П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
22 жовтня 2019 р.м.ОдесаСправа № 400/3033/18
Головуючий в 1 інстанції: Птичкіна В.В.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача - Шляхтицького О.І.,
суддів: Семенюка Г.В., Федусика А.Г.,
при секретарі - Ханділян Г.В.,
за участю ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Національної поліції в Київській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 травня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Київській області про визнання протиправним та скасування наказу від 31.10.2018 № 556 о/с; поновлення на посаді; стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу; зобов'язання видати направлення, -
Короткий зміст позовних вимог.
У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом, в якому просив:
визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Київській області (надалі - Управління або відповідач) від 31.10.2018 № 556 о/с про звільненні позивача зі служби в поліції;
зобов'язати Управління поновити позивача на посаді командира взводу № 1 роти № 3 полку патрульної служби поліції особливого призначення «Миротворець»;
стягнути з Управління на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 31.10.2018 по дату поновлення на посаді;
сягнути з Управління на користь позивача винагороду за безпосередню участь у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях чи в антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду у розмірі 3 200 грн.;
зобов'язати Управління видати позивачу направлення на медико-соціальну експертизу для встановлення ступеня втрати професійної працездатності.
В обґрунтування позовних вимог зазначалось, що з 25.07.2014 по 06.11.2015 позивач перебував на службі в органах внутрішніх справ, а з 07.11.215 по 31.10.2018 - в Національній поліції України. У травні 2017 року, під час перебування у службовому відрядженні, ОСОБА_1 отримав травму, пов'язану з безпосередньою участю в антитерористичній операції. У вересні 2018 року позивач звернувся до відповідача з рапортом, в якому просив направити його до медико-соціальної експертної комісії з метою встановлення групи інвалідності або визначення відсотка втрати працездатності, але Управління, в порушення затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 05.06.2012 № 420 «Порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків» (надалі - Порядок № 420), не відреагував на рапорт ОСОБА_1 . Крім того, 31.10.2018 відповідач незаконно, на думку позивача, звільнив останнього зі служби в поліції. Так, звільнення відбулось під час тимчасової непрацездатності позивача. До того ж, відповідач не врахував норми Кодексу законів про працю України (зокрема, статті 40), які підлягали застосуванню в зв'язку з неврегульованістю спеціальним законом (Законом України від 02.07.2015 № 580-VIII «Про Національну поліцію») питання збереження місця роботи (посади) за працівниками, які втратили працездатність у зв'язку з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням, до відновлення працездатності або встановлення інвалідності. Позивач зазначав, що, відповідно до довідки ЛКК, йому протипоказані лише роботи зі шкідливими умовами праці, тому відповідач був зобов'язаний запропонувати позивачу інше місце роботи (посаду) до відновлення працездатності або встановлення інвалідності.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 травня 2019 року визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Київській області, що полягає у незадоволенні рапорту позивача від 12.09.2018 щодо видачі ОСОБА_1 направлення на медико-соціальну експертну комісію для встановлення ступеня втрати професійної працездатності.
Зобов'язано Головне управління Національної поліції в Київській області протягом десяти днів з дня набрання сили судовим рішенням видати ОСОБА_1 , відповідно до пункту 1.4 розділу ІІ затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 05.06.2012 № 420 «Порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків», направлення на медико-соціальну експертну комісію для встановлення ступеня втрати професійної працездатності.
В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Не погоджуючись з даним рішенням суду ОСОБА_1 та Головне управління Національної поліції в Київській області подали апеляційні скарги.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначено, що рішення судом першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову ухвалене з порушенням норм процесуального та матеріального права, у зв'язку з чим просить його в цій частині скасувати та ухвалити нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити повністю.
В апеляційній скарзі Головного управління Національної поліції в Київській області зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального та матеріального права, у зв'язку з чим просить його скасувати та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити.
Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційних скарг, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для їх задоволення.
Обставини справи.
Суд першої інстанції встановив, що згідно з довідкою Управління від 14.11.2018 № 488, ОСОБА_1 з 25.07.2014 по 06.11.2015 перебував на службі в органах внутрішніх справ, а з 07.11.2015 - у Національній поліції України.
03.09.2018 військово-лікарська комісія Державної установи «Територіальне медичне об'єднання МВС України по Київській області» (надалі - ВЛК), за направленням тимчасово виконуючого обов'язки начальника УКЗ Управління, здійснила медичний огляд позивача.
