23.10.2019 Справа № 756/583/19
Пр.№ 2/756/3026/19
Ун.№ 756/583/19
26 вересня 2019 року Оболонський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді - Майбоженко А.М.
при секретарі - Одягайло Л.М.
за участю представника позивача - Лях Н.В.
представника відповідача - ОСОБА_5
відповідача - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,
28 грудня 2018 року позивач ОСОБА_3 звернувся з даним позовом посилаючись на те, що 07 листопада 2013 року він передав у борг відповідачу ОСОБА_2 120 000 доларів США, які останній зобов'язувався повернути до 07 грудня 2013 року, що підтвердив розпискою від 07 листопада 2013 року. Оскільки відповідачем 16 листопада 2016 року частково було повернуто борг у сумі 10 000 доларів США, з урахуванням заяви про зміну предмету позову ОСОБА_3 просив стягнути з ОСОБА_2 заборгованість у сумі 127 544 доларів США, що складається з суми основного боргу у розмірі 110 00 доларів США та 3% річних від простроченої суми у розмірі 17 544 доларів США.
01 лютого 2019 року у даній справі відкрито загальне позовне провадження.
Від відповідача ОСОБА_2 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого він просить відмовити у задоволенні позовних вимог посилаючись на сплив строку позовної давності, крім того зазначає, що жодних дій з виконання та визнання боргу 16 листопада 2016 року не вчиняв.
У судовому засіданні представник позивача заявлені у справі вимоги підтримала, просила їх задовольнити. Зазначено про те, що на момент звернення до суду з даним позовом позивачем пропущено строк позовної давності з поважних причин. Також клопотала перед судом про поновлення пропущеного строку позовної давності та захист прав позивача, якщо суд дійде висновку про пропуск такого строку.
Відповідач та його представник у судовому засіданні просили відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву. Під час розгляду справи було надано письмові заперечення проти позовних вимог, де ОСОБА_2 зазначає, що у 2010-1014 роках, здійснюючи господарську діяльність, займав грошові кошти у приватної особи, з якою мав тривалі дружні стосунки - ОСОБА_4 , який передавав їх через своїх довірених осіб, у тому числі через ОСОБА_3 .. Відповідач зазначає, що з позивачем вони малознайомі та бачились декілька разів під час передачі займаних коштів, а всі позики, надані йому ОСОБА_4 він повернув. Аналогічні покази надані відповідачем суду при допиті його в якості свідка.
Суд, заслухавши пояснення учасників справи, показання свідка, дослідивши письмові матеріали справи, оцінивши зібрані докази, дійшов наступних висновків.
Згідно з розпискою від 07 листопада 2013 року, поданої позивачем разом з позовною заявою, ОСОБА_2 отримав в борг від ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 120 000 доларів США, які зобов'язався повернути у строк до 07 грудня 2013 року. (а.с.8)
За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (ст. 1046 ЦК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Згідно з ч.1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Виходячи з викладеного, за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
Таким чином, договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.
Тобто, у разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування ст.ст. 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
У той самий час за змістом ч.1 та ч.2 ст. 207 і ч.2 ст. 1047 ЦК України дотримання письмової форми договору позики має місце у тому разі, якщо на підтвердження укладення договору представлена розписка або інший письмовий документ, підписаний позичальником, з якого вбачається як сам факт отримання позичальником певної грошової суми в борг (тобто із зобов'язанням її повернення), так і дати її отримання.
З урахуванням викладеного, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Судом встановлено, що відповідачем визнано факт написання ним вказаної боргової розписки, про що ним зазначено у письмових заявах по суті справи та у судовому засіданні особисто.
Відповідач, будучи допитаним в якості свідка, зазначив, що заснувавши ПАТ «Авіакомпанія «Ейр Онікс», під час здійснення господарської діяльності, він мав дефіцит обігових коштів. Гроші займав у ОСОБА_4 , з яким був знайомий 7-8 років та мав дружні стосунки. ОСОБА_2 вказує, що 5 - 7 листопада (точну дату не пам'ятає, оскільки сплив значний проміжок часу) 2013 року, поговоривши з ОСОБА_4 , який на той час займав посаду заступника начальника ГУ СБУ в АР Крим, попросив у нього позику у розмірі 120 000 доларів США, яку останній погодився надати. До цього відповідач також неодноразово займав грошові кошти у ОСОБА_4 , які останній передавав особисто або через довірених йому людей. Приблизно через годину до ОСОБА_2 в офіс приїхав ОСОБА_3 з домовленою сумою коштів, відповідач вказує, що тоді вперше побачив позивача. ОСОБА_2 написав розписку про отримання 120 000 доларів США від ОСОБА_3 , знаючи що ця розписка - підтвердження про отримання коштів для ОСОБА_4 , оскільки впевнений, що це його кошти. Після отримання позики ОСОБА_2 запустив взяті кошти в обіг своєї компанії. Приблизно через місяць відповідач зателефонував ОСОБА_4 та сказав, що може повернути йому отримані у борг гроші. По спливу декількох годин до ОСОБА_2 за місцем його роботи, приїхав ОСОБА_3 , який забрав кошти у розмірі 120 000 доларів США, однак сказав, що оригінал розписки, від 07 листопада 2013 року, написаної ОСОБА_2 не встигнув взяти та порадив її забрати пізніше у ОСОБА_4 Через декілька днів ОСОБА_2 зателефонував до ОСОБА_4 та сказав що розписку про отримання ним у позику коштів йому не повернуто, після чого до нього приїхав ОСОБА_3 , за його словами він не міг знайти розписку та написав на окремому аркуші іншу розписку, що претензій до ОСОБА_2 з повернення 120 000 доларів США не має. Також зазначив, що не може представити суду розписки ОСОБА_3 про повернення позики, оскільки місцезнаходження цієї розписки він встановити не зміг.
