пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10 E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
25 жовтня 2019 р. Справа № 903/686/19
Господарський суд Волинської області у складі судді Войціховського Віталія Антоновича, за участі секретаря судового засідання Сердюкової Аліни Олегівни
та за відсутності представників сторін у зв'язку з їх неявкою в судове засідання
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку у приміщенні Господарського суду Волинської області в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК"
до відповідача: Мельничука Михайла Івановича
про стягнення 93 338,41 грн.
Встановив:
Встановив: Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" звернулось до господарського суду з позовом про стягнення з фізичної особи Мельничука Михайла Івановича 93 338,41 грн., в тому числі 23 989,98 грн. заборгованості по сплаті суми кредитного боргу, 69 348,43 грн. заборгованості по сплаті процентів за користування кредитними коштами.
Ухвалою від 03.09.2019р. суд постановив звернутися до Управління Державної міграційної служби України у Волинській області із запитом щодо доступу до персональних даних фізичної особи Мельничука Михайла Івановича (реєстраційний номер НОМЕР_1 ).
09.09.2019р. від Управління Державної міграційної служби України у Волинській області надійшла відповідь на запит суду з якої вбачається, що Мельничук Михайло Іванович ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження: Україна, Волинська область, Володимир-Волинський район, с. Дігтів, місце проживання: АДРЕСА_1 , особу знято з реєстрації 16.08.2019р., серія та номер паспорта: НОМЕР_2 , виданий Володимир-Волинським МВ УМВС.
Ухвалою суду від 10.09.2019р. за вказаним позовом було відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, розгляд справи в судовому засіданні призначено на 30.09.2019р., постановлено розмістити на офіційному веб-порталі судової влади України інформацію про повідомлення відповідача - Мельничука Михайла Івановича про відкриття провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та виклик останнього в судове засідання, запропоновано учасникам судового процесу вчинити певні дії та надати суду відповідні додаткові матеріали.
Ухвалою суду від 30.09.2019р. розгляд справи було відкладено на 24.10.2019р.
В процесі підготовки справи до розгляду в судовому засіданні та дослідження матеріалів справи, господарським судом встановлено наступне:
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.
Статтею 45 ГПК України передбачено, що сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред'явлено позовну вимогу.
Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття «суд, встановлений законом» містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Предметна та суб'єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України. Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
Відповідно до положень частини другої цієї ж статті право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.
За статтею 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу (як приклад, пункти 5, 10, 14 цієї статті).
Наведене свідчить про те, що з дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб'єктного складу сторін.
Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
З огляду на положення частини першої статті 20 ГПК України а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб'єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 175 ГПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
Наведена норма підлягає застосуванню, якщо позов подано внаслідок помилкового уявлення особи про її право на звернення до господарського суду у випадках, коли предмет спору чи суб'єктний склад його учасників не охоплюється юрисдикцією господарських судів, або коли право чи інтерес не підлягають судовому захисту.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивачем було пред'явлено вимогу про стягнення на його користь з Мельничука Михайла Івановича 93 338,41 грн., в тому числі 23 989,98 грн. заборгованості по сплаті суми кредитного боргу, 69 348,43 грн. заборгованості по сплаті процентів за користування кредитними коштами згідно договору банківського обслуговування №б/н від 23.08.2011р.
Аналіз змісту та підстав поданого позову свідчить про те, що спір між сторонами виник спір щодо сплати кредитного боргу згідно договору банківського обслуговування №б/н від 23.08.2011р., яким було опосередковано зобов'язальні правовідносини сторін спору.
Відповідно до статті 3 ГК України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.
Згідно із частиною першою статті 128 ГК України громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
За частиною першою статті 173 ГК України зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або відмовитися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку, є господарським зобов'язанням.
За положеннями статті 51 ЦК України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
Відповідно до статті 52 ЦК України ФОП відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
За змістом статей 51, 52, 598-609 ЦК України, статей 202-208 ГК України, частини восьмої статті 4 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" у випадку припинення підприємницької діяльності ФОП (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов'язання (господарські зобов'язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.
У разі припинення підприємницької діяльності фізичною особою її права й обов'язки за укладеними під час здійснення підприємницької діяльності договорами не припиняються, а залишаються за нею як за фізичною особою.
Господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України у вказаній редакції спорів, в яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб'єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов'язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.
Отже, позивач, звертаючись до господарського суду, обґрунтовано визначив належність спору до господарської юрисдикції відповідно до суб'єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з господарського договору, зобов'язання за яким у відповідача із втратою його статусу як ФОП не припинились.
24 жовтня 2019 року відділом документального забезпечення та контролю господарського суду Волинської області було зареєстровано клопотання представника АТ КБ "ПРИВАТБАНК" Левчук О.О (дов. від 28.03.2019р. № 1570-К-О ) від 24.10.2019р. про розгляд справи без участі представника позивача. При цьому пред'явлені до відповідача позовні вимоги підтримує в повному обсязі та долучає до матеріалів справи копії сторінок паспорта відповідача.
Відповідач своїм правом на участь в судовому розгляді не скористався, відзиву на позов не подав, причини неявки свого представника в судове засідання суду не повідомив. Ухвала суду від 30.09.2019р. направлялась відповідачу за адресою: АДРЕСА_1 , рекомендованою кореспонденцією та була вручена відповідачу 03.10.2019р. про що свідчить відповідне поштове повідомлення.
Суд зауважує, що сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи. У разі неподання учасником судового процесу з неповажних причин або без повідомлення причин матеріалів та інших доказів, витребуваних господарським судом, останній може здійснити розгляд справи за наявними в ній матеріалами та доказами (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 15.03.2010р. №01-08/140 "Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальним правами у господарському судочинстві").
Виходячи з практики Європейського суду з прав людини, справи мають бути розглянуті впродовж розумного строку.
В поняття "розумний строк" розгляду справи, Європейський суд з прав людини включає: складність справи; поведінку заявника; поведінку органів державної влади; важливість справи для заявника.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його правта обов'язків цивільного характеру. Право на справедливий судовий розгляд включає в себе право на доступ до суду та право на доступ до правосуддя в широкому розумінні.
Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України згідно зі ст. 9 Конституції України. Пріоритетність застосування норм таких міжнародних договорів у господарському процесі встановлена ст.3 ГПК України.
Відповідно до Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основних свобод" від 17.07.1997 дана Конвенція та Протоколи до неї № 2, 4, 7, 11 є частиною національного законодавства України.
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ як джерело права Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини.
Конвенція на відміну від національного законодавства України не запроваджує чітких строків розгляду справи, проте посилання на строк містить ст. 6 Конвенції, яка постулює дефініцію розумного строку розгляду справи.
Критерій розумності строку розгляду справи також наведений в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 18.11.2003 р. №01-8/1427 (зі змінами та доповненнями, внесеними в останнє інформаційним листом ВГСУ від 24.07.2008р. №01-8/451). У цьому листі зазначено: "Критеріями оцінки розгляду справи упродовж розумного строку є складність справи, поведінка учасників процесу і поведінка державних органів (суду), важливість справи для заявника".
Визначаючи ці критерії, ВГСУ посилається на рішення Європейського суду з прав людини у справі "Красношапка проти України" № 23786/02 від 30.11.2006 р. (§ 51).
Аналізуючи практику Європейського суду з прав людини, можна дійти висновку, що критерії оцінки розумності строку розгляду справи має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Поняття розумності строку розгляду справи можна застосовувати, коли стороною у спорі є орган державної влади.
Відповідно до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, одним із основних завдань господарського судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
За таких обставин, беручи до уваги приписи ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосовно розгляду спору впродовж розумного строку та норми ч.ч. 1, 3 ст.202 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті і суд розглядає справу за відсутності такого учасника, враховуючи той факт, що відповідач, у відповідності до чинного законодавства, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, а у суду є всі необхідні матеріали (докази) для вирішення спору по суті, суд вважає, що спір належить вирішити у відсутності представника відповідача за матеріалами справи, запобігаючи, одночасно, безпідставному затягуванню розгляду спору та сприяючи своєчасному поновленню порушеного права.
Розглянувши матеріали справи, господарський суд, оцінюючи подані докази за своїм переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, дійшов до висновку, що пред'явлений до відповідача позов підставний та підлягає до задоволення.
