вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"15" жовтня 2019 р. Справа№ 910/6566/19
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Руденко М.А.
суддів: Пономаренка Є.Ю.
Дідиченко М.А.
при секретарі: Реуцька Т.О.
за участи представників сторін
від позивача: Барабаш О.В. довіреність № 090118
від відповідача: представник не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю «Металургтранс» та акціонерного товариства «Українська залізниця»
на рішення господарського суду міста Києва від 14.08.2019 року
у справі №910/6566/19 (суддя Курдельчук І.Д.)
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Металургтранс»
до акціонерного товариства «Українська залізниця»
про стягнення 126 470, 76 грн.,-
В травні 2019 року позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "Металургтранс" звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - відповідач, Укрзалізниця) про стягнення збитків у сумі 126 470,76 грн., а саме: по вагону №52876372 - у сумі 20 209,81 грн., по вагону №53436648 - 22 513,82 грн., по вагону №56724255 - 13 367,89 грн., по вагону №61319042 - 10 580,51 грн., по вагону №67621979 - 13 106,66 грн., по вагону №67707760 - 13 106,66 грн., по вагону №67893859 - 20 278,51 грн., по вагону № 68383017 - 13 061,90 грн.
Рішенням господарського суду міста Києва від 14.08.2019 у справі №910/6566/19 (з урахуванням ухвали господарського суду міста Києва від 23.08.2019 про виправлення описки а.с. 106-107 том 2) позов задоволено частково: а саме: присуджено до стягнення з АТ "Українська залізниця" на користь ТОВ "Металургтранс" 115 890,25 грн. збитків та 1 921, 00 грн. судового збору., в іншій частині позову відмовлено.
Мотивуючи рішення суд першої інстанції зазначив про те, що прямі збитки, які виникли у позивача у зв'язку з розукомплектуванням вагонів, становлять загалом 115 890,25 грн. (оскільки саме вказаний розмір підтверджено документально), обов'язок по відшкодуванню яких виник у відповідача в силу приписів абз. 1 п. 110, п. 114, абз. 2 п. 126 Статуту залізниць України. Крім того, рішенням суду першої інстанції було відмовлено позивачу у задоволенні відшкодування витрат на правничу допомогу в розмірі 42 500,00 грн., оскільки позивачем не надано доказів оплати вартості наданих послуг.
Не погоджуючись рішенням суду першої інстанції, позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "Металургтранс" звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив рішення господарського суду міста Києва від 14.08.2019 скасувати частково та ухвалити нове рішення в частині стягнення з АТ "Українська залізниця" на користь ТОВ "Металургтранс" витрат на професійну правничу допомогу адвоката у сумі 42 500, 00 грн.; стягнути з АТ "Українська залізниця" на користь ТОВ "Металургтранс" судовий збір у сумі 2881,50 грн. за подачу апеляційної скарги.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив на те, що суд першої інстанції при ухваленні рішення в оскаржуваній частині неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права, рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимог позивача про відшкодування витрат на правничу допомогу ухвалено при неповному дослідженні доказів та з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, а зроблені судом висновки у наведеній частині не відповідають обставинам справи. Вказав також, на те, що судом першої інстанції всупереч ст. ст. 76-79, 129 Господарського процесуального кодексу України не надано оцінки наявним у справі і додатково поданим позивачем доказам підтвердження понесення витрат на правничу допомогу у заявленому до стягнення розмірі, зокрема: договору про надання правничої допомоги № 09012018/МТ від 09.01.2018, акти здачі - приймання робіт (наданих послуг) від 20.05.2019 на суму 42 500,00 грн., платіжне доручення № 44961 від 16.07.2019. Також, в процесі розгляду спору позивачем було надано розрахунок судових витрат, та детальний опис наданих послуг.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.09.2019 справу №910/6566/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Руденко М.А., суддів Дідиченко М.А., Пономаренко Є.Ю.
Також, не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, відповідач - АТ "Українська залізниця" звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 14.08.2019 скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ТОВ "Металургтранс".
В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказав на те, що судом першої інстанції при ухваленні рішення про задоволення позову неправильно застосовані норми матеріального права та порушені норми процесуального права, рішення суду першої інстанції ухвалено при неповному дослідженні доказів та з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, а зроблені судом висновки не відповідають обставинам справи. Також зазначив, що позивачем не було дотримано процедури досудового врегулювання спору, в порядку, передбаченому ст. 130 Статуту залізниць України; позивач не має права на пред'явлення позову щодо відшкодування збитків за пошкодження вантажу (порожніх власних вагонів), оскільки він не є одержувачем вантажу, а згідно з п. б) ч. 2 ст. 130 Статуту залізниць України право на пред'явлення позову має виключно одержувач вантажу; позивачем не доведено складу цивільного правопорушення, що виключає застосування такої міри відповідальності, як збитки, оскільки не доведено належними доказами проведення поточного ремонту вагонів, закупівлі запасних частин, здійснення оплати ремонту.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.09.2019, справу №910/6566/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Руденко М.А., суддів Дідиченко М.А., Пономаренко Є.Ю.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.10.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційними скаргами ТОВ "Металургтранс" та АТ "Українська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 14.08.2019 року у справі №910/6566/19, справу № 910/6566/19 призначено до розгляду на 15.10.2019 на 11 год .
