справа №1.380.2019.002533
15 жовтня 2019 року
Львівський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Грень Н.М.,
за участю:
секретаря судового засідання Редкевич О.Р.,
представника позивача ОСОБА_4.,
представника відповідача Саган Ю.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові в порядку загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_2 до Львівської митниці ДФС про скасування картки відмови в прийнятті митної декларації та рішення про коригування митної вартості товарів, -
21.05.2019 до Львівського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_2 до Львівської митниці ДФС, в якому позивач просить суд:
- скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення Львівської митниці ДФС України № UA 209190/2019/00367;
- скасувати рішення Львівської митниці ДФС про коригування митної вартості товарів №209000/2019/000113/2 від 19.02.2019.
Окрім того, позивачем заявлено вимоги про стягнення 13500 грн витрат на правову допомогу та 145,00 грн витрат на переклади.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що 05.02.2019 позивачем у Федеративній Республіці Німеччина придбано автомобіль марки «Seat Leon», 2014 року випуску, номер кузова: НОМЕР_1 , згідно договору купівлі від 04.02.2019 та здійснено оплату за автомобіль, про що свідчить платіжне доручення (SWIFT) від 05.02.2019. Вартість транспортного засобу становить: 4600,00 євро.
18.02.2019 декларантом, для здійснення митного оформлення вказаного транспортного засобу, подано до Львівської митниці ДФС митну декларацію №UA209190/2019/0024377 від 18.02.2019 на ввезений транспортний засіб, згідно якої заявлено його митну вартість в розмірі: 4600,00 євро. Митну вартість транспортного засобу визначено за основним методом п.1 ч.1 ст.57 Митного кодексу України - за ціною договору - графа 42 митної декларації. Для підтвердження заявленої митної вартості товару до вказаної митної декларації декларантом долучено: свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 ; договір купівлі від 04.02.2019; договір про надання послуг митного брокера, копію закордонного паспорта.
Проте, всупереч вимогам Митного кодексу України, відповідачем не прийнято визначену у декларації митну вартість товару. Відмову у митному оформленні транспортного засобу відповідач оформив карткою відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UА209190/2019/00367, та рішення про коригування митної вартості товарів №UА209000/2019/000113/2, яким визначив митну вартість імпортованого автомобіля за резервним методом у розмірі 8487,50 євро.
На думку позивача, наданих відповідачеві документів було достатньо для визначення митної вартості товару за основним методом - ціною договору (контракту) щодо імпортованого товару (вартість операції). Вказане рішення позивач вважає протиправним, оскільки наданими до митного оформлення документами повністю підтверджується визначена декларантом митна вартість автомобіля.
Відповідач позов не визнав, 09.07.2019 долучив до матеріалів справи відзив на позовну заяву в якому зазначив, що відповідно до Методичних рекомендацій щодо роботи посадових осіб органів доходів і зборів з аналізу, виявлення та оцінки ризиків при здійсненні митного контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, затверджених наказом від 11.09.15 №689 у митного органу виникли сумніви у правильності визначення митної вартості декларантом, оскільки заявлена митна вартість товару не підтверджена документально і не відповідає інформації по вартості даного транспортного засобу, яка згенерована АСАУР ДФС та складає 8487,50 Євро.
Відповідач зазначив, що за МД №UА209190/2019/024377 індикатор ризику, визначений на рівні нижньої межі діапазону вартості транспортних засобів, що є ідентичними та/або подібними (аналогічними) оцінюваному транспортному засобу в країні експорту, з вирахуванням із такої вартості сум податків, що підлягають поверненню у країні експорту у зв'язку з вивезенням (експортом) таких транспортних засобів, склав 8487,50 євро, що перевищувало заявлену фактурну вартість.
Таким чином, на думку відповідача, посадові особи Львівської митниці при здійсненні контролю митної вартості імпортованого позивачем товару діяли в межах повноважень та відповідно до вимог чинного законодавства України.
Ухвалою від 27.05.2019 суддя залишив позовну заяву без руху та надав позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою судді від 18.06.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито загальне позовне провадження у справі.
Ухвалою суду від 10.09.2019 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити.
Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечив з підстав, наведених у відзиві, просив відмовити у задоволенні позову.
Суд заслухав вступне слово представника позивача та відповідача, з'ясував обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги та заперечення, а також ті, які мають значення для вирішення справи, повно, всебічно та об'єктивно дослідив докази у справі, та встановив наступне.
