10 жовтня 2019 року Справа № 915/1260/19
м.Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складi головуючого суддi Мавродієвої М.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Берко О.В.
представника позивача: не з'явився,
представника відповідача: не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Державного підприємства “Миколаївський морський торговельний порт”
(54020, м.Миколаїв, вул.Заводська, буд.23/14, код ЄДРПОУ 01125608),
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “НІКМОРСЕРВІС НІКОЛАЄВ”
(54002, м.Миколаїв, вул.Громадянський узвіз, буд.1/1, код ЄДРПОУ 32655926),
про: стягнення заборгованості у розмірі 7201322,56 грн, -
23.04.2019 Державне підприємство “Миколаївський морський торговельний порт” звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою №06/592 від 23.04.2019 (вх.№6819/19) до Товариства з обмеженою відповідальністю “НІКМОРСЕРВІС НІКОЛАЄВ”, в якій просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “НІКМОРСЕРВІС НІКОЛАЄВ” заборгованість за невиконання умов Договору оренди №12-А індивідуально визначеного майна, що належить до державної власності від 08.06.2006 у розмірі 7201322,56 грн, з яких: 5551847,86 грн основного боргу, 1268891,02 грн пені, 273182,11 грн збитків від інфляції, 107401,57 грн - 3% річних.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що в порушення приписів чинного законодавства та умов Договору оренди №12-А індивідуально визначеного майна, що належить до державної власності від 08.06.2006 відповідачем не було сплачено повністю орендну плату за період з жовтня 2017 року по лютий 2019 року у загальній сумі 5551847,86 грн. У зв'язку з неналежним виконанням умов Договору оренди, позивачем також нараховані пеня, збитки від інфляції та 3% річних.
Ухвалою суду від 02.05.2019 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 03.06.2019.
Відповідач у відзиві на позовну заяву №589 від 16.05.2019 (вх.№8112/19) (т.1 а.с.148-153) просить суд надати йому відстрочку виконання грошового зобов'язання у розмірі 7031322,56 грн терміном на 1 рік та зазначає про наступне. Внаслідок вимушеного простою орендар був позбавлений можливості здійснювати перевалку вантажів, що на превеликий жаль, призвело фактично до зупинення господарської діяльності та виникнення і накопичення кредиторської заборгованості, у тому числі за Договором оренди №12-А від 08.06.2006. Нажаль, через складну економічну ситуацію, по незалежним від ТОВ “НІКМОРСЕРВІС НІКОЛАЄВ” причинам за відсутності умислу та вини орендаря, дійсно було допущено виникнення заявленої позивачем заборгованості за Договором №12-А від 08.06.2006. При цьому відповідач протягом усього часу виникнення заборгованості ніколи не ухилявся від своїх зобов'язань, вчиняв заходи щодо забезпечення виконання зобов'язань, визнавав та вчиняв заходи щодо погашення заборгованості за Договором оренди та здійснював відповідні платежі, які продовжує здійснювати до цього часу і має намір здійснювати в подальшому, зокрема:
- відповідач визнавав суму боргу за Договором заявлену позивачем, у тому числі у відповіді №415 від 02.07.2018 та №456 від 12.07.2018 на претензію №06/706 від 29.05.2018; у відповіді №829 від 12.11.2018, №845 від 13.11.2018, №857 від 15.11.2018 та №883 від 22.11.2018 на претензію №06/1507 від 07.11.2018;
- відповідач надав Гарантійний лист №1037 від 21.12.2018, яким визнав загальну суму кредиторської заборгованості перед позивачем, підтвердив свої зобов'язання щодо проведення оплати за діючими Договорами та гарантував здійснення усіх можливих заходів для погашення існуючої заборгованості за наданим Графіком погашення заборгованості - нажаль через вищевказані дії Адміністрації із блокування роботи Компанії, не підтвердження заходу вагонів та постановки теплоходів, ТОВ “НІКМОРСЕРВІС НІКОЛАЄВ” не змогли виконати надані гарантії адже втрачено великий обсяг замовлень клієнтів, які аж до цього часу з великими складнощами намагається повернути відповідач, вчиняючи усі можливі кроки та поступки для збільшення вантажообігу, що дозволить у результаті розрахуватися з усіма наявними боргами;
- відповідач, після подання позову у справі №915/1260/19, здійснив часткове погашення заявленої позивачем суми боргу у розмірі 7201322,56 грн (з яких: 5551847,86 грн сума основного боргу та 1649474,70 грн сума штрафних санкцій) за Договором оренди: 03.05.2019 сплачено 150000,0 грн боргу за платіжним дорученням №898 від 02.05.2019; 07.05.2019 сплачено 20000,0 грн боргу за платіжним дорученням №943 від 07.05.2019. Тобто станом на цей час відповідачем з заявленої позивачем до стягнення суми 7201322,56 грн сплачено 170000,0 грн, залишилася до сплати сума у розмірі 7031322,56 грн. Крім того, відповідач повідомляє суд, що для погашення суми боргу із збереженням платоспроможності Портового оператора та робочих місць, без унеможливлення при цьому здійснення господарської діяльності, що вимагає щомісячних витрат, сплати податків та зборів, виплати заробітної плати працівникам Компанії, з одночасною оплатою інших існуючих Договорів з Портом - ТОВ “НІКМОРСЕРВІС НІКОЛАЄВ” необхідний додатковий час та відстрочка виконання грошового зобов'язання у розмірі 7031322,56 грн терміном на 1 рік.