23.09.2019 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду від ТОВ "Металургтранс" надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому позивач проти доводів апеляційної скарги - заперечував, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін в частині задоволення позовних вимог.
Зокрема, ТОВ "Металургтранс" посилався на те, що в силу приписів ст. 315 Господарського кодексу України, пред'явлення претензії впливає виключно на застосування шестимісячного строку позовної давності. Крім того, стосовно права позивача звернення до суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів, позивач вказував, що відповідні вагони, щодо яких виявлено їх розукомплектування, перебувають у позивача на праві оренди, і щодо яких відповідачем надаються позивачу послуги курсування на коліях загального користування на підставі відповідного договору. Також, позивач наголошував на тому, що ним було доведено належними доказами складу цивільного правопорушення, допущеного відповідачем, як і розмір заявлених до стягнення збитків.
24.09.2019 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду від ТОВ "Металургтранс" надійшло клопотання, в якому позивач просив відшкодувати за рахунок відповідача правові витрати, понесені у суді апеляційної інстанції, зокрема, 5000,00 грн. за складання АО «Сота» відзиву на апеляційну скаргу, на підтвердження понесення яких позивачем було подано додаткову угоду від 18.09.2019 до договору про надання правничої допомоги № 09012018/МТ від 09.01.2018, акт приймання - передавання наданих послуг від 20.09.2019, а також рахунок - фактуру № 200919 від 20.09.2019 на суму 5 000,00 грн.
В судовому засіданні 15.10.2019 представник ТОВ "Металургтранс" підтримав доводи апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови в стягненні витрат на професійну правничу допомогу та стягнути з АТ "Українська залізниця" на користь ТОВ "Металургтранс" витрат на професійну правничу допомогу адвоката у сумі 42 500, 00 грн. Проти доводів апеляційної скарги відповідача заперечував, посилаючись на її безпідставність та необґрунтованість.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про час та місце слухання справи повідомлений належним чином (а.с. 113 том 2), поважних причин неявки суду не повідомив.
Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи , належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Пунктом 2 ч.3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Враховуючи те, що матеріали справи містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання, явка представника відповідача обов'язковою не визнавалась, колегія суддів вважає можливим розглянути справу у відсутності представників сторін за наявними у справі доказами.
Заслухавши представника позивача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Згідно із ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується наявними матеріалами справи, позивач є орендарем вантажних вагонів, в тому числі вагонів: № 52876372 (договір оренди №63А від 24.06.2011 (а.с. 28-34 том 1), № 53436648 (договір оренди № 63А від 24.06.2011), (а.с.28-33,35 том 1)№56724255 (договір оренди №32а/16 від 05.12.2016), (а.с.36-40 том 1) №61319042 (договір фінансового лізингу № LC8310-04/13 від 05.04.2013 ), (а.с. 43-47, 48 том 1) № 67621979 (договір суборенди №150/14 від 22.04.2011), (а.с. 55-66 том 1) № 67707760 (договір суборенди №150/14 від 22.04.2011), (а.с. 55-66 том 1) № 68383017 (договір піднайму № 32а/16 від 05.12.2016). (а.с. 36-40,49 том 1)
Для забезпечення курсування вагонів залізничними коліями позивачем (замовник) було укладено договір № ПР/М-15103/НЮ і про надання послуг власнику, орендатору або оператору щодо організації курсування власних вантажних вагонів на коліях загального користування від 09.11.2015 з Залізницею (виконавець) (а.с. 71-75 том 2).
Відповідно до п. 6 розділу І Статуту залізниць України, накладна - основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.
Як підтверджується наявними матеріалами справи та правильно встановлено судом першої інстанції, 11.11.2018 сторонами укладено договір перевезення у вигляді залізничної накладної №46004487 відповідно до якої вагон № 52876372, орендарем якого є позивач, прямував до пункту призначення. (а.с.80 т.1)
Перебуваючи станції Кривий Ріг-Головний, у період знаходження вагонів на відповідальності відповідача, на станції Кривий Ріг-Головний був відчеплений вагон № 52876372, причина відчеплення - розукомплектована головна частина повітророзподільника, що зафіксовано Актом загальної форми ГУ-23 від 24.11.2018. (а.с.81 т.1)
12.11.2018 сторонами укладено договір перевезення у вигляді залізничної накладної №35878875 відповідно до якої вагон № 53436648, орендарем якого є позивач, прямував до пункту призначення. (а.с.90 т.1)
Прямуючи до пункту призначення, зі станції Кривий Ріг-Головний на станцію Максимівка-Тернопільська, у період знаходження вагонів на відповідальності відповідача, на станції Ковель був відчеплений вагон № 53436648, причина відчеплення - розукомплектована головна та магістральна частини повітророзподільника, що зафіксовано Актом загальної форми ГУ-23 від 20.11.2018.(а.с.91 т.1)
На станції Запоріжжя-Ліве, у період знаходження вагонів на відповідальності відповідача, на станції Запоріжжя-Ліве був відчеплений вагон № 56724255, причина відчеплення - розукомплектована головна частина повітророзподільника, що зафіксовано Актом загальної форми ГУ-23 від 30.11.2018.(а.с.107 т.1)
29.11.2018 сторонами укладено договір перевезення у вигляді залізничної накладної №34460998 згідно Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення, відповідно до якої вагон № 61319042, орендарем якого є позивач, прямував до пункту призначення.
