Справа № 640/20341/18 Суддя (судді) першої інстанції: Аверкова В.В.
23 жовтня 2019 року м. Київ
Колегія Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача Кузьменка В. В.,
суддів Василенка Я. М., Ганечко О. М.,
за участю секретаря Кірієнко Н. Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Національного агентства з питань запобігання корупції про визнання протиправним та скасування окремих положень рішення, за апеляційною скаргою Національного агентства з питань запобігання корупції на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 липня 2019, -
Позивач звернувся з позовом до Національного агентства з питань запобігання корупції у якому просив визнати протиправними та скасувати окремі положення рішення відповідача від 31 серпня 2018 року №1925 «Про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2015 рік, поданої ОСОБА_1 , суддею Шахтарського міськрайонного суду Донецької області», окремі положення рішення Національного агентства з питань запобігання корупції «Про затвердження обґрунтованого висновку щодо корупційного або пов'язаного з корупцією правопорушення та направлення рішення «Про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 рік, поданої ОСОБА_1 , суддею Шахтарського міськрайонного суду Донецької області», згідно з якими суб'єкт декларування при складанні та поданні декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 рік зазначив недостовірні відомості щодо суми отриманого протягом 2015 року членом сім'ї (чоловіком) доходу у вигляді компенсаційних чи інших виплат, отриманих від Посольства України в Литовській Республіці, чим не дотримав вимоги пункту 7 частини першої статті 46 Закону України «Про запобігання корупції». Недостовірні відомості зазначені у декларації відрізняються від достовірних на суму 250 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що містить ознаки корупційного правопорушення, передбаченого статтею 366-1 Кримінального кодексу України.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 липня 2019 позовні вимоги задоволено.
Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Апелянт мотивує свої вимоги тим, що
В судове засідання з'явився представник апелянта, підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити. Позивач в судовому засіданні просили залишити рішення суду першої інстанції без змін, з підстав викладених в письмовому відзиві на апеляційну скаргу.
Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачка станом на 01 вересня 2016 року обіймала посаду судді Шахтарського міськрайонного суду Донецької області.
Відповідно до підпункту «в» пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про запобігання корупції» суб'єктами, на яких поширюється дія цього Закону, є особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування: державні службовці, посадові особи місцевого самоврядування.
Особи, зазначені у пункті 1, підпунктах «а» і «в» пункту 2, пункті 5 частини першої статті 3 цього Закону, зобов'язані щорічно до 1 квітня подавати шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі - декларація), за минулий рік за формою, що визначається Національним агентством (ч. 1 ст. 45 Закону України «Про запобігання корупції»).
Посада позивача підпадає під дію Закону України «Про запобігання корупції», що покладає на неї обов'язок подачі декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.
На виконання зазначених вище вимог Закону України «Про запобігання корупції» шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства з питань запобігання корупції, було подано щорічну декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2015 рік.
Рішенням відповідача від 31 серпня 2018 року №1925 «Про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 рік, поданої ОСОБА_1 , суддею Шахтарського міськрайонного суду Донецької області» за результатами проведення повної перевірки декларації позивача відповідно до рішення відповідача від 30 березня 2018 року №564 на підставі абзацу 2 частини 1 статті 50 Закону України «Про запобігання корупції», пп. 1 п. 3 розд. ІІІ Порядку проведення контролю та повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженого рішенням Національного агентства від 10 лютого 2017 року №56, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13 лютого 2017 року за №201/30069 вирішено, зокрема, що суб'єкт декларування при складанні та поданні декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 рік зазначив недостовірні відомості: щодо дати набуття права спільної власності на квартиру; не відобразив відомості щодо суми отриманого протягом 2015 року членом сім'ї (чоловіком) доходу у вигляді компенсаційних чи інших виплат, отриманих від Посольства України в Литовській Республіці, чим не дотримав вимоги пунктів 2 та 7 частини першої статті 46 Закону України «Про запобігання корупції». Недостовірні відомості зазначені у декларації відрізняються від достовірних на суму понад 250 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що містить ознаки корупційного правопорушення, передбаченого статтею 366-1 Кримінального кодексу України.
