01010, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@6apladm.ki.court.gov.ua
Головуючий суддя у першій інстанції: Лисенко В.І.
23 жовтня 2019 року Справа № 810/2142/14
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Епель О.В.,
суддів: Губської Л.В., Карпушової О.В.,
за участю секретаря Лісник Т.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 02 травня 2019 року у справі
за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2
до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби
у Київській області
про визнання протиправним та скасування
податкового повідомлення-рішення,
Історія справи.
Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 28.11.2011 р. № 2394/0003950171/424/2813304195 щодо сплати ПДВ у сумі 331 500,00 грн.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 02 травня 2019 року в задоволенні адміністративного позову було відмовлено.
Ухвалюючи зазначене рішення, суд виходив з того, що операції позивача з ТОВ «Еспекар» не підтверджуються належними первинними документами, що ТТН складені із суттєвими недоліками і позивачем не доведено надання йому транспортно-експедиційних послуг зазначеним контрагентом та продажу ним товару цьому товариству.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити постанову про задоволення позову в повному обсязі, наполягаючи на тому, що вчинені між ним та ТОВ «Еспекар» операції є реальними, підтверджуються всіма необхідними первинними документами, зокрема ТТН, подорожніми листами, актами здачі-прийняття робіт, податковими накладними, що окремі недоліки первинних документів не надають підстав для визнання операцій безтоварними, що розрахунки з вказаним контрагентом проведені шляхом взаємозаліку і що він має відповідні транспортні засоби для надання транспортно-експедиційних послуг.
З цих та інших підстав апелянт вважає, що оскаржуване ним рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору в цілому.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.08.2019 р. відкрито апеляційне провадження у справі, установлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до судового розгляду.
Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить залишити її без задоволення, а рішення суду - без змін, наполягаючи на безтоварності операцій задокументованих між позивачем і ТОВ «Еспекар» та правильності висновків акта перевірки, на підставі якого прийнято спірне податкове повідомлення-рішення.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню з наступних підстав.
Обставини справи, установлені судом першої інстанції.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 до 09.02.2017 р. був зареєстрований як фізична особа-підприємець та перебував на податковому обліку як платник податку на додану вартість (далі - ПДВ).
09.02.2017 р. підприємницьку діяльність позивача припинено.
Між ФОП ОСОБА_2 і ТОВ «Еспекар» було укладено договір транспортно-експедиційних послуг від 01.01.2011 р. № 33, предметом якого є здійснення на користь позивача вказаним контрагнетом організації послуг по прийняттю, експедируванню, перевезенню, доставці та здачі вантажів вантажоотримувачам на умовах договору.
Товарність операцій за вказаним договором підтверджується товарно-транспортними накладими № Р111 від 22.06.2011, № Р68 від 29.01.2011, № Р69 від 14.05.2011, № Р89 від 12.06.2011, № Р124 від 30.06.2011, № Р50 від 10.01.2011, № Р58 від 11.01.2011, № Р21 від 13.05.2011, у яких вантажовідправником указано саме позивача, а вантажоодержувачем - ТОВ «Еспекар»; актами здачі-приймання робіт (надання послуг) № 54 від 31.05.2011, № 74 від 30.06.2011 та № 12 від 31.01.2011, податковими накладними № 7 від 10.01.2011, № 12 від 13.01.2011, № 15 від 16.01.2011, № 25 від 26.01.2011, № 81 від 06.05.2011, № 86 від 09.05.2011, № 88 від 10.05.2011, № 91 від 12.05.2011, № 97 від 14.05.2011, № 102 від 16.05.2011, № 105 від 28.05.2011, № 119 від 03.06.2011, № 125 від 06.06.2011, № 127 від 07.06.2011, № 128 від 07.06.2011, № 129 від 09.06.2011, № 132 від 10.06.2011, № 136 від 12.06.2011, № 138 від 13.06.2011, № 142 від 15.06.2011, № 144 від 18.06.2011, № 158 від 25.06.2011 та № 168 від 29.06.2011.
Кредиторська заборгованість перед ТОВ «Еспекар», яка виникла в результаті надання транспортно-експедиційних послуг, позивач погасив шляхом зарахування зустрічних однорідних грошових вимог у виді кредиторської заборгованості в ТОВ «Еспекар» перед ним, що виникла за результатами поставки товару.