ОСОБА_2 згідно договору купівлі від 04.02.2019 придбав автомобіль марки «Seat Leon», 2014 року випуску, номер кузова: НОМЕР_1 у Федеративній Республіці Німеччина, вартістю 4600,00 євро, про що свідчить платіжне доручення (SWIFT) від 05.02.2019 року /а.с.10/.
13.02.2019 декларантом ФОП ОСОБА_3 , для здійснення митного оформлення автомобіля, подано до Львівської митниці ДФС попередню митну декларацію №UА209190/2019/020921, в якій заявлено його митну вартість в розмірі 4600,00 євро.
Того ж дня, 13.02.2019 позивачем здійснено оплату за попереднє розмитнення придбаного автомобіля в розмірі 54000,00 грн, (інформація відображена у графі 47 та графі В митної декларації №UА209190/2019/024377 ) /а.с. 21, 59/.
Надалі, 18.02.2019 декларантом ФОП ОСОБА_3 , для здійснення митного оформлення автомобіля, подано до Львівської митниці ДФС митну декларацію №UА209190/2019/024377, в якій заявлено його митну вартість в розмірі 4600,00 євро, за основним методом, тобто за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість автомобіля).
На підтвердження заявленої митної вартості товару до вказаної електронної декларації №UА209190/2019/024377 декларантом долучено: рахунок-фактуру, акт про проведення огляду, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу; банківський платіжний документ, договір про надання послуг митного брокера, фото, закордонний паспорт, паспорт громадянина України.
Рішенням про коригування митної вартості товарів №UA209000/2019/000113/2 від 19.02.2019, відповідачем визначено вартість автомобіля марки марки «Seat», модель «Leon», 2014 року випуску, у сумі 8487.50 євро /а.с.12/.
При прийнятті вказаного рішення відповідач керувався наступним: «...митна вартість імпортованого товару не може бути визначена у зв'язку з невідповідністю вимогам пунктів а) та б) статті VII ГАТТ (визначена митна вартість не ґрунтується на дійсній вартості, підтвердженій у результатах опрацювання даних з декларації автоматизованою системою аналізу та управління ризиками). Відповідно до Методичних рекомендацій щодо роботи посадових осіб органів доходів і зборів з аналізу, виявлення та оцінки ризиків при здійснені митного контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, затверджених наказом від 11.09.15 №689, у митного органу виникли сумніви у правильності визначення митної вартості декларантом, оскільки заявлена митна вартість товару не підтверджена документально і не відповідає інформації по вартості даного транспортного засобу, яка згенерована АСАУР ДФС та складає 8487,50 євро. Згідно з ч.3 ст.53 МК України та враховуючи положення пп.1 ч.5 ст.54 МК України, що позиціонується з положенням ст.17 Угоди про застосування статті VII ГААТ орган доходів і зборів має право витребувати додаткові документи, що підтверджують митну вартість. Митна вартість може бути визнана за умови подання: якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару, якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування; транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення товару; - висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими та експертними організаціями; копію митної декларації країни відправлення. Також відповідно до ч.б ст.53 декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні документи для підтвердження митн
У зв'язку з неможливістю завершення митного оформлення, за результатами розгляду поданої митної декларації №209190/2019/024377, відповідачем відмовлено у прийнятті такої відповідно до прийнятої Картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA209190/2019/00348 від 20.02.2019 /а.с.11/.
Відмова відповідача аргументована неможливістю завершення митного оформлення по причині необхідності внесення змін у гр.12, 45 (у зв'язку з коригуванням митної вартості товару №1 після прийняття Рішення про коригування митної вартості товару №ІІА209000/2019/000113/2). Декларантом порушено умови декларування передбаченні п.1 п.8 ст.257 Митного кодексу України №4495-VІ від 13.03.2012 та наказом Міністерства фінансів України «Про затвердження Порядку заповнення митних декларацій бланку єдиного адміністративного документа» від 30.05.2012 №651), невірно розраховано митну вартість, неправильно заповнена графа 12, 45 ВМД, МК України №4495-VІ від 13.03.2012р. ст.54, п.6, п.п.1. Подання ВМД із вірно заповненими графами 12 та 45 ВМД (відповідно до рішення про визначення митної вартості №209000012/2019/0000113/2 від 20.02.2019)».
Надалі, 20.02.2019 декларантом, на виконання вимог рішення про коригування подано нову митну декларацію, для здійснення митного оформлення вказаного транспортного засобу, №209190/2019/025586 відповідно до якої заявлено його митну вартість в розмірі: 4600,00 Євро.