Відповідно до частини третьої статті 12, абзацу 2 частини першої статті 50 Закону України «Про запобігання корупції» та абзацу 5 пункту 2 розділу IV Порядку проведення контролю та повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженого рішенням Національного агентства від 10 лютого 2017 року №56, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13 лютого 2017 року за №201/30069, Національним агентством з питань запобігання корупції прийнято рішення від 31 серпня 2018 року №1929, яким затверджено обґрунтований висновок щодо виявлення ознак корупційного правопорушення.
Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувані позивачем рішення були прийняті поза межами строку, встановленими для перевірки декларацій, та відповідач, на якого покладено тягар доказування відповідно до положень КАС України, не довів правомірність викладених доводів щодо не відображення позивачем відомостей про дохід, отриманий членом сім'ї (чоловіком) протягом 2015 року у вигляді компенсаційних чи інших виплат, отриманих від Посольства України в Литовській Республіці у сумі 41 869,00 дол. США.
Апелянт в свою чергу вказує, що відповідачу надано право на проведення повної перевірки декларації, поданої позивачем, а положеннями законодавства передбачено граничні терміни для проведення перевірки, а не для винесення рішення за результатами проведеної перевірки. Вважає, що позивач, подавши уточнену декларацію, підтвердила згоду з висновками, викладеними у спірному рішенні.
Даючи правову оцінку фактичним обставинам справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 50 Закону України «Про запобігання корупції» від 14.10.2014 №1700 повна перевірка декларації полягає у з'ясуванні достовірності задекларованих відомостей, точності оцінки задекларованих активів, перевірці на наявність конфлікту інтересів та ознак незаконного збагачення і може здійснюватися у період здійснення суб'єктом декларування діяльності, пов'язаної з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, а також протягом трьох років після припинення такої діяльності.
Обов'язковій повній перевірці підлягають декларації службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, суб'єктів декларування, які займають посади, пов'язані з високим рівнем корупційних ризиків, перелік яких затверджується Національним агентством.
Обов'язковій повній перевірці також підлягають декларації, подані іншими суб'єктами декларування, у разі виявлення у них невідповідностей за результатами логічного та арифметичного контролю.
Національне агентство проводить повну перевірку декларації, а також самостійно проводить повну перевірку інформації, яка підлягає відображенню в декларації, щодо членів сім'ї суб'єкта декларування у випадках, передбачених частиною сьомою статті 46 цього Закону.
Національне агентство проводить перевірку декларації на підставі інформації, отриманої від фізичних та юридичних осіб, із засобів масової інформації та інших джерел, про можливе відображення у декларації недостовірних відомостей.
Механізм проведення Національним агентством з питань запобігання корупції контролю та повної перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, відповідно до статей 48 та 50 Закону України «Про запобігання корупції» визначений Порядком проведення контролю та повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що затверджений Рішенням Національного агентства з питань запобігання корупції від 10.02.2017 № 56 (далі - Порядок № 56).
Відповідно до п. 2 розділу І вказаного Порядку достовірність задекларованих відомостей - відповідність дійсності відомостей, зазначених у декларації суб'єкта декларування, у разі невстановлення Національним агентством недостовірності задекларованих відомостей у встановленому Законом порядку шляхом здійснення контролю та повної перевірки декларації. Недостовірність задекларованих відомостей - невідповідність дійсності відомостей, зазначених у декларації суб'єкта декларування, що встановлюється на підставі відомостей, отриманих Національним агентством у встановленому Законом порядку шляхом здійснення контролю та повної перевірки декларації.
