ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
08.10.2019 р.Справа № 910/1770/19
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Приватофис"
до Національного банку України
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Акціонерне товариство Комерційний банк
"Приватбанк"
про визнання недійсним правочину
Суддя Зеленіна Н.І.
Секретар судового засідання Ліпіна В.В.
Представники сторін: відповідно до протоколу судового засідання.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Приватофис" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Національного банку України (далі - відповідач) про визнання недійсним правочину.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що укладений Іпотечний договір №33 від 06.03.2009 р. не відповідає вимогам чинного законодавства.
Ухвалою суду від 18.02.2019 р. відкрито провадження у справі, підготовче засідання призначено на 20.03.2019 р.
11.03.2019 р. від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, яким останній проти позову повністю заперечує.
Протокольною ухвалою від 20.03.2019 р. відкладено підготовче засідання на 16.04.2019 р.
15.04.2019 р. від позивача надійшла заява про зміну підстав позову.
Підготовче засідання 16.04.2019 р. не відбулось у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді Зеленіної Н.І.
Ухвалою від 22.04.2019 р. сторін викликано у підготовче засідання на 15.05.2019 р.
Протокольною ухвалою від 15.05.2019 р. прийнято заяву про зміну підстав позову, продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 29.05.2019 р.
27.05.2019р. від Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" надійшла заява про залучення останнього до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.
Ухвалою від 29.05.2019 р. задоволено заяву Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" від 27.05.2019р., залучено до участі у справі Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, підготовче засідання відкладено на 25.06.2019 р.
Від Товариства з обмеженою відповідальністю "Тайлон" надійшла заява про вступ в якості третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, у справу №910/1770/19.
Ухвалою від 13.05.2019 р. заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Тайлон" про вступ в якості третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, у справу №910/1770/19 і додані до неї документи повернуто заявнику.
14.06.2019 р. від АТ КБ "Приватбанк" надійшли письмові пояснення щодо позову.
24.06.2019 р. через відділ діловодства суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Тайлон" надійшла апеляційна скарга на ухвалу господарського суду м. Києва від 13.05.2019 р.
Ухвалою від 25.06.2019 р. зупинено провадження у справі № 910/1770/19 до завершення розгляду Північним апеляційним господарським судом апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Тайлон" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.05.2019 року.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.08.2019 р. відмовлено у відкритті апеляційного провадження.
Ухвалою від 28.08.2019 р. поновлено провадження у справі, підготовче засідання у справі призначено на 10.09.2019 р.
Протокольною ухвалою від 10.09.2019 р. закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 08.10.2019 р.
У судовому засіданні 08.10.2019 р. представник відповідача проти задоволення позову заперечив у повному обсязі.
Представники позивача та третьої особи у судове засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили.
Відповідно до ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності представників позивача та третьої особи.
У судовому засіданні 08.10.2019 р. проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши наявні в справі матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
06.03.2009 між Національним банком України (Іпотекодержатель) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Спектрум-Енерго", правонаступником якого являється Товариство з обмеженою відповідальністю "Приватофис" (Іпотекодавець) укладено договір іпотеки №33, що посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Каримовою Н.С. та зареєстрований в реєстрі за №407.
Відповідно до пункту 1 Договору іпотеки, цей Договір забезпечує вимоги Іпотекодержателя, що випливають з Кредитного договору №19 від 03.03.2009 року, укладеного між Іпотекодержателем та Закритим акціонерним товариством комерційним банком "ПриватБанк" (станом на час розгляду справи - акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк", третя особа, "Приватбанк") з:
- повернення кредиту, наданого у сумі 5 000 000 000,00 грн. (п'ять мільярдів повернення кредиту, строком повернення відповідно до графіка погашення кредиту (додаток №1 до Кредитного договору №19 від 03.03.2009 ) але / та не пізніше 03 (третього) березня 2010 (дві тисячі десятого) року, а також дострокового погашення у випадках, передбачених кредитним договором;
- сплати процентів за користування кредитом у розмірі 16,5 (шістнадцять цілих п'ять десятих) процентів річних щомісячно в передостанній робочий день місяця - за період з першого по останнє число поточного місяця; а також процентів за додатковими договорами про внесення змін (доповнень) до Кредитного договору, згідно з якими буде змінюватись розмір процентної ставки;
- сплати штрафних санкцій у розмірі передбаченому Кредитним договором.
Відповідно до пункту 2 Договору іпотеки, "Приватбанк" виконує зобов'язання за Кредитним договором в порядку, передбаченому Кредитним договором.