24.05.2019 від відповідача на адресу суду надійшла заява про врегулювання спору за участю судді №625 від 23.05.2019 (вх.№8548/19) (т.1 а.с.264-266), в якій він зазначає, що з метою врегулювання спору у справі №915/1260/19, відповідач звернувся до позивача з Пропозицією №591 від 16.05.2019 укласти Мирову угоду та у зв'язку з чим просить суд провести процедуру врегулювання спору за участю судді та постановити відповідну ухвалу про зупинення провадження у справі №915/1260/19.
27.05.2019 від позивача на адресу суду надійшла відповідь на відзив №06/707 від 27.05.2019 (вх.№8708/19) (т.1 а.с.279-283), в якій він просить задовольнити позовну заяву №06/592 від 23.04.2019 в повному обсязі та зазначає про наступне. Відповідачем у відзиві не зазначені особливі та/або непереборні обставини, що не дозволяють йому сплатити заборгованість перед позивачем. Договір та чинне законодавство чітко визначають відповідальність відповідача за порушення своїх зобов'язань та механізм нарахування штрафних санкцій. Більше того, відповідач погоджується з розрахунками позивача. Зважаючи на високу інфляцію та інші фактори (зокрема, курсові коливання), за строк відстрочення виконання рішення, позивач, який вже є потерпілою стороною, додатково понесе витрати, що у свою чергу порушує принцип справедливості та баланс інтересів сторін у спорі. Позивач також повідомляє суд, що відповідачем не тільки не здійснюються заходи для якнайшвидшого погашення існуючої заборгованості, а навпаки продовжує збільшуватись поточна дебіторська заборгованість. Виходячи з вищевикладеного, позивач вважає недопустимим відстрочення виконання відповідачем його обов'язку з негайного погашення заборгованості перед позивачем за Договором та сплати штрафних санкцій. В своєму відзиві відповідач не наводить жодних підстав неправомірності вимог позивача. Також він підтверджує наявність заборгованості та визнає правомірність застосування до нього штрафних санкцій. Посилаючись на п.10.1. Договору позивач зазначає, що наведені відповідачем в його відзиві обставини не можуть бути віднесені до форс-мажорних та не можуть слугувати для виправдання невиконання ним своїх зобов'язань. Крім того, відповідач не повідомляв позивача про неможливість виконати свої зобов'язання по Договору через форс-мажорні обставини, як це передбачено п.10.2. Договору.
03.06.2019 від позивача на адресу суду надійшли заперечення на заяву про врегулювання спору за участі судді №06/741 від 30.05.2019 (вх.№9120/19) (т.1 а.с.287-288), в яких просить відмовити у задоволенні заяви відповідача про врегулювання спору за участю судді №625 від 23.05.2019. Крім того, просить провести 03.06.2019 розгляд справи №915/1260/19 за його відсутності, позовні вимоги, викладені в заяві №06/592 від 23.04.2019, підтримує в повному обсязі.
03.06.2019 ухвалою суду в задоволенні заяви відповідача №625 від 23.05.2019 про врегулювання спору за участю судді, відмовлено. Продовжити строк проведення підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 02.07.2019.
07.06.2019 від відповідача на адресу суду надійшла заява про застосування позовної давності до позовних вимог позивача у справі №915/1260/19 №671 від 07.06.2019 (вх.№9558/19), в якій він зазначає, що позивачем перевищено строк нарахування штрафних санкцій, невірно визначено розмір штрафних санкцій для стягнення, пропущено строк позовної давності по стягненню штрафних санкцій, тому, із застосуванням інституту позовної давності, за наслідками спливу позовної давності за заявленими вимогами позивача слід відмовити частково. У зв'язку з чим відповідач просить суд: застосувати позовну давність до вимог позивача про стягнення штрафних санкцій за період з 31.10.2010 по 23.04.2018; відмовити позивачу у стягненні з відповідача суми штрафних санкцій за період з 31.10.2010 по 23.04.2018 у розмірі 683688,08 грн, а саме у стягненні: 530517,96 грн - пені, 107592,03 грн - інфляційних, 45578,09 грн - 3% річних; надати відповідачу терміном на 1 (один) рік відстрочку виконання грошового зобов'язання у розмірі 6517634,48 грн, з яких: 5551847,86 грн сума основного боргу та 965786,62 грн сума штрафних санкцій.
