Справа № 620/680/19 Суддя (судді) суду 1-ї інстанції:
Соломко І.І.
Іменем України
22 жовтня 2019 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Сорочка Є.О.,
суддів Єгорової Н.М.,
Федотова І.В.,
за участю секретаря с/з Грисюк Г.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Національного агентства з питань запобігання корупції на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 червня 2019 року, що прийняте о 14 год. 10 хв. у місті Чернігові у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Національного агентства з питань запобігання корупції про визнання протиправними та скасування рішень,
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом про визнання протиправними та скасування рішень Національного агентства з питань запобігання корупції (далі - НАЗК) від 25.01.2019 № 188, 189 про результати повної перевірки декларацій за 2015 та 2016 роки.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 червня 2019 року позов задоволено:
- визнано протиправним та скасоване рішення Національного агентства з питань запобігання корупції від 25.01.2019 № 188 "Про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 рік, поданої ОСОБА_1 , першим заступником прокурора Чернігівської області";
- визнано протиправним та скасовано рішення Національного агентства з питань запобігання корупції від 25.01.2019 № 189 "Про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2016 рік, поданої ОСОБА_1 , першим заступником прокурора Чернігівської області".
Відповідач в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що оскаржувані рішення є правомірними та не підлягають скасуванню.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просить відмовити у її задоволенні, посилаючись на необґрунтованість доводів скаржника.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 працює першим заступником прокурора Чернігівської області.
За 2015 та 2016 роки, шляхом заповнення відповідної форми на офіційному сайті НАЗК, ОСОБА_1 подані щорічні декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави (а.с. 49).
НАЗК 08.12.2017 прийнято рішення № 1382 про проведення повної перевірки декларацій позивача за 2015 та 2016 роки. (а.с. 94-95). Про вказане рішення позивача повідомлено 08.12.2017 через особистий електронний кабінет (а.с. 118, 119). Датою початку перевірки визначено 08.12.2017. 02.02.2018 відповідачем прийнято рішення № 130 про продовження строку повної перевірки декларацій позивача за 2015 та 2016 роки, яким строк перевірки продовжений з 07.02.2018 на 30 календарних днів (а.с. 96-97).
Відповідачем 26.02.2018 на адресу позивача направлявся лист № 53-08/8000/18 з пропозиціями надати пояснення, який відділенням поштового зв'язку повернутий відправнику з відміткою «за закінченням терміну зберігання». Через електронний кабінет суб'єкта декларування такий запит не направлявся (а.с. 39-40, 49, 114-118).
За результатами перевірок декларацій позивача, НАЗК 25.01.2019 прийняті рішення:
- № 188 "Про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 рік (декларація), поданої ОСОБА_1 , першим заступником прокурора Чернігівської області", в якому зазначено, що суб'єкт декларування при складанні та поданні декларації не зазначив відомості про: квартиру, яка є зареєстрованим місцем проживання суб'єкта декларування; право користування членами сім'ї суб'єкта декларування (дружиною, дочкою) об'єктами нерухомості, що є їх фактичним місцем проживання; про земельну ділянку, яка знаходиться в оренді у члена сім'ї суб'єкта декларування (дружини); квартиру, яка належить на праві власності члену сім'ї суб'єкта декларування (дружині); вказав недостовірні відомості про розмір та види своїх доходів, чим не дотримав вимоги пунктів 2, 7 частини 1 статті 46 Закону України "Про запобігання корупції". Крім того, зроблений висновок, що недостовірні відомості, зазначені у декларації, відрізняються від достовірних на суму понад 250 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, у зв'язку з цим у діях суб'єкта декларування вбачаються ознаки кримінального правопорушення, передбаченого статтею 366-1 Кримінального кодексу України, (а.с. 98-105);
- № 189 "Про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2016 рік (декларація), поданої ОСОБА_1 , першим заступником прокурора Чернігівської області", в якому зазначено, що суб'єкт декларування при складанні та поданні декларації не зазначив відомості про: право користування членами сім'ї суб'єкта декларування (дружиною, дочкою) об'єктами нерухомості, що є їх фактичним місцем проживання; про земельну ділянку, яка знаходиться в оренді у члена сім'ї суб'єкта декларування (дружини); квартиру, яка належить на праві власності члену сім'ї суб'єкта декларування (дружині); вказав недостовірні відомості про розмір та види своїх доходів, чим не дотримав вимоги пунктів 2, 7 частини 1 статті 46 Закону України "Про запобігання корупції". Крім того, зроблений висновок, що недостовірні відомості, зазначені у декларації, відрізняються від достовірних на суму понад 250 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, у зв'язку з цим у діях суб'єкта декларування вбачаються ознаки кримінального правопорушення, передбаченого статтею 366-1 Кримінального кодексу України (а.с. 31-38, 106-113).