Викладена позиція суду пов'язана з наступними встановленими в судовому засіданні обставинами:
23 серпня 2011 року Фізичною особою-підприємцем Мельничуком Михайлом Івановичем (на даний час фізична особа Мельничук Михайло Іванович згідно з відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 31.08.2015р. було внесено запис № 21960060005004450 про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності Фізичної особи-підприємця Мельничука Михайла Івановича) було підписано заяву про відкриття поточного рахунку ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" (на даний час AT КБ "ПриватБанк" згідно з рішенням Єдиного акціонера банку від 21.05.2018р. №519 (п. 1.7. Статуту АТ КБ "ПРИВАТБАНК" (нова редакція), затвердженого Наказом Міністерства Фінансів України від 21.05.2018р. №519, погодженого Національним Банком України 11.06.2018р.). Підписавши заяву, ФОП Мельничук Михайло Іванович приєднався до "Умов та правил надання банківських послуг", Тарифів банку, що розміщені в мережі Інтернет на сайті http://privatbank.ua., котрі спільно із заявою становлять договір банківського обслуговування №б/н від 23.08.2011р. та, відповідно, взяв на себе зобов'язання виконувати умови договору.
Відповідно до договору банківського обслуговування від 23.08.2011р. відповідачу у ПАТ КБ "ПриватБанк" було відкрито поточний рахунок № НОМЕР_3 та картковий рахунок № НОМЕР_4 .
Частиною 1 статті 634 ЦК України унормовано, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Згідно із ч. 2 ст. 639 Цивільного кодексу України, якщо сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Таким чином, 23.08.2011р. між Фізичною особою-підприємцем Мельничуком Михайлом Івановичем (на даний час фізичною особою Мельничуком Михайлом Івановичем ) та ПАТ КБ "Приватбанк" (на даний час AT КБ "ПриватБанк") було укладено договір банківського обслуговування № б/н, який за своєю правовою природою є договором приєднання та складається із вищевказаних Заяви та Умов.
Після підписання договору банківського обслуговування клієнту надається право користуватися послугами кредитної установи, однією з котрих є послуга "Гарантований платіж", яка може бути надана, як за рахунок власних коштів клієнта, так і за рахунок коштів банку, тобто в кредит, що визначено і врегульовано "Умовами та правилами надання банківських послуг".
За змістом пункту 3.5.136 Умов банк надає послугу гарантованих платежів за господарськими договорами, які укладаються між клієнтами банку. Послуга надається банком як за рахунок власних коштів платника, так і за рахунок кредитних коштів. Споживачами цієї послуги є платник і одержувач платежів за господарськими договорами.
У разі необхідності отримання послуги платник за допомогою системи дистанційного обслуговування шляхом заповнення всіх необхідних реквізитів створює заявку (платіжне доручення) за формою, розміщеною в Приват24. Заявка містить в собі реквізити платежу за господарським договором і доручення платника на здійснення банком списання грошових коштів в дату виконання платежу (п. 3.5.137 Умов).
Після отримання банком за допомогою системи дистанційного обслуговування заявки банк розглядає її на предмет надання або відмови в наданні послуги у разі відсутності у платника власних коштів та/або некредитоспроможності платника (п. 3.5.138 Умов).
Пунктом 3.5.139.2 Умов передбачено, якщо надання послуги здійснюється за рахунок кредитних коштів, банк надає платникові кредит в розмірі, передбаченому в заявці (в межах встановленого ліміту), шляхом зарахування їх на рахунок покриття одержувача грошових коштів.
Відповідно до пункту 3.31.1 Умов банк за наявності вільних грошових коштів зобов'язується надати клієнту кредит у вигляді відновлюваної кредитної лінії, з лімітом та на цілі, зазначені в заяві, якою клієнт приєднується до цих Умов, в обмін на зобов'язання клієнта щодо повернення кредиту, сплати процентів, винагороди, в обумовлені цим договором терміни. Відновлювана кредитна лінія надається банком для виконання клієнтом платежів за платіжними дорученнями з датою виконання у майбутньому за господарськими договорами шляхом перерахування банком кредитних коштів на рахунки покриття одержувачів грошей за господарськими договорами, з подальшим перерахуванням у дату виконання на поточний рахунок одержувачів, рахунки яких відкриті у банку.