Відповідно до пункту 1 розділу ІІІ Порядку № 56 повна перевірка декларацій (декларації) проводиться за рішенням Національного агентства, в якому надається доручення його члену провести повну перевірку декларацій (декларації) (далі - Рішення про проведення перевірки) через працівників структурного підрозділу його апарату, діяльність яких пов'язана зі здійсненням такої функції Національного агентства. Рішення про проведення перевірки повинно містити інформацію, яка дає змогу ідентифікувати декларацію (декларації), щодо якої (яких) проводиться повна перевірка, та суб'єкта (суб'єктів) декларування, який (які) подав (подали) таку (такі) декларацію (декларації), якщо інше не передбачено цим Порядком.
Рішення про проведення перевірки повинно бути належним чином обґрунтоване посиланням на визначену Законом підставу повної перевірки декларації або декларацій - у разі прийняття Рішення про проведення перевірки щодо більш як одної декларації на одній визначеній Законом підставі. Рішення про проведення повної перевірки на підставі абзацу п'ятого частини першої статті 50 Закону також повинно містити обґрунтування, передбачене пунктом 3 цього розділу.
Пунктом 3 Розділу ІІІ Порядку №56 визначено, що рішення про проведення перевірки приймається на визначених Законом підставах у випадку, якщо:
1) декларація подана службовою особою, яка займає відповідальне та особливо відповідальне становище, суб'єктом декларування, який займає посаду, пов'язану з високим рівнем корупційних ризиків, перелік яких затверджено рішенням Національного агентства від 17 червня 2016 року N 2, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 19 липня 2016 року за N 987/29117;
2) у поданій декларації виявлено невідповідності за результатами логічного та арифметичного контролю;
3) подана суб'єктом декларування декларація містить поле (поля), у якому (яких) суб'єкт декларування обрав ознаку «Член сім'ї не надав інформацію» (у випадку, передбаченому частиною сьомою статті 46 Закону);
4) Національне агентство отримало від фізичних чи юридичних осіб, із засобів масової інформації та інших джерел інформацію про можливе відображення у декларації недостовірних відомостей. Така інформація повинна стосуватися конкретного суб'єкта декларування та містити фактичні дані, що можуть бути перевірені;
5) встановлення Національним агентством невідповідності рівня життя суб'єкта декларування задекларованим ним майну і доходам за результатами моніторингу способу життя.
Згідно з пунктом 6 Порядку №56 повна перевірка декларації передбачає такі дії:
1) прийняття рішення про проведення перевірки;
2) аналіз відомостей про об'єкти декларування (об'єкти нерухомості; об'єкти незавершеного будівництва (в тому числі інформація щодо власника або користувача земельної ділянки); цінне рухоме майно (крім транспортних засобів); цінне рухоме майно - транспортні засоби; цінні папери; інші корпоративні права; юридичні особи, кінцевим бенефіціарним власником (контролером) яких є суб'єкт декларування або члени його сім'ї; нематеріальні активи; доходи, у тому числі подарунки; грошові активи; фінансові зобов'язання; видатки та правочини суб'єкта декларування; посади чи роботи за сумісництвом суб'єкта декларування; членство суб'єкта декларування в об'єднаннях (організаціях) та входження до їх органів), зазначені в деклараціях суб'єкта декларування, та їх порівняння з відомостями з реєстрів, баз даних, інших інформаційно-телекомунікаційних систем державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, що можуть містити інформацію про об'єкти декларування, які мають відображатися в декларації;
3) створення, збирання, одержання, використання інформації, яка є необхідною для повної перевірки декларації, з використанням джерел інформації, визначених пунктами 8 - 11 цього розділу;
4) направлення Національним агентством відповідному суб'єкту декларування листа з пропозиціями надати письмові пояснення та/або копії підтвердних документів та розгляд і врахування наданих ним пояснень та/або копій підтвердних документів під час проведення повної перевірки декларації у порядку та на умовах, визначених пунктом 12 цього розділу;
5) прийняття Національним агентством Рішення про результати здійснення повної перевірки декларації.