Не погодившись з такими рішеннями, позивач звернувся до суду з позовом.
Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про те, що відповідачем не враховані всі обставини, які мали значення для прийняття рішення, не надано позивачу можливості висловити свою позицію та надати відповідні докази, спірні рішення прийняті з порушенням строку, встановлених для перевірки декларацій, що порушує принципи обґрунтованості, розсудливості та забезпечення права особи на участь у процесі прийняття рішення.
Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.
Правові та організаційні засади функціонування системи запобігання корупції в Україні, зміст та порядок застосування превентивних антикорупційних механізмів, правила щодо усунення наслідків корупційних правопорушень регулює Закон України «Про запобігання корупції» від 14.10.2014 № 1700-VII (далі - Закон № 1700-VII).
Підпунктом «е» пункту 1 частини першої статті 3 Закону № 1700-VII визначено, що суб'єктами, на яких поширюються дія цього Закону, є особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування: посадові та службові особи органів прокуратури, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань, Національного антикорупційного бюро України, дипломатичної служби, державної лісової охорони, державної охорони природно-заповідного фонду, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної податкової політики та державної політики у сфері державної митної справи;
Згідно частини першої статті 45 Закону № 1700-VII особи, зазначені у пункті 1, підпункті "а" пункту 2 частини першої статті 3 цього Закону, зобов'язані щорічно до 1 квітня подавати шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі - декларація), за минулий рік за формою, що визначається Національним агентством.
Суб'єкти декларування - особи, зазначені у пункті 1, підпункті "а" пункту 2 частини першої статті 3 цього Закону, інші особи, які зобов'язані подавати декларацію відповідно до цього Закону (частина перша статті 1 Закону № 1700-VII)
Аналіз викладених норм дає підстави для висновку, що позивач, перебуваючи на посаді першого заступника прокурора Чернігівської області є суб'єктом декларування у розумінні Закону № 1700-VII та був зобов'язаний щорічно до 1 квітня подавати шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства декларацію за минулий рік.
На виконання зазначеного обов'язку, позивачем були подані відповідні декларації за 2015 та 2016 роки.
Відповідно до частин першої-другої статті 48 Закону № 1700-VII Національне агентство проводить щодо декларацій, поданих суб'єктами декларування, такі види контролю: 1) щодо своєчасності подання; 2) щодо правильності та повноти заповнення; 3) логічний та арифметичний контроль.
Національне агентство проводить повну перевірку декларацій відповідно до цього Закону.
Частиною першою статті 50 Закону № 1700-VII передбачено, що повна перевірка декларації полягає у з'ясуванні достовірності задекларованих відомостей, точності оцінки задекларованих активів, перевірці на наявність конфлікту інтересів та ознак незаконного збагачення і може здійснюватися у період здійснення суб'єктом декларування діяльності, пов'язаної з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, а також протягом трьох років після припинення такої діяльності.
Обов'язковій повній перевірці підлягають декларації службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, суб'єктів декларування, які займають посади, пов'язані з високим рівнем корупційних ризиків, перелік яких затверджується Національним агентством.
Згідно примітки до наведеної статті під службовими особами, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, в цій статті розуміються <…> прокурори <…>.
Відповідно до частини третьої статті 48 Закону № 1700-VII порядок проведення передбачених цієї статтею видів контролю, а також повної перевірки декларації визначається Національним агентством.
