28 жовтня 2019 р.Справа № 440/2716/19
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
судді-доповідача - Мельнікової Л.В.,
суддів - Рєзнікової С.С. , Калитки О. М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду клопотання Державної фіскальної служби про відстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2019 року по справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ІГНІС ЮА» до Державної фіскальної служби України, Головного управління ДФС у Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
встановила:
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 20.09.2019 року задоволений адміністративний позов ТОВ «ІГНІС ЮА» до ДФС України, ГУ ДФС у Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.
11.10.2019 року означене судове рішення оскаржено ДФС України в апеляційному порядку.
В апеляційній скарзі апелянтом заявлено клопотання, в якому він просить відстрочити ДФС України сплату судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції по справі № 440/1447/19.
Обґрунтовуючи заявлене клопотання, скаржник зазначає, що слід враховувати право сторони на судовий захист та оскарження судового рішення, адже, відповідно до статті 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом. Учасники судового процесу та інші особи у випадках і порядку, встановлених законом, згідно зі ст. 293 КАС України мають право на апеляційне оскарження судового рішення.
Згідно з ч. 1 ст. 133 КАС України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєї ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.
Разом із тим, враховуючи положення пункту 1 статті 6 Конвенції та прецедентну практику Європейського суду з прав людини (зокрема, рішення від 19 червня 2001 року у справі Креуз проти Польщі (Kreuz vl Poland), сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, та мас переслідувати законну мету.
У зв'язку із цим, скаржник вказує, що при здійсненні правосуддя в адміністративних справах суди повинні вирішувати питання, пов'язані з судовими витратами (зокрема, щодо відстрочення та розстрочення судових витрат, зменшення їх розміру або звільнення від їх сплати) у чіткій відповідності до ст. 133 КАС України, Закону України «Про судовий збір», а також інших нормативно-правових актів України, забезпечуючи при ньому належний баланс між інтересами держави у стягненні судового збору за розгляд справ, з одного боку, та інтересами позивача.
За наведених обставин, скаржник просить відстрочити ДФС України сплату судового збору за подання апеляційної скарги по справі № 440/2716/19 до прийняття рішення по справі.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи клопотання та матеріали справи, колегія суддів вважає, що заявлене клопотання задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Частина друга статті 44 КАС України покладає на учасників справи обов'язок добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Гарантією реалізації права на судовий захист в аспекті доступу до правосуддя є встановлення законом помірного судового збору для осіб, які звертаються до суду. Це відповідає Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо заходів, що полегшують доступ до правосуддя від 14.05.1981№ R (81) 7: «В тій мірі, в якій судові витрати становлять явну перешкоду доступові до правосуддя, їх треба, якщо це можливо, скоротити або скасувати» (підпункт 12 пункту D).
Отже, сплата судового збору за подання заяв, скарг до суду є складовою доступу до правосуддя.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон № 3674-VI.
Частиною 1 статті 1 Закону №3674-VI визначено, що судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.
Платниками судового збору є громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення (ч. 1 ст. 2 Закону № 3674-VI).
За приписами ч. 1 ст. 133 КАС України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.
Зазначене узгоджується з вимогами частини 1 статті 8 Закону № 3674-VI, якими визначено чіткі умови, за яких можливо відстрочити чи розстрочити, зменшити розмір судового збору чи звільнити від його сплати.
Частина 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлює, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» «право на суд» не є абсолютним, воно може обмежуватися державою різноманітними засобами, в тому числі фінансовими. Вимога сплатити судовий збір не обмежує право заявників на доступ до правосуддя.
Відхиляючи доводи заявника щодо наявності підстав для відстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що обставини, пов'язані з фінансуванням установи чи організації з Державного бюджету України та відсутністю у неї коштів, призначених для сплати судового збору, не звільняють державний орган від обов'язку своєчасної сплати судового збору. Зазначена позиція відповідає висновкам Європейського суду з прав людини у рішенні по справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» від 18 жовтня 2005 року (заява № 70297/01).
Заявником не надано доказів, які б безспірно посвідчували ту обставину, що ДФС України станом на час подання апеляційної скарги не має коштів для здійснення такої оплати і, що на час розгляду справи судом апеляційної інстанції необхідна сума коштів для оплати судового збору буде у його розпорядженні.
За наведених обставин, колегія суддів відхиляє аргументи, наведені заявником в обґрунтування заяви про відстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 20.09.2019 року по справі № 440/2716/19, та відмовляє у його задоволенні.
На підставі наведеного, керуючись ст. 133, ч. 2 ст. 321 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
ухвалила:
У задоволенні клопотання Державної фіскальної служби України про відстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2019 року по справі № 440/2716/19, - відмовити.
Ухвала Другого апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Суддя-доповідач (підпис)Л.В. Мельнікова
Судді(підпис) (підпис) С.С. Рєзнікова О.М. Калитка