Відповідно до ст.599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі ст.545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.
Суд вважає, що показання відповідача ОСОБА_2 як свідка щодо повного розрахунку ним за договором позики не підтверджено будь-яким належним чи допустимим доказом. На думку суду, судове рішення не може ґрунтуватись на показах свідків щодо виконання чи невиконання сторонами договору своїх зобов'язань, які виникли на підставі договору, укладеного у письмовій формі і з цих підстав визнає показання відповідача ОСОБА_2 щодо повернення суми позики недопустимим доказом в даній справі. Розписки про повернення боргу відповідачем суду не представлено.
За змістом ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором позики призвело до виникнення заборгованості, про стягнення якої просить позивач.
За таких обставин суд приходить до висновку про те, що надана позивачем розписка підтверджує укладення між сторонами договору позики, за яким позикодавцем є ОСОБА_3 , а позичальником - ОСОБА_2 , містить умови отримання позичальником у борг грошових коштів у розмірі 120 000 доларів США та зобов'язання з їх повернення до 07 грудня 2013 року, які відповідач не виконав. З цих підстав суд вважає обґрунтованими вимоги про стягнення з відповідача суми боргу 110 000 доларів США (в межах заявлених позовних вимог).
Разом з тим, відповідач у судовому засіданні та своїх письмових заявах заявляє про застосування наслідків спливу строку позовної давності, у зв'язку з чим ухвалити рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно з вимогами ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.
У ст. 257 ЦК України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.
Зокрема, ч.2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Відповідно до ст.253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За загальним, згідно ч.1 ст. 261 ЦК України, правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Відповідно до положень ст.ст. 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства.
Відповідно до частини першої ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку, в силу ч. 3 цієї статті після переривання перебіг позовної давності починається заново.
Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, якщо такі дії вчинено, крім боржника, уповноваженою на це особою, яка представляє боржника у відносинах з кредитором у силу закону, на підставі установчих документів або довіреності.
Представник позивача, зазначає про те, що строк позовної давності було перервано, оскільки відповідачем частково було повернуто борг 16.11.2016 у сумі 10 000 доларів США, а тому строк позовної давності не пропущений.
Судом встановлено, що на зворотному аркуші боргової розписки від 07.11.2013 (а.с.7), ОСОБА_3 зроблено запис про повернення ОСОБА_2 10 000 доларів США, що датовано 16 листопада 2016 року. Даним записом позивач обґрунтовує вимоги щодо стягнення залишку коштів, які є неповернутими, а також переривання строку позовної давності.
Факт повернення будь-якої суми коштів на виконання договору позики 16 листопада 2016 року відповідач заперечує, мотивуючи тим, що повернення позиченої суми ним відбулось ще у 2013 році.