На підтвердження дійсності поставки товару ФОП ОСОБА_2 до ТОВ «Еспекар» позивачем надано договір поставки № 02/01/11 від 02.01.2011, видаткові накладні № 25 від 08.02.2011, № 36 від 28.02.2011, № 112 від 26.06.2011, № 4 від 12.01.2011, № 18 від 24.01.2011, № 29 від 12.02.2011, № 84 від 23.05.2011, № 72 від 11.05.2011, № 66 від 04.05.2011, № 52 від 05.03.2011, № 21 від 03.02.2011, № 99 від 02.06.2011, податкові накладні № 25 від 08.02.2011, № 36 від 28.02.2011, № 112 від 26.06.2011, № 4 від 12.01.2011, № 18 від 24.01.2011, № 29 від 12.02.2011, № 84 від 23.05.2011, № 72 від 11.05.2011, № 66 від 04.05.2011, № 52 від 05.05.2011, № 21 від 03.02.2011, № 99 від 02.06.2011, акт зарахування зустрічних однорідних вимог від 28.12.2011, а також претензію щодо сплати остаточної кредиторської заборгованості ТОВ «Еспекар» перед ФОП ОСОБА_2 .
У період з 27.10.2011 по 09.11.2011 відповідачем проведено документальну позапланову перевірку дотримання вимог податкового та іншого законодавства ФОП ОСОБА_2 щодо взаємовідносин з ТОВ «Еспекар» за період січень 2011 року, травень - червень 2011 року та за результатами проведеної перевірки складено акт.
В акті перевірки відповідачем, зокрема, зазначено, що позивачем не підтверджено реальність операцій з ТОВ «Еспекар», а тому податковий орган дійшов висновку про завищення позивачем податкового кредиту у відносинах з ТОВ «Еспекар» на загальну суму 331 500 грн, а саме: за січень 2011 року - в сумі 29 166,67 грн., за травень 2011 - в сумі 107 666,67 грн, за червень 2011 року - в сумі 194 666,66 грн.
Висновки контролюючого органу засновані на інформації з відповіді Броварської ОДПІ від 14.10.2011 р. № 3586/9/29-010, згідно з якою ТОВ «Еспекар» не має будь-яких трудових ресурсів, складських приміщень, виробничих потужностей для здійснення діяльності, а тому має ознаки фіктивності, а також акті про неможливість проведення зустрічної звірки Броварською ОДПІ № 48/232/35611991 від 26.09.2011, яким встановлено, що ТОВ «Еспекар» має ознаки фіктивності. Окрім відсутності штату працівників, виробничих потужностей, складських приміщень, необхідних для здійснення будь-якого виду господарської діяльності, за результатами попереднього дослідження СТКЗР Броварського МВ НДЕКЦ при ГУ МВС України у Київській області за № 157 від 19.09.2011, підписи, вчинені від імені директора та одночасно головного бухгалтера в заяві 1-ОПП в графі «керівник» та «головний бухгалтер» податкової звітності та додатків до неї ТОВ «Еспекар» за період січень - липень 2011 року, здійснені не ОСОБА_3 (засновник та одночасно директор і головний бухгалтер), а іншою особою.
28.11.2011 р. на підставі висновків вказаного акта перевірки Білоцерківською ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення № 2394/0003950171/424/2813304195 щодо необхідності сплати ФОП ОСОБА_2 ПДВ у сумі 331 500,00 грн.
Вважаючи таке податкове повідомлення-рішення протиправним, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Нормативно-правове обґрунтування.
Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, нормами Податкового кодексу України (далі - ПК України), Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV).
Так, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Згідно з пп. 14.1.36 п.14.1 ст. 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України передбачено, що податковий кредит - це сума, на яку платник. податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Пунктами 198.1-198.3, 198.6 статті 198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів ( у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України ) та послуг.
Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Відповідно до п.п. 201.1, 201.10 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).
Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 ПК України.
Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
У ч. 1, 2 ст. 9 Закону №996-XIV закріплено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Системний аналіз викладених правових норм дозволяє стверджувати, що для встановлення правомірності визначення платником податків його податкових зобов'язань належить з'ясувати реальність руху активів і коштів у процесі здійснення господарських операцій, а також господарську мету укладання відповідних договорів та економічний результат їх вчинення.
Обставини справи, установлені судом апеляційної інстанції.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги та усуваючи неповно з'ясування судом першої інстанції обставин цієї справи, колегія суддів встановила, що реальність операцій позивача з ТОВ «Еспекар» підтверджується відповідними первинними документами, а саме ТТН, подорожніми листами, актами приймання-передачі та податковими накладними.
У період вчинення спірних операцій ФОП ОСОБА_2 і ТОВ «Еспекар» були зареєстровані як суб'єкти господарювання та платники ПДВ (реєстрація ТОВ як платника ПДВ анульована 27.09.2011 р., тобто після завершення спірних операцій з позивачем).
