Справа № 640/18064/19 Суддя (судді) суду 1-ї інст.:
Катющенко В.П.
Імнем України
22 жовтня 2019 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Сорочка Є.О.,
суддів Єгорової Н.М.,
Федотова І.В.,
за участю секретаря с/з Грисюк Г.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "НІКО ІНВЕСТ" на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 вересня 2019 року, що прийняте у місті Києві, у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "НІКО ІНВЕСТ" до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Бердар Миколи Миколайовича про визнання протиправним та скасування постанов,
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив: визнати протиправними та скасувати постанови приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Бердара М.М. про арешт коштів боржника від 26.07.2019 ВП № 59654419 та ВП № 59648630 в частині накладення арешту на кошти ТОВ "Ніко Інвест" на рахунку № НОМЕР_1 , відкритих у філії АТ "Укрексімбанк" у м. Києві, які призначені для оплати заробітної плати, єдиного соціального внеску, податку з доходів фізичних осіб, військового збору, орендної плати за землю, податків та інших платежів до бюджету (включаючи комунальні платежі).
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 вересня 2019 року відмовлено у відкритті провадження у справі.
Приймаючи таке рішення суд першої інстанції виходив із того, що спір у даній справ не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Позивач в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції, оскільки вважає, що висновки суду не відповідають обставинам справи, судом порушено норми процесуального права.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що підстави для відмови у відкритті провадження у справі були відсутні.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), яка з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Згідно з частиною першою статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно пункту 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС).
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Згідно частини першої статті 287 КАС учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Таким чином, рішення, дії чи бездіяльність приватного виконавця за загальним правилом можуть бути оскаржені до адміністративного суду виключно у тому випадку, якщо законом не встановлений інший порядок їх оскарження.
Водночас, нормами чинного законодавства встановлені особливі правила оскарження рішень, дій чи бездіяльності приватного виконавця при виконанні ним судових рішень, ухвалених, зокрема, у господарських справах.
Так, відповідно до частини першої статті 74 Закону № 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Згідно частини першої статті 339 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
Аналіз викладених норм дає підстави для висновку, що оскарження рішення, дії або бездіяльності виконавця під час примусового виконання ним рішення господарського суду здійснюється за правилами господарського судочинства.
Як вже зазначалося, частина перша статті 74 Закону № 1404-VIII містить правило, відповідно до якого оскарження рішення, дії чи бездіяльності виконавця щодо виконання судового рішення здійснюється до того суду, який таке рішення ухвалив (у даному випадку до господарського суду). Будь-яких особливостей чи винятків із наведеного правила щодо оскарження постанов про накладення арешту на кошти боржника норми Закону № 1404-VIII чи будь-якого іншого законодавчого акту не містять.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, оскаржувані постанови про накладення арешту винесені у межах виконавчих проваджень, у яких здійснюється виконання рішення господарського суду у справі № 910/4907/19.
Враховуючи викладене, з огляду на наведені вище законодавчі приписи, оскарження постанов приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Бердара М.М. про арешт коштів позивача від 26.07.2019 ВП № 59654419 та ВП № 59648630 має здійснюватися до господарського суду, який видав виконавчий документ, а тому ці вимоги не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 КАС суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про відмову у відкритті провадження у справі.
Доводи апеляційної скарги про те, що до спірних правовідносин застосовуються загальні вимоги частини першої статті 287 КАС, колегія суддів відхиляє, оскільки суд, до якого належить оскаржувати спірні постанови відповідача визначений спеціальними нормами частини перша статті 74 Закону № 1404-VIII та статті 339 ГПК.
Відхиляються також посилання позивача на частину другу статті 74 Закону № 1404-VIII, оскільки у даному випадку оскаржувані постанови прийняті у виконавчих провадженнях з виконання саме рішення суду, а не рішення іншого органу (посадової особи).
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 КАС.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись статтями 34, 243, 312, 316, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "НІКО ІНВЕСТ" залишити без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 вересня 2019 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Є.О. Сорочко
Суддя Н.М. Єгорова
Суддя І.В. Федотов