Так, згідно підпункту 1 пункту 3 розділу ІІІ Порядку проведення контролю та повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженого рішенням Національного агентства з питань запобігання корупції від 10.02.2017 № 56 (далі - Порядок № 56) рішення про проведення перевірки приймається на визначених Законом підставах у випадку, якщо: 1) декларація подана службовою особою, яка займає відповідальне та особливо відповідальне становище, суб'єктом декларування, який займає посаду, пов'язану з високим рівнем корупційних ризиків, перелік яких затверджено рішенням Національного агентства від 17 червня 2016 року № 2, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 19 липня 2016 року за № 987/2911 <…>.
Враховуючи, що позивач обіймав посаду прокурора, то подані ним декларації підлягали повній перевірці Національним агентством, про що останнім 08.12.2017 прийнято відповідне рішення № 1382.
Відповідно до пункту 6 розділу ІІІ Порядку № 56 повна перевірка декларації передбачає такі дії: 1) прийняття Рішення про проведення перевірки; 2) аналіз відомостей про об'єкти декларування (об'єкти нерухомості; об'єкти незавершеного будівництва (в тому числі інформація щодо власника або користувача земельної ділянки); цінне рухоме майно (крім транспортних засобів); цінне рухоме майно - транспортні засоби; цінні папери; інші корпоративні права; юридичні особи, кінцевим бенефіціарним власником (контролером) яких є суб'єкт декларування або члени його сім'ї; нематеріальні активи; доходи, у тому числі подарунки; грошові активи; фінансові зобов'язання; видатки та правочини суб'єкта декларування; посади чи роботи за сумісництвом суб'єкта декларування; членство суб'єкта декларування в об'єднаннях (організаціях) та входження до їх органів), зазначені в деклараціях суб'єкта декларування, та їх порівняння з відомостями з реєстрів, баз даних, інших інформаційно-телекомунікаційних систем державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, що можуть містити інформацію про об'єкти декларування, які мають відображатися в декларації; 3) створення, збирання, одержання, використання інформації, яка є необхідною для повної перевірки декларації, з використанням джерел інформації, визначених пунктами 8-11 цього розділу; 4) направлення Національним агентством відповідному суб'єкту декларування листа з пропозиціями надати письмові пояснення та/або копії підтвердних документів та розгляд і врахування наданих ним пояснень та/або копій підтвердних документів під час проведення повної перевірки декларації у порядку та на умовах, визначених пунктом 12 цього розділу; 5) прийняття Національним агентством Рішення про результати здійснення повної перевірки декларації.
Згідно пункту 12 розділу ІІІ Порядку № 56 у разі виявлення Національним агентством протягом повної перевірки декларації ознак недостовірності задекларованих відомостей, неточності оцінки задекларованих активів, конфлікту інтересів, незаконного збагачення Національне агентство направляє відповідному суб'єкту декларування відповідний лист з пропозиціями надати письмові пояснення та/або копії підтвердних документів <…>.
Зазначений лист може направлятися за допомогою програмних засобів Реєстру або засобами поштового зв'язку з повідомленням про вручення <…>.
У контексті спірних правовідносин важливо відмітити, що пункт 12 розділу ІІІ Порядку № 56 визначає право суб'єкта декларування надати (надіслати) пояснення (копії документів) за допомогою програмних засобів Реєстру або засобами поштового зв'язку. Таке право суб'єкт декларування може реалізувати протягом десяти робочих днів з дня отримання відповідного листа Національного агентства.
Колегія суддів наголошує, що надісланий Національним агентством засобами поштового зв'язку лист з пропозиціями надати письмові пояснення та/або копії підтвердних документів позивачем отриманий не був та повернувся із відміткою «за закінченням терміну зберігання».
Норми Закону № 1700-VII, Порядку № 56 чи іншого нормативно-правового акту не містять положень про те, що надісланий Національним агентством засобами поштового зв'язку лист вважається отриманим суб'єктом декларування у разі повернення листа із відміткою «за закінченням терміну зберігання» чи внаслідок невручення його з інших причин. Тобто, повернення відповідного листа не розпочинає перебіг визначеного для подання пояснень та документів строку.
