Справа № 560/1661/19
Головуючий у 1-й інстанції: Шевчук О.П.
Суддя-доповідач: Залімський І. Г.
18 жовтня 2019 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Залімського І. Г.
суддів: Мацького Є.М. Сушка О.О.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 08 липня 2019 року (ухвалене у м. Хмельницькому 08 липня 2019 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області в якому просить суд:
- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України Хмельницькій області у переведенні ОСОБА_1 з пенсії по інвалідності відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" на пенсію по інвалідності державного службовця у відповідності до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року № 3723-XII;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області призначити, нарахувати та виплачувати ОСОБА_1 з 01 березня 2019 року пенсію по інвалідності державного службовця відповідно до статті 37 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ "Про державну службу" у розмірі 60 відсотків від заробітку, зазначеного в довідках Управління праці та соціального захисту населення Полонської районної державної адміністрації № 57 і № 58 від 01 березня 2019 року;
- постанову суду в межах суми платежу за один місяць звернути до негайного виконання.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 08 липня 2019 року позов задоволено частково. Визнано протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області щодо переведення та призначення ОСОБА_1 пенсії по інвалідності ІІ-ї групи відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 №3723-XII, оформлену листом від 02.04.2019 №657/0-8. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області призначити ОСОБА_1 пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 №3723-XII з 01.03.2019, в розмірі 60% суми заробітної плати, зазначеної в довідках Управління праці та соціального захисту населення Полонської районної державної адміністрації № 57 і № 58 від 01 березня 2019. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням в частині задоволення позову, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 08 липня 2019 року скасувати, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з'ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованого рішення.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що чинна редакція Закону України від 10.12.2015 № 899 "Про державну службу" (Закон №899-VIII) передбачає право осіб на призначення пенсії державного службовця відповідно до ст. 37 Закону України від 16.12.1993 №3723-XII "Про державну службу" виключно за дотримання такими особами умов, визначених ч.1 ст.37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 № 3723-XII, а саме щодо віку, загального стажу, спеціального стажу. Право на призначення пенсії відповідно до закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 №889-VІІІ позивач набуде після досягнення ним 62-річного віку.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням в частині відмови у задоволенні позову, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 08 липня 2019 року скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з'ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованого рішення.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що є безпідставними висновки суду першої інстанції про передчасність позовних вимог щодо зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсію державного службовця по інвалідності ІІ-ї групи відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 №3723-XII в розмірі 60% заробітної плати, зазначеної в довідках Управління праці та соціального захисту населення Полонської районної державної адміністрації № 57 і № 58 від 01 березня 2019 року з 01 березня 2019 року. Зауважив, що задоволення позовних вимог про зобов'язання відповідача також нарахувати та виплачувати перераховану пенсію, відповідає способу захисту порушеного права особи у спірних правовідносинах на який вказала Велика Палати Верховного Суду у постанові від 13.02.2019 у справі №822/524/18.
Також позивач звернув увагу не те, що судом першої інстанції не вирішено питання щодо витрат позивача на правничу допомогу.
Позивач та відповідач подали відзиви на апеляційні скарги в яких вказали на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення у відповідній частині, а також на безпідставність доводів апеляційної скарги іншої сторони.
Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23.09.2019, з урахуванням п.7 ч.1 ст.306, ст.307, 311 КАС України, суд вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, відповідно до Наказу №748/04к від 27.05.2016 ОСОБА_1 звільнено з посади начальника Полонського районного управління юстиції Хмельницької області відповідно до п.1 ст.87 Закону України "Про державну службу" №3723-XII з припиненням державної служби.
13.09.2016 ОСОБА_1 призначена пенсія по інвалідності 2-ї групи, відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV, з 27.09.2016 - довічно.
05.03.2019 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області із заявою про переведення з пенсії по інвалідності 2-ї групи, призначеної відповідно до Закону №1058-IV, на пенсію по інвалідності у відповідності до статті 37 Закону №3723-XII.