У відповідності до відомостей в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань видами діяльності позивача за КВЕД (під час реєстрації як ФОП), зокрема було: 49.41 Вантажний автомобільний транспорт та 52.29 Інша допоміжна діяльність у сфері транспорту, а видом діяльності його контрагента - ТОВ «Еспекар»: КВЕД 60.24.0 діяльність автомобільного вантажного транспорту. Також у сукупності з іншими обставинами цієї справи колегія суддів враховує, що й станом на сьогоднішній дань ТОВ «Еспекар» є діючим суб'єктом господарювання та не перебуває у стані припинення, а його засновником, керівником та підписантом зареєстрований ОСОБА_3 , яким підписані від імені цього товариства первинні документи, складені у межах операцій з позивачем.
Тож, спірні операції позивача із зазначеним контрагентом на підставі договору від 01.01.2011 р. № 33 відповідають видам їх економічної діяльності.
При цьому, рішенням Господарського суду Київської області від 04.03.2013 р. у справі № 911/133/13-г, яке набрало законної сили 26.03.2013 р., встановлено дійсність вказаного договору від 01.01.2011 р. № 33, укладеного між ФОП ОСОБА_2 і ТОВ «Еспекар», та факт існування між його сторонами відповідних господарських правовідносин.
Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду в господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Разом з тим, у рішеннях ЄСПЛ від 28 листопада 1999 року по справі «Brumarescu v. Romania» та від 24 липня 2003 року по справі «Ryabykh v. Russia» Європейським судом зазначено, що одним з основоположних аспектів принципу верховенства права є юридична визначеність, яка передбачає, що в разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, яке набрало законної сили, не може ставитися під сумнів.
Відповідно до ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» висновки ЄСПЛ є джерелом права.
Також апеляційним судом встановлено, що паралельно з виникненням між позивачем і ТОВ «Еспекар» правовідносин за договором транспортного експедирування від 01.01.2011 р. № 33, ними також вчинялися операції з поставки товару за договором від 02.01.2011 р. № 02/01/11, у межах яких позивач (продавецьтаке ) поставив вказаному контрагенту (покупцю) запасні частини до вантажного транспорту, які не були своєчасно оплачені цим товариством, у зв'язку з чим за ТОВ «Еспекар» перед позивачем утворилася заборгованість, щодо якої ФОП ОСОБА_2 даному контрагенту направлено претензію, а в наступному проведено взаємозалік розрахунків між сторонами за вказаними договорами транспортного експедирування (№ 33) та поставки (№ 02/01/11) /Т. 2 а.с.90-92/, що повністю підтверджується відповідними первинними документами.
Висновки суду апеляційної інстанції.
Таким чином, товарність спірних господарських операцій позивача з ТОВ «Еспекар» підтверджується відповідними первинними документами, характер таких операцій узгоджується з видами економічної діяльності обох сторін, матеріалами справи підтверджується господарська мета їх вчинення та економічне обґрунтування.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що висновки податкового органу щодо фіктивності операцій позивача з ТОВ «Еспекар» є безпідставними та необґрунтованими.
Доводи відповідача про те, що такі операції відображені лише на папері та є фіктивними, ґрунтуються на припущеннях, які відповідно до вимог ст. 242 КАС України не можуть бути покладені в основу судового рішення, а тому до уваги колегією суддів не приймаються.
Посилання апелянта на наявність кримінального провадження у відношенні директора контрагента позивача, а також твердження про те, що поясненнями такої посадової особи підтверджується, що він не брав участі у здійсненні господарської діяльності товариства, колегія суддів також вважає необґрунтованими, оскільки ані до суду першої інстанції, ані в ході апеляційного провадження відповідачем не надано вироку суду, яким би було встановлено фіктивність безпосередньо операцій між позивачем і ТОВ «Еспекар», зокрема у період, що є спірним у цій справі.
Також судова колегія звертає увагу, що відповідачем не доведено, що між позивачем та зазначеним контрагентом мали місце злагоджені узгоджені дії, спрямовані на формальне оформлення господарських операцій без їх фактичного вчинення для отримання податкових вигід.
Разом з тим, статтею 61 Конституції України регламентовано принцип індивідуальної відповідальності і жодною нормою чинного законодавства не визначено прямої залежності між правомірністю формування платником податків показників його податкової звітності та діями його контрагента та/або відповідних посадових осіб і для формування показників податкової звітності необхідним є лише встановлення факту здійснення господарської операції та підтвердження її відповідними первинними бухгалтерськими документами
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 27.03.2018 р. по справі № 816/809/17, від 13.03.2018 р. по справі № 814/3520/13-а, а також є сталою у практиці Європейського суду з прав людини.
