23 жовтня 2019 року№ 857/7978/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді - Качмара В.Я.,
суддів - Курильця А.Р., Мікули О.І.,
при секретарі судового засідання - Пильо І.І.
розглянувши у відкритому судовому в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 18 червня 2019 року у справі №351/675/17 (суддя Собко В.М., м.Снятин) за його позовом до Горішньозалучанської сільської ради Снятинського району Івано-Франківської області та ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішень сільської ради, -
Ще у березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду позовом до Горішньозалучанської сільської ради Снятинського району Івано-Франківської області (далі - Сільська рада) та ОСОБА_2 про визнання незаконними та скасування рішень відповідача «Про надання в користування земельних ділянок» від 28.01.2015 №284-22/2015 (далі - Рішення-1) та «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки» від 21.09.2016 №66-6/2016 (далі - Рішення-2) в повному обсязі, як таких, що не відповідають вимогам закону та порушують охоронювані законом інтереси позивача.
Рішенням Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 18 червня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржив позивач, який із покликанням на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
В доводах апеляційної скарги з покликанням на обставини справи вказує, що у відповідача не було жодних правових підстав для прийняття оскаржуваних рішень. Зазначає, що рішення суду ґрунтується лише на обставинах щодо відмови позивача від земельної ділянки, яка була надана йому навколо млина площею 0,11 га, а тому земельна ділянка була виділена іншому користувачу на законних підставах. Проте всі інші докази судом не оцінені. Зокрема зауважує, що за даними реєстраційної справи №40 про реєстрацію договору оренди земельної ділянки від 01.01.2009, яка була надана позивачу як приватному підприємцю для обслуговування викупленого приміщення млина, площею 0,1500 га, кадастровий номер 2625281501:01:004:0002 передано вказану земельну ділянку строком на 15 років. Договір оренди на час прийняття оскаржуваних Рішення-1 та Рішення-2 вважається чинним. Крім того, наголошує, що ним до сьогодні проводиться оплата за користування спірною земельною ділянкою.
Сільська рада відзиву на апеляційну скаргу не подала, в судове засідання не надіслала свого представника, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином.
ОСОБА_2 у відзиві на апеляційну скаргу заперечує вимоги такої, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Разом з тим, представником ОСОБА_2 адвокатом Софяк В.В. подано клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв'язку з неможливістю прибуття її у судове засідання через перебування у щорічній черговій відпустці з 21.10.2019 по 05.11.2019.
Розглянувши вказане клопотання, суд апеляційної інстанції вважає таке необґрунтованим, оскільки жодних доказів на підтвердження обставин щодо неможливості прибути в судове засідання представником позивача не надано. Крім того, не наведено підстав, які б перешкоджали безпосередній участі ОСОБА_2 у судовому засіданні.
Відповідно до частини другої статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС-2017) неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції вказав, що при прийнятті Рішення-1 та Рішення-2 відповідачем не допущено порушення прав позивача.
Такі висновки суду першої інстанції щодо суті спору є дещо помилковими, з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що згідно із рішеннями Сільської ради від 22.12.2008, 22.01.2009 №№578-14/2008, 593-15/2009 відповідно (далі - Рішення №№578-14/2008, 593-15/2009) ОСОБА_1 із земель запасу Сільської ради виділено земельну ділянку розміром 0,30 га для ведення особистого селянського господарства в АДРЕСА_1 та затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для обслуговування житлового будинку та ведення особистого селянського господарства, а також надання земельної ділянки у власність площею 0,12 га, яка знаходиться в АДРЕСА_1 , та передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,12 га (а.с.10-11).
