Справа № 640/10528/19 Суддя (судді) першої інстанції: Федорчук А.Б.
Суддя-доповідач: Губська Л.В.
28 жовтня 2019 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Губської Л.В.,
суддів: Епель О.В., Карпушової О.В.,
за участю секретаря Суркової Д.О.,
представника позивача Корсуна Ю . Ю.,
представника відповідача Яціва О.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 вересня 2019 року у справі за адміністративним позовом Акціонерного товариства «Українська залізниця» до Міністерства юстиції України в особі Печерського районного відділу Державної виконавчої служби ГТУЮ у м. Києві, треті особи: Державне підприємство матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України «Укрзалізничпостач», Публічне акціонерне товариство «Укргазбанк», про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії,-
Акціонерне товариство «Українська залізниця» звернулось до суду з даним позовом, в якому просило визнати неправомірною та скасувати постанову Печерського районного відділу Державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві від 20.05.2019 про накладення штрафу в рамках виконавчого провадження № 58397836.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що винесена державним виконавцем постанова є передчасною, оскільки позивачем оскаржується в суді правомірність відкриття виконавчого провадження по виконанню наказу Господарського суду міста Києва від 18.02.2019 № 910/11058/17.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 вересня 2019 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено, при цьому, суд першої інстанції виходив із того, що станом на дату винесення оскаржуваної постанови, рішення суду не було виконано, а правомірність дії державного виконавця при відкритті виконавчого провадження вже досліджувалась в рамках господарського судочинства.
Не погоджуючись з судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову.
Доводи апелянта обґрунтовані тим, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку про правомірність дій державного виконавця при відкритті виконавчого провадження, оскільки заява про примусове виконання рішення суду підписана особою, повноваження якої не підтверджені належним чином. Також вказує на ту обставину, що рішенням Господарського суду міста Києва від 24.07.2019 в справі № 910/4421/18 за їх позовом визнано недійсною додаткову угоду (доповнення) від 01.11.2010 № б/н до договору від 14.10.2010 № ЦПХ-14-02210-01, укладену між ДП «Укрзалізничпостач» та ТОВ «ПММ Сервіс-І», та договір про заставу майнових прав № 34/11-VIP/16-К від 24.05.2011, укладений між ПАТ АБ «Укргазбанк» та ТОВ «Усмарь».
Отже, апелянт стверджує, що з урахуванням рішення Господарського суду міста Києва від 23.05.2012 в справі № 34/16, дії державного виконавця щодо відкриття виконавчого провадження № 58397836 є неправомірними.
В судовому засіданні представник позивача вимоги апеляційної скарги підтримав, наполягав на їх задоволенні, в той час, як представник відповідача проти цього заперечував, просив судове рішення залишити без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Так, судом першої інстанції установлено і підтверджується матеріалами справи, що рішенням Господарського суду міста Києва від 19.09.2017 в справі № 910/11058/17 відмовлено в задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства акціонерного банку «Укргазбанк» до Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України «Укрзалізничпостач», Акціонерного товариства «Укрзалізниця» про внесення змін до акту.
23.11.2017 Київським апеляційним господарським судом винесено постанову, якою задоволено апеляційну скаргу АБ «Укргазбанк», внаслідок чого рішення Господарського суду міста Києва від 19.09.2017 скасовано та прийнято нове, яким позовні вимоги АБ «Укргазбанк» задоволено.
14.03.2018 Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду винесено постанову, якою касаційні скарги ДП «Укрзалізничпостач» та АТ «Укрзалізниця» на постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.11.2017 залишено без задоволення, а постанову Київського апеляційної о господарського суду від 23.11.2017 в справі № 910/11058/17 залишено без змін.
В подальшому, Печерським районним відділом державної виконавчої служби в місті Києві Головного територіального управління юстиції у м. Київ винесено постанову про відкриття виконавчого провадження від 18.02.2019 № 58397836 на виконання наказу Господарського суду міста Києва в справі № 910/11058/17 про зобов'язання Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничної о транспорту України «Укрзалізничпостач» та Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» внести зміни до заключного передавального акту від 01.12.2015 шляхом включення до нього існуючих перед Публічним акціонерним товариством «Укргазбанк» зобов'язань Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України «Укрзалізничпостач» згідно з рішенням господарського суду міста Києва від 23.05.2012 в справі № 34/16 на суму 49 058 287, 30 грн боргу та 42 738, 84 судового збору.
20.05.2019 Державним виконавцем Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Коваль Л.І. винесено постанову в межах виконавчого провадження № 58397836 про накладення штрафу на АТ «Українська залізниця» у розмірі 5 100, 00 грн.
Позивач, вважаючи, що наведена постанова прийнята державним виконавцем без достатніх на те правових підстав, звернувся до суду з даним позовом.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з ч.ч. 1,2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що обставини справи свідчать про правомірність дій державного виконавця щодо накладення штрафу в межах виконавчого провадження, з огляду на невиконання судового рішення, з чим погоджується і колегія суддів з наступних підстав.