Так, у рішенні по справі ««Булвес» АД проти Болгарії» від 22.01.2009 р. (2009 р., заява № 3991/03) Європейським судом зазначено, що платник податків не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо він не знав про такі зловживання і не міг про них знати.
Крім того, апеляційний суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), викладену в п. 50 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України», в якому ЄСПЛ, зокрема зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним
У рішеннях від 09 січня 2007 року у справі «Інтерсплав проти України», від 10 березня 2010 року у справі «Бізнес Супорт Центр проти Болгарії» ЄСПЛ наголосив, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.
Доводи апелянта про те, що контрагент позивача не має технічних та людських (трудових) ресурсів для виконання спірних операцій, також не підтверджуються жодними доказами. При цьому, такі доводи взагалі вказують на поверхневе та необ'єктивне дослідження податковим органом змісту та цільового призначення господарських операцій, вчинених між позивачем і ТОВ «Еспекар» за договором від 01.01.2011 р. № 33.
При цьому, апеляційний суд зазначає, що податковий орган відповідно до принципу офіційності повинен доводити в суді фіктивність господарської операції як підстави для нарахування платникові податків податкових зобов'язань та правомірності прийняття свого рішення.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 20.02.2018 р. у справі № 817/149/17, від 29.03.2018 р. у справі № 813/2758/16.
Посилання відповідача на висновок «попереднього дослідження» від 19.09.2011 р. № 151, який він вважає експертним висновком, колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки таке дослідження не є експертизою у розумінні чинного законодавства і, крім того, копія такого дослідження, на яку посилається відповідач та його представник, не завірена належним чином /Т.1 а.с.174-194/ та не відповідає вимогам належності і допустимості доказів, регламентованим ст.ст. 73, 74 КАС України.
Твердження відповідача щодо відсутності заявок на транспортування та наявності недоліків у первинних документах судова колегія приймає до уваги, але зазначає, що з наявними у справі первинними документами, про які зазначено вище, підтверджується зміст, обсяг та характер операцій, вчинених між позивачем та ТОВ «Еспекар» на підставі договору від 01.01.2011 р. № 33.
Разом з тим, певні недоліки первинних документів, складених за результатами проведених господарських операцій, не тягнуть за собою втрату ними статусу належних документів та не позбавляють платника права на податкові пільги.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.02.2018 р. по справі № 804/79/15.
Надаючи оцінку всім доводам обох сторін, судова колегія також приймає до уваги рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому Суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…».
Таким чином, враховуючи вищевикладені обставини та оцінивши докази у їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним і відповідачем, який є суб'єктом владних повноважень, всупереч вимогам ч. 2 ст. 77 КАС України, не доведено зворотного.
Отже, судом першої інстанції було неповно встановлено обставини цієї справи, неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору в цілому.
Відповідно до ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування
Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 підлягає задоволенню, рішення Київського окружного адміністративного суду від 02 травня 2019 року - скасуванню, адміністративний позов - задоволенню.
Розподіл судових витрат.
Відповідно до ч. 6 ст.139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Судова колегія встановила, що відповідно до платіжного доручення від 05.03.2014 р. № 10217 за подання позову у цій справі позивачем сплачено судовий збір у розмірі 487,20 грн. /Т.1 а.с.2/, відповідно до квитанції від 10.07.2019 р. за подання апеляційної скарги позивачем сплачено судовий збір у розмірі: 1827,00 грн.
Разом з тим, сплата судового збору за подання позову в цій справі у вказаному розмірі відповідає ставкам, встановленим Законом України «Про судовий збір» у відповідній редакції, однак судовий збір за подання апеляційної скарги сплачено надмірно, належною сумою, яка підлягала сплаті є 487,20х150%=730,80 грн.
Отже, в даному випадку наявні достатні та необхідні правові підстави для стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судових витрат в загальному розмірі: 487,20 грн. + 730,80 грн. = 1218,00 грн.
Керуючись ст.ст. 139, 242-244, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 -задовольнити.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 02 травня 2019 року - скасувати.
Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 28.11.2011 р. № 2394/0003950171/424/2813304195.
Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області судові витрати в розмірі 1218,00 (одна тисяча двісті вісімнадцять) грн.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.
Повний текст судового рішення виготовлено 28 жовтня 2019 року.
Головуючий суддя
Судді: