17 жовтня 2019 року
м. Київ
Справа № 910/4351/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Зуєва В.А. - головуючого, Багай Н.О., Пількова К. М.
секретар судового засідання - Савінкова Ю. Б.
за участю представників:
позивача - не з'явився,
відповідача - Григоришен О.О. (адвокат),
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Банк "Траст" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства Банк "Траст"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.06.2019
та рішення Господарського суду міста Києва від 11.02.2019
за позовом Публічного акціонерного товариства Банк "Траст"
до Фізичної особи-підприємця Шутова Анатолія Анатолійовича
про визнання недійсним договору та застосування наслідків недійсності правочину у вигляді стягнення 775 200,00 грн,
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1. У квітні 2018 року Публічне акціонерне товариство Банк "Траст" (далі - ПАТ Банк "Траст") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця Шутова Анатолія Анатолійовича (далі - ФОП Шутова А. А.) про визнання договору недійсним та застосування наслідків його недійсності.
1.2. Позов обґрунтовано тим, що договір від 01.03.2016 про надання послуг, укладений між ПАТ Банком "Траст" та ФОП Шутовим А. А., за своїм змістом суперечить вимогам статей 203, 215, 216 Цивільного кодексу України та статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", що є підставою для визнання його недійсним та застосування наслідків його недійсності.
2. Короткий зміст судових рішень у справі
2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.02.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.06.2019, відмовлено у позові.
2.2. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов висновку, що спірний договір не суперечить положенням Цивільного кодексу України, іншим вимогам чинного законодавства, містить всі істотні умови, встановленні законодавством для даного виду правочинів, а підстави для визнання його недійсним відсутні.
3. Короткий зміст вимог, викладених у касаційній скарзі
3.1. Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями ПАТ Банк "Траст" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ Банк "Траст" (далі - ФГВФО) просить рішення Господарського суду міста Києва від 11.02.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.06.2019 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
3.2. В обґрунтування вимог касаційної скарги заявник зазначає, що суди попередніх інстанцій порушили норми матеріального й процесуального права, зокрема, неправильно застосували положення статей 203, 215, 216 Цивільного кодексу України через що дійшли помилкових висновків.
Заявник також зазначає, що суди зробили неправильні висновки, щодо недоведеності позивачем наявності ознак нікчемності договору від 01.03.2016 і помилково не застосували положення пункту 8 частини третьої статті 38 Закону №4452Л/І та статті 234 Цивільного кодексу України до спірних правовідносин.
3.3. У відзиві на касаційну скаргу ФОП Шутов А. А. просить залишити її без задоволення, а прийняті судові рішення у цій справі залишити без змін, наголошуючи на правомірності висновків господарських судів і безпідставності доводів, викладених у касаційній скарзі.
4. Розгляд касаційної скарги та встановлені судами обставини справи
4.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та відзиві на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
4.2. Як установлено господарськими судами, 01.03.2016 між ПАТ Банк "Траст" (далі - замовник) та ФОП Шутовим А. А. (виконавець) укладено договір на надання послуг б/н відповідно до умов якого, виконавець зобов'язується надавати замовнику консультування з питань комерційної діяльності та управління (далі ? послуги), пов'язані з основною виробничою та комерційною діяльність замовника.
4.3. Згідно пункту 1.2 договору виконавець зобов'язується надавати інші послуги, пов'язані з основною виробничою діяльністю замовника.
4.4. За умовами пункту 1.3 договору детальна інформація по виду та об'єму послуг, строків та порядку їх надання обумовлюється сторонами в окремій заявці до договору, яка надсилається замовником на електронну пошту виконавця.
4.5. Відповідно до пункту 2.1 договору виконавець надає послуги особисто, а при необхідності із залученням праці інших осіб, залишаючись відповідальним перед замовником.
4.6. За змістом пункту 2.2 договору виконавець надає послуги з використанням своїх особистих матеріалів, оргтехніки, обладнання. При необхідності використання таких засобів, які належать на праві власності замовнику, сторони укладають договір оренди.