Прямуючи до пункту призначення, зі станції Пенизевичи на станцію Березина, у період знаходження вагонів в межах відповідальності відповідача, на станції Коростень був відчеплений вагон № 61319042, причина відчеплення - розукомплектована головна частина повітророзподільника, що зафіксовано Актом загальної форми ГУ-23 від 29.11.2018. (а.с.128 т.1)
30.11.2018 сторонами укладено договір перевезення у вигляді залізничної накладної №46662953 відповідно до якої вагон № 67621979, орендарем якого є позивач, прямував до пункту призначення.
Прямуючи до пункту призначення, на станцію Кривий Ріг-Головний, у період знаходження вагонів на відповідальності відповідача, на станції Кривий Ріг-Головний був відчеплений вагон № 67621979, причина відчеплення - розукомплектована головна частина повітророзподільника, що зафіксовано Актом загальної форми ГУ-23 від 30.11.2018.(а.с.137 т.1)
27.11.2018 вагон № 67707760 знаходячись на станції Кривий Ріг-Головний (договір перевезення у вигляді залізничної накладної № 42635748) у період знаходження вагонів в межах відповідальності відповідача, на станції Кривий Ріг-Головний був відчеплений, причина відчеплення - розукомплектована головна частина повітророзподільника, що зафіксовано Актом загальної форми ГУ-23 від 27.11.2018.(а.с.147,148 т.1)
20.11.2018 сторонами укладено договір перевезення у вигляді залізничної накладної №46372082, відповідно до якої вагон № 67893859, орендарем якого є позивач, прямував до пункту призначення.(а.с.157 т.1)
Прямуючи до пункту призначення, зі станції Кривий Ріг-Головний на станцію Вечірній, у період знаходження вагонів в межах відповідальності відповідача, на станції Кривий Ріг-Головний був відчеплений вагон № 67893859, причина відчеплення - розукомплектована головна та магістральна частини повітророзподільника, що зафіксовано Актом загальної форми ГУ-23 від 20.11.2018.(а.с.158 т.1)
21.11.2018 сторонами укладено договір перевезення у вигляді залізничної накладної №46401204, відповідно до якої вагон № 68383017, орендарем якого є позивач прямував на ремонт.(а.с.167 т.1)
Знаходячись на станції Кривий Ріг-Головний, у період знаходження вагонів на відповідальності Відповідача, на станції Кривий Ріг-Головний був відчеплений вагон № 68383017, причина відчеплення - розукомплектована головна частина повітророзподільника, що зафіксовано Актом загальної форми ГУ-23 від 20.11.2018.(а.с.168 т.1)
Позивач, звертаючись з позовними вимогами про стягнення збитків в розмірі 126 470, 76 грн., зазначив, що відповідальність за пошкодження вагонів під час його перебування на залізничній колії несе АТ «Українська залізниця», а тому відповідно до норм чинного законодавства та міжнародних угод , що є частиною національного законодавства України, саме на відповідача покладається обов'язок відшкодування збитків, завданих за час, коли вагони знаходяться на залізничних коліях відповідача.
Суд першої інстанції частково задовольняючи позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 115 890, 25 грн. прийшов до висновку про наявність всіх елементів складу правопорушення, а саме протиправної бездіяльності відповідача, що виявилась у незабезпеченні збереженності (схоронності) належного позивачу майна ( вагонів), завданої шкоди - пошкодження складової частини вагону, та причинного зв'язку між протиправною бездіяльністю та завданою шкодою. При цьому зазначив, що відповідачем свою чергу не доведено суду належними та допустими доказами, що пошкодження вагонів під час його перевезення залізницею сталось з вини відповідача. Відмовляючи в стягненні витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 42 500, 00 грн., вказав на те, що позивачем не надано докази оплати за надані послуги з правничої допомоги щодо відшкодування збитків спричинених розукомплектацією вагонів , які перелічені у справі на користь клієнта.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення збитків в розмірі 115 890, 25 грн. та частково не погоджується з висновком щодо відмови в задоволенні вимог про стягнення коштів на професійну правничу допомогу в розмірі 42 500 грн. зважаючи на наступне.