Крім того, 07.06.2019 від відповідача на адресу суду надійшли заперечення на відповідь на відзив №670 від 07.06.2019 (вх.№9557/19) з урахуванням пояснень про технічні описки у тексті заперечень №693 від 13.06.2019 (вх.№9899/19), в яких він просить суд застосувати позовну давність до вимог позивача про стягнення штрафних санкцій за період з 31.10.2017 по 23.04.2018; відмовити позивачу - Державному підприємству «Миколаївський морський торговельний порт» у стягненні з відповідача - ТОВ «НІКМОРСЕРВІС НІКОЛАЄВ» суми штрафних санкцій за період з 31.10.2017 по 23.04.2018 у розмірі 683688,08 грн, а саме у стягненні: 530517,96 грн - пені, 107592,03 грн - інфляційних, 45578,09 - 3% річних; надати відповідачу - ТОВ «НІКМОРСЕРВІС НІКОЛАЄВ» терміном на 1 (один) рік відстрочку виконання грошового зобов'язання у розмірі 6347634,48 грн, з яких: 5381847,86 грн сума основного боргу та 965786,62 грн сума штрафних санкцій.
02.07.2019 суд ухвалив відкласти підготовче засідання на 23.07.2019.
Ухвалою суду від 23.07.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 20.08.2019.
20.08.2019 та 10.09.2019 суд ухвалив відкласти судовий розгляд справи.
Згідно п.1) ч.3 ст.202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причини неявки.
Враховуючи вищевикладене та те, що судом явка учасників справи у судове засідання не визнавалась обов'язковою, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представників сторін.
У судовому засіданні 10.10.2019 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів у їх сукупності, а також приймаючи до уваги, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд встановив наступні обставини.
08.06.2006 між Державним підприємством “Миколаївський морський торговельний порт” (орендодавець, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю “НІКМОРСЕРВІС НІКОЛАЄВ” (орендар, відповідач у справі) укладено Договір оренди №12-А індивідуально визначеного майна, що належить до державної власності (надалі - Договір оренди), відповідно до умов якого, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно: портальні крани згідно Переліку в Додатку №1 до даного договору (надалі - Майно), яке знаходиться на балансі орендодавця, і вартість якого визначена відповідно до Звіту про незалежну оцінку, виконаного Регіональною торгово-промисловою палатою Миколаївської області, станом на 30.09.2005, з урахуванням звіту з актуалізації станом на 31.03.2005, і становить 10983750,0 грн (п.1.1. Договору оренди).
Відповідно п.1.2. Договору оренди майно передається в оренду з метою використання його за призначенням.
Згідно п.2.1. Договору оренди орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний в даному договорі, але не раніше дати підписання сторонами акту приймання-передачі майна.
Факт передачі майна підтверджується Актами прийому-передачі від 21.06.2006, які підписані обома сторонами з проставленням їх печаток (т.1 а.с.42-57).
У відповідності до п.2.2. Договору оренди передача майна в оренду не тягне за собою виникнення в орендаря права власності на це майно. Майно залишається у господарському віддані орендодавця, а орендар користується ним протягом строку оренди.
Відповідно до п.3.3. Договору оренди орендна плата перераховується орендарем на поточний рахунок орендодавця до 20-го числа місяця, наступного за місяцем нарахування, на підставі рахунку, виставленого орендодавцем до 10-го числа місяця, наступного за місяцем нарахування.
Згідно п.5.2. Договору оренди орендар зобов'язується своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату відповідно до рахунків, наданих орендодавцем.
Цей договір укладається на строк 10 (десять) років та набуває чинності з моменту його підписання сторонами, а в частині передачі окремо індивідуально визначеного майна - з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі майна (п.11.1. Договору оренди).
На виконання умов Договору оренди позивачем надані послуги, а відповідачем отримано згідно актів наданих послуг (виконаних робіт) за період з жовтня 2017 року по лютий 2019 року на загальну суму 6678355,31 грн, а саме: №21920043 від 31.10.2017 на суму 368374,12 грн; №24840043 від 30.11.2017 на суму 371689,49 грн; №27470043 від 31.12.2017 на суму 375406,38 грн; №01800043 від 31.01.2018 на суму 381037,46 грн; №03650043 від 28.02.2018 на суму 384466,79 грн; №06500043 від 31.03.2018 на суму 388695,90 грн; №08710043 від 30.04.2018 на суму 391805,46 грн; №10930043 від 31.05.2018 на суму 391805,46 грн; №13070043 від 30.06.2018 на суму 391805,46 грн; №15290043 від 31.07.2018 на суму 389062,82 грн; №16860043 від 31.08.2018 на суму 389062,82 грн; №19670043 від 30.09.2018 на суму 396455,02 грн; №21880043 від 31.10.2018 на суму 403194,74 грн; №26640043 від 30.11.2018 на суму 408839,47 грн; №29670043 від 31.12.2018 на суму 412110,19 грн; №01870043 від 31.01.2019 на суму 416231,29 грн; №04100043 від 28.02.2019 на суму 418312,44 грн.
