ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
місто Київ
30 вересня 2019 року справа №754/9329/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 )
доУправління праці та соціального захисту населення Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації (далі по тексту - відповідач, Управління праці та соціального захисту населення Деснянської РДА)
про1) визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо відмови позивачу у видачі посвідчення інваліда війни; 2) зобов'язання відповідача видати позивачу посвідчення інваліда війни
Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва, оскільки вважає протиправними дії відповідача щодо відмови у видачі позивачу посвідчення інваліда війни, виходячи із того, що ОСОБА_1 є особою, яка брала участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.
Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 30 липня 2018 року адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Деснянської РДА про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії передано на розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 вересня 2018 року позовну заяву залишено без руху з наданням позивачу строку на усунення недоліків.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 жовтня 2018 року відкрито провадження в адміністративній справі №754/9329/18 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та проведення судового засідання.
Відповідач у встановлені строки відзив на позовну заяву не надав, що відповідно до положень частини четвертої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу на наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується відповідним посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим 25 листопада 1998 року.
За результатами розгляду звернення позивача від 10 січня 2018 року №Є-17 Управління праці та соціального захисту населення Деснянської РДА листом від 18 січня 2018 року №36-203 повідомило про відсутність підстав для надання статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення, оскільки надані документи не підтверджують факт залучення і виконання робіт по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі формувань Цивільної оборони.
Окружний адміністративний суд міста Києва, виходячи з меж позовних вимог, звертає увагу на наступне.
Правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них визначає Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Статтею 1 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" передбачено, що він спрямований на захист ветеранів війни шляхом: створення належних умов для підтримання здоров'я та активного довголіття; організації соціального та інших видів обслуговування, зміцнення матеріально-технічної бази створених для цієї мети закладів і служб та підготовки відповідних спеціалістів; виконання цільових програм соціального і правового захисту ветеранів війни; надання пільг, переваг та соціальних гарантій у процесі трудової діяльності відповідно до професійної підготовки і з урахуванням стану здоров'я.
У відповідності до статті 4 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав.
До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.
Згідно з пунктом 9 частини другої статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
Статтею 10 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" встановлено, що учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.
Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18 березня 1976 року №1111, та Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника ІДО СРСР від 06 червня 1975 року №90, було передбачено, що формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення.
У відповідності до вимог чинних на момент аварії на Чорнобильській АЕС нормативно-правових актів з питань Цивільної оборони, Цивільна оборона організовувалась за територіально-виробничим принципом в усіх населених пунктах та на всіх об'єктах народного господарства, а до складу її невоєнізованих формувань зараховувались в обов'язковому порядку громадяни СРСР, в тому числі чоловіки у віці від 16 до 60 років, за винятком інвалідів та осіб, що мали мобілізаційні приписи, та жінки від 16 до 55 років, за винятком вагітних жінок та жінок, які мають малолітніх дітей.
З урахуванням вищевикладеного, формування Цивільної оборони, у тому числі невоєнізовані створювались саме з метою виконання робіт по ліквідації наслідків аварій, катастроф та стихійних лих. Громадяни, які виконували роботи по ліквідації Чорнобильської катастрофи (аварії на Чорнобильській АЕС та її наслідків) залучались до виконання цих робіт саме у складі формувань Цивільної оборони.
Таким чином, необхідними умовами для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" є настання інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та участь особи у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.
Правила видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни врегульовані Положенням про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 року №302 (далі по тексту - Положення).
Згідно з пунктом 2 Положення посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни та інших осіб, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", на основі котрого надаються відповідні пільги і компенсації.
Пунктом 3 Положення передбачено, що відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни. Інвалідам війни (стаття 7 зазначеного Закону) видаються посвідчення з написом "Посвідчення інваліда війни - інвалід".
Згідно з абзацом другим пункту 7 Положення "Посвідчення інваліда війни", "Посвідчення учасника війни" і відповідні нагрудні знаки, "Посвідчення члена сім'ї загиблого" видаються органами праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації громадянина.
Згідно пункту 10 Положення "Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни" видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності.