Згідно з пунктом 3 Договору іпотеки, іпотекою за цим договором також забезпечується вимоги Іпотекодержателя щодо відшкодування:
- витрат, пов'язаних з пред'явленням вимоги за Кредитним договором і зверненням стягнення на предмет іпотеки;
- витрат на утримання і збереження предмета іпотеки;
- витрат на страхування предмета іпотеки, якщо витрати на страхування предмету іпотеки зроблені Іпотекодержателем;
- збитків, завданих порушенням умов цього договору та Кредитного договору.
В забезпечення виконання "Приватбанк"» зобов'язань за Кредитним договором Іпотекодавець надав в іпотеку належне йому на праві власності, нерухоме майно (далі - "Предмет іпотеки"), згідно з опису, що міститься в додатку №1 який є невід'ємною частиною цього договору (пункт 5 Договору іпотеки).
Відповідно до пункту 25 Договору іпотеки, термін дії договору - до повного виконання "Приватбанк" зобов'язань за Кредитним договором, зазначеним в пункті 1 цього договору та усіма додатковими договорами до нього.
Зобов'язанням, згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України, є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 Кодексу визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до частини 1 статті 575 Цивільного кодексу України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встановленому цим Законом. Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду.
Таким чином, іпотека як майновий спосіб забезпечення виконання зобов'язання є особливим (додатковим) забезпечувальним зобов'язанням, що має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов'язання та запобігти негативним наслідкам порушення боржником своїх зобов'язань або зменшити їх.
Забезпечувальне зобов'язання (взаємні права і обов'язки) виникає між іпотекекодержателем (кредитором за основним зобов'язанням) та іпотекодавцем (боржником за основним зобов'язанням).
Виконання забезпечувального зобов'язання, що виникає з іпотеки, полягає в реалізації іпотекодержателем (кредитором) права одержати задоволення за рахунок переданого боржником в іпотеку майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника. Сутність цього права полягає в тому, що воно дозволяє задовольнити вимоги кредитора навіть у разі невиконання боржником свого зобов'язання в силу компенсаційності цього права за рахунок іпотечного майна та встановленого законом механізму здійснення кредитором свого преважного права, незалежно від переходу права власності на це майно від іпотекодавця до іншої особи (в тому числі й у випадку недоведення до цієї особи інформації про обтяження майна).
Позивач, як на одну з підстав для визнання Договору іпотеки недійсним посилається на те, що Договір іпотеки не містить усіх істотних умов, передбачених ст. 18 Закону України "Про іпотеку".
Проте, суд відхиляє такі доводи і твердження позивача, з наступних підстав.
За приписами статті 18 Закону України "Про іпотеку", одними з істотних умов, які має містити іпотечний договір, є зміст та розмір основного зобов'язання, строк і порядок його виконання та/або посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов'язання, а також опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані, у тому числі кадастровий номер.
Договір є погоджена дія двох або більше сторін спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частини 1, 2, 4 статті 202 ЦК України).
Між позивачем та відповідачем укладено договір, який за своєю юридичною природою є договором іпотеки.
Відповідно до положень ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Водночас, згідно з ч. 3 ст. 213 ЦК України, при тлумаченні змісту правочину береться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін.
Статтею 7 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що якщо вимога за основним зобов'язанням підлягає виконанню у грошовій формі, розмір цієї вимоги визначається на підставі іпотечного договору або договору, що обумовлює основне зобов'язання, у чітко встановленій сумі чи шляхом надання критеріїв, які дозволяють встановити розмір цієї вимоги на конкретний час протягом строку дії основного зобов'язання.
Як зазначалось вище, умовами договору іпотеки, зокрема пунктом 1 визначені істотні умови, які передбачені статтею 18 Закону України "Про іпотеку", а саме: розмір основного зобов'язання, порядок повернення (згідно до графіку визначеному у Додатку № 1 до Кредитного договору), строк його виконання, а також наявне посилання на правочин (Кредитний договір №19 від 03.03.2009) у якому встановлене основне зобов'язання.
Отже, умовами Іпотечного договору сторони встановили, що Іпотекодавець забезпечує виконання зобов'язань за Кредитним договором у розмірі вимог Іпотекодержателя, що випливають з Кредитного договору у повному обсязі, а також вимог щодо відшкодування витрат та збитків, завданих порушенням умов Іпотечного та Кредитного договору.
Таким чином, зважаючи на те, що Законом України "Про іпотеку" передбачено альтернативу зазначення розміру, строку і порядку виконання основного зобов'язання з посиланням на правочин у якому вказується основне зобов'язання, іпотечний договір містить всі істоті умови, необхідні для його дійсності та правомірності.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 07.03.2018 р. у справі № 910/24073/16.
Отже, посилання позивача на недотримання вимог статті 18 Закону України "Про іпотеку" при укладенні іпотечного договору є недоведеним, безпідставними та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи.