4.7. Відповідно до пункту 2.3 договору виконавець зобов'язується розпочати надання послуг з моменту підписання договору обома сторонами та отримання заявок, зазначених в пункті 1.3 договору.
4.8. Пунктом 2.5 договору визначено, що протягом трьох робочих днів після закінчення періоду надання послуг по заявці, виконавець складає та передає на підпис замовнику акт наданих послуг, в двох екземплярах, по одному екземпляру для кожної сторони. Даний акт має містити детальний перелік послуг, їх обсяг, строки надання та вартість послуг. Замовник зобов'язаний підписати акт наданих послуг та повернути один екземпляр виконавцю протягом трьох робочих днів з моменту його отримання від виконавця або в цей же строк надіслати виконавцю вмотивовану відмову від підписання акта з наведенням недоліків в наданих послугах та строків їх усунення виконавцем.
4.9. Згідно пункту 6.1 договору послуги, які надаються виконавцем замовнику по договору оплачуються замовником в залежності від об'єму наданих послуг із розрахунку 1 200,00 грн. без ПДВ за одну годину роботи виконавця.
4.10. За умовами пункту 6.3 договору замовник зобов'язаний оплатити надані послуги протягом десяти календарних днів з моменту підписання акта наданих послуг.
4.11. Договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31.12.2016, а в частині взаєморозрахунків - до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань. Якщо жодна із сторін не повідомить в письмовій формі іншу сторону про закінчення даного Договору не менше, ніж за тридцять календарних днів до дати закінчення строку дії договору, договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік та тих же умовах, при цьому кількість пролонгацій є необмеженою.
4.12. Судами установлено, що згідно актів приймання-передачі наданих послуг до договору від 31.03.2016, від 26.04.2016, від 30.06.2016 відповідачем надано, а позивачем прийнято обумовлені договором послуги на суму 184 800,00 грн, на суму 172 800,00 грн та на суму 417 600,00 грн.
ПАТ Банк "Траст" виконуючи взяті на себе зобов'язання, здійснив оплату наданих ФОП Шутовим А. А. послуг, прийнятих за вказаними актами.
4.13. Як установлено господарськими судами, рішенням від 29.12.2016 №559-рш "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ Банк "Траст"" Правлінням Національного банку України вирішено відкликати банківську ліцензію та ліквідувати ПАТ Банк "Траст"
На підставі вказаного рішення виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення №3085 від 30.12.2016 "Про початок процедури ліквідації ПАТ Банк "ТРАСТ" та делегування повноважень ліквідатора банку", яким запроваджено процедуру ліквідації ПАТ Банк "ТРАСТ" з 30.12.2016 до 29.12.2018 включно та призначено уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ Банк "ТРАСТ" Кухарева В.В.
4.14. Виконуючи обов'язки по збереженню активів ПАТ Банк "ТРАСТ", на підставі наказів Уповноваженої особи ФГВФО Кухарева В.В. від 07.12.2016, від 27.12.2016, 04.01.2017 та від 06.02.2017, утворено Комісію з перевірки договорів на виявлення ознаків нікчемності та продовжено її повноваження на стадії ліквідації банку.
4.15. Комісією проведено перевірку договорів, укладених позивачем на предмет нікчемності за період з 15.12.2015 до 07.12.2016, за результатами якої виявлено ознаки нікчемності договору від 01.03.2016 про надання послуг, укладеного між ПАТ Банк "ТРАСТ" та ФОП Шутовим А.А., передбачені частиною третьою статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
В акті від 13.06.2017 Комісія виклала свої пропозиції та висновки і надала рекомендації щодо визнання нікчемним договору від 01.03.2016 про надання послуг з відповідачем.
4.16. На підставі положень пункту 4 статті 37, статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", рішення ФГВФО №826 від 26.05.2016, наказом №143-ЛТ Уповноваженої особи ФГВФО на ліквідацію ПАТ Банк "ТРАСТ" Кухарева В.В. від 15.06.2016 було визнано нікчемними договір від 01.03.2016 про надання послуг.
