24 жовтня 2019 року
м. Київ
справа № 910/8134/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н.О., Случ О.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельний центр "Житлові квартали"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.08.2019
у справі № 910/8134/19
за позовом Заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Київської міської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельний центр "Житлові квартали"
про витребування майна з чужого незаконного володіння,
21 червня 2019 року Заступник Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Київської міської ради звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельний центр "Житлові квартали" (далі - ТОВ "БЦ "Житлові квартали") про витребування земельної ділянки ((кадастровий номер 8000000000:90:335:0054) площею 5 га, вартістю згідно з нормативно-грошовою оцінкою - 90 840 216, 30 грн.), розташованої на вул. Лісничій у Голосіївському районі міста Києва, та про передачу цієї земельної ділянки у власність територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.06.2019 позовну заяву залишено без руху. Надано Заступнику Генерального прокурора строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п'яти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху, шляхом подання до суду заяви, що містить відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви, а також доказів наявності підстав для здійснення представництва у порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" в інтересах держави в особі Київської міської ради.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.07.2019 (суддя Трофименко Т.Ю.) позовну заяву повернуто заявнику разом з додатками на підставі ч. 4 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), оскільки Заступником Генерального прокурора не було усунуто усього обсягу недоліків позовної заяви, визначених в ухвалі про залишення позовної заяви без руху.
Так місцевий господарський суд зазначив, що:
- до заяви про усунення недоліків прокурором долучено листи Київській міській раді про надання інформації, датовані 10.06.2019 та 20.06.2019, а також повідомлення у порядку ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" від 21.06.2019, які суд не визнав належними та допустимими доказами, оскільки, по-перше, їх було складено лише у місяці червні, в якому було подано згадану позовну заяву, в той час, як, виходячи з позову, бездіяльність позивача щодо вжиття заходів з витребування земельної ділянки триває ще з 2016 року, а, по-друге, докази надіслання або вручення вказаних листів позивачу прокурором не надано. Інших доказів на доведення наявності підстав для здійснення представництва, про які йшлося в ухвалі суду від 25.06.2019, прокурором не подано;
- матеріали позовної заяви, як і заяви про усунення недоліків, окрім згаданих листів та повідомлення, не містять будь-яких запитів та копій документів, отриманих від позивача на запити прокурора, які б свідчили про наявність підстав для такого представництва прокурором в силу бездіяльності позивача та неналежного виконання ним своїх обов'язків.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.08.2019 (колегія суддів у складі: Кравчук Г.А. - головуючий, Коробенко Г.П., Чорногуз М.Г.) ухвалу місцевого господарського суду скасовано, а матеріали справи направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Апеляційний господарський суд виходив з того, що:
- визнання наявних в матеріалах справи доказів, за результатами їх оцінки, неналежними та недопустимими не є тотожним визнанню їх не поданими та такими, що не зазначені заявником, як визначено в ухвалі місцевого суду про залишення позовної заяви без руху;
- застосовуючи для повернення у даній справі позовної заяви норму ч. 4 ст. 174 ГПК України (не усунення недоліків позовної заяви), місцевий господарський суд в оскаржуваній ухвалі аналізує подані докази і зазначені доводи на наявність підстав для звернення прокурора до суду в інтересах держави і доходить висновку про їх відсутність, що є окремою і самостійною підставою для повернення позовної заяви у відповідності до вимог п. 4 ч. 5 ст. 174 ГПК України (відсутні підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави). Разом з тим, відповідно до вимог ч. 5 ст. 162 ГПК України у разі пред'явлення позову особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, в заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення. Саме на зазначену норму ст. 162 ГПК України суд першої інстанції посилався при постановлені у даній справі ухвали про залишення позовної заяви без руху відносно не зазначення та неподання прокурором доказів на підтвердження представництва ним інтересів держави в особі Київської міської ради;
- місцевим господарським судом безпідставно не враховано, що у відповідь на лист Генеральної прокуратури України №05/2-9064-11 від 10.06.2019 Київською міською радою листом №0570202/1-11647 від 20.06.2019 повідомлено Генеральну прокуратуру України про те, що правовстановлюючі документи та матеріали, на підставі яких відповідачем оформлено право власності, відсутні, а інформація щодо судових справ стосовно спірної земельної ділянки у Київській міській раді відсутня. З вище викладеного вбачається, що попри інформування Генеральною прокуратурою України позивача про наявні порушення, жодних дій з цього приводу (подання позову, тощо) для усунення порушень вчинено не було, що в свою чергу свідчить про нездійснення Київською міською радою захисту інтересів держави. Наявність відповіді Київської міської ради на лист Генеральної прокуратури про надання інформації від 10.06.2019 спростовує висновок суду першої інстанції про необхідність надання заявником доказів направлення зазначеного листа.
Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду відповідач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а ухвалу місцевого господарського суду залишити в силі.