Одночасно з митною декларацією декларантом надано відповідачу ряд документів, для підтвердження митної вартості товару і обраний метод її визначення. Зокрема: свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 ; договір купівлі від 04.02.2019; договір про надання послуг митного брокера; (SWIFT) від 05.02.2019; копію паспорта, ІПН ОСОБА_2 ; копію закордонного паспорта.
Судом встановлено, що за даною митною декларацією позивачем сплачено податків у сумі 38200,00 гривень, (інформація відображена у графі 47 та графі В даної митної декларації).
26.02.2019 позивачем, з метою добровільного врегулювання спору, на адресу відповідача направлена претензія до якої долучено документи, що підтверджують митну вартість транспортного засобу, а саме: цивільно-правовий договір про транспортування ТЗ від 10.02.2019, акт приймання виконаної роботи від 17.02.2019 (вартість транспортування становить: 600,00 євро), рахунок-фактуру від 04.02.2019, платіжне доручення (SWIFT) від 05.02.2019, роздруківка оголошення про продаж транспортного засобу з сайту mobile.de.
Відповідач листом №887/ДЗ/13-70-19/37 від 15.03.2019 відмовив у скасуванні рішення про коригуванні митної вартості товарів.
Позивач, не погодившись із рішенням відповідача про коригування митної вартості товару та карткою відмови в прийнятті митної декларації, звернувся із цим позовом до суду.
При вирішенні спору по суті суд керувався наступним.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч.1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Однією із основних засад (принципів) адміністративного судочинства відповідно до п.4 ч.3 ст. 2 КАС України є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі.
У відповідності до вимог статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Митний Кодекс України (далі МК України) визначає засади організації та здійснення митної справи в Україні, регулює економічні, організаційні, правові, кадрові та соціальні аспекти діяльності митної служби України, спрямований на забезпечення захисту економічних інтересів України, створення сприятливих умов для розвитку її економіки, захисту прав та інтересів суб'єктів підприємницької діяльності та громадян, а також забезпечення додержання законодавства України з питань митної справи.
У відповідності до ст.49 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Згідно ч.2 ст.51 МК України митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.
Згідно ч. 1 ст. 52 МК України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.
Як встановлено ч. 2 ст. 52 МК України, декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані: заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.
За правилами ч. 1 ст. 53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Перелік документів, які підтверджують митну вартість товарів, визначається ч. 2 ст. 53 МК України, а саме: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 53 МК України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару;
7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісній характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару (ч.6 ст.53 МК України).
Як встановлено ч. 1 ст. 54 МК України, контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.
Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу. За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.
Згідно ч. 4 ст. 54 МК України орган доходів і зборів під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов'язаний здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Частиною 6 ст. 54 МК України визначено, що орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі:
- невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості;
- неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари;
- невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу;
- надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.
Відповідно до ч. 1 ст. 55 МК України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.
Відповідно до ст. 57 МК України, визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами:
1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції);
2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, відповідно до ч. 2 цієї статті є перший метод - за ціною договору (вартість операції).
Згідно із ч. ч. 3-6 ст. 57 МК України Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності. У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу. При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.
Відповідно до ч.1 ст. 58 МК України, метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо: 1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що: а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні; б) повторно); в) не впливають значною мірою на вартість товару; 2) щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів; 3) жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не буде зроблено відповідне коригування з урахуванням положень частини десятої цієї статті; 4) покупець і продавець не пов'язані між собою особи або хоч і пов'язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів.
Згідно з ч. 2 ст. 58 МК України метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні.
Відповідно до 4-5 ст.58 МК України, митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті. Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця.
Згідно з ч. 3 ст. 58 МК України, у разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу. У разі якщо митна вартість оцінюваних товарів не може бути визначена згідно з положеннями статті 58 цього Кодексу, за основу для її визначення береться вартість операції з ідентичними товарами, що продаються на експорт в Україну з тієї ж країни і час експорту яких збігається з часом експорту оцінюваних товарів або є максимально наближеним до нього.
За приписами ч. 1, 2, 4 ст. 64 МК України у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58 - 63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GATT). Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) органами доходів і зборів митних вартостях. У разі якщо ця стаття застосовується органом доходів і зборів, він на вимогу декларанта або уповноваженої ним особи зобов'язаний письмово проінформувати їх про митну вартість, визначену відповідно до положень цієї статті, та про використаний при цьому метод.