4.17. 15.06.2017 на адресу ФОП Шутова А.А. направлено повідомлення про визнання нікчемним договору, у якому містились також і вимоги про повернення грошових коштів у сумі 775 200,00 грн., які отримані ним за вказаним договором.
4.18. Отже, зазначений спір виник щодо наявності чи відсутності підстав для визнання правочину недійсним та застосування наслідків його недійсності.
4.19. Згідно із частинами першою та другою статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд зобов'язаний забезпечити збереження активів банку, зокрема, забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.
Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу банку, підписаного уповноваженою особою ФГВФО. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (частини другої статті 215 Цивільного кодексу України та частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб") незалежно від того, чи була проведена передбачена частиною другою статті 38 цього ж Закону перевірка правочинів банку і виданий згаданий наказ.
При цьому наслідки нікчемності правочину також наступають для сторін в силу вимог закону. Наказ банку не є підставою для застосування таких наслідків, тому не може вважатись одностороннім правочином, адже він не є підставою для виникнення цивільних прав та обов'язків ані у Банку, ані у іншої сторони правочину, віднесеного наказом до нікчемних. Такий наказ є внутрішнім розпорядчим документом Банку як суб'єкта господарювання, виданим керівником Банку в межах своїх повноважень.
4.20. Колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, з врахуванням позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 11.04.2018 у справі №910/12294/16, про те, що правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу банку, підписаного уповноваженою особою ФГВФО.
4.21. Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
4.22. За приписами частини першої, другої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
4.23. Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними у разі якщо банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог.
4.24. Проте, суди установили, що укладений між сторонами договір не містить пунктів (умов) про прийняття банком на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, як і не вбачається зі змісту договору, що банк здійснив відчуження свого майна або відмовився від власних майнових вимог.
Умовами договору сторони погодили, що обов'язок банку оплатити надані позивачем послуги виникає у зв'язку саме з наданням послуг.
4.25. При цьому судами було зазначено що, обґрунтування позовних вимог зводиться до встановлення у даному випадку ознак фіктивності укладеного між сторонами договору, визнання його недійсним та застосування відповідних правових наслідків.
4.26. Статтею 234 Цивільного кодексу України встановлено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.
Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Причому такі цілі можуть бути протизаконними (наприклад, укладення громадянином договору дарування майна зі своїм родичом з метою приховання цього майна від конфіскації), або фіктивний правочин може взагалі не мати правової мети. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, незалежно від того, в якій формі він вчинений, його нотаріального посвідчення та державної реєстрації.
Ознаками фіктивності договору є наявність зовнішньої форми правочину, що фіксує удавані наміри сторін, та відсутність у сторін дійсного наміру створити наслідки, які зумовлювалися у цьому правочині. Тобто, має місце лише імітація правочину. У діях сторін, що імітують правочин, відсутня головна ознака правочину ? спрямованість на встановлення, припинення або іншу видозміну цивільних правовідносин.
4.27. Судами попередніх інстанцій встановлено, що вчинений позивачем та відповідачем правочин за своєю правовою природою є договором надання послуг.
4.28. Відповідно до частини першої статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
4.29. Згідно зі статтею 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.
4.30. За змістом статті 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов'язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов'язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом.
4.31. Правовий аналіз наведених положень Цивільного кодексу України дозволяє дійти висновку про те, що договір надання послуг є двостороннім правочином, за яким обов'язку виконавця з надання певної послуги кореспондується обов'язок замовника з її оплати.
4.32. З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що при вирішенні спорів щодо фіктивності правочину предмет доказування у кожній конкретній справі складає певну сукупність фактів, які мають матеріально-правове значення, встановлення яких необхідне для винесення судом законного та обґрунтованого рішення у справі.
Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить, насамперед, від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування у справі, який може змінюватися в процесі її розгляду.