Листом від 02.04.2019 №657/0-8 відповідач відмовив позивачу у призначенні пенсії у відповідності до статті 37 Закону №3723-XII, у зв'язку з тим, що переведення з пенсії по інвалідності відповідно до Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 №889-VІІІ не передбачене.
Позивач вважає вказану відмову протиправною, а тому звернувся до суду.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивач є інвалідом ІІ групи, має стаж на посаді державної служби понад 20 років, перед зверненням за призначенням пенсії працював на посаді, віднесеній до посад державних службовців, позивач має право на призначення пенсії по інвалідності згідно зі статтею 37 Закону №3723-XII, та, відповідно, правові підстави для переведення з пенсії по інвалідності, призначеної їй згідно із Законом №1058-IV, на пенсію державного службовця по інвалідності ІІ групи відповідно до Закону №3723-XII.
Відмовляючи у задоволенні позову в частині зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсію державного службовця по інвалідності ІІ-ї групи відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 №3723-XII в розмірі 60% заробітної плати, зазначеної в довідках Управління праці та соціального захисту населення Полонської районної державної адміністрації № 57 і № 58 від 01 березня 2019 року з 01 березня 2019 року, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки спір щодо виплати такої пенсії відсутній, вимога заявлена передчасно.
Колегія суддів частково погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції та враховує викладене нижче.
Відповідно до пункту 2 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 № 889-VIII (Закон №889-VIII) з 01.05.2016 втратив чинність Закон №3723-XII, крім статті 37, що застосовується до осіб зазначених у пункті 10 і 12 цього розділу.
Пунктами 10, 12 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №889-VIII передбачено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 №3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 №3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 №3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 №3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Таким чином, за наявності в особи станом на 01.05.2016 певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 №3723-XII, у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Частиною 1 статті 37 Закону №3723-XII встановлено, що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV, за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом 1 частини 1 статті 28 згаданого Закону, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 01.01.2011 - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Частиною 9 статті 37 Закону №3723-XII визначено, що пенсія по інвалідності у розмірах, передбачених частиною 1 цієї статті, призначається за наявності страхового стажу, встановленого для призначення пенсії по інвалідності відповідно до закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV особам, визнаним інвалідами І або II групи у період перебування на державній службі, які мають стаж державної служби не менше 10 років, а також особам з числа інвалідів І або II групи незалежно від часу встановлення їм інвалідності, які мають не менше 10 років стажу державної служби на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, якщо безпосередньо перед зверненням за призначенням такої пенсії вони працювали на зазначених посадах. Пенсія по інвалідності відповідно цього Закону, призначається незалежно від причини інвалідності за умови припинення державної служби.
Якщо інваліду I або II групи було встановлено III групу інвалідності, то в разі наступного визнання його інвалідом I або II групи право на отримання раніше призначеної пенсії на умовах, передбачених цим Законом, поновлюється з дня встановлення I або II групи інвалідності за умови, якщо після припинення виплати пенсії минуло не більше п'яти років. У такому самому порядку визначається право на отримання пенсії по інвалідності на умовах, передбачених цим Законом, особам, яким така пенсія не була призначена у зв'язку з продовженням перебування зазначених осіб на державній службі (частина 12 статті 37 Закону №3723-XII).
Встановлено, що трудовий стаж позивача на державній службі складає понад 26 років, з 19.09.2017 йому встановлена ІІ група інвалідності, що підтверджується довідкою МСЕК серії АВ №1000266 .
Таким чином, позивач є інвалідом ІІ групи, має стаж на посаді державної служби понад 20 років, перед зверненням за призначенням пенсії працював на посаді, віднесеній до посад державних службовців. Тому, суд апеляційної інстанції переконаний, що позивач має право на призначення пенсії по інвалідності згідно зі статтею 37 Закону №3723-XII, та, відповідно, правові підстави для переведення з пенсії по інвалідності, призначеної їй згідно із Законом №1058-IV, на пенсію державного службовця по інвалідності ІІ групи відповідно до Закону №3723-XII.