Оскільки згідно пункту 12 розділу ІІІ Порядку № 56 надані суб'єктом декларування письмові пояснення та/або копії підтвердних документів є обов'язковими до розгляду та врахування Національним агентством під час проведення повної перевірки декларації та вирішення питання щодо дотримання суб'єктом декларування вимог Закону при складанні та поданні декларації, то неможливість реалізації суб'єктом декларування права на подання таких письмових пояснень та/або копій підтвердних документів внаслідок неотримання ним відповідного листа Національного агентства, ставить під сумнів об'єктивність та обґрунтованість результатів (висновків) перевірки в цілому.
У розумінні пункту 12 розділу ІІІ Порядку № 56 відповідач, дійсно, вправі на власний розсуд обирати спосіб направлення відповідного листа суб'єкту декларування: або за допомогою програмних засобів Реєстру, або засобами поштового зв'язку з повідомленням про вручення. Проте, такі дискреційні повноваження відповідач має реалізовувати як спосіб дотримання законності при прийнятті своїх рішень, які, зокрема, стосуються прав та інтересів третіх осіб. Тобто, маючи певну свободу у виборі способу повідомлення суб'єкта господарювання щодо подання письмових пояснень та документів, відповідач не є таким, що реалізував свої повноваження належним чином обравши лише однин спосіб, який у результаті не призвів до бажаного результату.
Таким чином, при проведенні повної перевірки декларацій позивача, за наслідками якої прийняті оскаржувані рішення, відповідач діяв недобросовісно, оскільки отримавши повернутий поштою лист, не вжив інших залежних від нього дій щодо направлення його за допомогою програмних засобів Реєстру чи повторно засобами поштового зв'язку, чип порушено право позивача на участь у процесі прийняття спірних рішень, що, у даному випадку, вплинуло на їх обґрунтованість.
Відповідно до пункту 2 розділу ІІІ Порядку № 56 початком здійснення повної перевірки декларації є день, наступний за днем прийняття Рішення про проведення перевірки. Про прийняття Рішення про проведення перевірки Національне агентство письмово повідомляє суб'єкта декларування за допомогою програмних засобів Реєстру не пізніше дня його прийняття.
Згідно пункту 12 розділу ІІІ Порядку № 56 повна перевірка декларації за цим Порядком здійснюється упродовж 60 календарних днів з дня прийняття Рішення про проведення перевірки.
У разі необхідності строки проведення повної перевірки декларації можуть бути продовжені, але не більше ніж на сукупний строк у 30 календарних днів. Рішення про продовження повної перевірки декларації приймається Національним агентством у випадку неотримання відповідей та/або інформації по суті, необхідних для проведення повної перевірки декларації, у відповідь на запити (листи) Національного агентства до: <…> 2) суб'єкта декларування з проханням надати пояснення щодо відомостей, зазначених у декларації.
За результатами проведення повної перевірки декларації Національним агентством приймається рішення про результати здійснення повної перевірки декларації (далі - Рішення про результати здійснення повної перевірки декларації) (пункт 1 розділу ІV Порядку № 56).
Пунктом 6 розділу ІІІ Порядку № 56 визначено, що у разі неможливості одержання відомостей, необхідних для проведення повної перевірки декларації, протягом граничних строків проведення такої перевірки, в тому числі у разі надмірної тривалості розгляду судом чи компетентним органом іноземної держави питання про надання Національному агентству відповідної інформації, неможливості внесення Національним агентством плати за отримання відповідної інформації відповідно до законодавства, якщо така плата вимагається для доступу до інформації, тощо Національне агентство зобов'язане провести повну перевірку декларації за наявними у нього відомостями, про що зазначається у Рішенні про результати здійснення повної перевірки декларації.
Аналіз викладених норм дає підстави для висновку, що повна перевірка декларацій розпочинається рішенням про її проведення і закінчується рішенням про результати перевірки. Будь-яких підстав для винесення рішення про результати повної перевірки декларації поза межами визначеного Порядком № 56 строку законодавством не передбачено.
