справа №1.380.2019.004151
17 жовтня 2019 року
Львівський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Брильовського Р.М.
секретаря судового засідання Лепеха А.М.
за участю:
представника позивача - Ревера С.В.
представника відповідача - Сокирка Н.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Львові справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,-
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), у якій просить суд:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 01 березня 2018 року;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 01 березня 2018 року у сумі 96 456,91 гривень.
Позиція позивача наведена у повній заяві, поясненнях та відповіді на відзив, в яких останній зазначив, що за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 відповідачем протиправно не проводилась індексація грошового забезпечення позивача. Вказує, що 04.03.2019 звернувся до відповідача із заявою про виплату індексації грошового забезпечення, однак у відповідь на заяву відповідач повідомив про неможливість виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних сил України у січні - лютому 2018 року у межах наявного в Міноборони фінансового ресурсу. Позивач вважає дії відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення протиправними, оскільки індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій оплати праці і її проведення. Водночас зазначає, що складна фінансово-економічна ситуація у державі жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування індексації грошового забезпечення, тому просить позов задовольнити.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з мотивів, вказаних в позовній заяві, поясненнях та відповіді на відзив, просив позов задовольнити.
Відповідач у встановлений судом строк подав відзив на позов, в якому просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог. Свої заперечення обґрунтовує тим, що протягом січня 2016 - січня 2018 років фінансового ресурсу в Міністерстві оборони України для виплати індексації з Державного бюджету не надавалося і, відповідно, не могли проводитися нарахування та здійснюватися виплата індексації грошового забезпечення. Посилається на роз'яснення Міністерства соціальної політики України від 16.07.2015 №10685/0/14-15/10, від 09.06.2016 № 252/10/136-16, від 08.08.2017 № 15966/0/2-17116 та №78/0/66-17 та зазначає, що на даний час механізму нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за попередні періоди немає. Зазначив, що навіть за наявності підстав для нарахування індексації грошового забезпечення сума індексації з врахуванням податків та зборів для виплати позивачу становить 44934,40 грн, а не 96456, 28 грн. Просив відмовити в задоволенні позову.
У судовому засіданні представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог з підстав викладених у відзиві, просив у задоволенні позову відмовити.
Згідно з пунктом 3 частини 3 статті 246 КАС України суд зазначає, що 19 серпня 2019 року ухвалою Львівського окружного адміністративного суду залишено позовну заяву без руху та надано строк для усунення недоліків.
16.09.2019 ухвалою Львівського окружного адміністративного суду було прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.
У підготовчому засіданні 15.10.2019 суд протокольною ухвалою закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті.
З'ясувавши обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, заперечення відповідача та дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, суд, даючи правову оцінку спірним правовідносинам, виходив з наступного.
Суд встановив, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 та 27.06.2018 наказом командира військової частини НОМЕР_1 №129, підполковника ОСОБА_2 було звільнено у запас відповідно до підпункту «ї» пункту один частини восьмої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .
04 березня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Військової частини НОМЕР_1 із заявою про виплату індексації грошового забезпечення.
14 квітня 2019 року командир Військової частини НОМЕР_1 надав відповідь листом № 973, у якому повідомив, що індексація грошового забезпечення не нараховувалась та не виплачувалась, а тому підстав для надання колишнім військовослужбовцям довідок із сумами нарахованої індексації грошового забезпечення немає.
Надаючи правову оцінку відносинам, що склались між сторонами, суд виходив з наступного.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносини у цій галузі визначено Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Згідно з ч. 3 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Відповідно до ст. 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо, зокрема, індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Статтею 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» визначено, що державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України «Про індексацію грошових доходів населення».
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Згідно з ст. 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Так, правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до п. 1-1 Порядку № 1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 р. - місяця опублікування Закону України від 06 лютого 2003 р. № 491-IV "Про внесення змін до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення". Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Згідно з п. 4 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці (грошове забезпечення).
Пунктом 5 вказаного Порядку визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
Отже, на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації, при цьому базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру.
В роз'ясненнях Мінсоцполітики № 10685/0/14-15/10 від 16.07.2015 (а.с. 61), № 252/10/136-16 від 09.06.2016, № 78/0/66-17 від 08.08.2017 зазначено, що проведення індексації грошових доходів, зокрема, грошового забезпечення військовослужбовців, здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, тобто у межах коштів, передбачених на ці цілі.
У свою чергу, як зазначив відповідач у відзиві на позов, підставою для ненарахування ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 відповідач покликається на те, що у межах наявного фінансового ресурсу можливості виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України у січні 2016 року по лютий 2018 року у Міністерства оборони України не було.
Однак суд не погоджується з такими доводами відповідача з огляду на наступне.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що рішення Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.
Суд наголошує, що відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до частини 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
У справі «Кечко проти України» Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу № 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету.
Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (пункт 23 Рішення).
Так, реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням коштів і базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.
У зв'язку з цим Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 №8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 №5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.
Суд також враховує рішення Конституційного суду України від 15.10.2013 №9-рп/2013, в якому зазначено, що держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Згідно з положеннями частини 6 статті 95 Кодексу законів про працю України, статей 33, 34 Закону України «Про оплату праці» такими заходами є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати. В аспекті конституційного звернення положення частини 2 статті 233 Кодексу законів про працю України слід розуміти так, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.
Як вбачається з матеріалів справи, у період з 01.01.2016 по 01.03.2018 Військовою частиною НОМЕР_1 індексація грошового забезпечення ОСОБА_1 не здійснювалась.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 01.03.2018 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог про зобов'язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 у розмірі 96456, 91 грн., суд зазначає наступне.
18 жовтня 2018 року у постанові Верховний Суд у справі №815/1048/16 зазначив, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії, чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України, статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року №1402-VIII правові висновки Верховного Суду є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права та враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
З огляду на встановлені судом порушення права позивача, застосовуючи механізм захисту порушеного права та його відновлення, суд вважає за необхідне зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 у розмірі 96456, 91 грн відповідно до розрахунку індексації за січень 2015 року - лютий 2018 року з урахуванням раніше виплачених сум та відрахуванням відповідних податків та зборів.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При цьому в силу положень частини 2 статті 77 вказаного кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З врахуванням вищевикладеного, повно і всебічно з'ясувавши обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню.
Згідно з частиною 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, суд дійшов висновку, що слід стягнути на користь позивача понесені ним судові витрати зі сплати судового збору за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд, -
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 у період з 01 січня 2016 року по 01 березня 2018 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 01 березня 2018 року у розмірі 96456 (дев'яносто шість тисяч чотириста п'ятдесят шість) грн. 91 коп.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 (Львівська область, Яворівський район, с. Старичі код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) за рахунок її бюджетних асигнувань 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп. сплаченого судового збору на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 25.10.2019.
Суддя Р.М. Брильовський