Пунктом 3.31.2 Умов визначено, що термін повернення кредиту зазначений у заяві (платіжному дорученні). Згідно зі ст.ст. 212, 651 ЦК України у випадку порушення клієнтом будь-якого із зобов'язань, передбачених цим договором, банк на свій розсуд, починаючи з 91-го дня порушення будь-якого із зобов'язань, має право змінити умови цих умов, встановивши інший термін повернення кредиту. При цьому банк направляє клієнту письмове повідомлення із зазначенням дати повернення кредиту. У випадку непогашення клієнтом заборгованості за цими Умовами у термін, зазначений у повідомленні, уся заборгованість, починаючи з наступного дня дати, зазначеної у повідомленні, вважається простроченою. У випадку погашення заборгованості у період до закінчення 30 днів (включно) з моменту порушення будь-якого із зобов'язань, кінцевим терміном повернення кредиту є дата, зазначена в заяві (платіжному доручені).
Під датою виконання платежу сторони узгодили дату зарахування кредитних коштів на поточний рахунок одержувача, вказаного в платіжному доручені клієнта. Погашення заборгованості можуть проводитися банком у порядку договірного списання коштів з поточного рахунку клієнта (в тому числі за рахунок "кредитного ліміту на поточний рахунок", відносини за якими регламентовано розділом 3.18 цих Умов, або за рахунок кредиту із сплатою процентів у розмірі 28% на суму, зазначену в платіжному доручені позичальника, заборгованість за яким клієнт погашає у термін до 30 днів з дати виконання платежу. У випадку непогашення заборгованості клієнтом за таким кредитом у цей термін, на 31-й день заборгованість за кредитом стає простроченою. При цьому за користування кредитом позичальник сплачує проценти у розмірі 56% річних за кожен день прострочення платежу.
Усі істотні умови кредитування наведені у заяві (платіжному дорученні).
Відповідно до п. 3.31.5.2 Умов банк зобов'язується надати позичальнику кредит шляхом перерахування кредитних коштів на підставі виставлених клієнтом платіжних доручень з датою виконання у майбутньому, на цілі, відмінні від сплати страхових та/або інших платежів, у межах суми, обумовленої в заяві, а також за умови виконання клієнтом зобов'язань, передбачених пунктами 3.31.6.1, 3.31.6.12 цього Договору.
Зобов'язання з видачі кредиту або його частини згідно з умовами цього Договору виникають у банка з дня надання клієнтом платіжних доручень з датою виконання у майбутньому у межах зазначених у них сум у порядку, передбаченому п. 3.31.8.2 та з урахуванням п. 3.31.1 цього Договору.
Судом встановлено, що послугою "Гарантований платіж" Мельничук Михайло Іванович розпочав користуватись з 24.09.2013р. шляхом реєстрації відповідних заявок в системі інтернет-банкінгу Приват 24.
Як встановлено судом, зобов'язання за угодою позивач виконав належним чином - своєчасним проведенням Гарантованих платежів, ініційованих клієнтом, що підтверджується розрахунком заборгованості та виписками по рахунках, відкритих для обслуговування рахунку Мельничука М.І .
При цьому судом засвідчується, що зі змісту виписок по рахунку та розрахунків заборгованості вбачається, що відповідач здійснював користування кредитними коштами за послугою "Гарантований платіж" неодноразово із наданням відповідних заявок.
На підставі поданих до банку заявок на гарантований платіж (платіжних доручень), які були надані банку через систему інтернет-банкінгу у Приват24 та підписані позичальником із використанням електронного цифрового підпису, банк здійснив кредитування Відповідача шляхом проведення відповідних платежів за рахунок кредитних коштів у межах встановлених для Відповідача лімітів.
Долученими до справи документами підтверджується існування у відповідача перед банком боргових кредитних зобов'язань згідно угоди банківського обслуговування від 23.08.2011р. на суму 23 989,98 грн.
Пунктом 3.31.9.10. Умов визначено, що розрахунок процентів за користування кредитом здійснюється щоденно з дати списання коштів з позичкового рахунку до майбутньої дати сплати процентів та/або за період, який починається з попередньої дати сплати процентів до поточної дати сплати процентів. Розрахунок процентів здійснюється до повного погашення заборгованості по кредиту на суму залишку заборгованості по кредиту.
