судді Верховного Суду у Касаційному адміністративному суді Смоковича М.І. на рішення від 21 жовтня 2019 року у справі №9901/697/18 за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним та скасування рішення, визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія), у якому, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог від 3 серпня 2018 року, просив:
1) визнати протиправними дії ВККС щодо здійснення оцінювання ОСОБА_1 на відповідність займаній посаді судді в частині оцінювання критеріїв та показників, окрім тих, що оцінюються за результатами іспиту та зобов'язати ВККС повторно здійснити оцінювання ОСОБА_1 на відповідність займаній посаді судді в частині оцінювання критеріїв та показників, окрім тих, що оцінюються за результатами іспиту;
2) визнати протиправним та скасувати рішення ВККС від 19 червня 2018 року № 878/ко-18 про невідповідність ОСОБА_1 займаній посаді судді (далі також - Рішення).
21 жовтня 2019 року колегія суддів Верховного Суду у Касаційному адміністративному суді прийняла у справі за вказаним позовом ОСОБА_1 рішення, яким:
визнала протиправним та скасувала рішення ВККС від 19 червня 2018 року № 878/ко-18 про визнання судді Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області ОСОБА_1 таким, що не відповідає займаній посаді; у задоволенні решти позовних вимог - відмовила.
Тим самим рішенням суд стягнув з ВККС за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 704,80 грн.
Мотивом для ухвалення рішення суду в частині задоволення позовних вимог зазначено те, що оскаржене Рішення Комісії не містить мотивів, з яких вона дійшла висновку про невідповідність позивача займаній посаді суді, що є підставою для скасування даного рішення згідно з пунктом 4 частини 3 статті 88 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII). У цьому зв'язку суд у своєму рішенні наголосив на тому, що належна мотивація рішення ВККС дає можливість перевірити, за якими саме критеріями кваліфікаційного оцінювання встановлено невідповідність судді займаній посаді і чи була загалом дотримана процедура ухвалення відповідного рішення. Обсяг і зміст вмотивованості рішення ВККС залежить від конкретних обставин, що були предметом дослідження і обговорення, але в будь-якому випадку у рішенні повинно відображатися те, чим ВККС керувалася оцінюючи суддю за критеріями кваліфікаційного оцінювання.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині визнання протиправними дій відповідача колегія суддів виходила з того, що проведення кваліфікаційного оцінювання суддів та повноваження ВККС у цій процедурі передбачено Законом № 1402-VIII та розділом XV «Перехідні положення» Конституції України, а порядок і методологія його проведення, показники відповідності цим критеріям та засоби їх встановлення - Положенням про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затвердженого рішенням ВККС від 3 листопада 2016 року №143/зп-16 (в редакції рішення ВККС від 13 лютого 2018 року № 20/зп-18). У рішенні суду зазначено що вказані нормативні акти наділяють ВККС дискреційними функціями щодо проведення кваліфікаційного оцінювання, тому у суду відсутні підстави зобов'язувати відповідача діяти у певний спосіб при вирішенні даного питання. Також зауважено, що ці нормативні акти наразі є чинними, їх не було визнано неконституційними, тому у суду відсутні підстави ставити під сумнів правомірність проведення відповідачем кваліфікаційного оцінювання позивача та/або процедуру його здійснення.
З рішенням колегії суддів Верховного Суду у Касаційному адміністративному суді від 21 жовтня 2019 року по суті спору погоджуюся, однак керуючись частиною третьою статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України вважаю за необхідне висловити окрему думку стосовно мотивів прийняття цього рішення.
Вважаю, що спірне Рішення невмотивоване, але не за своїм змістом. На моє переконання, висновок, що спірне Рішення невмотивоване має ґрунтуватися на тому, що суд під час з'ясування обставин справи та дослідження доказів, зокрема суддівського досьє (копії якого долучено до цієї справи) та відтворення звукозапису засідання ВККС, на якому проводилася співбесіда з позивачем, не встановив доказів, які б підтверджували мотиви і висновки Комісії, викладені в спірному Рішенні, зокрема щодо недоброчесної поведінки позивача.
Поза сумнівом, що повноваження ВККС у процедурі кваліфікаційного оцінювання суддів є дискреційними, проте рішення цього органу теж підлягають судовому контролю і якщо Комісія дійшла висновку про недоброчесність судді, то такий висновок повинен мати підтвердження (докази), яких у цій справі немає, а представник відповідача в судовому засіданні не надав таких доказів і не звернув увагу суду, які обставини та/або факти передували і потягнули за собою такий дискреційний висновок ВККС щодо позивача. Тобто, якщо ВККС зробила дискреційний висновок, що позивач не відповідає займаній посаді судді, то Комісія повинна надати суду докази в підтвердження цих обставин, зважаючи на які, вона прийшла до такого дискреційного висновку. В протилежному випадку дискреційні повноваження Комісії матимуть характер свавільних повноважень.
Вважаю, що саме в такій площині потрібно розглядати предмет спору і давати йому правову оцінку в цій справі, а не виходити зі змісту спірного Рішення.
Окрім того, скасовуючи спірне Рішення як протиправне суд, на мою думку, мав би зазначити про наслідки такого судового рішення. Зокрема, у цьому випадку ВККС потрібно надати можливість продовжити кваліфікаційне оцінювання позивача, адже внаслідок скасування Рішення, як протиправного, він опиняється в умовах, коли кваліфікаційне оцінювання щодо нього не завершено, тоді як за наведеного правового регулювання, він як суддя, призначений на цю посаду строком на п'ять років до набрання чинності Законом України від 2 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», зобов'язаний його пройти; завершенням цієї процедури має бути відповідне рішення, при прийнятті якого ВККС мала б взяти до уваги наведені мотиви цього рішення суду.
Суддя М. І. Смокович