Судом встановлено, що митним органом відмовлено в прийнятті митної декларації та прийнято Рішення про коригування митної вартості товарів № UA20900/2019/000113/2 від 19.02.2019 з підстав того, що не підтверджена документально і не відповідає інформації по вартості даного транспортного засобу, яка згенерована АСАУР ДФС та складає 8487,50 євро.
Зі змісту Картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA209190/2019/00367 з'ясовано, що позивачем подавалися наступні документи :рахунок фактуру (інвойс) б/н від 04.02.2019, акт про проведення огляду (переогляду) товарів, транспортних засобів, ручної поклажі та багажу (у випадках митного огляду, що здійснюється при виконанні) №UA209020/2019/010412 від 17.02.2019; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_2 від 13.10.2014; банківський платіжний документ, що стосується товару SWIFT від 05.02.2019; договір про надання послуг митного брокера б/н від 08.02.2019; інші некласифіковані документи (SchwackeNet) від 18.02.2019; інші некласифіковані документи Довідка №18.02.2019-557 від 18.02.2019; інші некласифіковані документи фото від 18.02.2019; паспортний документ фізичної особи, що дає право на перетин державного кордону України №FЕ949999; паспортний документ фізичної особи, що містить інформацію про місце постійного або тимчасового проживання на території України №КВ782876 від 22.10.2001.
Судом з матеріалів справи встановлено, що декларантом надано до митного органу митну декларацію № UA209190/2019/024377 із зазначенням ціни товару 4600,00 євро та на підтвердження ціни також надано, зокрема рахунок-фактуру (інвойс) б/н від 04.02.2019 та банківський платіжний документ, де вказано вартість придбавання автомобіля в сумі 4600,00 євро.
Таким чином, на переконання суду, декларант надав відповідачу всі необхідні документи, які давали можливість останньому встановити дійсну митну вартість товару за ціною рахунку-фактури від 04.02.2019.
Більше того, посадовою особою Львівської митниці ДФС, під час проведення митного огляду транспортного засобу, у додатковому аркуші до Акту про проведення митного огляду товарів від 17.02.2019 року № UA209020/2019/10412 зазначено: "пошкоджено передній бампер, переднє ліве крило, ліві передні та задні двері та заднє крило". Зазначена інформація завірена особистим митним забезпеченням інспектора Львівської митниці ДФС, який безпосередньо здійснював митні формальності у відповідності до статті 338 Митного кодексу України /а.с.62/.
Судом встановлено з долучених до матеріалів справи фотографій транспортного засобу, які прикріплені до оголошення про продаж транспортного засобу, що такий значно пошкоджений /а.с.31-33/.
Також, судом зі змісту рахунку-фактури DA-CARS GmbH перекладеного на німецьку мову Бюро перекладів «Азбука», що вживаний автомобіль марки SEAT модель LEON DSG пошкоджений в результаті ДТП .
Таким чином, на переконання суду, декларант надав відповідачу всі необхідні документи, які давали можливість останньому встановити дійсну митну вартість товару за ціною рахунку -фактури б/н 04.02.2019.
Відтак, подані 18.02.2019 декларантом позивача до митного оформлення документи, а саме декларація митної вартості та рахунок-фактура (інвойс), за назвою і змістом відповідали вимогам пунктів 1, 3 ч.2 ст.53 Митного кодексу України.
Всупереч вказаному, відповідачем прийнято Рішення про коригування митної вартості товарів № UA209000/2019/000113/2 від 19.02.2019 з підстав того, що у митного органу виникли сумніви у правильності визначення митної вартості декларантом, оскільки митна вартість не підтверджена документально і не відповідає інформації по вартості даного транспортного засобу, яка згенерована АСАУР ДФС.
Однак, відповідачем не взято до уваги, що рахунок-фактура (інвойс) №б/н від 04.02.2019 є тим документом, що виданий продавцем DA-CARS GmbH (ЛютгендортмунденГайльвег, 208, 44894, Бохум), і який засвідчує дійсну вартість придбаного автомобіля в сумі 4600,00 євро.
Відповідач не надав суду жодного доказу, який би спростував зміст рахунку-фактури (інвойс) від 04.02.2019, в тому числі будь-які відомості щодо підтвердження чи не підтвердження обставини відчуження позивачу продавцем автомобіля та отримання або не отримання від позивача коштів в сумі 4600,00 євро та/або іншої суми за відчужений вказаний транспортний засіб.
Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 20.02.2018 за результатом розгляду справи №809/1884/16, посилання відповідача на те, що сума, яка зазначена в рахунку-фактурі (інвойсі), поданому декларантом, не була підтверджена, є безпідставними, оскільки положення статті 53 Митного кодексу України не містять вимог щодо додаткового підтвердження ціни, вказаної у документах, які підтверджують митну вартість товару.
Відповідно до оскарженого рішення про коригування митної вартості товарів, митна вартість транспортного засобу визначена за резервним методом у зв'язку з наявністю у митного органу цінової інформації з системи АСАУР ДФС. Другий (2а) та третій (2б) метод не застосовані у зв'язку з відсутністю в органу доходів і зборів та декларанта інформації про ідентичні та подібні (аналогічні) товари; четвертий (2в) та п'ятий (2г) метод не застосовані з причин відсутності вартісної основи для розрахунку митної вартості в органу доходів і зборів.
Суд зазначає, що спрацювання системи управління ризиками є лише рекомендацією посадовій особі органу доходів і зборів більш детально проаналізувати умови зовнішньоекономічної операції, та не може бути безумовною підставою для відмови в оформленні товару за самостійно заявленою декларантом митною вартістю товарів. Різниця між вартістю товару, задекларованого особою та вартістю схожих товарів, що розмитнювалися цією особою чи іншими особами у попередніх періодах також: не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не є підставою для автоматичного збільшення митної вартості товарів до показників автоматизованої системи аналізу та управління ризиками.
Такий висновок суду відповідає позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 19.02.2019 в справі №805/2713/16-а.
Суд зазначає, що під час розгляду справи, відповідачем не доведено наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення позивачем митної вартості товарів за першим методом, натомість позивач підтвердив заявлену митну вартість товарів необхідними документами. Зазначене, в свою чергу, свідчить про відсутність підстав для коригування митної вартості імпортованого позивачем транспортного засобу та протиправність прийнятого митницею рішення та, на підставі такого, картки відмови у прийнятті митної декларації.
З урахуванням вищевказаного, суд дійшов висновку що оскаржене рішення відповідача прийняте не у спосіб, що визначений Конституцією та законами України, не обґрунтовано, без з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), не відповідає вимогам ч. 2 ст. 2 КАС України, а відповідно підлягає скасуванню.
Згідно з нормами частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За приписами вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленим статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
На підставі викладеного, зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності та з урахуванням того, що відповідачем доводи позовної заяви не спростовані, суд дійшов висновку, що позовні вимоги належить задовольнити.
Щодо відшкодування витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.
Частиною першою статті 16 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Відповідно до вимог частини першої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до частин 1 та 2 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Зазначені положення кореспондуються із європейськими стандартами, зокрема, пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам Щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя №R (81) 7 передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв'язку з розглядом.
Відповідно до пунктів 1, 5, 6 статті 1 Закону України від 05.07.2012 № 5076-VІ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» (далі - Закон) адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; захист - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні захисту прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення; інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.
Право на правову допомогу гарантовано статтями 8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення яким надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16.11.2000 №13-рп/2000, від 30.09.2009 №23-рп/2009 та від 11.07.2013 №6-рп/2013.
Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30.09.2009 року №23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Також Конституційний Суд України зазначив і про те, що гарантування кожному права на правову допомогу в контексті частини другої статті 3, статті 59 Конституції України покладає на державу відповідні обов'язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов'язки обумовлюють необхідність визначення в законах України, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги.
Отже, з викладеного слідує, що до правової (правничої) допомоги належать, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру тощо.
Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України, яка не обмежує розмір таких витрат.
За змістом пункту першого частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Судом встановлено, що 25.02.2019 між ОСОБА_2 та адвокатом Прокопчук Аліною Володимирівною укладено договір № 11/2019 про надання правової допомоги.
Відповідно до п.1.1 даного договору адвокат зобов'язується здійснити представництво Клієнта, що вказане в цьому договорі на умовах і в порядку, що визначені цим договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання цього договору.
Пунктом 2.3.2 даного договору передбачено, що довіритель зобов'язується сплатити повіреному гонорар.