Зазначені акти наданих послуг (виконаних робіт) були підписані та скріплені печатками обох сторін.
З матеріалів справи вбачається, що на підставі вказаних актів наданих послуг (виконаних робіт) позивачем були виставлені наступні рахунки:
-№21920043 від 31.10.2017 на суму 368374,12 грн, який був сплачений відповідачем 29.11.2017 згідно виписки по рахунку від 23.10.2018 (т.1 а.с.91);
-№24840043 від 30.11.2017 на суму 371689,49 грн, який був сплачений відповідачем 12.01.2018 згідно виписки по рахунку від 23.10.2018 (т.1 а.с.94);
-№27470043 від 31.12.2017 на суму 375406,38 грн, по якому відповідачем було сплачено: 10.04.2018 у сумі 20406,38 грн згідно виписки по рахунку 23.10.2018; 12.07.2018 у сумі 70000,0 грн згідно виписки по рахунку від 23.10.2018; 09.11.2018 у сумі 100000,0 грн згідно виписки по рахунку від 12.11.2018; 12.11.2018 у сумі 35000,0 грн згідно виписки по рахунку від 05.12.2018; 14.11.2018 у сумі 150000,0 грн згідно виписки по рахунку від 05.12.2018 (т.1 а.с.97-101);
-№01800043 від 31.01.2018 на суму 381037,46 грн по якому відповідачем 04.02.2019 було сплачено 11037,46 грн згідно виписки по рахунку від 12.03.2019 (т.1 а.с.104) та залишаються несплаченими 370000,0 грн боргу;
-№03650043 від 28.02.2018 на суму 384466,79 грн;
-№06500043 від 31.03.2018 на суму 388695,90 грн;
-№08710043 від 30.04.2018 на суму 391805,46 грн;
-№10930043 від 31.05.2018 на суму 391805,46 грн;
-№13070043 від 30.06.2018 на суму 391805,46 грн;
-№15290043 від 31.07.2018 на суму 389062,82 грн;
-№16860043 від 31.08.2018 на суму 389062,82 грн;
-№19670043 від 30.09.2018 на суму 396455,02 грн;
-№21880043 від 31.10.2018 на суму 403194,74 грн;
-№26640043 від 30.11.2018 на суму 408839,47 грн;
-№29670043 від 31.12.2018 на суму 412110,19 грн;
-№01870043 від 31.01.2019 на суму 416231,29 грн;
-№04100043 від 28.02.2019 на суму 418312,44 грн.
Таким чином, станом на день зверненням позивача до суду з позовом несплачена по зазначеним вище рахункам заборгованість становить 5551847,86 грн (6678355,31 грн - 1126507,45 грн).
Позивачем зазначено, що ним 29.05.2018 було направлено відповідачу претензію №06/706 на суму 1658126,27 грн (т.1 а.с.66-67).
Листом №415 від 02.07.2018 відповідач підтвердив наявність заборгованості за Договором №12-А від 08.06.2006 та гарантував застосування усіх необхідних заходів задля термінової оплати існуючої заборгованості (т.1 а.с.68).
Листом №456 від 12.07.2018 відповідач повідомив позивача про часткове погашення заборгованості у розмірі 70000,0 грн за Договором №12-А від 08.06.2006 (т.1 а.с.70).
07.11.2018 позивач повторно звернувся до відповідача з претензією №06/1507 на суму 4421145,81 грн (т.1 а.с.72-74).
Листами від 12.11.2018 за №829, від 13.11.2018 за №845 та від 15.11.2018 за №857 відповідач підтвердив свої зобов'язання щодо проведення належної оплати за Договором №12-А від 08.06.2006, знову гарантував застосування усіх необхідних заходів задля термінової оплати існуючої заборгованості та повідомив про часткове погашення існуючої заборгованості (т.1 а.с.75-78).
22.11.2018 своїм листом за №883 відповідач повідомив позивача про часткову сплату штрафних санкцій у розмірі 7768,0 грн та визнав вказану у претензії суму боргу разом із штрафними санкціями, а також ще раз підтверддив свої зобов'язання щодо проведення належної оплати за Договором №12-А від 08.06.2006 і гарантував застосування усіх необхідних заходів задля повного погашення існуючої заборгованості (т.1 а.с.80).