Суд зазначає, що позивач має право на призначення пенсії по інвалідності за правилами пунктів 10, 12 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положень" Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 № 889-VIII, якими не передбачено нарахування пенсії по інвалідності з такою умовою, як досягнення певного віку. Відтак, є необґрунтованими посилання відповідача на статтю 90 Закону №889-VIII відповідно до якої пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV та пункт 3 Порядку призначення пенсій деяким категоріям осіб, як на підставу для відмови позивачу у призначенні пенсії по інвалідності на підставі статті 37 Закону №3723-XII.
Згідно ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до ч.3 ст.291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Згідно ч. 10 ст. 290 КАС України в рішенні суду, ухваленому за результатами розгляду зразкової справи, Верховний Суд додатково зазначає: а) ознаки типових справ; б) обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права та порядок застосування таких норм; в) обставини, які можуть впливати на інше застосування норм матеріального права, ніж у зразковій справі.
Великою Палатою Верховного Суду у рішенні від 13.02.2019 по зразковій справі №822/524/18 (Пз/9901/23/18) ознаками такої типової справи визначено:
а) позивач - особа, яка займає (або займала) посаду держслужби та якій встановлена інвалідність;
б) відповідач - територіальний орган Пенсійного фонду України;
в) предмет спору - вимога зобов'язати відповідача призначити пенсію по інвалідності державного службовця відповідно до ст. 37 Закону № 3723.
Також зазначено, що Висновки Великої Палати Верховного Суду в цій зразковій справі належить застосовувати в адміністративних справах щодо звернення осіб до суду з позовами до територіальних органів Пенсійного фонду України з вимогами призначити пенсію по інвалідності державного службовця відповідно до ст.37 Закону № 3723. На інше застосування норм матеріального права, ніж у зразковій справі, можуть впливати відмінності в обставинах справи, зокрема щодо стажу позивача.
Суд апеляційної інстанції враховує, що рішенням Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 по зразковій справі №822/524/18 зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області призначити та здійснити нарахування й виплату позивачу з 31 січня 2018 року пенсію державного службовця відповідно до ст. 37 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ «Про державну службу» у розмірі 60 відсотків від заробітку, зазначеного в довідці від 31 січня 2018 року.
Предметом спору типової справи №822/524/18 була вимога щодо зобов'язання відповідача призначити пенсію, а не нараховувати та виплачувати пенсію.
За змістом рішення Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 по зразковій справі №822/524/18 належним способом захисту прав позивача в таких типових справах є зобов'язання управління Пенсійного фонду України призначити та здійснити нарахування й виплату позивачу пенсію державного службовця відповідно до ст. 37 Закону №3723-ХІІ «Про державну службу» у розмірі 60 відсотків від заробітку, зазначеного у відповідній довідці.
Однак, в рішенні від 08.07.2019 Хмельницький окружний адміністративний суд дійшов висновку, що позовна вимога щодо зобов'язання головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області призначити, нарахувати та виплачувати ОСОБА_1 з 01 березня 2019 року пенсію по інвалідності державного службовця відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ у розмірі 60 відсотків від заробітку, зазначеного в довідках управління праці та соціального захисту населення Полонської районної державної адміністрації № 57 і № 58 від 01 березня 2019 року не підлягає задоволенню, оскільки спір щодо нарахування та виплати такої пенсії відсутній, а вимога заявлена передчасно.
Тому, суд апеляційної інстанції вважає, що в частині обрання належного способу захисту прав позивача оскаржуване рішення суду першої інстанції суперечить позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладено у рішенні від 13.02.2019 по зразковій справі №822/524/18.
Суд апеляційної інстанції вважає, що належним способом захисту права позивача, порушеного оскаржуваною відмовою відповідача є саме зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області призначити та здійснити нарахування й виплату ОСОБА_1 пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону №3723-XII з 01.03.2019, в розмірі 60% суми заробітної плати, зазначеної в довідках Управління праці та соціального захисту населення Полонської районної державної адміністрації № 57 і № 58 від 01 березня 2019.
У відповідності із пунктом 5 частини 1 статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.