Відповідно до Акту надання-приймання послуг від 06.05.2019 (Додаток №2 до Договору) Виконавцем надано наступні послуги:
- консультації з питань застосування законодавства у спірних відносинах, пов'язаних з адміністративним спором між ОСОБА_2 та Львівською митницею ДФС - 2,5 год на суму 1875,00 грн;
- пошук судової практики за судовими рішеннями внесеними до Єдиного державного реєстру судових рішень - 5,5 год на суму 4125,00 грн;
- пошук судової практики за судовими рішеннями Європейського суду з прав людини - 4,0 год на суму 3000,00 грн;
- складання претензії для досудового врегулювання спору між ОСОБА_2 та Львівською митницею ДФС - 1,5 год на суму 1125,00 грн;
- складання позовної заяви про скасування рішення про коригування митної вартості товарів та картки відмови - 4,5 год на суму 3375,00 грн.
Розрахунок здійснено у відповідності до розміру погодинної ставки за надані послуги, що становить: вартість 1 години - 1000 грн (4 год. х 1000 грн = 4000 грн). Таким чином, сума до оплати за виконану роботу становить 4000 грн.
Відповідно до квитанції до прибуткового касового ордера №11/2019 від 06.05.2019 ОСОБА_2 . згідно рахунку та акту №11/2019 від 06.05.2019 сплачено ФОП ОСОБА_4 13500,00 грн.
Згідно з рахунком №11/2019 від 06.05.2019 сума що підлягає до сплати згідно акту надання-приймання послуг №11/2019 від 06.05.2019 становить 13500,00 грн.
Отже, враховуючи складність справи, обсяг та якість виконаних адвокатом робіт, витрачений час, значення цієї справи, суд вважає обґрунтованими, співмірними та підтвердженими належними доказами понесені позивачем витрати на правничу допомогу.
Більше того, суд зазначає, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої прийняте рішення понесених збитків, але і у певному сенсі має спонукати суб'єкта владних повноважень утримуватися від подачі безпідставних заяв, скарг та своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин.
Вказана позиція суду узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною в додатковій постанові від 05.09.2019 у справі № №826/841/17.
Разом з тим, відповідно до частини шостої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Отже, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Судом не враховуються доводи відповідача викладені у запереченні у справі №1.380.2019.0002533 про відмову у задоволенні вимоги про стягнення витрат на правничу допомогу, оскільки такі твердження повністю спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «East/West Alliance Limited» проти України»», оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy), № 34884/97).
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що надані позивачем докази підтверджують факт понесення ним витрат на правничу допомогу, а відтак така підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.
Поряд з цим, щодо вимог позивача про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці ДФС на користь позивача судових витрат, а саме витрат на переклади в сумі 145 грн, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:1) на професійну правничу допомогу;2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду;3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз;4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
На підтвердження оплати послуг перекладу, до матеріалів справи долучено копію квитанції Бюро перекладів «Азбука» від 21.03.2019 на суму 145,00 грн /а.с.93/.
Враховуючи вказане, а також документальне підтвердження витрат пов'язаних з підготовкою до розгляду справи такі належить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці ДФС.
Щодо судових витрат, а саме судового збору сплаченого позивачем відповідно до квитанції №45421 від 15.05.2019 в сумі 768,40 грн та квитанції №87113 від 05.06.2019 в сумі 768,40 грн, то відповідно до вимог ст.139 КАС України, такі належить стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці ДФС.
Керуючись ст.ст. 6, 9, 73-76, 242, 244, 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення Львівської митниці ДФС України № UA 209190/2019/00367.
Визнати протиправним та скасувати рішення Львівської митниці ДФС про коригування митної вартості товарів №209000/2019/000113/2 від 19.02.2019.
Стягнути з Львівської митниці ДФС код ЄДРПОУ 39420875, місцезнаходження: 79000, м. Львів, вул. Костюшка, 1 за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_2 місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 судовий збір в сумі 1536 (одна тисяча п'ятсот тридцять шість) грн 80 коп.
Стягнути з Львівської митниці ДФС код ЄДРПОУ 39420875, місцезнаходження: 79000, м. Львів, вул. Костюшка, 1 за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_2 місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 13500 (тринадцять тисяч п'ятсот) грн 00 коп. витрат на правничу допомогу.
Стягнути з Львівської митниці ДФС код ЄДРПОУ 39420875, місцезнаходження: 79000, м. Львів, вул. Костюшка, 1 за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_2 місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , судові витрати пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, підготовкою справи до розгляду, а саме: витрати на переклади в сумі 145 (сто сорок п'ять) грн 00 коп.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.
Суддя Грень Н.М.
Повний текс рішення складено та підписано 24.10.2019.