На такому правовому висновку наголосив Верховний Суд у постанові від 10 квітня 2019 року по справі № 826/16495/17, від якого палата, об'єднання палата Велика Палата Верховного Суду не відступала, а тому підстав для його неврахування у даній справ немає.
З оглядну на викладене, помилковою є позиція відповідача про відсутність чітких строків прийняття рішення за результатами повної перевірки декларацій.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, рішення Національного агентства № 1382 про проведення повної перевірки декларацій позивача за 2015 та 2016 роки, прийнято 08.12.2017. 02.02.2018 відповідач прийняв рішення № 130 про продовження строку повної перевірки декларацій позивача за 2015 та 2016 роки, де строк перевірки продовжений з 07.02.2018 на 30 календарних днів.
Отже, перебіг строку проведення повної перевірки декларацій позивача розпочався 09.12.2017 та був продовжений на 30 днів з 07.02.2018 і сплинув 07.03.2018. Не зважаючи на це, спірні оскаржувані рішення № 188 та 189 прийняті відповідачем лише 25.01.2019.
При цьому, відповідач не наводить об'єктивних та незалежних від нього обставин, які заважати йому протягом такого значного строку прийняти рішення за результатами перевірки декларацій позивача, що призвело до грубого порушення розумних строків її проведення. Матеріали справи не містять доказів того, що після закінчення строку перевірки відповідачем вживалися будь-які дії щодо збору додаткової інформації чи щодо повідомлення позивача про необхідність її подання, тощо.
У світлі викладеного, суд апеляційної інстанції звертає увагу на у пункті 74 Рішення у справі «Лелас проти Хорватії» і пункті 70 Рішення у справі «Рисовський проти України» Європейський Суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування" та пояснив його практичне значення, зокрема, зазначивши, що держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов'язків. Іншими словами, ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу.
Принцип "належного урядування" передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер'їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року).
Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), п. 119).
Тобто, не можуть бути виправданими порушення органами державної влади визначених законом строків для прийняття певного управлінського рішення, якщо воно стосується інтересу третіх приватних осіб, у відносинах з якими держава має забезпечити свої внутрішні механізми та процедури, які забезпечать своєчасне, послідовне та адекватне виконання вимог закону.
Враховуючи викладені обставини, колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції про грубе порушення відповідачем розумних строків прийняття оскаржуваних рішень.
Відповідно до пунктів 2, 7 частини першої статті 46 Закону № 1700-VII у декларації зазначаються відомості про: <…> 2) об'єкти нерухомості, що належать суб'єкту декларування та членам його сім'ї на праві приватної власності, включаючи спільну власність, або знаходяться у них в оренді чи на іншому праві користування, незалежно від форми укладення правочину, внаслідок якого набуте таке право; <…> 7) отримані (нараховані) доходи, у тому числі доходи у вигляді заробітної плати (грошового забезпечення), отримані як за основним місцем роботи, так і за сумісництвом, гонорари, дивіденди, проценти, роялті, страхові виплати, благодійна допомога, пенсія, доходи від відчуження цінних паперів та корпоративних прав, подарунки та інші доходи <…>.
Відповідно до пункту 2 розділу І Порядку № 56 недостовірність задекларованих відомостей - невідповідність дійсності відомостей, зазначених у декларації суб'єкта декларування, що встановлюється на підставі відомостей, отриманих Національним агентством у встановленому Законом порядку шляхом здійснення контролю та повної перевірки декларації.
Приймаючи оскаржувані рішення, відповідач послався на недостовірність задекларованих позивачем відомостей у деклараціях за 2015 та 2016 роки щодо об'єктів нерухомості (квартири АДРЕСА_1 ; земельної ділянки у АДРЕСА_2, вартістю 1 440 000 грн; квартири АДРЕСА_3 ) та отриманих (нарахованих) доходів у 2015 році (28,70 грн - різниця відомостей по заробітній платі; 7 589,94 грн - дохід, отриманий від Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області; 368,86 - дохід, отриманий від ПАТ КБ «Приватбанк») та у 2016 році (9280 грн - дохід, отриманий за цивільно-правовими договорами).