Статтею 307 Господарського кодексу України передбачено, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями встановлюються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до п. 2 Статуту, залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457, Статут залізниць України (далі - Статут) визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під'їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту.
Дія Статуту поширюється на перевезення залізничним транспортом вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, у тому числі на перевезення вантажів, навантаження і розвантаження яких відбувається на залізничних під'їзних коліях незалежно від форм власності, які не належать до залізничного транспорту загального користування (далі - залізничні під'їзні колії) (ст. 3 Статуту).
Згідно статті 4 Статуту, перевезення залізницями вантажів, пасажирів, багажу і вантажобагажу у міжнародному сполученні здійснюється відповідно до угод про залізничні міжнародні сполучення.
Частинами 1 та 2 статті 3 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору.
Частиною 1 статті 19 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що сторони вживають заходів для досудового врегулювання спору за домовленістю між собою або у випадках, коли такі заходи є обов'язковими згідно із законом.
Перевезення вантажів у міжнародному сполученні здійснюється, зокрема, відповідно до Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення, яка є чинною для України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України" та Віденської конвенції про правонаступництво держав щодо договорів, яка набрала чинності для України 06.11.1996.
Відповідно до частини 1 статті 315 Господарського кодексу України до пред'явлення перевізникові позову, що випливає з договору перевезення вантажу, можливим є пред'явлення йому претензії.
Частиною 6 статті 315 Господарського кодексу України визначено, що до спорів, пов'язаних з міждержавними перевезеннями вантажів, порядок пред'явлення позовів та строки позовної давності встановлюються транспортними кодексами чи статутами або міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.
Як зазначалось вище та встановлено колегією суддів, перевезення вагонів згідно залізничних накладних здійснювалось, зокрема, за правилами Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення, і позивачем не заперечувалась обставина щодо невжиття заходів досудового врегулювання спору щодо пред'явлення відповідачу збитків. Проте, оскільки перевезення по відправці вагонів здійснювалось у міжнародному вантажному сполучення, до даної категорії перевезення застосовуються положення Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення.
Пунктом 1 статті 47 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення передбачено, що позов може бути пред'явлений тільки після пред'явлення відповідної претензії і тільки до того перевізника, до якого була пред'явлена претензія. Право пред'явлення позову на підставі цієї Угоди належить тій особі, яка має право пред'явити претензію до перевізника.
У пункті 2 статті 47 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення зазначено, що право пред'явлення претензії і позову виникає: про відшкодування за недостачу, пошкодження (псування) вантажу, а також за перевищення терміну доставки - з дня видачі вантажу одержувачу.
Пункт 3 статті 46 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення встановлює, що претензія пред'являється щодо кожної відправки окремо, за винятком:
1) претензії про повернення переборів провізних платежів. Така претензія може пред'являтися за кількома відправками;
2) випадків, коли за кількома відправками складено один комерційний акт. У таких випадках претензія пред'являється на всі види відправок, зазначені в комерційному акті.
Згідно з пунктом 5 статті 46 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення, заявник зобов'язаний додати до претензії документи, що обґрунтовують претензію, зазначені в Правилах перевезень вантажів. Накладна і комерційний акт прикладаються в оригіналах.
Відповідно до пункту 6 статті 46 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення, якщо претензія оформлена з порушенням приписів пунктів 3 і 5 цієї статті, вона повертається заявнику без розгляду в строк не пізніше 15 днів з дня її надходження перевізнику із зазначенням причини її повернення. В таких випадках не настає призупинення перебігу строку давності, передбачене пунктом 3 статті 48 "Строки давності". Якщо перевізник повертає заявнику претензію пізніше 15-денного терміну, то перебіг строку давності зупиняється з наступного дня після закінчення цього терміну до дня відправлення перевізником заявнику даної претензії. Повернення перевізником заявнику такої претензії не є її відхиленням і не дає заявнику права звернутися з позовом до судових органів.
Перевізник зобов'язаний в 180-денний строк з дня отримання претензії розглянути її, дати відповідь заявнику і при повному або частковому визнанні претензії сплатити заявнику належну суму.
Відповідно до пунктів 7, 8 статті 46 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення, при частковому або повному відхиленні претензії перевізник повідомляє заявнику підставу відхилення претензії і одночасно повертає документи, прикладені до претензії.
Аналізуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем за накладною щодо перевезення вагону №61319042 згідно Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення, не дотримано процедури досудового врегулювання спору в порядку передбаченому статтею 46 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення, у зв'язку з чим в матеріалах справи щодо накладних стосовно перевезення вагону №61319042 відсутні належні, допустимі та достатні докази в розумінні ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України в підтвердження порушення прав позивача. Отже в частині стягнення збитків в розмірі 10 580,51 грн. вимоги не підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог про стягнення збитків, завданих розукомплектуванням вагонів №52876372 - у сумі 20 209,81 грн., №53436648 - у сумі 22 513,82 грн., №56724255 - у сумі 13 367,89 грн., №67621979 - у сумі 13 106,66 грн., №67707760 - у сумі 13 106,66 грн., №67893859 - у сумі 20 278,51 грн., № 68383017 - у сумі 13 061,90 грн., колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог про стягнення 115 890, 25 грн., зважаючи на наступне.