Також на адресу позивача 21.12.2018 надійшов гарантійний лист №1037 від 21.12.2018 відповідача, в якому він визнавав наявність кредиторської заборгованості перед позивачем, підтверджував свої зобов'язання щодо проведення належної оплати за діючими договорами і гарантував застосування усіх необхідних заходів задля повного погашення існуючої заборгованості за Графіком погашення заборгованості, що надавався (т.1 а.с.82-85).
Позивач у відповідь на гарантійний лист відповідача своїм листом №06/30 від 10.01.2019 попередив останнього, що у разі відсутності реальних дій, направлених на погашення передбаченої у Графіку погашення заборгованості, буде вимушений вжити всіх заходів, в тому числі судових, для захисту своїх прав та інтересів (т.1 а.с.87).
Проте, всупереч взятих на себе зобов'язань згідно гарантійного листа та Графіку погашення заборгованості відповідачем не виконувалось.
Згідно ст.526 Цивільного кодексу України та ст.193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного та Господарського кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до приписів ст.ст.759, 762 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (оренди).
За приписами ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
У відповідності до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст.ст.15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені в ч.2 ст.16 ЦК України.
За приписами ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Як встановлено господарським судом, відповідачем неналежним чином виконувались зобов'язання щодо своєчасної оплати наданих послуг з оренди, внаслідок чого у відповідача, станом на дату подання позову, існував борг в розмірі 5551847,86 грн, який сплачений ним частково у сумі 170000,0 грн після звернення позивача до суду з даним позовом, що підтверджується платіжним дорученням №898 від 02.05.2019 на суму 150000,0 грн та платіжним дорученням №943 від 07.05.2019 на суму 20000,0 грн (т.1 а.с.253-254).
За вказаних обставин, суд вважає за необхідне закрити провадження у справі в частині стягнення 170000,0 грн основного боргу у зв'язку з відсутністю предмету спору, в іншій частині стягнення основного боргу оплати наданих послуг з оренди в сумі 5381847,86 грн обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та такими, що підлягають задоволенню.
Згідно ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення стороною зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ч.2 ст.193 ГК України, ст.611 ЦК України).
Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст.230 ГК України).
Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (ч.6 ст.231 ГК України).
У відповідності до п.9.1. Договору оренди за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність згідно з чиним законодавством України.
Відповідно до ч.2 ст.343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до п.9.2. Договору оренди орендар несе відповідальність за прострочення оплати орендної плати (п.3.3, п.5.2.) та сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості, з урахуванням індексації, за кожний день прострочення, включаючи день оплати.
Позивачем згідно наданих розрахунків (т.1 а.с.16-33) нараховано пеню за період з 21.11.2017 по 11.04.2019 по кожному рахунку окремо у розмірі 1268891,02 грн.
Перевіривши розрахунки нарахування пені позивача за допомогою Юридичної інформаційно-пошукової системи “Законодавство” суд вважає їх вірними та обґрунтованими.
Щодо застосування строку позовної давності до позовних вимог про стягнення пені.
Згідно ч.1, п.1) ч.2 ст.258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Відповідно до п.4.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів” №10 від 29.05.2013 у зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане.
Якщо договором чи іншим правочином визначено різні строки виконання окремих зобов'язань, що з нього виникають (наприклад, у зв'язку з поетапним виконанням робіт або з розстроченням оплати), позовна давність обчислюється окремо стосовно кожного з таких строків. Позовна давність за позовами, пов'язаними з простроченням почасових платежів (проценти за користування кредитом, орендна плата тощо), обчислюється окремо за кожним простроченим платежем.
У відповідності до п.4.3. вищевказаної Постанови №10 якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін.
Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.
Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Згідно п.п.4.4. вищевказаної Постанови №10 правила переривання перебігу позовної давності (стаття 264 ЦК України) застосовуються господарським судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останній є докази, що підтверджують факт такого переривання. При цьому господарським судом слід мати на увазі таке.
Відповідно до п.п.4.4.1. вищевказаної Постанови №10 у дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.
До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати:
визнання пред'явленої претензії;
зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору;
письмове прохання відстрочити сплату боргу;
підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір;
письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу;
часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.
Визнання боржником основного боргу, в тому числі і його сплата, саме по собі не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора (зокрема, неустойки, процентів за користування коштами), а так само й вимог щодо відшкодування збитків і, відтак, не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними вимогами.
Визнання боржником свого боргу після спливу позовної давності не свідчить про переривання перебігу такої давності.
Судом встановлено, що позивач звертався до відповідача з претензіями №06/706 від 29.05.2018 та №06/1507 від 07.11.2018 з вимогами сплатити заборгованість з урахуванням штрафних санкцій по рахункам, які входять в предмет спору у даній справі (детальний розрахунок штрафних санкцій було наведено позивачем у розрахунках в самих претензіях) (т.1 а.с.66-67, 72-74).