Колегія суддів звертає увагу, що апеляційна скарга не містить доводів щодо встановлених в оскаржуваних рішеннях обставин недостовірність задекларованих позивачем відомостей щодо отриманих (нарахованих) доходів, а тому суд апеляційної інстанції в силу частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) не перевіряє.
Щодо земельної ділянки та квартири у м. Донецьку колегія суддів зазначає таке.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 надано суду Сертифікат (висновок) № 1511 про настання обставин непереборної сили, виданий Торгово-промисловою палатою України 12.11.2014, яким засвідчено настання обставин непереборної сили з 20.08.2014 фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 при здійсненні господарської діяльності на території Донецької області. Згідно пояснень позивача, він оголошений у розшук відповідними структурами так званої ДНР у зв'язку з проходженням служби у Збройних Силах України з 06.09.2014 по 15.09.2015, що підтверджується витягом з наказу Міністра оборони України № 531 від 12.09.2014 та витягом з наказу начальника Генерального штабу -Головнокомандувача Збройних сил України № 564 від 15.09.2015.
Відповідно до даних інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційною системи щодо контролю осіб, транспортних засоібв та вантажів, які перетинають державний кордон України (система «Аркан»), у якій відображаються у тому числі відомості перетину лінії розмежування у напрямку Автономної Республіки Крим, тимчасово окупованих територій Донецької та Луганської областей в районі проведення АТО через КПВВ, пункти пропуску тощо ні ОСОБА_1 , ні ОСОБА_2 починаючи з 2015 року не перетинали пункти пропуску в напрямку Російської Федерації та зони АТО.
Наведені обставини свідчать про неможливість безперешкодного перебування ОСОБА_1 та членів його сім'ї на тимчасово окупованій території та, як наслідок, користування спірною орендованою земельною ділянкою дружиною позивача.
Судом першої інстанції також встановлено, згідно рішенням виконавчого комітету Донецької міської ради від 17.11.2004 № 595/1 ОСОБА_2 надано дозвіл на переобладнання та перепланування квартири житлового будинку № 11 під магазин непродовольчих товарів. Згідно договору дарування збудованого приміщення під магазин непродовольчих товарів від 30.11.2005, ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_3 збудоване приміщення під магазин непродовольчих товарів площею 50,1 м2 за адресою: АДРЕСА_4 . Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 30.11.2005 № 1801773, квартира за адресою: АДРЕСА_4 належить на праві приватної власності громадянину ОСОБА_3 з 30.11.2005.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про помилковість мотивів Національного агентства щодо належності на праві власності члену сім'ї ОСОБА_2 , квартири за адресою: АДРЕСА_4 ,
У спростування наведених обставин відповідач належних доказів не надав. З огляду на це, колегія суддів вважає помилковими висновки відповідача про необхідність декларування позивачем зазначених земельної ділянки та квартири, що знаходяться у м. Донецьку.
Щодо квартири АДРЕСА_1 , то позивач не наводив у позовній заяві мотивів щодо неї, тобто висновки відповідача в цій частині не слугували підставою позову. Відповідних пояснень та документів щодо висновків в цій частині позивач не навів і у ході судового розгляду.
Водночас, однин із неспростованих позивачем висновків, який покладений в основу оскаржуваних рішень, відносно недостовірних відомостей щодо квартири у м. Чернігові, не може нівелювати виявлені у ході розгляду даної справи висновки суду щодо грубих порушень при прийнятті оскаржуваних рішень та решти помилкових мотивів відповідача, а тому, відповідно, не може свідчити про обґрунтованість цих рішень. Крім того, враховуючи, що мотиви оскаржуваних рішень стосуються не окремих порушень, а виявлених порушень у цілому, то при ухваленні рішення у даній справі окремо виділити частину мотивів, які стосуються згаданої квартири, зі спірних рішень є неможливим, а також, на переконання суду, недоцільним.
За таких обставин, підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про задоволення позову.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись статтями 34, 243, 316, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд
Апеляційну скаргу Національного агентства з питань запобігання корупції залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 червня 2019 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Є.О. Сорочко
Суддя Н.М. Єгорова
Суддя І.В. Федотов
Повний текст постанови складений 25.10.2019.