На підтвердження факту отримання боргу від ОСОБА_3 та часткового погашення боргу відповідачем судом допитано в якості свідка ОСОБА_4 , який повідомив суду наступне. З ОСОБА_2 вони були знайомі з 2010 року та товаришували. В листопаді 2013 року на прохання ОСОБА_2 він прибув додому до останнього, де почув про скрутне матеріальне становище ОСОБА_2 та про те, що він потребує позику у розмірі 120 000 доларів США. Оскільки таких коштів у ОСОБА_4 не було, він зателефонував своєму знайомому ОСОБА_3 і попросив позичити вказану суму своєму товаришу. ОСОБА_3 передав кошти ОСОБА_2 07 листопада 2013 року. Останній обіцяв повернути гроші у січні 2014 року, але питання про повернення коштів відклалось у зв'язку з початком загальновідомих подій у Криму в 2014 році. ОСОБА_4 розповів, що пропонував ОСОБА_2 переписати земельну ділянку та будинок, які йому належали, в рахунок погашення боргу, однак ОСОБА_2 не погодився. На початку листопада 2016 року ОСОБА_3 повідомив ОСОБА_4 , що ОСОБА_2 їде до нього повертати кошти, після вказаної розмови ОСОБА_4 також поїхав на цю зустріч, оскільки відчував відповідальність за знайомство вказаних осіб, та за те, що грошові кошти досі не повернуті його знайомому. ОСОБА_4 на зустріч позивача та відповідача запізнився, однак зустрівся з ОСОБА_3 , який повідомив, що ОСОБА_2 повернув йому 10 000 доларів США. Крім того, ОСОБА_4 вказує, що позичені відповідачу у справі кошти належать ОСОБА_3 , та він особисто не позичав ніяких коштів. Також ОСОБА_4 відомо, що ОСОБА_3 мав достатній дохід для того, щоб надавати позику у такій сумі, оскільки займався комерційною діяльністю щодо продажу елітного алкоголю та табачних виробів, а 120 000 доларів США для позики ОСОБА_3 були взяті з ПАТ КБ «ПриватБанк».
Вирішуючи питання про сплив позовної давності, суд дійшов висновку, що договір позики, укладений між сторонами є строковим, і цей строк обмежується датою 07 грудня 2013 року. У вказаний строк грошові кошти не повернуті. З позовом до суду позивач звернувся лише 28 грудня 2018 року.
Відповідач заперечує існування боргу взагалі, а також факту повернення його частини у розмірі 10 000 доларів США 16.11.2016, вказуючи, що запис про повернення частини боргу позивач міг зробити самостійно, створюючи таким чином доказ, який вказує на переривання строку позовної давності.
Показання свідка ОСОБА_4 щодо цього не можуть вважатись допустимим доказом в даній справі, оскільки про факт повернення коштів йому відомо зі слів позивача і як зазначалось вище судове рішення не може ґрунтуватись на показах свідків щодо виконання чи невиконання сторонами договору своїх зобов'язань, які виникли на підставі договору, укладеного у письмовій формі.
Враховуючи те, що зі змісту розписки про повернення відповідачем частини позичених коштів у сумі 10 000 доларів США 16.11.2016, неможливо встановити дійсні дії позичальника (відповідача у справі) щодо повернення коштів, оскільки вони не містять його підпису, з урахуванням відсутності інших допустимих доказів на підтвердження обставин щодо повернення коштів, суд вважає, що вказана розписка позивача щодо часткового повернення позики є недопустимим доказом у даній справі.
Інших доказів, які б вказували на переривання строку позовної давності судом не встановлено.
З цих підстав, суд вважає, що на момент пред'явлення позову, позивачем ОСОБА_3 пропущено строк позовної давності щодо вимог про стягнення суми боргу.
Представником позивача також зазначено, що у випадку, якщо суд дійде до висновку про пропуск строку позовної давності, має бути оцінено наявність поважних причин цього та захист свого права на повернення боргу відповідно до договору позики.
При цьому посилається на те, що оригінал розписки від 07 листопада 2013 року знаходився у сейфі ПАТ КБ «ПриватБанк», орендованого позивачем, разом з іншими його документами. З початком подій, пов'язаних з анексією Криму у 2014 році діяльність банку була припинена та його приміщення було опечатано, що стало перешкодою для отримання з сейфу всіх документів, в тому числі боргової розписки. Надалі в приміщенні ПАТ КБ «ПриватБанк», де знаходився орендований позивачем сейф, був розташований Російський національний комерційний банк. На неодноразові звернення ОСОБА_3 щодо повернення йому особистих речей із сейфу, були отримані відмови у доступі до нього. Позивач також зазначає, що вказані відмови пов'язані зі зневажливим ставленням до нього, оскільки він відмовився отримати громадянство Російської Федерації. Доступ до орендованого сейфу ОСОБА_3 отримано лише 12 листопада 2018 року, внаслідок звернення до органів прокуратури АР Крим, коли ним і було отримано свої документи, які там зберігались, в тому числі оригінал розписки від 07 листопада 2013 року. Також на прохання про складання комісійного акту відкриття сейфу йому дирекцією банку було відмовлено без надання пояснень. Вказані обставини унеможливили звернення позивача до суду.
Оцінка того чи є підстави для поновлення позивачеві позовної давності залежить від сукупності всіх обставин справи, включаючи тривалість часу коли позивач перебував в умовах, за яких не міг, на його думку, захистити своє право. При цьому повинні враховуватись конкретні твердження, зроблені позивачем, які повинні бути підтверджені відповідними доказами. В силу принципу змагальності тягар доказування підстав позовних вимог покладається на позивача, а заперечення - на відповідача, вольова діяльність яких становить основу всієї процесуальної діяльності щодо доказування.