Відповідно до статті 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення; загальні умови визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Статтею 307 Господарського кодексу України передбачено, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями встановлюються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.
Пункт 2 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457 (надалі - Статут) визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під'їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту.
Згідно зі ст. 5 Статуту нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту, безпеки руху, охорони праці, громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті, є обов'язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.
Статтею 6 Статуту визначено, що накладна - це основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил перевезення вантажів, і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої особи-одержувача і супроводжує вантаж до місця призначення.
Згідно зі ст. 8 Статуту, перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти залізницями провадиться у вагонах парку залізниць або орендованих у залізниць, а також у власних вагонах, що належать підприємствам, організаціям, установам, громадянам - суб'єктам підприємницької діяльності, в тому числі розташованим за межами України. Вагони, призначені для перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, повинні відповідати вимогам Правил технічної експлуатації залізниць України та санітарно-гігієнічним і протиепідемічним нормам і правилам.
За приписами п. 3.4 Правил експлуатації власних вантажних вагонів, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 29.01.2015 № 17, власні вантажні вагони, що виходять на колії загального користування, за конструкцією, строком служби, періодом проведення планових видів ремонту і технічним станом повинні відповідати всім вимогам, які встановлюються до вагонів інвентарного парку залізниць, включаючи спеціалізований рухомий склад, та мати відомості про комплектацію вагона.
Відповідно до п. 4.1 вказаних Правил, випуск власних вантажних вагонів на колії загального користування допускається після відповідного огляду їх технічного стану працівниками вагонного господарства, а для перевезення небезпечного вантажу в спеціалізованих вагонах - при пред'явленні відправником вантажу працівникам станцій і вагонного господарства свідоцтва про технічний стан вагона, що гарантує безпеку перевезення цього вантажу. Номер свідоцтва і результати огляду технічного стану вагонів працівник вагонного господарства записує в книзі пред'явлення вагонів вантажного парку до технічного обслуговування (форма ВУ-14).
За змістом пункту 6.4. Правил реєстрації та експлуатації власних вантажних вагонів, затверджених наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 28.09.2004 №856 передбачено, що порожні власні вагони перевозяться за перевізними документами, в яких в графі 20 "Найменування вантажу" вказується "власний вагон (найменування власника) направляється до пункту навантаження (у ремонт тощо)".
Разом з тим, абзацом 1 п. 12.1 розділу 12 «Технічне обслуговування і ремонт рухомого складу, в тому числі спеціального самохідного рухомого складу» Правил технічної експлуатації залізниць, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 20 грудня 1996 р. № 411, визначено, що забороняється випускати в експлуатацію і допускати до руху в поїздах рухомий склад, у тому числі спеціальний рухомий склад, що має несправності, які загрожують безпеці руху, порушують охорону праці, а також ставити в поїзди вантажні вагони, стан яких не забезпечує збереження вантажів, що перевозяться.
Як підтверджується матеріалами справи, вагони №52876372, №53436648, №56724255, №67621979, №67707760, №67893859, № 68383017 під час їх курсування за оформленими залізничними накладними, були відчеплені з причини розукомплектовування частини повітророзподільника (відсутності головної і магістральної частини), про що складені відповідні акти загальної форми ГУ-23 (а.с.81,91,107,137,148,158,168 т.1 ).
При цьому, як вказував позивач у позові, головна частина повітророзподільника є частиною гальмівного обладнання вагону, призначена для забезпечення роботи гальм при різних режимах гальмування та є вкрай важливим елементом для забезпечення безпеки руху рухомого складу.
Відповідно до пункту 6.2.7. Інструкції з експлуатації гальм рухомого складу на залізницях України, затверджена наказом Укрзалізниці №264-Ц від 28.10.1997 (зі змінами та доповненнями згідно наказом №312-Ц від 07.06.2001) забороняється ставити в складі поїзду вагони, гальмівне обладнання яких має хоча б одну з наступних несправностей:
- несправні повітророзподільники, електроповітророзподільники, електричний ланцюг ЕПГ (у пасажирському поїзді), авторежим, кінцевий або роз'єднувальний кран, випускний клапан, гальмівний циліндр, резервуар, робоча камера.
Згідно пункту 6.2.1. зазначеної інструкції при технічному обслуговуванні вагонів слід перевіряти дію автогальм на чутливість до гальмування і відпускання. Повітророзподільники й електроповітророзподільники, що працюють незадовільно, замінити справними.
