Постанова
Іменем України
22 жовтня 2019 року
м. Київ
провадження № 22-ц/824/12833/2019
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Мазурик О.Ф. (суддя-доповідач),
суддів: Кравець В.А., Махлай Л.Д.,
за участю секретаря Ратушного А.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк»
на рішення Вишгородського районного суду Київської області
в складі судді Чіркова Г.Є.
від 10 червня 2019 року
по справі №363/4314/18 Вишгородського районного суду Київської області
за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк»
до ОСОБА_1
про стягнення заборгованості,
В жовтні 2018 року позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», Банк) звернувся до Вишгородського районного суду Київської областіз позовом, в якому посилаючись на те, що ОСОБА_1 не виконує взятих на себе зобов'язань у договірних відносинах, просив стягнути з останнього заборгованість у розмірі 45 788 грн 92 коп.
Звертаючись до суду з позовом, позивач вказував на те, що ОСОБА_1 , підписавши Анкету-заяву №б/н від 08.08.2014 отримав кредит у розмірі 4000,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. При встановленні та зміні кредитного ліміту Банк керувався пунктами 2.1.1.2.3., 2.1.1.2.4. Договору, на підставі яких позичальник при укладенні цього Договору дав свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за ініціативою та рішенням Банку.
Також, вказував, що внаслідок неналежного виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору в останнього утворилась заборгованість, яка станом на 30.09.2018 складає загальну суму 45 788,92 грн, з яких: 3 189,14 грн - заборгованість за кредитом; 36 593,16 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом; 3 350,00 грн - заборгованість за пенею та комісією; заборгованість по штрафам - 500,00 грн (фіксована частина) та 2 156,62 грн (процентна складова).
Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 10 червня 2019 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованість у розмірі 9 195,76 грн, з яких 3 189,14 грн - заборгованість за кредитом; 3 350,00 грн - заборгованість по пені та комісії; 2 656,12 грн - штраф.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду в частині нестягнутої суми заборгованості, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на те, що рішення суду в цій частині є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, без повного з'ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
В обґрунтування апеляційної скарги вказував, що суд першої інстанції, встановивши обставини видачі Банком ОСОБА_1 кредитних коштів, дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача відсотків за кредитом.
Судом першої інстанції не досліджено наявні в матеріалах справи докази, які підтверджують заявлену позивачем до стягнення суму заборгованості у повному розмірі, зокрема щодо відсотків, а також не надано таким доказам правової оцінки.
Вказував, що позивачем надані належні та допустимі докази у справі, в тому числі розрахунок заборгованості, в якому вказані суми відсотків, пені та інших платежів, і такі докази не спростовані відповідачем. Крім того, відповідач підтвердив свою згоду про те, що підписана заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг в ПриватБанку, правилами користування платіжною карткою, затверджених наказом №СП-2010-256 від 06.03.2010 та Тарифами Банку, які викладені на банківському сайті https://privatbank.ua/terms/pages/70, складає між ним та Банком Договір, що підтверджується підписом у заяві. При укладенні договору сторони керувалися положеннями ч. 1 ст. 634 ЦК України.
Також, зазначав, що Банк свої зобов'язання перед позичальником за кредитним договором виконав та надав кредитні кошти, а відповідач умови договору щодо своєчасного повернення грошових коштів не виконує.
За вказаних обставин, просив скасувати рішення Вишгородського районного суду Київської області від 10.06.2019 в частині відмови у стягненні суми та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Представник позивача - Штронда А.М. в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав та просив задовольнити з підстав, наведених в ній.
Відповідач, належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідача.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах апеляційного оскарження та вимог, що заявлялися в суді першої інстанції, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відмовляючи в задоволенні позову про стягнення відсотків суд першої інстанції виходив з відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що 08.08.2014 ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено договір, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 4 000,00 грн, шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, отримавши платіжну картку.
У анкеті-заяві зазначено, що відповідач згодний з тим, що ця заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між ним та Банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами Банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді.
На підтвердження позовних вимог позивач надав копію Анкети-заяви про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у ПриватБанку; витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна»: «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна CONTRACT», «Універсальна GOLD»; витяг з Умов і Правил надання банківських послуг, затверджених наказом від 06.03.2010 №СП-2010-256.
Згідно розрахунку заборгованості, наданого Банком, станом на 30.09.2018 заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором становить 45 788,92 грн, з яких: 3 189,14 грн - заборгованість за кредитом; 36 593,16 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом; 3 350,00 грн - заборгованість за пенею та комісією; заборгованість по штрафам - 500,00 грн (фіксована частина) та 2 156,62 грн (процентна складова).
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Колегія суддів відхиляє доводи позивача, що до правовідносин між сторонами підлягають застосуванню правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому.
Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи не містять підпису позичальника, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 08.08.2014шляхом підписання анкети-заяви. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
Крім того, надані позивачем Умови та Правила надання банківських послуг у ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Саме такий правовий висновок викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Ураховуючи викладене, та зважаючи на те, що умовами анкети-заяви від 08.08.2014, яка підписана ОСОБА_1 , не передбачено обов'язку останнього щодо погашення заборгованості за відсотками суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні позову про стягнення з відповідача заборгованості за відсотками у розмірі 36 593,16 грн, у зв'язку з недоведеністю позовних вимог в цій частині через відсутність передбаченого обов'язку відповідача по їх сплаті позивачу у анкеті-заяві від 08.08.2014.
Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов'язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України позивач не пред'явив.
Відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України, колегія суддів не приймає до уваги виписку по рахунку ОСОБА_1 за період з 01.01.1999 по 04.08.2019, та довідку про видачу кредитної картки, які долучені позивачем до апеляційної скарги, оскільки такі докази у суд першої інстанції не подавалися та про них позивач не заявляв.
Крім того, надана позивачем виписка не є належним доказом щодо погоджених між сторонами істотних умов договору, а саме розміру відсотків за користування кредитом.
З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення відсотків за користування кредитом є законним та обґрунтованим, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки апеляційна скарга позивача не містить доводів щодо незгоди з рішенням суду в частині задоволення позовних вимог про стягнення тіла кредиту, пені, комісії та штрафів у розмірі 9 195,76 грн, а також рішення суду в цій частині не оскаржувалося відповідачем, колегія суддів у відповідності до вимог ст. 376 ЦПК України не переглядає рішення в цій частині.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку про залишення рішення суду в частині, що оскаржувалося, без змін, а скарги без задоволення.
Частиною шостою статті 19 ЦПК України визначено, що справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності є малозначними справами.
Оскільки ціна позову у даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (192 100,00 грн), справа незначної складності, то вона відноситься до малозначних справ.
За приписами п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах.
На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 374, 375, 383, 384, 389 ЦПК України,
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» - залишити без задоволення.
Рішення Вишгородського районного суду Київської областівід 10 червня 2019 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повний текст постанови складено 23 жовтня 2019 року.
Головуючий О.Ф. Мазурик
Судді В.А. Кравець
Л.Д. Махлай