Відтак, тягар доказування стороною вважається виконаним, якщо суд може констатувати, що стверджуване стороною на підтримання своєї позиції є більше можливим, аніж заперечення проти цього. Таким чином, для практичної реалізації конституційної засади змагальності сторін законом повинні бути гарантовані однакові можливості сторонам в усьому, що стосується їх прав, оскільки дійсна змагальність буде можлива тільки при дійсному дотриманні рівних можливостей сторін у збиранні, наданні та дослідженні доказів.
При цьому, суд вважає правильним зауважити, що відсутність у позивача оригіналу розписки не може свідчити про поважність причин пропуску строку позовної давності, оскільки право на пред'явлення позову про стягнення боргу не пов'язується з наявністю її оригіналу. Дане право могло б бути реалізоване позивачем у межах трирічного строку після спливу строку виконання зобов'язань з посиланням на відсутність оригіналу розписки. Процесуальним законом надано можливості суду сприяти в реалізації сторонами їх процесуальних прав шляхом витребування доказів, якщо витребування таких доказів у сторін викликає певні складнощі. Крім того, обставини щодо передачі в борг грошових коштів могли визнаватись відповідачем, а тому не підлягали б доказуванню в силу положень ст.82 ЦПК України.
З цих підстав, сам факт відсутності оригіналу розписки у володінні позивача не може вважатись достатньою підставою для поновлення строку позовної давності.
Крім того, позивачем не надано належних та допустимих доказів щодо продовження строку дії договору оренди індивідуального сейфу після 18.12.2013, переліку документів, поміщених до вказаного сейфу, заяв щодо повернення його особистих речей, які у ньому знаходяться.
Таким чином, враховуючи, що ОСОБА_3 звернувся до суду з цим позовом з пропуском позовної давності, про застосування якого відповідачем подано письмову заяву, що згідно з ч.4 ст. 267 ЦК України є підставою для відмови у позові, суд доходить висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики, у зв'язку із спливом позовної давності та зазначає, що причини поважності пропуску визначеного законом строку звернення до суду з позовом належними та допустимими доказами позивачем не доведені.
Не підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних від простроченої суми заборгованості, які передбачені ст.625 ЦК України, як похідні вимоги про стягнення основної суми боргу.
Відповідач просив суд стягнути з позивача понесені ним витрати на професійну правничу допомогу розмірі 10 000 гривень, на підтвердження сплати яких надано квитанцію №17161 від 11.03.2019 за формою №ПО-Д2, що затверджена Наказом Укрсоюзсервісу №8 від 29.09.1995 року.
Відповідно до ч.2 ст.141 ЦПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, до яких відносяться витрати на прфоесійну правничу допомогу, покладаються у разі відмови в позові - на позивача;
Згідно з частиною 8 цієї статті, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Наказом Українського союзу об'єднань, підприємств і організацій побутового обслуговування населення від 29 вересня 1995 року N 8 затверджено форми документів суворої звітності та Інструкції щодо їх використання.
Відповідно до п.1.2 цієї Інструкції, вона визначає види форм документів суворої звітності, порядок їх використання та заповнення при оформленні замовлень на виконання побутових послуг (робіт) та проведення розрахунків із споживачами (далі - замовники) і господарюючими суб'єктами..
Згідно п.1.4 Інструкції, 1.4. Форми документів суворої звітності складені та мають позначення залежно від видів послуг (робіт).
Позначення форм включає:
ПО - побутове обслуговування;
В, Д, О, П, ПА, Р, Ю - види послуг (робіт) відповідно: В виготовлення, Д - дрібні та невиробничі послуги, О - оброблення, П - прокат, ПА - паркування автомобілів, Р - ремонт, Ю - ювелірні роботи.
Перелік документів суворої звітності, які повинні застосовуватися у процесі розрахунків із споживачами за побутові послуги, наведені в Таблиці 1, в якій форма ПО-Д2 призначена на виконання послуг, що надаються в присутності замовника.
З цих підстав суд вважає, що форма квитанції №ПО-Д2 призначена для сплати дрібних та невиробничих побутових послуг, а тому не може свідчить про належну оплату відповідачем витрат на професійну правничу допомогу щодо наданих адвокатських послуг адвокатом ОСОБА_5 .
З цих підстав, суд вважає, що витрати відповідача на професійну правничу допомогу не підтверджені належними доказами, у зв'язку з чим відмовляє у їх покладенні на позивача.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 259, 263, 265 Цивільного процесуального кодексу України, ст. ст. 267, 1046, 1047, 1049 Цивільного кодексу України, суд
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики - відмовити
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання його повного тексту до Київського апеляційного суду через Оболонський районний суд м.Києва.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст виготовлено 23.10.2019.
Суддя А.М.Майбоженко