Прийнятою за наслідками лікарської (військово-лікарської) експертизи постановою (яка, згідно з підпунктом 3 пункту 1, пунктом 11 розділу IX затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 03.04.2017 № 285 «Положення про діяльність медичної (військово-лікарської) комісії МВС», надалі - Положення № 285, була записана у свідоцтві про хворобу № 827/М/зв, надалі - Свідоцтво про хворобу, ВЛК визнала наявність у ОСОБА_1 травми, пов'язаної з безпосередньою участю в антитерористичній операції при виконанні службових обов'язків, та захворювання, пов'язаного з проходженням служби в поліції. У тексті Свідоцтва про хворобу вказані складені у 2017 році (за затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2011 № 1232 « Деякі питання розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві» формами Н-1 ті Н-5) «Акт про нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом» та «Акт проведення розслідування (спеціального розслідування) нещасного випадку (аварії), що стався (сталася)».
Позивач був визнаним непридатним до служби в поліції.
В матеріалах справи наявні рапорти позивача: від 07.09.2018 про його звільнення в зв'язку з погіршення стану здоров'я та від 06.10.2018 з проханням «… вважати рапорт … на звільнення за власним бажанням недійсним … так як бажаю і надалі проходити службу в Національній поліції …».
12.09.2018 ОСОБА_1 , з посиланням на норми затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1317 «Положення про медико-соціальну експертизу» (надалі - Положення № 1317), направив до Управління рапорт з проханням видати «… у встановленому порядку направлення на медико-соціальну експертну комісію з метою встановлення групи інвалідності і визначення відсотку втрати працездатності …». Цей рапорт Управління отримало 14.09.2018.
В матеріалах справи наявна копія листа Управління від 23.10.2018, адресованого позивачу - відповідь на його рапорт. Проте, доказів направлення (вручення) зазначеного листа ОСОБА_1 відповідач не надав. Позивач у відповіді на відзив факт отримання листа заперечив.
Висновок суду першої інстанції.
Частково задовольняючі позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що Управління безпідставно не задовольнило відповідний рапорт позивача, тобто допустило протиправну бездіяльність.
Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам статей 2, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 78 КАС України, Закону України "Про Національну поліцію".
Джерела права й акти їх застосування та оцінка суду.
Згідно частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом пункту 2 частини 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється через хворобу - за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції.
Наказом від 31.10.2018 № 556 о/с «По особовому складу» (надалі - Наказ) Управління, з посиланням на пункт 2 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію", на підставі Свідоцтва про хворобу та затвердженого 29.10.2018 начальником Управління висновку, звільнило ОСОБА_1 зі служби в поліції.
На підставі рапорту заступника командира - начальника штабу ППСПОП «Миротворець» Управління відповідач наказом від 05.12.2018 № 620 о/с «По особовому складу» вніс зміни до Наказу, зокрема, в частині дня звільнення позивача, змінивши її на 13.11.2018.
Викладене у рапорті від 12.09.2018 клопотання ОСОБА_1 про направлення його на медико-соціальну експертну комісію відповідач не задовольнив.
За змістом пункту 2 частини 1 статті 40 КЗпП, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок, зокрема, стану здоров'я, що перешкоджає продовженню даної роботи.
На підставі частини 2 статті 40 КЗпП встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пункті 2 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
За правилами частини 1 статті 59 Закону України "Про Національну поліцію", служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.
Відповідно до пункту 7 частини другої статті 61 Закону України "Про Національну поліцію" визначено, що не може бути поліцейським особа, яка має захворювання, що перешкоджає проходженню служби в поліції.
У постанові, як вказано вище, ВЛК дійшла висновку про те, що ОСОБА_1 не придатний до служби в поліції. Таким висновок, на відміну від висновку «придатний до служби в поліції, непридатний до служби на посаді», не міг бути підставою для переміщення або переведення позивача в порядку статті 65 Закону України "Про Національну поліцію".
Враховуючи зазначене, відповідач не міг не видати наказ про звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції, тим більше, що, відповідно до пункту 15 розділу IX Положення № 285, свідоцтва про хворобу з постановою ВЛК щодо поліцейських, які визнані непридатними до подальшої служби, реалізуються невідкладно.
Таким чином суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що Управління при виданні Наказу діяло правомірно, тому позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування Наказу, зобов'язання відповідача поновити позивача на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволенню не підлягають.