Відповідно до пункту 9 Порядку у разі необхідності з метою здійснення повної перевірки декларації Національне агентство має право направляти запити про надання документів чи інформації до державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, суб'єктів господарювання незалежно від форми власності та їх посадових осіб, громадян та їх об'єднань. Зазначені суб'єкти зобов'язані надавати запитувані Національним агентством документи чи інформацію упродовж десяти робочих днів з дня одержання запиту.
Для перевірки інформації про об'єкти декларування, що зазначені у декларації, Національне агентство має право отримувати інформацію з відкритих баз даних, реєстрів іноземних держав, у тому числі після внесення плати за отримання відповідної інформації відповідно до законодавства, якщо така плата вимагається для доступу до інформації.
Згідно з пунктом 12 Порядку у разі виявлення Національним агентством протягом повної перевірки декларації ознак недостовірності задекларованих відомостей, неточності оцінки задекларованих активів, конфлікту інтересів, незаконного збагачення Національне агентство направляє відповідному суб'єкту декларування відповідний лист з пропозиціями надати письмові пояснення та/або копії підтвердних документів.
Надані суб'єктом декларування письмові пояснення та/або копії підтвердних документів є обов'язковими до розгляду та врахування Національним агентством під час проведення повної перевірки декларації та вирішення питання щодо дотримання суб'єктом декларування вимог Закону при складанні та поданні декларації.
Відповідно до пункту 14 Порядку №56 повна перевірка декларації за цим Порядком здійснюється упродовж 60 календарних днів з дня прийняття Рішення про проведення перевірки.
Таким чином, повна перевірка декларації починається з прийняття Рішення про проведення перевірки та закінчується прийняттям Національним агентством Рішення про результати здійснення повної перевірки декларації. Зазначені дії мають бути вчинені Національним агентством упродовж 60 календарних днів з дня прийняття Рішення про проведення перевірки.
У разі необхідності строки проведення повної перевірки декларації можуть бути продовжені, але не більше ніж на сукупний строк у 30 календарних днів. Рішення про продовження повної перевірки декларації приймається Національним агентство у випадку неотримання відповідей та/або інформації по суті, необхідних для проведення повної перевірки декларації, у відповідь на запити (листи) Національного агентства до: 1) державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, суб'єктів господарювання незалежно від форми власності та їх посадових осіб, громадян та їх об'єднань; 2) суб'єкта декларування з проханням надати пояснення щодо відомостей, зазначених у декларації.
Як встановлено, позивачем подано декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 рік.
Рішенням від 30 березня 2018 року №564 «Про проведення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 рік, поданої ОСОБА_1 , суддею Шахтарського міськрайонного суду Донецької області», призначено перевірку декларації позивача на підставі абзацу 2 частини 1 статті 50 Закону України «Про запобігання корупції».
Проведення перевірки декларації позивача за 2015 рік розпочато з 31 березня 2018 року. Оскільки матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження продовження строку перевірки чи зупинення строку перевірки декларації позивача, повна перевірка декларації мала б закінчитися 29 травня 2018 року.
Порядком №56 визначено, що процедура повної перевірки розпочинається прийняттям рішення про проведення перевірки та закінчується прийняттям Національним агентством рішення про результати здійснення повної перевірки декларації.
Тобто, рішення про результати здійснення повної перевірки декларації має бути прийнято в межах, визначених пунктом 14 Порядку №56, строків.
В свою чергу, оскаржувані позивачем рішення були прийняті поза межами строку, встановленими для перевірки декларацій.
Також, відповідач, не надав суду доказів, які б свідчили про повідомлення позивача у встановлені законодавством строки про проведення у відношенні нього перевірки на підставі прийнятого рішення, що свідчить про порушення відповідачем вимог Порядку №56 в частині неповідомлення позивача про проведення у відношенні нього повної перевірки декларації.