Також, обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач вказує на укладення Іпотечного договору без надання згоди засновників товариства.
Згідно з ст. 92 ЦК України, юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків, здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників.
Юридична особа набуває цивільних прав і приймає на себе цивільні обов'язки через свої органи, які діють відповідно до закону, інших правових актів і установчих документів.
Юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю (ст. ст. 2, 80, 91, 92 ЦК України). При цьому особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (ч. 1 ст. 92 ЦК України).
Правочини юридична особа також вчиняє через свої органи, що з огляду на приписи ст. 237 ЦК утворює правовідношення представництва, в якому, орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи у правовідносини з третіми особами.
Як зазначалось вище, в забезпечення виконання "Приватбанк" зобов'язань за Кредитним договором Іпотекодавець надав в іпотеку належне йому на праві власності, нерухоме майно, згідно з опису, що міститься в додатку №1 який є невід'ємною частиною Іпотечного договору (пункт 5 Договору іпотеки).
Згідно з Протоколом № 29/01-1 загальних зборів учасників ТОВ "Спектрум-Енерго" від 29.01. 2009 року (а.с.92) за участю присутніх учасників ЗАТ КБ "Приватбанк" (99,99% - 99.99 голосів), ТОВ "Фрілайн" (0,01% - 0,01 голосів) прийнято рішення щодо укладення договорів поруки/іпотеки для забезпечення виконання зобов'язань по кредитному договору КБ "Приватбанк" у сумі 5 млрд. грн на строк 365 днів за ставкою 16,5% річних, який буде укладено з Національним банком України, усім своїм майном, у тому числі - нерухомістю.
Отже, посилання позивача на те, що укладення оскаржуваного договору відбулося без надання згоди засновників товариства, є безпідставним та не відповідає зібраним у матеріалах справи доказам.
Щодо посилань позивача на порушення пункту 3.4. Постанови Правління Національного банку України "Про затвердження Положення про регулювання Національним банком України ліквідності банків України" від 30.04.2009 №259 (надалі-Положення №259) та на порушення пунктів 2, 3, Постанови Правління Національного банку України "Про механізм оперативного підтримання ліквідності банків" від 06.02.2014 №48 (надалі - Постанова №48), суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 3.4. Положення 259, Національний банк здійснює рефінансування банків шляхом проведення тендерів лише під відповідне забезпечення. Національний банк у повідомленні про проведення тендера, виходячи із ситуації на грошово-кредитному ринку, визначає перелік видів забезпечення.
У забезпечення кредитів рефінансування можуть прийматися: державні облігації України (облігації внутрішньої державної позики України, облігації зовнішньої державної позики України, цільові облігації внутрішньої державної позики України); державні облігації України, які перебувають у довірчій власності банку; депозитні сертифікати; цінні папери Державної іпотечної установи, у тому числі розміщення яких здійснено під гарантію Кабінету Міністрів України та підтверджено коштами в Державному бюджеті України (далі - цінні папери ДІУ); іноземна валюта (долари США, євро, англійські фунти стерлінгів, швейцарські франки, японські єни); іпотечні облігації (лише звичайні); облігації місцевих позик; облігації підприємств (крім цільових), у тому числі ті, розміщення яких здійснено під гарантію Кабінету Міністрів України; векселі суб'єктів господарювання - резидентів України. Національний банк в окремих випадках може здійснювати рефінансування банків під забезпечення векселями нерезидентів; векселі банків, авальовані іншим банком; гарантії іншого банку-резидента (абзац 2 п. 3.4. Положення 259).
При цьому, пункт 3.4. не містить у собі посилання на те, що зазначений перелік є вичерпним.
Відповідно до пп. 2 п. 3 даної Постанови Правління Національного банку України 06.02.2014 № 48 "Про механізм оперативного підтримання ліквідності банків", забезпеченням кредиту, рефінансування відповідно до механізму оперативного підтримання ліквідності банків можуть бути державні облігації України та/або іноземна валюта (долар США, євро, англійський фунт стерлінгів, японська єна, швейцарський франк).
Судом встановлено, що спірний Іпотечний договір укладено 06.03.2009 р., при чому Положення № 259 набрало чинності 06.06.2009 р., а Постанова № 48 - 06.02.2014 р.
Отже, норми Положення № 259 та Постанови № 48 набрали чинності після дати укладення спірного договору (06.03.2009), що виключає можливість їх застосування до спірних правовідносин.
Частиною 1 ст. 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність сторони.
У рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999 №1-рп/99 зазначено, що дію нормативно правового акту в часі треба розуміти так, що вона визначається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Положення частини 1 ст. 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, стосуються фізичних осіб і не поширюються на юридичних осіб.