Необхідність надання будь-яких інших документів на підтвердження факту участі особи в ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи законодавством не передбачено.
З аналізу наведених правових норм вбачається, що обов'язковою умовою для видачі посвідчення інваліда війни та відповідного нагрудного знаку є наявність у особи статусу інваліда війни.
Судом встановлено, що згідно з копією довідки до акта огляду МСЕК серії №АВ-№0661713 ОСОБА_1 з 09 жовтня 2017 року встановлено ІІ групу інвалідності, причина інвалідності - захворювання пов'язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС; інвалідність встановлена довічно.
Згідно довідки ВАТ "Львівенергоремонт" від 21 квітня 1997 року №11/21-1, ОСОБА_1 приймав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вахтовим методом в ремонті обладнання машзалів станції в період з 15 липня по 01 серпня 1986 року, з 15 серпня по 31 серпня 1986 року, з 15 вересня по 30 вересня 1986 року, з 14 жовтня по 30 жовтня 1986 року, з 14 листопада по 30 листопада 1986 року, з 15 грудня по 31 грудня 1986 року, з 16 січня по 31 січня 1987 року, з 15 лютого по 28 лютого 1987 року, з 15 березня по 31 березня 1987 року, з 15 квітня по 30 квітня 1987 року, з 16 травня по 30 травня 1987 року, з 16 липня по 31 липня 1987 року, з 16 серпня по 31 серпня 1987 року, з 01 вересня по 02 вересня 1987 року.
Як вбачається з копії трудової книжки ОСОБА_1 від 05 серпня 1975 року, позивача прийнято на роботу до турбореакторного цеху ПП "Львівенергоремонт" та звільнено 07 квітня 1989 року.
Викладене свідчить про те, що факт участі позивача у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС в складі невоєнізованого формування Цивільної оборони є встановленим та має документальне підтвердження.
Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач залучався до складу формувань Цивільної оборони та став інвалідом внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
Як вбачається з листа відповідача від 18 січня 2018 року №36-203 позивачу повідомлено про відсутність підстав для надання статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення, оскільки надані документи не підтверджують факт залучення і виконання робіт по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі формувань Цивільної оборони.
При цьому позивач звернувся до суду з позовними вимогами про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо відмови позивачу у видачі посвідчення інваліда війни та про зобов'язання видати посвідчення інваліда війни.
Разом з тим, оскільки у межах спірних правовідносин поведінка відповідача носить активний характер та не є протиправною бездіяльністю, а діями щодо відмови у визначенні статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення, позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності Управління праці та соціального захисту населення Деснянської РДА належить задовольнити частково шляхом визнання протиправними дій відповідача щодо відмови у встановленні статусу інваліда війни 2 групи та видачі посвідчення інваліда війни.
Відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Оскільки посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни, його видачі передує встановлення статусу інваліда війни, виходячи з того, що позивачем не було заявлено вимогу про зобов'язання встановити статус інваліда війни 2 групи, з метою ефективного захисту прав, свобод, інтересів суд вважає за можливе вийти за межі позовних вимог та задовольнити позовні вимоги шляхом визнання протиправними дій відповідача щодо відмови у встановленні статусу інваліда війни 2 групи та видачі посвідчення інваліда війни та, як наслідок, зобов'язання відповідача встановити позивачу статус інваліда війни 2 групи та посвідчення інваліда війни.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що дії відповідача щодо відмови у встановленні статусу інваліда війни 2 групи та видачі посвідчення інваліда війни є протиправними, а позовні вимоги підтверджуються нормативно і документально.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведено правомірність своєї поведінки з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, розподіл судових витрат не проводиться.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації щодо відмови у встановленні статусу інваліда війни 2 групи та видачі посвідчення інваліда війни.
3. Вийти за межі позовних вимог та зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації встановити ОСОБА_1 статус інваліда війни 2 групи.
4. Зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної в місті Києві видати ОСОБА_1 посвідчення інваліда війни.
5. В іншій частині адміністративного позову відмовити.
Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Частина перша статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 );
Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації (02232, м. Київ, вул. Закревського, 87-Д; ідентифікаційний код 37501611).
Суддя В.А. Кузьменко