Нарахування процентів та комісій здійснюється на дату сплати процентів, при цьому проценти розраховуються на непогашену частину кредиту за фактичну кількість днів користування кредитними ресурсами, виходячи з 360 днів на рік. День повернення кредиту в часовий інтервал нарахування процентів, не враховується (п. 3.31.9.11. Умов).
Долученими до матеріалів справи матеріалами доведено той факт, що за користування кредитом відповідачу були нараховані відсотки, заборгованість по сплаті котрих перед АТ КБ ПриватБанк" на день подання відповідного позову до суду та на час розгляду справи судом склала 69 348,43 грн.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права і обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права і обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори.
Судом встановлено, що з моменту підписання заявки та відповідно укладення кредитної угоди між договірними сторонами за останньою виникли цивільно-правові відносини, які врегульовані, як загальними положеннями про зобов'язання, так і окремими зобов'язаннями щодо кредиту.
Відповідно до ст. 144 Господарського кодексу України, майнові права та майнові обов'язки суб'єктів господарювання виникають з угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.
Укладений між сторонами договір банківського обслуговування №б/н від 23.08.2011р. за своєю правовою природою виступає кредитним договором.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено параграфом 2 і не випливає із суті кредитного договору (ст. 1054 Цивільного кодексу України).
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України ).
Кредит - це позичковий капітал банку у грошовій формі, що передається у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання.
Згідно з ч. 1 ст. 1056№ Цивільного кодексу України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відсотки за користування кредитом за своїм характером є платою і підлягають стягненню за весь час користування кредитом.
Судом встановлено, що в даному випадку відносини між АТ КБ ПриватБанк" та Мельничуком Михайлом Івановичем , носять договірний характер, укладений між ними договір банківського обслуговування №б/н від 23.08.2011р. предметом судових розглядів не виступав, недійсним судом не визнавався, договірними сторонами розірваний чи змінений не був.
Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з положеннями статті 193 Господарського кодексу України, статей 526, 527, 530 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено законом або договором, не випливає із суті зобов'язання. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно із статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами. Відповідно до ст. 202 Господарського кодексу України, ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Судом встановлено, що взяті на себе у відповідності до умов договору банківського обслуговування №б/н від 23.08.2011р. зобов'язання в частині повернення кредитних коштів та сплати відсотків за їх користування (у порядку та строки, визначені договором) Мельничук М.І. не виконав.
Суд засвідчує, що згідно наведених позивачем у позовній заяві даних, долучених до матеріалів справи розрахунків, документів в їх обґрунтування, заборгованість Мельничук М.І. склала 23 989,98 грн. по сплаті основної суми боргу, а також 69 348,43 грн. заборгованості по сплаті процентів.
Судом встановлено, що суми, котрі входять до ціни позову, зокрема, прострочена заборгованість відповідача по основному кредиту та заборгованість по відсотках відповідають фактичним обставинам справи, положенням чинного законодавства, укладеного договору, підтверджуються наявними в матеріалах справи документами, встановленому порядку не була спростована чи заперечена відповідачами, а відтак підлягають до стягнення з відповідача на користь позивача в судовому порядку.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно п.2 ч.1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що спір до суду було доведено з вини відповідача, суд вважає, що витрати, пов'язані з поданням позовної заяви до суду та розглядом справи в суді (сплата судового збору), котрі поніс позивач, слід відшкодувати йому у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України за рахунок Мельничука М.І .
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 13, 73, 74, 75, 76-80, 129, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Мельничука Михайла Івановича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 , серія та номер паспорта: НОМЕР_2 , виданий Володимир-Волинським МВ УМВС 06 серпня 1997 року, дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (м. Київ, вул. Грушевського, 1Д, код ЄДРПОУ 14360570) 23 989,98 грн. заборгованості по сплаті суми кредитного боргу 69 348,43 грн. заборгованості за процентами, а всього 93 338,41 грн., 1921,00 грн. в повернення витрат по сплаті судового збору.
3. Наказ на виконання рішення суду видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до ст.ст. 253, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Північно-західного апеляційного господарського суду, протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.
У той же час згідно підпункту 17.5 пункту 17 Перехідних положень ГПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справи витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повне судове рішення
складено 25.10.2019р.
Суддя В. А. Войціховський