Стосовно позовної вимоги про зобов'язання Управління видати ОСОБА_1 направлення на медико-соціальну експертну комісію для встановлення ступеня втрати професійної придатності слід зазначити наступне.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 05.06.2012 № 420 (виданим на виконання, в тому числі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1317 «Положення про медико-соціальну експертизу», надалі - Положення № 1317) був затверджений «Порядок встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків» (надалі - Порядок № 420).
За змістом пункту 1.4 розділу І Порядку № 420, медико-соціальна експертиза потерпілого здійснюється МСЕК у складі комісії відповідно до пункту 10 Положення № 1317, за наявності, зокрема, направлення роботодавця чи профспілкового органу підприємства, на якому потерпілий одержав травму чи професійне захворювання, або робочого органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, суду чи прокуратури; направлення закладу охорони здоров'я, за формою № 088/о, затвердженою наказом МОЗ України від 14.02.2012 № 110.
В ході судового розгляду відповідачем не надано суду доказів розгляду рапорту Золотарьова О.Л. по суті порушеного ним питання.
Заперечуючи проти задоволення відповідних позовних вимог, Управління послалося на пункти 3 (перший абзац) та 15 (перший абзац) Положення № 1317.
На підставі абзацу 1 пункту 3 Положення № 1317, медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.
Однак, абзацом 2 цього пункту встановлено, що медико-соціальна експертиза потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання проводиться після подання акта про нещасний випадок на виробництві, акта розслідування професійного захворювання за встановленими формами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.2004 № 1112 (втратила чинність на підставі вищевказаної постанови Кабінету Міністрів України від 30.11.2011 № 1232), висновку спеціалізованого медичного закладу (науково-дослідного інституту професійної патології чи його відділення) про професійний характер захворювання, направлення лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я або роботодавця чи профспілкового органу підприємства, на якому потерпілий одержав травму чи професійне захворювання, або робочого органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків, суду чи прокуратури.
Отже, в даному випадку застосуванню підлягають спеціальні норми (абзац другий пункту 3) Положення № 1317 та Порядку № 420, оскільки стан здоров'я позивача, відповідно до Свідоцтва про хворобу, безпосередньо пов'язаний як з отриманою ним при виконанні службових обов'язків травмою, так із захворюванням, пов'язаним з проходженням служби в поліції.
У пункті 15 Положення № 1317 (норма, на яку вказав відповідач у запереченнях на відзив) вказано, що комісії (МСЕК) проводять своєчасно огляд (повторний огляд) осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, за місцем їх проживання або лікування, у тому числі за місцем їх проживання або місцем перебування у закладах соціального захисту для бездомних осіб та центрах соціальної адаптації осіб, звільнених з місць позбавлення волі, за направленням відповідного лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після пред'явлення паспорта чи іншого документа, що засвідчує особу.
Відповідно до позиції Управління, ця норма звільняє його (як роботодавця) від видачі направлення.
Проте позивач не є особою, яка має намір звернутися до МСЕК для встановлення інвалідності. Метою отримання висновку МСЕК є визначення ступеню втрати професійної працездатності.
Відповідно до підпункту 1 пункту 11 Положення № 1317, МСЕК визначають як ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, так і ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров'я, пов1язане з виконанням ними трудових обов'язків.
Пунктом 1.4 розділу І Порядку № 420 встановлено, що медико-соціальна експертиза здійснюється за наявності як направлення роботодавця, так і направлення закладу охорони здоров'я (за формою № 088/о, затвердженою наказом МОЗ України від 14.02.2012 № 110).
Отже Управління безпідставно не задовольнило відповідний рапорт позивача, тобто допустило протиправну бездіяльність.
З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, що пов'язані з невидачею відповідачем позивачу направлення на медико-соціальну експертну комісію.
Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В ході розгляду справи позивач частково довів суду ті обставини, на які він посилався в обґрунтування заявлених вимог, а відповідач не надав суду належні докази на підтвердження своїх заперечень проти позову.
Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Доводи апеляційної скарги.
Посилання ОСОБА_1 на те, що Наказ було видано під час його тимчасової непрацездатності, колегія суддів не сприймає з огляду на наступне.
Як зазначалось Управлінням, позивач не надав листків непрацездатності, які, відповідно до пункту 1.1 розділу І затвердженої наказом Міністерства здоров'я України від 13.11.2011 № 455 «Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян», є допустимими доказами тимчасової непрацездатності.
Також, Управління змінило дату звільнення ОСОБА_1 , зазначивши останнім днем служби перший день після періоду, вказаного у Довідці-звільненні № 91 від 26.10.2018.