У відповідь на претензії відповідач направив позивачу листи №415 від 02.07.2018, №456 від 12.07.2018, №829 від 12.11.2018, №845 від 13.11.2018, №857 від 15.11.2018 та №883 від 22.11.2018, в яких відповідач підтвердив наявність заборгованості (заборгованість та штрафні санкції за договором), повідомляв про часткове погашення суми штрафних санкцій, гарантував позивачу вжиття заходів для термінової оплати заборгованості, просив мирним шляхом вирішити існуючі питання та надати можливість добровільно погасити існуючу заборгованість (т.1 а.с.68, 70, 75, 77, 78, 80).
21.12.2018 відповідачем направлено на адресу позивача гарантійний лист №1037, в якому відповідач просив погодити Графік погашення заборгованості та надати можливість добровільно у позасудовому порядку погасити існуючу заборгованість та зобов'язався за необхідності оформити та надати документи для погодження розстрочки виконання зобов'язання (т.1 а.с.82-84). До гарантійного листа відповідачем додано Графік погашення заборгованості, в якому передбачено строки погашення штрафних санкцій (пені) (т.1 а.с.85).
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про переривання строку позовної давності по позовній вимозі про стягнення пені, яке відбулось в межах строку позовної давності. В цій частині строк позовної давності не сплив. Отже, позовна вимога про стягнення пені в сумі 1268891,02 грн підлягає задоволенню.
Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
На підставі ч.2 ст.625 ЦК України позивач просить стягнути з відповідача збитки від інфляції у загальному розмірі 273182,11 грн за період з лютого 2018 року по березень 2019 року та 3% річних у загальному розмірі 107401,57 грн за період з 21.11.2017 по 11.04.2019, згідно розрахунків позивача (т.1 а.с.16-33).
Розрахунок нарахування збитків від інфляції та 3% річних перевірено судом за допомогою Юридичної інформаційно-пошукової системи “Законодавство” та встановлено, що збитки від інфляції складають 317645,13 грн (за рахунком №27470043 від 31.12.2017 за період з лютого 2018 року по жовтень 2018 року у сумі 18669,88 грн; за рахунком №01800043 від 31.01.2018 за період з березня 2018 року по березень 2019 року у сумі 36677,86 грн; за рахунком №03650043 від 28.02.2018 за період з квітня 2018 року по березень 2019 року у сумі 33018,17 грн; за рахунком №06500043 від 31.03.2018 за період з травня 2018 року по березень 2019 року у сумі 30031,55 грн; за рахунком №08710043 від 30.04.2018 за період з червня 2018 року по березень 2019 року у сумі 30271,80 грн; за рахунком №10930043 від 31.05.2018 за період з липня 2018 року по березень 2019 року у сумі 30271,80 грн; за рахунком №13070043 від 30.06.2018 за період з серпня 2018 року по березень 2019 року у сумі 33247,17 грн; за рахунком №15290043 від 31.07.2018 за період з вересня 2018 року по березень 2019 року у сумі 33014,44 грн; за рахунком №16860043 від 31.08.2018 за період з жовтня 2018 року по березень 2019 року у сумі 25144,50 грн; за рахунком №19670043 від 30.09.2018 за період з листопада 2018 року по березень 2019 року у сумі 18566,88 грн; за рахунком №21880043 від 31.10.2018 за період з грудня 2018 року по березень 2019 року у сумі 13055,02 грн; за рахунком №26640043 від 30.11.2018 за період з січня 2019 року по березень 2019 року у сумі 9887,97 грн; за рахунком №29670043 від 31.12.2018 за період з лютого 2019 року по березень 2019 року у сумі 5788,09 грн).
Оскільки, позивач просить стягнути з відповідача збитки від інфляції в сумі 273182,11 грн, суд, враховуючи принцип диспозитивності, не може вийти за межі заявлених ним позовних вимог.
Перевіривши розрахунки 3% річних суд вважає позовні вимоги в частині стягнення 3% річних обґрунтованими та арифметично вірними.
Щодо застосування строку позовної давності до позовних вимог про стягнення 3% річних та збитків від інфляції.
07.06.2019 від відповідача на адресу суду надійшла заява про застосування позовної давності до позовних вимог позивача у справі №915/1260/19 №671 від 07.06.2019 (вх.№9558/19).
У відповідності до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Відповідно до ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
У відповідності до п.3.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” №14 від 17.12.2013 до вимог про стягнення суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції застосовується загальна позовна давність (стаття 257 ЦК України).
Відповідно до п.4.3. вищевказаної Постанови №14 до вимог про стягнення сум процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність (стаття 257 названого Кодексу).
