23 жовтня 2019 року
Київ
справа №464/3227/19
адміністративне провадження №К/9901/28569/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Шевцової Н.В.,
суддів: Бевзенка В.М., Данилевич Н.А.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Сихівського районного суду м. Львова від 08 липня 2019 року та на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2019 року в справі № 464/3227/19 за позовом ОСОБА_1 до Сихівського відділу державної виконавчої служби м. Львова Головного територіального управління юстиції у Львівській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання дій державного виконавця незаконними та скасування постанови про закінчення виконавчого провадження,
ОСОБА_1 , через свого представника звернувся до суду з позовом до Сихівського відділу державної виконавчої служби м. Львова Головного територіального управління юстиції у Львівській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області в якому просив:
- поновити строк звернення до суду з позовом;
- визнати дії державного виконавця Сихівського ВДВС ЛМУЮ незаконними щодо винесення постанови від 30 червня 2011 року ВП 26833347 про закінчення виконавчого провадження;
- скасувати постанову державного виконавця Сихівського ВДВС ЛМУЮ від 30 червня 2011 року про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання судового рішення № 26833347 та зобов'язати відповідача виконавче провадження відновити постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення.
08 липня 2019 року ухвалою Сихівського районного суду м. Львова, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2019 року позовну заяву ОСОБА_1 повернуто відповідно до вимог пункту 9 частини четвертої статті 169 КАС України.
На зазначені ухвалу суду першої інстанції та на постанову апеляційного суду позивачем подано касаційну скаргу, яку зареєстровано у Верховному Суді 17 жовтня 2019 року.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно із частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
За правилами пункту п'ятого частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.
Положеннями пункту 2 частини другої статті 333 КАС України встановлено, що у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи), суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Проаналізував зміст оскаржуваних судових рішень і доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов таких висновків.
Предметом оскарження у цій справі постанова державного виконавця від 30 червня 2011 року, про яку позивач дізнався відповідно до листів Сихівського відділу державної виконавчої служби ЛМУЮ від 13 серпня 2012 року та Головного управління юстиції у Львівській області від 26 липня 2012 року, долучених до матеріалів позовної заяви.
З позовом до суду позивач звернувся 13 червня 2019 року.
Ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 18 червня 2018 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, та надано десятиденний строк з дня вручення ухвали усунути недоліки позовної заяви шляхом подання до суду обґрунтованої заяви про поновлення строку із зазначенням доказів поважності пропуску строку звернення до адміністративного суду.
08 липня 2019 року Ухвалою Сихівського районного суду м. Львова позовну заяву ОСОБА_1 повернуто особі, яка її подала, з підстав передбачених частиною другою статті 123 КАС України.
Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції, позицію якого підтримав апеляційний суд, виходив із того, що згідно з ч.2 ст.287 КАС України позовну заяву у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів (аналогічні положення законодавства щодо строку звернення до суду існували на час виникнення спірних правовідносин).
Суди попередніх інстанції дійшли обґрунтованого висновку, що з аналізу частин другої, третьої, п'ятої статті 122 КАС України слідує, що процесуальний закон обмежує право звернення особи до адміністративного суду певними часовими рамками, що сприяє юридичній визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
За змістом частини першої статті 123, частини шостої статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач має право звернутися до суду з заявою про його поновлення, в якій вказати про підстави для поновлення строку та зобов'язаний додати докази поважності причин його пропуску.
Згідно пункту 9 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Перевіряючи поважність причин пропуску строку звернення з адміністративним позовом, суд апеляційної інстанції встановив, що позивач був обізнаний про прийняття оскаржуваної постанову про закінчення виконавчого провадження з серпня 2012 року.
Отже, позивачем пропущено строк звернення до суду з цим позовом майже на сім років. На обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення до суду відповідно до вимог КАС України позивачем не надано належних доказів.
Суд апеляційної інстанції правомірно відхилив доводи апеляційної скарги про те, що спір у цій справі стосується соціальних виплат, а вимога щодо дотримання строку звернення до суду на них не поширюється, оскільки предметом даного спору є оскарження дій державного виконавця та постанови про закінчення виконавчого провадження, тому застосуванню підлягають саме норми частини другої статті 287 КАС України.
Враховуючи, що органи виконавчої служби не наділені повноваженнями щодо здійснення нарахування та виплати будь яких соціальних виплат, доводи касаційної скарги про застосування до спірних правовідносин висновків Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року у справі за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" Верховним Судом не приймаються.
Інші доводи касаційної скарги не спростовують і не ставлять під сумнів установлені судами першої та апеляційної інстанції обставини, а до касаційної скарги не додано будь-яких доказів які б спростовували зазначене.
Отже Верховний Суд дійшов висновку, що суд першої інстанції, з позицією якого погодився апеляційний суд, повертаючи позовну заяву з підстав визнання не поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду, правильно застосував положення статей 123, 161, 169, 287 КАС України, правильне їх застосовування є очевидним, а доводи касаційної скарги не викликають сумніву щодо застосування чи тлумачення зазначених норм процесуального права.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.
Аналіз правових норм та обставин справи доводить про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження, оскільки правильне застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного рішення є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування, а тому касаційна скарга позивача є необґрунтованою.
На підставі викладеного, керуючись частиною третьою статті 328, пунктом 5 частини першої статті 333 КАС України, Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Сихівського районного суду м. Львова від 08 липня 2019 року та на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2019 року в справі № 464/3227/19 за позовом ОСОБА_1 до Сихівського відділу державної виконавчої служби м. Львова Головного територіального управління юстиції у Львівській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання дій державного виконавця незаконними та скасування постанови про закінчення виконавчого провадження.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Н. В. Шевцова
Судді В.М. Бевзенко
Н.А. Данилевич