Таким чином, відсутність головної і магістральної частини повітророзподільника є саме пошкодженням вагону, а їх несправність є забороною для включення такого вагону в склад поїзду.
За фактом встановлення відсутності вищезазначеної деталі, орендовані позивачем вагони були направлені на технічне обслуговування, про що свідчать оформлені відповідні повідомлення форми ВУ-22, копії яких наявні в матеріалах справи.
Відповідно до пункту 4.6. Правил обслуговування залізничних під'їзних колій, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644, обов'язок охорони вагонів і вантажів на під'їзній колії покладається на підприємство. Якщо під'їзна колія обслуговується локомотивом залізниці, то охорону вагонів і вантажів до моменту фактичної подачі вагонів і з моменту збирання вагонів з під'їзної колії організовує залізниця.
Згідно з пунктами 20, 21 Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 № 113, пошкодження вантажного вагона - це порушення справного стану вагона або його складових частин унаслідок зовнішніх впливів, що перевищують рівні, установлені ГОСТ 22235-76, а також унесення змін у конструкції вагонів, заварювання дверей, люків, знімання бортів платформ, дверей напіввагонів, знімного устаткування вагонів тощо, свердління (пробивання, пропалювання) отворів для кріплення вантажів у деталях вагонів, а також кріплення до них вантажів за допомогою зварювання без дозволу залізниці.
Відповідно до пункту 22 Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 № 113, сума збитків за пошкодження вагона складається з:
витрат на транспортування пошкодженого вагона від місця пошкодження до місця його ремонту в розмірі провізної плати, визначеної відповідно до Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом України, затвердженого наказом Міністерства транспорту України від 15.11.99 N 551, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01.12.99 за N 828/4121, з урахуванням коригувальних коефіцієнтів, що діють на момент транспортування;
вартості ремонту пошкодженого вагона з урахуванням вартості втрачених та (або) пошкоджених частин;
витрат на перевантаження вантажу з пошкодженого вагона, якщо його неможливо відремонтувати в навантаженому стані, які визначаються за калькуляцією вартості робіт, що надається разом з розрахунком збитків;
плати за користування вагоном за нормативний час перебування пошкодженого вагона в деповському, капітальному ремонті або технічному обслуговуванні з відчепленням (додаток 9), визначеної за ставками плати за користування вагонами згідно з пунктом 14 цих Правил.
Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Стаття 224 Господарського кодексу України зобов'язує учасника господарських відношень, який порушив господарські зобов'язання або встановлені вимоги, які стосуються здійснення господарської діяльності, відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушені. Під збитками розуміються витрати, здійсненні уповноваженою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не отримані їй доходи, які уповноважена сторона отримала б у разі належного виконання зобов'язання або дотримання правил здійснення господарської діяльності іншою стороною.
Вимогами ст. 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у разі порушення його цивільного права, має право на їх відшкодування. При цьому збитки визначаються, як втрата, яку особа отримала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила чи повинна зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально отримати при звичайних обставинах, якщо б його право не було порушено (упущена вигода).
Статтею 225 Господарського кодексу України визначений вичерпний перелік складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, зокрема: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково втрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства.
Колегія суддів звертає увагу на те, що підставою для застосування до особи цивільно - правової відповідальності у вигляді збитків є доведені позивачем належними, допустимими, достатніми та достовірними доказами в розумінні ст. 76-80. ст. 269 ГПК України обставини заподіяння йому збитків, розмір зазначених збитків та докази невиконання зобов'язань та причинно-наслідковий зв'язок між невиконанням зобов'язань та заподіяними збитками.
Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків за порушення договірних зобов'язань та/або відшкодування позадоговірної шкоди потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вина боржника.
Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.
Отже, саме на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. При цьому, важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Отже, цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини; якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.
Порожні приватні (власні) вагони, які перевозяться залізницею за повними перевізними документами зі сплатою провізної плати, мають статус "вантажу", і якими залізниця не має права розпоряджатись на свій розсуд, як вона розпоряджається вагонами загального парку залізниць, а зобов'язана доставити ці власні порожні вагони на станцію призначення у цілісності та збереженості і видати їх одержувачу, зазначеному в накладній.
Згідно зі ст. 924 Цивільного кодексу України перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не зміг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.
Статтею ст. 23 Закону України "Про залізничний транспорт" встановлено, що перевізники несуть відповідальність за зберігання вантажу, багажу, вантажобагажу з моменту його прийняття і до видачі одержувачу, а також за дотримання терміну їх доставки в межах, визначених Статутом залізниць України. За незбереження (втрату, нестачу, псування, пошкодження) прийнятого до перевезень вантажу, багажу, вантажобагажу перевізники несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з незалежних від них причин.
Відповідно до п. 114 Статуту залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, а саме за псування і пошкодження - у розмірах тієї суми, на яку було зниженого його вартість.
Згідно з абз. 2 п. 126 Статуту, за пошкодження залізницею вагонів або контейнерів, що належать підприємствам, залізниця несе матеріальну відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди.