В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що:
- в позовній заяві та оскаржуваній постанові відсутня будь-яка інформація щодо того, яким же чином позивач повинен був здійснювати витребування земельної ділянки з іншим кадастровим номером, тобто іншого об'єкта цивільних прав (відповідно до рішень у справі № 910/3725/14 визнано незаконною передачу земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:335:0040 загальною площею 55,9336 га, в той час як предметом позову у справі № 910/8134/19 є земельна ділянка площею 5 га, кадастровий номер 8000000000:90:335:0054);
- апеляційний суд не врахував, що сам поділ земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:335:0040 відбувся ще до винесення рішень у справі № 910/3725/14, про що органам прокуратури було відомо на час її розгляду, а земельна ділянка вже перебувала на той момент у власності відповідача;
- прокурором не надано та не зазначено жодних доказів наявності підстав для здійснення представництва у порядку, передбаченому ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру";
- кримінальне провадження, на яке посилається прокурор, мало б підтверджувати саме факт неналежного захисту (або нездійснення такого) інтересів відповідного органу місцевого самоврядування, а не факт незаконної передачі земельних ділянок, яке було предметом окремих судових спорів (зокрема, мова йде про справу № 910/3725/14);
- пред'явлення позову за 3 дні до закінчення позовної давності свідчить про недбале здійснення прокуратурою своїх обов'язків.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.09.2019 відкрито провадження за касаційною скаргою, призначено її до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, надано строк на подання відзиву на касаційну скаргу до 03.10.2019 та зупинено провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи №587/430/16-ц.
До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від Генеральної прокуратури України надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому Заступник Генерального прокурора просить останню залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін, посилаючись на правильність висновків суду апеляційної інстанції та помилковість доводів відповідача.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.10.2019 поновлено провадження у справі.
Переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного, а також ухвалу місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.
Статтею 6 Конституції України передбачено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 1311 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Згідно з ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.
Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
Вказана норма є імперативною і зобов'язує прокурора у будь-якому випадку попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень.
В свою чергу, з урахуванням положень ст.ст. 73, 74, 76-79 ГПК України, обов'язок з надання суду належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів здійснення такого повідомлення на адресу відповідного суб'єкта владних повноважень про звернення до суду від його імені, а також надати докази того, що суб'єкт владних повноважень не здійснює або здійснює неналежним чином захист інтересів держави, покладається саме на прокурора.
Так місцевим господарським судом встановлено, що до заяви про усунення недоліків прокурором долучено листи Київській міській раді про надання інформації, датовані 10.06.2019 та 20.06.2019, а також повідомлення у порядку ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" від 21.06.2019. Однак зазначені документи визнані судом неналежними та недопустимими доказами, оскільки, по-перше, їх було складено лише у місяці червні, в якому було подано позовну заяву, в той час, як, виходячи з позову, бездіяльність позивача щодо вжиття заходів з витребування земельної ділянки триває ще з 2016 року, а, по-друге, докази надіслання або вручення вказаних листів позивачу прокурором не надано.
Спростовуючи зазначений висновок суд апеляційної інстанції зазначив, що місцевим господарським судом безпідставно не враховано, що у відповідь на лист Генеральної прокуратури України №05/2-9064-11 від 10.06.2019 Київською міською радою листом №0570202/1-11647 від 20.06.2019 повідомлено Генеральну прокуратуру України про те, що правовстановлюючі документи та матеріали, на підставі яких відповідачем оформлено право власності, відсутні, а інформація щодо судових справ стосовно спірної земельної ділянки у Київській міській раді відсутня. З викладеного вбачається, що попри інформування Генеральною прокуратурою України позивача про наявні порушення, жодних дій з цього приводу (подання позову, тощо) для усунення порушень вчинено не було, що в свою чергу свідчить про нездійснення Київською міською радою захисту інтересів держави. Крім того наявність відповіді Київської міської ради на лист Генеральної прокуратури про надання інформації від 10.06.2019 спростовує висновок суду першої інстанції про необхідність надання заявником доказів направлення зазначеного листа.
Проте Верховний Суд зазначає, що апеляційним господарським судом не спростовано висновку суду першої інстанції, що прокурором не надано доказів надіслання повідомлення Київській міській раді у порядку ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" листом від 21.06.2019.
В свою чергу, дослідження відповідності рішення суду першої інстанції нормам матеріального та процесуального права в процесі його перегляду в апеляційному порядку повинно здійснюватися з урахуванням наявних у матеріалах справи доказів саме станом на дату винесення такого судового рішення, позаяк воно приймається з урахуванням наявної у матеріалах справи доказової бази на день його постановлення.