ОСОБА_1 не обґрунтовано доводи про те, що Управління було зобов'язано запропонувати йому цивільні посади або посади державної служби.
Слід зазначити, що такий обов'язок на відповідача нормами Закону України "Про Національну поліцію" не покладений. До того ж, наявність чи відсутність з боку Управління відповідних пропозицій жодним чином не впливає на оцінку законності Наказу.
Водночас, слід зазначити, що позивач не оскаржував прийняту за наслідками лікарської (військово-лікарської) експертизи постанову (яка, згідно з підпунктом 3 пункту 1, пунктом 11 розділу IX затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 03.04.2017 № 285 «Положення про діяльність медичної (військово-лікарської) комісії МВС», була записана у свідоцтві про хворобу № 827/М/зв).
Так, можливість перегляду та оскарження рішень ВЛК передбачена Наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 року № 402 «Про затвердження Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України».
Рішення ВЛК можуть бути оскаржені в такому порядку:
рішення військово-лікарської комісії гарнізону, госпіталю можуть бути оскаржені у військово-лікарській комісії регіону за територіальним принципом або Центральній військово-лікарській комісії;
рішення ВЛК регіону можуть бути оскаржені в Центральній військово-лікарській комісії або в судовому порядку;
рішення Центральної ВЛК можуть бути оскаржені в судовому порядку.
Аналогічне положення щодо судового оскарження рішень військової лікарської комісії закріплене в пункті 9 частини 1 статті 19 КАС України, згідно якої юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов'язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб.
Адміністративний процес базується на засадах змагальності й диспозитивності (стаття 9 КАС України).
На підставі частини 1 статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
За змістом пункту 9 частини 5 статті 160 КАС України зазначається, що у позовній заяві повинно бути обґрунтовано порушення оскаржуваним рішенням, прав, свобод або інтересів позивача.
Неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб'єктивне право особи та її юридичний обов'язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб'єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.
У рішенні від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 Конституційний суд України розтлумачив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Отже, охоронюваний законом інтерес полягає у прагненні особи набути певних матеріальних або нематеріальних благ з метою задоволення певних потреб, якщо такі прагнення є абстрактними, тобто випливають із певного суб'єктивного права у конкретних правовідносинах. Тому порушення охоронюваного законом інтересу, яке дає підстави для звернення особи за судовим захистом, є створення об'єктивних перешкод на шляху до здобуття відповідного матеріального та/або нематеріального блага.
При цьому, позивач виключно на власний розсуд визначає чи порушені його права, свободи чи інтереси рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень.
Тобто за умови особистого переконання позивача про порушення його прав та інтересів, останній не оскаржив прийняту за наслідками лікарської (військово-лікарської) експертизи постанову, а обрав наступний спосіб захисту: зобов'язати Управління видати йому направлення на медико-соціальну експертизу для встановлення ступеня втрати професійної працездатності, що і було задоволено судом першої інстанції.
При цьому якщо за результатами висновків медико-соціальної експертизи для позивача буде позитивний висновок (який, наприклад, надасть можливість працювати на посаді цивільного персоналу, тощо) позивач не позбавлений права переглянути судове рішення за нововиявленими обставинами відповідно до положень статті 361 КАС України.
Посилання апелянта, що роботодавець несвоєчасно провів з ним розрахунок, видав копію наказу та видав неналежно оформлену трудову книжку не є самостійними підставами для визнання протиправним та скасування оскаржуваного Наказу.
Доводи апеляційної скарги Головного управління Національної поліції в Київській області стосовно того, що ЛКК Комунального закладу "Первомайський міський центр первинної медико-санітарної допомоги" не може проводити лікарські та військово-лікарські експертизи відхиляються апеляційним судом, адже зазначене не може бути підставою для відмови відповідача видати направлення на медико-соціальну експертну комісію.
Інші доводи апеляційних скарг, яким була дана оцінка в мотивувальній частині постанови, ґрунтуються на суб'єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції.
Таким чином, на підставі встановлених в ході судового розгляду обставин, суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є частково обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційні скарги задоволенню не підлягають.
З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін відповідно до приписів статті 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 308, 309, 315, 321, 322, 325 КАС України, -
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Національної поліції в Київській області залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 травня 2019 року у справі № 400/3033/18 - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Дата складення та підписання повного тексту судового рішення - 24 жовтня 2019 року.
Головуючий: О.І. Шляхтицький
Суддя: Г.В. Семенюк
Суддя: А.Г. Федусик