Відповідно до ч.3 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
За змістом пункту першого частини третьої статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 №23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать й консультації та роз'яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27.06.2018 по справі №826/1216/16 зазначає, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
На підтвердження витрат на правничу допомогу в загальній сумі 3842 грн позивач надав: договір про надання правничої допомоги від 05.04.2019; акт прийому-передачі послуг від 25.04.2019; квитанцію про оплату від 25.04.2019 №318232; витяг з Єдиного державного реєстру адвокатів від 06.03.2014.
Також позивач просить суд апеляційної інстанції стягнути з відповідача на користь позивача понесені ним витрати на правничу допомогу під час апеляційного розгляду справи в сумі 1921 грн. На підтвердження вказаних витрат на правничу допомогу позивач подав акт прийому-передачі послуг від 31.07.2019; квитанцію про оплату від 31.07.2019 №318237.
Дослідивши вказані документи апеляційний суд вважає, що відсутні підстави для стягнення з відповідача а користь позивача заявлених витрат на правничу допомогу у зв'язку із відсутністю належних доказів факту понесення таких витрат позивачем.
Так, надані позивачем квитанції від 25.04.2019 №318232 та від 31.07.2019 №318237, не можуть слугувати доказами на підтвердження проведення оплати у заявленому розмірі.
Вказані квитанції від 25.04.2019 №318232 та від 31.07.2019 №318237 складені у формі №ПО-Д2, затвердженої наказом Укрсоюзсервіс від 29.09.95 №8 "Про затвердження форм документів суворої звітності та Інструкції щодо їх використання". За змістом цього наказу у формі №ПО-Д2 складається квитанція на виконання побутових послуг, що надаються в присутності замовника.
Згідно наказу Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України «Про затвердження галузевого класифікатора «Класифікація послуг і продукції у сфері побутового обслуговування» ( ГК 201-01-2001) від 19.02.2002 №51 послуги і продукція у сфері побутового обслуговування - це побутові послуги, які пов'язані з веденням домашнього господарства, виконанням різноманітних ремонтних робіт, забезпеченням санітарно-гігієнічних та інших потреб населення, а також з виготовленням за індивідуальними замовленнями особистих речей та предметів господарського призначення.
За змістом даного наказу надання правничої допомоги не віднесено до групи послуг і продукції у сфері побутового обслуговування.
Отже, квитанції від 25.04.2019 №318232 та від 31.07.2019 №318237 складені у формі, передбаченій для квитанції за побутові послуги, а тому не можуть слугувати належним доказом проведення позивачем оплати за послуги з надання правничої допомоги у заявленому розмірі.
Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано не стягнув із відповідача заявлені позивачем витрати на правову допомогу. Водночас, відсутні підстави для стягнення на користь позивача заявлених ним витрати на правничу допомогу під час апеляційного розгляду справи.
У відповідності із ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до п.2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Зважаючи на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим в зазначеній частині, що призвело до неправильного вирішення справи, рішення суду першої інстанції належить скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову, яким зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області призначити, нарахувати та виплачувати ОСОБА_1 з 01 березня 2019 року пенсію по інвалідності державного службовця відповідно до статті 37 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ "Про державну службу" у розмірі 60 відсотків від заробітку, зазначеного в довідках Управління праці та соціального захисту населення Полонської районної державної адміністрації № 57 і № 58 від 01 березня 2019 року. В решті рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 08.07.2019 належить залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 08 липня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити дії скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області призначити, нарахувати та виплачувати ОСОБА_1 з 01 березня 2019 року пенсію по інвалідності державного службовця відповідно до статті 37 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ "Про державну службу" у розмірі 60 відсотків від заробітку, зазначеного в довідках Управління праці та соціального захисту населення Полонської районної державної адміністрації № 57 і № 58 від 01 березня 2019 року.
У вказаній частині прийняти нове рішення про задоволення позову.
В іншій частині рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 08.07.2019 залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Залімський І. Г.
Судді Мацький Є.М. Сушко О.О.