Таким чином, суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки тому, якими доказами підтверджується факт направлення відповідно до ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурором самого повідомлення про звернення його з цим позовом відповідному суб'єкту, визначеному ним в якості позивача, та не спростував висновок місцевого господарського суду про відсутність доказів надіслання або вручення повідомлення прокурором у порядку ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" від 21.06.2019 позивачу.
Колегія суддів зазначає, що з огляду на імперативні приписи ст. 300 ГПК України Верховний Суд не вправі здійснювати ані встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, ані вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи.
Крім цього, з ухвали місцевого господарського суду вбачається, що позовну заяву разом з додатками було повернуто саме на підставі ч. 4 ст. 174 ГПК України (не усунення недоліків позовної заяви), що є окремою, самостійною і відмінною підставою для повернення позовної заяви від п. 4 ч. 5 ст. 174 ГПК України (відсутні підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави).
Так, апеляційний господарський суд наділений повноваженнями з перевірки законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, з урахуванням висновків і мотивів його прийняття, зроблених саме суддею відповідного місцевого господарського суду.
При цьому сам факт дослідження наявності чи відсутності підстав для звернення прокурора до суду в інтересах держави в оскарженій ухвалі місцевого господарського суду, без покладення відповідних висновків в основу прийнятої ухвали, не свідчить про постановлення судом помилкової ухвали.
Враховуючи викладене, висновок суду апеляційної інстанції про невідповідність висновків суду першої інстанції, зазначеним в оскаржуваній ухвалі мотивам, а також неправильність зазначення норми права, якою керувався суд, постановляючи оскаржувану ухвалу, є помилковим.
Апеляційний господарський суд зазначаючи, що визнання наявних в матеріалах справи доказів, за результатами їх оцінки, неналежними та недопустимими не є тотожним визнанню їх не поданими та такими, що не зазначені заявником, не врахував, що підставою для повернення позовної заяви, за висновком суду першої інстанції, було саме порушення ч. 4 ст. 174 ГПК України. Крім цього, як вже було зазначено, суд апеляційної інстанції не спростував висновок місцевого господарського суду про відсутність доказів надіслання або вручення повідомлення прокурором позивача у порядку ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" листом від 21.06.2019.
Що ж до висновків суду апеляційної інстанції про те, що наведені у позовній заяві Заступником Генерального прокурора підстави для звернення до суду в інтересах держави в особі органу місцевого самоврядування є достатньо аргументованими і такими, що відповідають змісту норм Закону України "Про прокуратуру" та ГПК України, Верховний Суд зазначає таке.
Частинами 1, 3 ст. 4 ГПК України визначено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Відповідно до ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Водночас, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Виходячи з системного аналізу наведених правових норм, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому, в кожному конкретному випадку прокурор при зверненні до суду з позовом повинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави.
Так, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99 з'ясовуючи поняття "інтереси держави" визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.
Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (ч. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).
Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 1311 Конституції України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".
З огляду на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 1311 Конституції щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.
Таким чином, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).
Враховуючи зазначене, наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17 та від 15.05.2019 у справі № 911/1497/18.
Разом з тим, участь прокурора в судовому процесі можлива за умови, крім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб'єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу (ч. ч. 3, 4 ст. 53 ГПК України, ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру").
Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокурором у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
"Нездійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
При цьому прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень для захисту інтересів держави.
У кожному такому випадку прокурор повинен навести, а суд перевірити причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду.
У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві права" передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.
При цьому, на сьогодні однозначною є практика ЄСПЛ, яка відстоює позицію про можливість участі прокурора у справі тільки за наявності на це підстав.
Колегія суддів звертає увагу на те, що саме лише посилання прокурора у позовній заяві на те, що орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження захисту державних інтересів, не достатньо для прийняття судом рішення в такому спорі по суті, оскільки за змістом абз. 2 ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва (відповідний висновок викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 911/1497/18).
Відповідно до ст. 312 ГПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Враховуючи викладене та приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, з огляду на помилковість висновків суду апеляційної інстанції стосовно мотивів постановлення місцевим господарським судом оскарженої ухвали, не спростування висновку місцевого господарського суду про відсутність доказів надіслання або вручення повідомлення прокурором позивача у порядку ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" листом від 21.06.2019, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про задоволення касаційної скарги, у зв'язку з чим постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а ухвала місцевого господарського суду - залишенню в силі.
В свою чергу колегія суддів звертає увагу на те, що повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню з нею до господарського суду в загальному порядку після усунення відповідних недоліків, про що було прямо вказано в ухвалі місцевого господарського суду.
Керуючись ст.ст. 300, 301, 304, 308, 312, 314, 315-317 ГПК України, Суд, -
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельний центр "Житлові квартали" задовольнити.
Постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.08.2019 у справі № 910/8134/19 скасувати, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 04.07.2019 - залишити в силі.
Постанова набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Могил С.К.
Судді: Волковицька Н.О.
Случ О.В.