Положеннями частини другої статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону № 1404-VIII, відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Пунктом 10 розділу II Інструкції з організації примусового виконання рішень затвердженої Наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02.04.2012 визначено, що повноваження представників сторін, які беруть участь у виконавчому провадженні, мають бути посвідчені такими документами, зокрема, довіреністю юридичної особи або документами, що посвідчують право представництва юридичної особи (документом про призначення керівником юридичної особи тощо). Оригінали документів, зазначених у цьому пункті, або належним чином засвідчені їх копії долучаються до матеріалів виконавчого провадження. Після пересвідчення наявності у представника належним чином оформленої довіреності оригінал такої довіреності у разі потреби повертається представникові сторони виконавчого провадження. У випадку реалізації стороною виконавчого провадження права на пред'явлення виконавчого документа на виконання, подання заяви про повернення без виконання виконавчого документа, отримання присудженого майна чи стягнутих сум через представника виконавець перевіряє, чи обумовлені у довіреності повноваження представника на здійснення таких дій.
Пунктом 3 розділу III цієї Інструкції передбачено, що заява про примусове виконання рішення подається до органу державної виконавчої служби або приватного виконавця у письмовій формі разом із оригіналом (дублікатом) виконавчого документа та квитанцією про сплату авансового внеску, крім випадків, коли стягувач звільняється від сплати авансового внеску відповідно до частини другої статті 26 Закону.
До заяви про примусове виконання рішення, яка подається представником стягувача додається документ, що підтверджує його повноваження.
Тобто, для відкриття виконавчого провадження представнику стягувача необхідно подати заяву про відкриття виконавчого провадження, оригінал (дублікат) виконавчого документу, квитанцію про сплату авансового внеску та довіреність на підтвердження повноважень представника.
Матеріали справи свідчать, що заяву про відкриття виконавчого провадження, на підставі якої державним виконавцем було відкрито виконавче провадження № 58397836, було підписано представником ПАТ АБ «Укргазбанк» Саліженком Миколою Васильовичем, на підтвердження повноважень якого до заяви було додано належним чином засвідчену копію довіреності № 222 від 18.05.2018.
Наведені обставини були предметом дослідження Північного апеляційного господарського суду в межах справи № 910/11058/17, а тому вважаються встановленими та звільняються від доказування на підставі ч. 4 ст. 78 КАС України.
Частиною 1 статті 16 Закону № 1404-VIII встановлено, що сторони можуть реалізувати свої права і обов'язки у виконавчому провадженні самостійно або через представників. Особиста участь фізичної особи у виконавчому провадженні не позбавляє її права мати представника, крім випадку, коли боржник згідно з рішенням зобов'язаний вчинити певні дії особисто.
Згідно з ч. 3, 4 ст. 16 Закону № 1404-VIII представництво юридичних осіб у виконавчому провадженні здійснюється їх керівниками чи органами, посадовими особами, які діють у межах повноважень, наданих їм законом чи установчими документами юридичної особи, або через представників юридичної особи. Представником юридичної особи у виконавчому провадженні може бути особа, яка відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань має право вчиняти дії від імені такої юридичної особи без довіреності. Повноваження представника юридичної особи у виконавчому провадженні можуть бути підтверджені довіреністю, виданою і оформленою відповідно до закону. Представник може вчиняти від імені особи, яку він представляє, усі процесуальні дії, що їх має право вчиняти така особа. Дані про наявність обмежень щодо представництва юридичної особи у виконавчому провадженні можуть міститися в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань або у виданій довіреності.
Аналіз наведених норм свідчить про безпідставність посилань апелянта на неподання статуту юридичної особи-стягувача разом із заявою про відкриття виконавчого провадження.
Частиною 1 статті 5 Закону № 1404-VIII передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (ч. 1 ст. 18 Закону № 1404-VIII).
Згідно п. 1 ч. 2 статті 18 Закону № 1404-VIII, виконавець зобов'язаний, зокрема, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Частиною 3 ст. 18 Закону № 1404-VIII, передбачено право виконавця, зокрема, проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону.
Відповідно до ст. 63 Закону № 1404-VIII, за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на нього штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.
У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.
За приписами ст. 75 Закону № 1404-VIII у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника юридичну особу 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
Суд апеляційної інстанції відхиляє посилання апелянта на рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2019 в справі № 910/4421/18, оскільки адміністративний суд оцінює дії суб'єкта владних повноважень на предмет їх правомірності в момент їх здійснення.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийняте рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і не підлягає скасуванню.
Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 вересня 2019 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду.
Головуючий-суддя: Л.В. Губська
Судді: О.В. Епель
О.В. Карпушова