Позивачем нараховано збитки від інфляції за прострочення виконання грошових зобов'язань у загальному розмірі 273182,11 грн за період з лютого 2018 року по березень 2019 року та 3% річних у загальному розмірі 107401,57 грн за період з 21.11.2017 по 11.04.2019.
Отже, позовні вимоги в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат заявлені позивачем в межах три річного строку позовної даності, тому у суду відсутні підстави для застосування наслідків пропуску строку позовної давності до позовних вимог в цій частині.
Враховуючи викладене, позов в частині стягнення збитків від інфляції та 3% річних підлягає задоволенню.
Відповідачем у відзиві на позовну заяву №589 від 16.05.2019 (вх.№8112/19) (т.1 а.с.148-153) та у запереченнях на відповідь на відзив №670 від 07.06.2019 (вх.№9557/19) з урахуванням додаткових пояснень (вх.№9899/19) заявив клопотання про відстрочення виконання рішення суду на один рік.
В обґрунтування клопотання відповідач зазначив, що у 2018 році несвоєчасне перерахування орендної плати сталося за відсутності вини ТОВ “НІКМОРСЕРВІС НІКОЛАЄВ”, у тому числі через проведення з серпня 2017 року по червень 2018 року (включно) Миколаївською філією Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” Адміністрацією Миколаївського морського порту капітального ремонту Причалу №9, на якому повинна здійснюватися перевалка вантажів клієнтів через складські площі із використанням портальних кранів, орендованих за Договором №12-А від 08.06.2006, з відповідним виконанням навантажувально-розвантажувальних робіт, та через не підтвердження посадовцями Миколаївської філії Державного підприємства “Адміністрації морських портів України” (Адміністрація Миколаївського морського порту) постановки теплоходів клієнтів компанії, що спричинило збитки, недоотримання грошових надходжень, втрату клієнтів.
За вказаними фактами слідчим відділом Заводського відділу поліції ГУ НП в Миколаївській області порушено кримінальне провадження №12017150030004661 внесене до ЄРДР 30.11.2017, що підтверджується відповідними повідомленням до прокуратури та національної поліції (т.1 а.с.161-187).
Крім того, за заявою ТОВ “НІКМОРСЕРВІС НІКОЛАЄВ” по вказаним фактам 06.02.2018 Миколаївським обласним територіальним відділенням Антимонопольного комітету України було порушено справу №2-26.215/1-2018, за результатом розгляду якої 28.03.2019 прийнято відповідне Рішення про порушення Державним підприємством “Адміністрація морських портів України” в особі Миколаївської філії Державного підприємства “Адміністрація морських портів України (Адміністрація Миколаївського морського порту) законодавства про захист економічної конкуренції №4-ріш (т.1 а.с.193-252).
Внаслідок вимушеного простою, відповідач був позбавлений можливості здійснювати перевалку вантажів, що призвело фактично до зупинення господарської діяльності та виникнення і накопичення кредиторської заборгованості, у тому числі за Договором оренди №12-А від 08.06.2006.
Причал №9 з ремонту було прийнято МФ ДП “АМПУ“ АММП з представниками ДАБІ лише у липні 2018 року (після відстоювання бетонного покриття) та Компанія відповідача тільки з 22.07.2018 отримала можливість використання Причалу №9 та відновлення вантажно-розвантажувальних робіт через складські площі за Договором оренди, прийнявши теплохід під обробку вантажу. Портовому оператору прийшлося заново відновлювати вантажопотік та нарощувати обсяги перевалки із посиленим пошуком та залученням нових клієнтів. Відповідач зазначає, що через складну економічну ситуацію, по незалежним від ТОВ “НІКМОРСЕРВІС НІКОЛАЄВ” причинам за відсутності умислу та вини орендаря, дійсно було допущено виникнення заявленої позивачем заборгованості за Договором №12-А від 08.06.2006. При цьому відповідач протягом усього часу виникнення заборгованості ніколи не ухилявся від своїх зобов'язань, вчиняв заходи щодо забезпечення виконання зобов'язань, визнавав та вчиняв заходи щодо погашення заборгованості за Договором оренди та здійснював відповідні платежі, які продовжує здійснювати до цього часу і має намір здійснювати в подальшому.
Позивач у відповіді на відзив №06/707 від 27.05.2019 (вх.№8708/19) заперечив проти заявленого відповідачем клопотання про відстрочення виконання грошових зобов'язань строком на 1 рік (т.1 а.с.279-283).
Розглянувши подане клопотання, суд дійшов наступних висновків.
У відповідності до п.п.1), 2) ч.6 ст.238 ГПК України у разі необхідності у резолютивній частині суду вказується про порядок і строк виконання рішення; надання відстрочки або розстрочки виконання рішення.
Відповідно до ч.1 ст.239 ГПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.