В той же час, положення Кредитного договору та актуальне на момент укладення спірного Іпотечного договору законодавство передбачали можливість укладення Іпотечного договору з метою забезпечення виконання третьою особою своїх зобов'язань щодо повернення кредиту.
Відповідно до пункту 3 статті 7 Закону України "Про Національний банк України", Національний банк України виступає кредитором останньої інстанції для банків і організовує систему рефінансування.
Згідно з статтею 14 Закону України "Про Національний банк України", Правління Національного банку згідно з Основними засадами грошово-кредитної політики через відповідні монетарні інструменти та інші засоби банківського регулювання забезпечує реалізацію грошово-кредитної політики, організує виконання інших функцій відповідно до статей 6 і 7 цього Закону та здійснює управління діяльністю Національного банку.
Статтею 42 Закону України "Про Національний банк України" передбачено, що Національний банк для забезпечення виконання покладених на нього функцій здійснює такі операції, зокрема, надає кредити комерційним банкам для підтримки ліквідності за ставкою не нижче ставки рефінансування Національного банку та в порядку, визначеному Національним банком.
Національний банк має право здійснювати й інші операції, необхідні для забезпечення виконання своїх функцій (абзац 2 п. 15 ст. 42 ЗУ "Про Національний банк України").
Пунктом 3.5. Положення 259 визначено, що Національний банк залежно від ситуації на грошово-кредитному ринку розпорядчими документами може приймати рішення щодо взяття під забезпечення кредиту рефінансування однорідної або змішаної застави.
Зокрема, ст. 42 Закону про НБУ визначено, що НБУ для забезпечення виконання покладених на нього функцій має право надавати кредити комерційним банкам для підтримки ліквідності за ставкою не нижче ставки рефінансування НБУ та в порядку, визначеному НБУ.
У відповідності до положень пункту 3 ст. 7 та пункту 1 частини 1 статті 42 Закону України "Про Національний банк України", статті 67 Закону України "Про банки і банківську діяльність", вимог Тимчасового положення про надання Національним банком України кредитів для підтримки ліквідності банків у разі реальної загрози стабільності банківської системи, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 25.12.2008 №459, Правлінням Національного банку України прийнято Постанову №92/БТ від 25.02.2009 (надалі за текстом - "Постанова №92/БТ").
Пунктом 2 Постанови №92/БТ передбачено, що як забезпечення наданого кредиту взяти в заставу нерухомість (із застосування коригуючого коефіцієнта 0,8) Банку та майнових поручителів, майнові права за наданими Банком кредитами (із застосуванням коригуючого коефіцієнта 0,8), у тому числі такі, забезпеченням за якими є майнові права на грошові депозити і такі, що забезпечені нерухомістю і земельними ділянками. Оформлення видачі кредиту здійснювати за окремими договорами після надання Банком відповідної застави.
З огляду на вищезазначені положення чинного законодавства, Правлінням Національного банку України прийнято Постанову №92/БТ, яка є актом індивідуальної дії та спрямована на надання АТ "КБ «Приватбанк" кредиту для підтримки ліквідності з отриманням в заставу/іпотеку відповідного забезпечення, зокрема, нерухомого майна.
В свою чергу, відповідно до п. 2.1 Положення № 459 Банки під забезпечення кредитів Національного банку для підтримки ліквідності можуть надавати нерухоме майно (будівлі і споруди), яке може бути предметом застави, за умови, що на час укладення договору застави немає жодних обтяжень щодо цього майна.
При цьому, Тимчасовим положенням НБУ №459 встановлено, що зазначений перелік не є вичерпний і банки мали право пропонувати НБУ інше високоліквідне забезпечення.
З урахуванням викладеного, доводи позивача про недотримання Національним банком України при укладанні спірного Договору положень чинного законодавства являються необґрунтованими не приймаються судом до уваги.
За приписами ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені частинами 1, 2, 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Проте, позивачем не доведено наявність підстав, визначених ст. ст. 203, 215 ЦК України, із якими закон пов'язує можливість визнання правочину недійсним, що свідчить про відсутність підстав для задоволення позову.
Як встановлено ст. ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Статтею 79 Кодексу передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
В порядку, передбаченому ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З урахуванням вищевикладених обставин, суд вважає позовні вимоги недоведеними, необґрунтованими та спростованими відповідачем належним чином у встановленому законом порядку, відтак, заявлені вимоги задоволенню не підлягають.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на позивача.
Керуючись ст. ст. 2, 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -
Відмовити повністю в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Приватофис" до Національного банку України ; за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" про визнання недійсним правочину
На рішення може бути подано апеляційну скаргу протягом 20 днів з дня проголошення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 21.10.2019 р.
Суддя Н.І. Зеленіна