4.33. Відповідно до частини першої статті 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
4.34. Дослідивши умови договору про надання послуг суди установили, що на його виконання сторонами вчинялись певні дії, зокрема, підписання та скріплення печатками сторін актів приймання-передачі наданих послуг та відповідно оплата позивачем таких послуг.
4.35. Крім того, надавши оцінку всім наявним у справі доказам, господарські суди дійшли правомірного висновку, що надані докази підтверджують виконання договору, що в свою чергу виключає можливість стверджувати, що правочин не був направлений на настання певних правових наслідків для його контрагентів у зв'язку з чим дійшли вірного висновку про необґрунтованість посилань позивача на фіктивність укладеного договору.
4.36. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог у цій справі, оскільки позивачем не доведено належними, достатніми та допустимими доказами факту порушення його прав чи інтересів з боку відповідача укладенням спірного договору, а також того, що в момент вчинення правочину стороною (сторонами) недодержано встановлених частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України вимог.
4.37. Доводи, викладені у касаційній скарзі щодо помилковості незастосування до спірних правовідносин положення пункту 8 частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", статті 234 Цивільного кодексу України, які, на думку скаржника, підлягали застосуванню, колегія суддів зазначає, що установивши обставини виконання оспорюваного правочину, що виключає можливість визнання його фіктивності, в свою чергу відсутні й підстави для застосування пункту 8 частини третьої статті 38 цього Закону.
4.38. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №910/23722/17, від 04.09.2019 у справі №910/21576/17.
При цьому посилання скаржника на правову позицію об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 05.07.2019 у справі №910/4994/18 оцінюються критично з огляду на те, що обставини у цих справах не є подібними, а також враховуючи те, що при цьому Верховний Суд у справі №910/4994/18 не вбачав підстав для відступу від висновків щодо застосування статті 234 Цивільного кодексу України, викладеного у постанові Верховного Суду від 14.11.2019 у справі №910/23722/17.
4.39. Інші доводи, викладені у касаційній скарзі, є аналогічними доводам, викладеним в апеляційній скарзі, отже вже були предметом дослідження та оцінки судом апеляційної інстанції і зводяться до переоцінки доказів та установлених обставин справи, що не входить до повноважень Верховного Суду, передбачених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України.
4.40. З огляду на установлені обставини справи, в межах доводів касаційної скарги, Верховний Суд вважає, що господарські суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку що спірний договір не суперечить положенням Цивільного кодексу України, іншим вимогам чинного законодавства, містить всі істотні умови встановленні законодавством для даного виду правочинів і підстави для визнання його недійсним відсутні.
При цьому, суди правомірно відмовили у задоволені позову в частині вимог щодо застосування наслідків недійсності договору, оскільки підстави для віднесення спірного договору до нікчемних відсутні, зазначена вимога позивача є похідною від вимоги про визнання недійсним договору, у задоволенні якої судом відмовлено.
5. Висновки Верховного Суду
5.1. Згідно зі статтею 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
5.2. Відповідно до статті 300 цього Кодексу, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
5.3. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до частини першої статті 309 цього Кодексу суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
5.4. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення у справі прийнято із додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстав для їх скасування не вбачається.
5.5. Доводи, викладені у касаційній скарзі, про порушення і неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваних судових рішень не отримали підтвердження, не спростовують обставин, на які послалися суди як на підставу для відмови у позові, ґрунтуються на переоцінці доказів, зібраних у справі, що за змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України не належить до повноважень суду касаційної інстанції, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржених у справі постанови суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції не вбачається.
6. Розподіл судових витрат
6.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина чотирнадцята статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
Керуючись статтями 300, 301, пунктом 1 частини першої статті 308, статтями 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Банк "Траст" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства Банк "Траст" залишити без задоволення.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.06.2019 та рішення Господарського суду міста Києва від 11.02.2019 у справі №910/4351/18 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. А. Зуєв
Судді Н. О. Багай
К. М. Пільков