст. 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (в редакції, що діяла на момент звернення позивача), порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975, прийнятою відповідно до п. 2 ст. 16-2 та п. 9 ст. 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - Порядок №975).
При цьому, п. 2 наведеної Постанови установлено, що особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги: допомога, що була призначена, виплачується відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 р. № 499; Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, що сталися у 2006 році, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2007 р. № 284 і Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності співробітників кадрового складу розвідувальних органів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2007 р. № 133; допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.
У відповідності до пункту 3 Порядку № 975, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є: у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть; у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції, що право на отримання одноразової грошової допомоги безпосередньо пов'язане з датою первинного встановлення інвалідності та, відповідно, визначається положенням законодавства, яке було чинним саме на той момент, та встановлювало, зокрема, порядок отримання та розмір такої допомоги. Наступна зміна законодавства не впливає на порядок отримання, розмір допомоги тощо, і це відповідає принципу правової визначеності як складової принципу верховенства права.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 07.02.2019 справа №127/12061/17 та від 12.02.2019 року№816/1458/18.
Аналізуючи зазначені положення, колегія суддів погоджується, що на момент звернення позивача, законодавством України, яке регулює питання виплати одноразової грошової допомоги, передбачено, що така допомога, у разі коли право на її отримання виникло до набрання чинності зазначеним Порядком, та відповідно ця допомога не була призначена, вона призначається у порядку, який діяв у день виникнення у особи права на одноразову грошову допомогу.
Предметом спору у цій справі є вимога нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу позивачу як інваліду 2 групи.
Отже, для з'ясування питання, які норми та їх редакції необхідно застосовувати до правовідносин, які виникли між сторонами, потрібно встановити дату у довідці медико-соціальної експертної комісії про первинне встановлення інвалідності, яка буде свідчити про день виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги.
З матеріалів справи вбачається, що групу інвалідності позивачу вперше було встановлено у 1988 році, а отже до спірних правовідносин підлягає застосуванню законодавство, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги, тобто на момент встановлення 3 групи інвалідності.
20.12.1991 було прийнято Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та діяла наступна редакція ст. 16 цього Закону: військовослужбовці, а також військовозобов'язані, призвані на збори, підлягають державному обов'язковому особистому страхуванню на випадок загибелі або смерті в розмірі 100-кратного мінімального прожиткового рівня населення України на час загибелі або смерті, а також в разі поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаних у період проходження служби (зборів), у розмірі, залежному від ступеня втрати працездатності, що визначається у відсотковому відношенні від загальної суми страхування на випадок загибелі або смерті.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб" № 328-V від 03.11.2006 були внесені зміни до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", який вступив в дію з 01.01.2007.
Враховуючи зазначене, судова колегія вважає вірним посилання суду на те, що на час встановлення позивачу інвалідності під час первинного огляду не існувало правової норми щодо призначення одноразової грошової допомоги.
Щодо посилань позивача на встановлення постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2018 року у справі № 285/4389/17 права на отримання одноразової грошової допомоги, як інваліду 2 групи внаслідок травми, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби, у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, на дату встановлення інвалідності, а саме 24 листопада 2014 року, судова колегія зазначає наступне.
Відповідно до ч.7 ст.78 КАСУ правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для суду.
Між тим, у вказаній справі позивач оскаржував відмову Міноборони від 29.09.2017 у виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, як інваліду 2 групи внаслідок травми, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби. Підставою для відмови зазначено те, що 3 група інвалідності ОСОБА_1 встановлено до набуття чинності Законом України від 04.04.2006 №3597 "Про внесення змін до Закону України Про військовий обов"язок і військову службу", яким запроваджено виплату одноразової грошової допомоги. (а.с.21). При цьому, у даній справі, відповідачем прийнято нове рішення про відмову у виплаті одноразової грошової допомоги, оскільки під час первинного встановлення інвалідності не існувало правової норми щодо призначення одноразової грошової допомоги, а зміна групи інвалідності відбулася понад дворічний термін.
Слід погодитись, що підстави для спірної відмови позивачу у виплаті одноразової грошової допомоги відповідачем зазначено зовсім інші, оскільки перша відмова мотивована посиланням на Закон України від 04.04.2006 №3597 "Про внесення змін до Закону України "Про військовий обов"язок і військову службу". До того ж, у даній справі спір зводиться до наявності взагалі у позивача права на виплату одноразової грошової допомоги.
Колегія суддів наголошує, що на час встановлення позивачу 3 групи інвалідності законом не передбачалося ні виплати страхових сум ні одноразової грошової допомоги. Таким чином, враховуючи зазначені обставини, суд апеляційної інстанції погоджується, що позивачу інвалідність встановлено у період, коли законодавством України не було передбачено виплату одноразової грошової допомоги категорії військовослужбовців, суд вважає, що відповідач, відмовляючи з таких підстав позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги, діяв правомірно. Тому, доводи позивача про поширення на спірні правовідносини Порядку №975 та ч.2 ст.16 Закону №2011 є необґрунтованими та безпідставними.
За таких обставин, правові підстави для призначення та виплати позивачу одноразової грошової допомоги у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, відсутні.
Згідно ст. 58 ч.1 Конституції України закон не має зворотної дії в часі.
Так, у рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999 р. у справі №1-7/99 за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої ст. 58 Конституції України, Конституційний суд України дійшов висновку, що принцип, за яким дію нормативно - правового акта в часі треба розуміти так, що він починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно - правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Європейський суд з прав людини, у п.36 по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97 від 1 липня 2003 року зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п.30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року).
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В даному випадку, оскільки позивачу інвалідність встановлено у період, коли законодавством України не було передбачено виплату одноразової грошової допомоги категорії військовослужбовців, суд вважає, що відповідач, відмовляючи з таких підстав позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги, діяв правомірно.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог з додержанням норм матеріального та процесуального права, в той час як доводи апелянта не спростовують висновків суду першої інстанції, а відтак підстави для задоволення вимог апеляційної скарги відсутні.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 24 липня 2019 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Постанова суду складена в повному обсязі 28 жовтня 2019 року.
Головуючий Охрімчук І.Г.
Судді Смілянець Е. С. Капустинський М.М.