Приймаючи до уваги наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме протиправної бездіяльності відповідача, що виявилась у незабезпеченні збереженості вагонів, які перебувають у володінні позивача на підтвердженому документально майновому праві оренди, завданої шкоди - пошкодження складових частин вагонів, та причинного зв'язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою.
При цьому, відповідачем не було доведено, що пошкодження вагонів під час їх перевезення залізницею сталось не з його вини. Матеріали справи належних, допустимих та достатніх доказів протилежного в розумінні ст. ст. 76-79, 269 ГПК України - не містять, а тому такі доводи скаржника відхиляються як необґрунтовані.
Крім того, колегія суддів враховує, що відповідно до пункту 3 Правил складання актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 № 334, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 08.07.2002 за № 567/6855, акти загальної форми складаються для засвідчення обставин, що виникли в процесі перевезення вантажу, і можуть бути підставою для матеріальної відповідальності.
Тому обставини, викладені в акті загальної форми, які належним чином оформлені, не повинні повторно підтверджуватись іншими актами загальної форми, а тому зазначені в акті підстави його складання повинні оцінюватись судами без повторного доказування таких обставин (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.07.2018 по справі №907/382/17).
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що акти загальної форми ГУ-23 є належними, допустимими та достатніми доказами в підтвердженням факту заподіяння збитків позивачу з вини відповідача.
Також, як підтверджується наявними матеріалами справи, з метою проведення ремонту розукомплектованої частини повітророзподільників у залізничних вагонах (внаслідок зафіксованої Актами форми ГУ-23 відсутності головної і магістральної частини повітророзподільників та Дефектними відомостями форми ВУ-22), позивачем було понесено витрати загалом в сумі 115 890,25 грн., що підтверджується актами виконаних робіт, складеними за участю виконавця - товариства з обмеженою відповідальністю "Ремвагонторг", актами звіряння взаєморозрахунків станом на 31.12.2018, 31.01.2019, а також платіжними дорученнями за листопад 2018 року (а.с.174,180-183,185-189 т.1).
Враховуючи наведене вище, суд апеляційної інстанції, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги АТ «Українська залізниця» прийшов до висновку про те, що матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача обов'язку відшкодувати позивачу понесені останнім збитки загалом у розмірі 115 890,25 грн., а тому задоволення позовних вимог в цій частині є обґрунтованим.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга АТ "Українська залізниця" на рішення господарського суду міста Києва від 14.08.2019 у справі №910/6566/19 за наведених у ній доводів - задоволенню не підлягає.
Також, розглянувши доводи апеляційної скарги ТОВ "Металургтранс" на рішення господарського суду міста Києва від 14.08.2019 у справі №910/6566/19, суд апеляційної інстанції дійшов наступних висновків.
Ч. 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4)пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до частин 1-3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Як передбачено частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно зі ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Відповідно до ч.ч. 4, 5, 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотриманням вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
09.01.2018 адвокатським об'єднанням "Сота" (об'єднання) і товариством з обмеженою відповідальністю "Металургтранс" (клієнт) укладено договір №09012018/МТ про надання правничої допомоги, відповідно до умов якого об'єднання за завданням клієнта зобов'язується здійснювати захист, представництво або надавати інші види правової допомоги клієнту на підставі заявки на отримання юридичних послуг, підписаної сторонами. (а.с. 190-196 т.1)
Відповідно до пункту 5.1 договору, гонорар об'єднання визначається виходячи із загальної вартості послуг, наданих клієнту за його завданнями (дорученнями), на підставі виставлених об'єднанням рахунків, які є невід'ємними частинами цього договору, якщо інше не буде узгоджено сторонами.
06.05.2019 сторонами укладено додаткову угоду №06052019 до договору №09012018/МТ про надання правничої допомоги від 09.01.2018, відповідно до умов якої клієнт доручає та оплачує, а об'єднання приймає на себе зобов'язання надати послуги, саме послуги з правничої допомоги щодо стягнення коштів з АТ "Українська залізниця", щодо відшкодування збитків спричинених розукомплектацією вагонів, вказаних в даному позові, на користь клієнта.
20.05.2019 між сторонами підписано акт приймання-передавання наданих послуг до додаткової угоди №06052019 (а.с. 201-202 т1) про надання правничої допомоги на загальну суму 42 500,00 грн.
При цьому, судом апеляційної інстанції встановлено, що в матеріалах справи наявне платіжне доручення № 44961 від 16.07.2019 на суму 42 500,00 грн. (а.с.80 т.2), згідно якого позивачем було перераховано на користь адвокатського об'єднання "Сота" оплату за послуги наданої правничої допомоги. Крім того, в матеріалах справи наявні відомості стосовно адвоката Барабаш О.В. , яким надавались правничі послуги, ордер КС № 607308 (а.с. 26 т.1) на представництво адвокатом інтересів товариства, копія свідоцтва на право зайняття адвокатською діяльністю адвоката Барабаш О.В. (а.с.198 т.1), а також містяться підтверджуючі документи щодо надання адвокатом правничих послуг позивачу (складені документи під час розгляду справи).