Крім того, підстава для призначення перевірки (абзац 2 частини 1 статті 50 Закону України «Про запобігання корупції») не збігається із підставою, зазначеною у листі від 22 жовтня 2018 року №41-01/48296 (абзацу 5 частини 1 статті 50 Закону України «Про запобігання корупції»), яким позивача повідомлено про проведення у відношенні неї повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 рік, поданої ОСОБА_1, суддею Шахтарського міськрайонного суду Донецької області та про зобов'язання подати декларацію з достовірними відомостями.
Відповідач під час проведення перевірки дійшов висновку, що у розділі 11 «Доходи, у тому числі подарунки» декларації позивач не відобразив відомості про дохід, отриманий членом сім'ї (чоловіком) протягом 2015 року у вигляді компенсаційних чи інших виплат, отриманих від Посольства України в Литовській Республіці у сумі 41 869,00 дол. США.
Відповідно до пункту 7 частини першої статті 46 Закону України «Про запобігання корупції» у декларації зазначаються відомості про отримані (нараховані) доходи, у тому числі доходи у вигляді заробітної плати (грошового забезпечення), отримані як за основним місцем роботи, так і за сумісництвом, гонорари, дивіденди, проценти, роялті, страхові виплати, благодійна допомога, пенсія, доходи від відчуження цінних паперів та корпоративних прав, подарунки та інші доходи.
Такі відомості включають дані про вид доходу, джерело доходу та його розмір. Відомості щодо подарунка зазначаються лише у разі, якщо його вартість перевищує п'ять прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 1 січня звітного року, а для подарунків у вигляді грошових коштів - якщо розмір таких подарунків, отриманих від однієї особи (групи осіб) протягом року, перевищує п'ять прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 1 січня звітного року.
При цьому, відповідно до пункту 45-46 Роз'яснень щодо застосування окремих положень Закону України «Про запобігання корупції» затверджених рішенням Національного агентства з питань запобігання корупції від 11 серпня 2016 року №3 стосовно заходів фінансового контролю під заробітною платою розуміється як основна заробітна плата, так і будь-які заохочувальні та компенсаційні виплати (премії, надбавки тощо), які виплачуються (надаються) суб'єкту декларування або члену його сім'ї у зв'язку з відносинами трудового найму, крім коштів для покриття витрат на відрядження, які у цілях декларування доходом не вважаються (див. далі окреме роз'яснення з цього приводу).
У цілях декларування відповідно до статті 46 Закону не вважаються доходом кошти, що виплачуються роботодавцем суб'єкту декларування (члену його сім'ї) для покриття витрат на відрядження (в Україні чи за кордоном). Так само не вважається отриманням доходу покриття третьою особою (наприклад, міжнародною організацією, державними органами іноземної держави тощо) витрат на участь суб'єкта декларування (члена його сім'ї) у заході (семінар, конференція, переговори тощо), що проводиться в іншому місті чи за кордоном (наприклад, оплата витрат на подорож до місця проведення заходу, проживання та харчування), за умови, що така поїздка оформлена у вигляді відрядження суб'єкта декларування чи члена його сім'ї (Приклади: суб'єкт декларування на запрошення державного органу іноземної держави і за рахунок коштів приймаючої сторони бере участь у заході, що проводиться на території цієї держави, з оформленням відрядження за місцем роботи суб'єкта декларування. Кошти, витрачені на оплату переїзду суб'єкта декларування, його харчування та проживання, а також інші пов'язані з поїздкою витрати (наприклад, сплата візового збору), не вважаються доходом і не зазначаються в декларації; член сім'ї суб'єкта декларування, який не є особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, або прирівняною до осіб, уповноважених на виконання зазначених функцій, отримує компенсацію витрат на відрядження від свого роботодавця або оформляє за місцем роботи відрядження з метою участі у заході, проведення переговорів тощо. Кошти, отримані членом сім'ї від свого роботодавця як компенсація витрат на таке відрядження або витрати, понесені приймаючою стороною для забезпечення відрядження члена сім'ї, не вважаються доходом і не зазначаються в декларації суб'єкта декларування).