Згідно ч.ч.3, 4 ст.331 ГПК України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
За змістом наведених норм, відстрочення та розстрочення є правом, а не обов'язком суду, яке реалізується виключно у виняткових випадках та за наявністю підстав, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Відповідно до ст.ст.73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Отже, при вирішенні питання про відстрочку виконання рішення суд враховує не тільки можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, але й такі ж наслідки для стягувача при затримці виконання рішення.
Із підстав, умов та меж надання відстрочки виконання судового рішення випливає, що безпідставне надання відстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.
У зв'язку з тим, що відстрочка виконання рішення продовжує період відновлення порушеного права позивача при її наданні необхідно враховувати закріплені в нормах національного матеріального права та Європейській конвенції про захист прав людини та основних свобод, допустимі межі надання такої відстрочки.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі “Чіжов проти України” зазначено, що на державі лежить позитивне зобов'язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до параграфу 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
У той же час, зважаючи на те, що 1) виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п.2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 року №18-рп/2012); 2) невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 року №11-рп/2012); 3) відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини (надалі - Суд) право на суд, захищене ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція), було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (див. рішення у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece), від 19 березня 1997 року, п. 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-II); 4) за певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права (див. рішення у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії", №22774/93, п.74, ECHR 1999-V), суд, який надає відстрочку виконання рішення, у кожному конкретному випадку повинен встановити: 1) чи затримка у виконанні рішення зумовлена особливими і непереборними обставинами; 2) чи передбачена домовленістю сторін чи у національному законодавстві компенсація "потерпілій стороні" за затримку виконання рішення, ухваленого на його користь судового рішення, та індексації присудженої суми; 3) чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для стягувача, як "потерпілої сторони"; 4) чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі.
Тобто, у цьому контексті для виправдовування затримки виконання рішення суду обов'язково мають враховуватися і інтереси іншої сторони спору, на користь якої прийнято рішення.
Суд зазначає, що вчинення третіми особами дій, що перешкоджають веденню відповідачем господарської діяльності не є виключною підставою, в розумінні ч.3 ст.331 ГПК України для відстрочення виконання рішення суду.
Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ч.1 ст.42 ГК України).
Крім того, відповідачем до заяви не надано доказів в підтвердження наявності конкретних обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим на даний час, та того, що у відповідача з'явиться можливість виконати рішення через 1 рік.
Таким чином, сукупність зазначених обставин свідчить про відсутність підстав для відстрочення виконання рішення у даній справі, у зв'язку з чим, суд відмовляє у задоволенні клопотання відповідача про відстрочення виконання судового рішення.
Суд звертає увагу відповідача на те, що він не позбавлений можливості в подальшому повторно звернутися до суду із заявою про відстрочення виконання судового рішення.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при поданні позову було сплачено до Державного бюджету України судовий збір у сумі 108019,84 грн. Розмір позовних вимог при поданні позову складав 7201322,56 грн. Під час розгляду справи відповідач сплатив частину основного боргу у сумі 17000,0 грн, у зв'язку з чим судом в цій частині стягнення провадження у справі закрито у зв'язку з відсутністю предмету спору.
У відповідності до п.5) ч.1 ст.7 Закону України “Про судовий збір” №3674-VI від 08.07.2011 у разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях, сплачена сума судового збору у даному випадку 2549,27 грн (108019,84 грн - 105470,57 грн) може бути повернута ухвалою суду за клопотанням особи, яка його сплатила.
Враховуючи вищевикладене, судовий збір в розмірі 105470,57 грн (108019,84 грн х 97,64%) слід відшкодувати позивачу з відповідача.
Керуючись ст.ст.73, 74, 76-79, 91, 123, 129, 210, 220, п.2) ч.1 ст.231, ст.ст.232, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд, -
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. В частині стягнення 17000,0 грн основного боргу провадження у справі закрити у зв'язку з відсутністю предмету спору.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “НІКМОРСЕРВІС НІКОЛАЄВ” (54002, м.Миколаїв, вул.Громадянський узвіз, буд.1/1, код ЄДРПОУ 32655926) на користь Державного підприємства “Миколаївський морський торговельний порт” (54020, м.Миколаїв, вул.Заводська, буд.23/14, код ЄДРПОУ 01125608) 5381847,86 грн основного боргу, 1268891,02 грн пені, 273182,11 грн збитків від інфляції, 107401,57 грн - 3% річних та 105470,57 грн судового збору.
4. В задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю “НІКМОРСЕРВІС НІКОЛАЄВ” про надання відстрочку виконання грошового зобов'язання у розмірі 6347634,48 грн, відмовити.
Рішення суду, у відповідності до ст.241 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно ч.1 ст.254 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.
Згідно ч.ч.1, 2 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до пп.17.5) п.17) ч.1 Розділу XI “Перехідні положення” ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повне судове рішення складено 21 жовтня 2019 року.
Суддя М.В. Мавродієва