Також на підтвердження здійснення витрат з професійної правничої допомоги по даній справі позивачем було надано додаткову угоду № 06052019 від 06 травня 2019 року до договору про надання правничої допомоги від 09 січня 2018 року , відповідно до змісту п. 1.1 погоджено перелік послуг, які надавались, а пунктом 3 погоджено вартість наданих послуг в розмірі 42 500 грн. ( 1 час 850 грн. х 50 год.)
Аналізуючи зміст вищевказаної додаткової угоди колегія суддів приходить до висновку про те, що стягненню підлягають витрати в розмірі 11 900 грн. ( підготовка процесуальних документів у справі ( позовна заява, розрахунок заборгованості, розрахунок суми судових витрат), в іншій частині вимоги щодо компенсації вартості на професійну правничу допомогу ( попереднє опрацювання матеріалів, вивчення судової практики, опрацювання законодавчої бази, формування правової позиції, консультування щодо необхідності отримання додаткових матеріалів (доказів) та їх отримання для справи; узгодження підготовлених процесуальних документів з клієнтом, ксерокопіювання, формування пакету документів для подачі до суду) задоволенню не підлягають, оскільки не підтвердженні належними та допустими доказами.
Таким чином, висновок суду першої інстанції про те, що позивачем не надано докази оплати за надані послуги з правничої допомоги щодо відшкодування збитків спричинених розукомплектацією вагонів, які перелічені у справі на користь клієнта, спростовується наявними матеріалами справи, є помилковим та таким, що зроблений з порушенням норм процесуального права, а саме ст. ст. 76-80, 129 Господарського процесуального кодексу України.
Крім того, під час апеляційного провадженні в суді апеляційної інстанції позивачем було заявлено до відшкодування з відповідача на користь позивача 5 000,00 грн. витрат на правничу допомогу адвоката (за складання відзиву на апеляційну скаргу), які понесені позивачем на підставі додаткової угоди від 18.09.2019, та акту приймання - передавання наданих послуг від 20.09.2019 на суму 5000,00 грн. , рахунку - фактури № 200919 від 20.09.2019 на суму 5 000,00 грн.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України"). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Враховуючи принципи співмірності та розумності судових витрат, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення вимоги позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу адвоката в суді першої інстанції в розмірі 11 900,00 грн., а в суді апеляційної інстанції - в розмірі 4 000,00 грн., які покладаються на відповідача у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи, викладені позивачем в апеляційній скарзі, знайшли своє підтвердження під час розгляду справи в апеляційному порядку, у зв'язку з чим на підставі п. 1-4 ч. 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України оскаржуване рішення підлягає зміні в частині щодо розподілу судових витрат, понесених позивачем на правничу допомогу адвоката в суді першої інстанції з частковим задоволенням вимог у наведеній частині, а саме: в розмірі 11 900,00 грн., в решті оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.
Також, у відповідності до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судовий збір за подачу апеляційної скарги в розмірі 2 881 (дві тисячі вісімсот вісімдесят одна) грн. 50 коп. та 4 000 (чотири тисячі) грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу адвоката в суді апеляційної інстанції.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 273, 275, 276, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-
1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Металургтранс" на рішення господарського суду міста Києва від 14.08.2019 у справі №910/6566/19 - задовольнити частково.
2. Апеляційну скаргу акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення господарського суду міста Києва від 14.08.2019 у справі №910/6566/19 - залишити без задоволення.
3. Рішення господарського суду міста Києва від 14.08.2019 у справі №910/6566/19 змінити в частині розподілу судових витрат, присудивши до стягнення з акціонерного товариства "Українська залізниця " на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Металургтранс" 11 900,00 грн. судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката в суді першої інстанції.
4. В решті рішення господарського суду міста Києва від 14.08.2019 у справі №910/6566/19 - залишити без змін.
5.Стягнути з акціонерного товариства «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» (03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, буд. 5; ідентифікаційний код 40075815) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Металургтранс» (49000, м. Дніпро, пл. Героїв Майдану, буд. 1, ідентифікаційний код 33074226) судовий збір за подачу апеляційної скарги в розмірі 2 881 (дві тисячі вісімсот вісімдесят одна) грн. 50 коп. та 4 000 (чотири тисячі) грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу адвоката в суді апеляційної інстанції.
6. Доручити господарському суду міста Києва видати наказ на виконання даної постанови.
7. Матеріали справи № 910/6566/19 повернути до господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку і строки, визначені ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Касаційна скарга на постанову подається протягом 20 днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови підписано 25.10.2019
Головуючий суддя М.А. Руденко
Судді Є.Ю. Пономаренко
М.А. Дідиченко