Згідно оскаржуваних Рішення-1 ОСОБА_2 надано в користування земельну ділянку площею 0,10 га для індивідуального дачного будівництва та 0,08 га для ведення садівництва в АДРЕСА_1 ; Рішенням-2 затверджено проект землеустрою, щодо відведення земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва загальною площею 0,0999 га в межах населеного пункту с . АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 2625281501:01:004:0042, та для ведення індивідуального садівництва площа 0,0795 га по тій же адресі, кадастровий номер: 2625281502:01:004:0041, яким також передано у власність відповідача земельну ділянку для індивідуального дачного будівництва загальною площею 0,0999 га кадастровий номер: 2625281501:01:004:0042, та для ведення індивідуального садівництва площею 0,0795 га, кадастровий номер: 2625281502:01:004:0041 в АДРЕСА_1 (а.с.7-8).
Крім того, матеріалах справи міститься реєстраційна справа №40 про реєстрацію договору оренди земельної ділянки ОСОБА_1 площею 0,1500 га для обслуговування викупленого приміщення млина.
За змістом договору оренди земельної ділянки від 01.01.2009 Снятинською районною державною адміністрацією (далі - РДА) (орендодавець) та ОСОБА_1 (орендар) здано в оренду на підставі розпорядження РДА від 15.09.2009 №312 земельну ділянку площею 0,1500 га кадастровий номер: 2625281501:01:004:0002. Мета використання земельної ділянки: для обслуговування викупленого приміщення млина. Термін дії договору 15 років починаючи з дати його реєстрації (а.с.102-156).
Відповідно до заяви позивача від 29.02.2012 поданої до Сільської ради останній відмовився від землі, яка йому була надана навколо млина площею 0,11 га, у зв'язку із тим, що встановлена велика орендна плата (а.с.9).
Рішенням Сільської ради від 22.04.2012 №141-9/2012 на підставі наведеної вище заяви вилучено земельну ділянку ОСОБА_1 , розміром 0,11 га для обслуговування майна в АДРЕСА_1 ( пункт 1 ). Пунктом 2 цього рішення переведено вказані у пункті 1 рішення земельні ділянки у землі запасу Сільської ради.
Разом з тим, апелянт покликається на те, що зміни до договору оренди земельної ділянки у зв'язку із прийняттям рішення Сільської ради від 22.04.2012, не вносились і на даний час договір оренди земельної ділянки є чинним, зміни, внесені до договору оренди землі від 25.01.2010 №041031000001 набирають чинності лише після їх державної реєстрації.
Зі змісту позовної заяви та апеляційної скарги видно, що земельні ділянки, які надані відповідачу на підставі оскаржуваних Рішення-1 та Рішення-2, виходячи із доводів апелянта, накладаються на земельні ділянки, що надані йому Сільською радою.
Згідно з частиною четвертою статті 13, статтею 14 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, їх рівність перед законом. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Основний Закон України гарантує кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону (частини перша-третя статті 41).
Відповідно до частини першої статті 122 ЗК (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Як визначено пунктом «б» частини першої статті 81 ЗК громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.
Частинами першою, другою статті 116 ЗК встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, зокрема, у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (пункт «в» частини третьої статті 116 ЗК).
Пунктами «в», «ґ» частини першої статті 121 ЗК передбачено норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам. Зокрема, для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара; для індивідуального дачного будівництва - не більше 0,10 гектара.
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами передбачений статтею 118 ЗК відповідно до якої громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Частиною першою статті 123 ЗК передбачено, що надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.
Відповідно до частини другої статті 123 ЗК особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.
У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Згідно абзацу 1 частини третьої статті 123 ЗК відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Відповідно до частини другої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року (звернення позивача до суду (далі - КАС), та частини третьої статті 3 КАС-2017, що діяла на час розгляду справи у суді першої інстанції, провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Стаття 2 КАС завданням адміністративного судочинства визначала захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення від 20 липня 2006 року в справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що «фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)».
Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність посадових осіб органів місцевого самоврядування, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до частини другої статті 55 Конституції України та статті 6 КАС в порядку адміністративного судочинства.
Розглядаючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.
На думку апеляційного суду, такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права з огляду на нижченаведене.
Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС-2017 передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Водночас за приписами пунктів 1, 2 частини першої статті 4 КАС-2017 адміністративною справою визначається переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини 1 статті 4 КАС-2017).
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їх посадовою чи службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні публічно-владних управлінських функцій.
Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Натомість приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило, майнового) конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
У справі, яка розглядається, позивач оскаржує Рішення-1, яким Сільською радою ОСОБА_2 надано у користування земельну ділянку площею 0,10 га для індивідуального дачного будівництва та 0,08 га для ведення садівництва в АДРЕСА_1 ; та Рішення-2, яким вирішено затвердити відповідачу проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва загальною площею 0,0999 га та для ведення індивідуального садівництва площею 0,0795 га в АДРЕСА_1 .
За твердженнями позивача-апелянта земельні ділянки, які надані ОСОБА_2 на підставі оскаржуваних рішень накладаються на земельні ділянки надані йому Сільською радою відповідно до Рішень №№578-14/2008, 593-15/2009.
Крім того, позивачу згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 30.05.2006 №5 в АДРЕСА_1 а на праві приватної власності належать нежитлові будівлі (трансформаторна підстанція 15,7 кв.м., млин 325,9 кв.м.) (а.с.151).
Разом з тим, як видно із матеріалів справи земельна ділянка площею 0,15 га, яка була виділена ОСОБА_1 для обслуговування млина перебувала у його користуванні до 22.04.2012, після чого за його заявою від 29.02.2012 про відмову від 0,11 га земельної ділянки у його користуванні залишилось 0,04 га обслуговування земельної ділянки для обслуговування млина.
За позицією позивача, оскаржуваними рішеннями порушені його права щодо користування земельною ділянкою, яка надана йому згідно договору оренди земельної ділянки для обслуговування млина. Вважає, що оскільки після винесення Сільською радою рішення про вилучення земельної ділянки за його заявою не були внесені відповідні зміни до договору оренди, то відповідні відносини за цим договором не припинилися.
Тобто позивач, захищаючи своє право користування частиною земельної ділянки, яка надана для обслуговування млина, фактично оскаржує право власності ОСОБА_2 на земельні ділянки, передані йому на підставі рішень органу місцевого самоврядування, які зі слів позивача накладаються на земельні ділянки, якими той володіє на підставі Рішень №№578-14/2008, 593-15/2009.
Отже, у разі прийняття органом місцевого самоврядування рішення про передачу земельних ділянок у власність чи оренду (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації) подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватися у порядку цивільної юрисдикції, оскільки виникає спір про цивільне право.
Аналіз зазначених обставин справи дає підстави суду апеляційної інстанції вважати, що спір у цій справі не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органу місцевого самоврядування, а стосується захисту його приватних інтересів.
Вказані висновки суду апеляційної інстанції узгоджуються із позицією Великої Палати Верховного Суду щодо подібних відносин, викладеної у постанові від 13 червня 2018 року №11-510апп18.
Вирішуючи вказаний спір, суд апеляційної інстанції також брав до уваги висновки Великої Палати Верховного Суду, що наведені у постановах від 14 березня 2018 року, 18 квітня 2018 року у справах №№363/2449/14-а ,369/13240/14-а відповідно.
У відповідності до пункту 1 частини першої статті 238 КАС-2017 суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Частина перша статті 319 КАС-2017 визначає, що судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених статтею 238 цього Кодексу.
Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, встановлених статтею 19, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів апеляційної скарги.
Такі обставини є безсумнівною підставою для скасування рішення суду першої інстанції та прийняття постанови про закриття провадження у цій справі.
Керуючись статтями 308, 310, 315, 319, 321, 322, 325, 328, 329 КАС-2017 суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 18 червня 2019 року скасувати та закрити провадження у цій справі.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя В. Я. Качмар
судді А. Р. Курилець
О. І. Мікула
Повне судове рішення складено 28 жовтня 2019 року.