Відповідно до пункту 2 Порядку формування та здійснення компенсаційних виплат в іноземній валюті працівникам дипломатичної служби, направленим у довготермінове відрядження №882 працівники закордонних дипломатичних установ України отримують компенсаційні виплати в іноземній валюті, що включають кошти:
1) передбачені нормами компенсаційних виплат для відшкодування витрат під час перебування у довготерміновому відрядженні, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 11 січня 2006 р. № 8 «Деякі питання компенсаційних виплат в іноземній валюті працівникам дипломатичної служби, направленим у довготермінове відрядження», разом з установленими надбавками, передбаченими у додатку 4 до зазначеної постанови та пункті 3 постанови Кабінету Міністрів України від 4 березня 2004 р. № 261 «Про затвердження розмірів компенсаційних виплат в іноземній валюті на місяць працівникам дипломатичної служби, направленим у довготермінове відрядження», за відповідною посадою;
2) для оплати вартості оренди житла під час перебування таких працівників у довготерміновому відрядженні та комунальних послуг, пов'язаних з орендою такого житла;
3) для оплати інших витрат, пов'язаних з виконанням посадових обов'язків з метою забезпечення доступу до мобільного Інтернету та зв'язку, проведення поточних протокольних зустрічей, проїзду у щорічну відпустку та перевезення багажу під час ротації розмір і механізм оплати яких визначається в порядку, затвердженому МЗС за погодженням з Мінфіном.
З матеріалів справи убачається, що протягом 2015 року під час перебування ОСОБА_3 у довготривалому відрядженні йому було виплачено норму компенсаційних виплат в іноземній валюті та кошти з метою врахування вартості оренди житла та комунальних послуг, пов'язаних з його орендою, які не включаються до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу, а також не включені до переліку виплат, які відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» є базою для нарахування єдиного внеску.
Згідно пояснень Посольства України в Литовській Республіці зазначено, що надати інформацію щодо структури норми компенсаційних виплат в іноземній валюті не є можливим, оскільки така норма доводиться посольству єдиною, її деталізація законодавством України не передбачена.
Таким чином, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведена правомірність та обґрунтованість прийнятих ним рішень з урахуванням вимог встановлених ч.2 ст.2 КАС України щодо невідображення позивачем відомостей про дохід, отриманий членом сім'ї (чоловіком) протягом 2015 року.
У свою чергу колегія суддів наголошує, що важливість дотримання і неухильного виконання етапів процедури, зокрема, прийняття за її наслідками відповідного рішення, безпосередньо пов'язана із забезпеченням права особи, інтересів якої вона стосується.
Дії або рішення суб'єкта владних повноважень вважаються такими, що суперечать принципу верховенства права, не тільки у тих випадках, коли такими діями порушуються суб'єктивні права і процесуальні гарантії, прямо передбачені чинним законодавством, але й у тих випадках, коли такі дії не задовольняють правомірних очікувань осіб, стосовно яких вони вчиняються (ухвалюються).
Недотримання власних процедур суб'єктом владних повноважень порушує законні очікування особи, порушує принципи правової визначеності, викликає у особи сумніви щодо прозорості та відкритості проведення перевірки, прийняття за її наслідками безстороннього, законного рішення.
Доказів, які б спростовували зазначене або підтверджували відсутність підстав для задоволення позову апелянтом до суду не надано.
Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Таким чином, враховуючи вищенаведене у сукупності, беручи до уваги при цьому кожен аргумент, викладений учасниками справи, рішення суду першої інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права ухвалив рішення повно і всебічно з'ясувавши обставини справи.
Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Національного агентства з питань запобігання корупції на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 липня 2019 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Національного агентства з питань запобігання корупції про визнання протиправним та скасування окремих положень рішення - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 липня 2019- залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач: В. В. Кузьменко
Судді: Я. М. Василенко
О. М. Ганечко
Повний текст постанови виготовлено 28.10.2019