П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
23 жовтня 2019 р.м.ОдесаСправа № 420/1122/19
Головуючий в 1 інстанції: Свида Л.І. рішення суду першої інстанції прийнято у м. Одеса 14 травня 2019 року об 11 год. 12 хв.
Судова колегія П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача: Яковлєва О.В.,
суддів Градовського Ю.М., Крусяна А.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 травня 2019 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач звернувся з адміністративним позовом у якому заявлено вимоги Головному управлінню Державної міграційної служби України в Одеській області, а саме: визнання протиправним та скасування наказу «Про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту» № 27 від 08 лютого 2019 року, зобов'язання прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 14 травня 2019 року відмовлено у задоволенні позовних вимог.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням позивачем подано апеляційну скаргу з якої вбачається про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а тому просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовано тим, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки посиланням позивача на його історію переслідування в Афганістані.
Крім того, апелянт вважає, що надана ним та загальновідома інформація щодо наявності ситуації загальнопоширеного насильства в Афганістані є підставою для надання йому статусу особи, яка потребує додаткового захисту.
В свою чергу, міграційним органом подано відзив на вказану апеляційну скаргу у якому зазначено, що судом першої інстанції прийнято законне та обґрунтоване рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, так як позивачем не підтверджено факт його переслідування в Афганістані, а тому він не може визнаватись біженцем, або особою яка потребує додаткового захисту.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку, що подана апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є громадянином Афганістану, уродженцем с. Бахрамхель, р-ну ОСОБА_2 , АДРЕСА_1 , за національністю пуштун, за віросповіданням - мусульманин-суніт,
При цьому, одружений на гр. Афганістану ОСОБА_3 , 1997 р.н. та має сина ОСОБА_4 , 2016 р.н., які проживають в Афганістані.
У 2013 році пройшов двомісячні курси базової програми підготовки розвідувальних сил Афганістану, у 2015 році відвідував курси контррозвідки. Протягом 2012-2017 років працював в управлінні безпеки Афганістану у відділі боротьби з тероризмом, пров. Хост, починаючи з 2017 року до вересня 2018 року обіймав посаду заступника начальника зазначеного відділу.
В свою чергу, 14 листопада 2018 року ОСОБА_1 залишив країну громадянської належності авіарейсом Кабул (Афганістан) - Душанбе (Таджикистан) легально, на підставі паспортного документу серії Р 01126915 та туристичної візи.
Згодом, 18 листопада 2018 року вибув до України авіарейсом Душанбе (Таджикистан) - Стамбул (Туреччина) - Одеса (Україна) на підставі паспортного документу серії Р 01126915 та візи типу С № НОМЕР_1 .
На територію України прибув 18 листопада 2018 року, державний кордон перетнув легально в аеропорту м. Одеси.
При цьому, 31 січня 2019 року звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області із заявою № 22 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Щодо причин звернення за міжнародним захистом позивач зазначив про переслідування з боку угрупування « ОСОБА_5 » в країні громадянської належності через його роботу в управлінні безпеки Афганістану.
За результатами розгляду особової справи № 2019ОD0022 громадянина Афганістану ОСОБА_1 , 1994 р.н., 08 лютого 2019 року Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області, відповідно до ч. 6 ст. 8 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», складений висновок про відмову позивачу в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Наказом № 27 від 08 лютого 2019 року Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області відмовлено позивачу в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (аркуш справи 106).
Внаслідок чого, ОСОБА_1 18 лютого 2019 року отримав повідомлення № 5/1-40 від 08 лютого 2019 року про відмову в оформленні йому документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Не погоджуючись з отриманою відмовою позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
За наслідком встановлених обставин судом першої інстанції, з яким погоджується судова колегія, зроблено висновок про відмову у скасуванні оскаржуваного рішення міграційного органу, так як відсутні підстави вважати позивача біженцем, або особою, що потребує додаткового захисту, з чим погоджується колегія суддів, з огляду на наступне.
Так, порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, регулюється ЗУ “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Згідно п. 4 ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті.
Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Статтею 6 вказаного Закону визначено умови, за яких особа не визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зокрема не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.
Згідно із ст. 4 Директиви Ради Європейського Союзу "Про мінімальні стандарти для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин, а також змісту цього захисту" - в разі, якщо аспекти тверджень заявника не підтверджуються документальними або іншими доказами, ці аспекти не вимагають підтвердження, якщо виконуються наступні умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати заяву; всі важливі факти, наявні в його/її розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення щодо відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними та не суперечать наявній конкретній та загальній інформації у його справі; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше, якщо заявник не зможе привести поважну причину відсутності подачі цієї заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.
Згідно з п. 195 “Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року)” - у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.
Відповідно до ч. 6 ст. 8 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» передбачено, що рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
Згідно з п. 25 Постанови Пленуму ВАСУ від 16 березня 2012 року № 3, суд під час вирішення справи щодо оскарження відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, не повноважний визнавати особу біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а може лише визнати рішення відповідного органу протиправним, скасувати його та за наявності достатніх підстав зобов'язати відповідача визнати особу біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а у разі їх відсутності - зобов'язати повторно розглянути заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Судовою колегією встановлено, що згідно наданої ОСОБА_1 інформації він є громадянином Ісламської Республіки Афганістан, який не може та не бажає користуватися захистом своєї країни, оскільки побоюється за власне життя у разі повернення на Батьківщину через переслідування терористичним угрупуванням «Талібан».
При цьому, перебуваючи на території України, вказана особа звернулась до міграційного органу за отриманням притулку у передбаченому ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» порядку.
Між тим, надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що необхідною умовою для визнання особи біженцем є факт наявності обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
При цьому, із зібраних пояснень позивача вбачається, що вказані побоювання щодо повернення до Афганістану обґрунтовуються переслідуванням з боку терористичного угрупування « ОСОБА_5 » через його службу у правоохоронних органах Афганістану.
В даному випадку, такі переслідування, зі слів позивача, виразились у отриманні листів, смс-повідомлень, а також телефонних дзвінків з погрозами.
Крім того, з метою доведення факту отримання відповідних погроз, позивачем надано міграційному органу лист з погрозами від невстановлених осіб.
В свою чергу, міграційним органом та судом першої інстанції вірно встановлено численні суперечності у викладених історіях переслідування позивача, а також відсутність беззаперечних доказів загрози життю позивача у Афганістані.
При цьому, з пояснень особи вбачається, що він та його родина ніколи не зазнавали будь-яких утисків за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства).
Крім того, матір, батько, три брати, дружина, дитина позивача залишилися проживати в провінції Хост (Афганістан) та жодних погроз не отримують.
Внаслідок чого, колегія суддів вважає, що зазначені позивачем обставини переслідувань є непереконливими, а як наслідок такими, що не дають підстав вважати його біженцем.
Також, колегія суддів погоджується з наданою та дослідженою судом інформацією про країну походження позивача, як на підставу для відмови у визнанні його особою, що потребує додаткового захисту.
В даному випадку, згідно зібраної інформацією, Афганська національна поліція (ANP) забезпечує достатній рівень безпеки в Афганістані.
Внаслідок чого, враховуючи зібрану судом інформацію по країні походження позивача вбачається, що його повернення до Афганістану не несе особистої загрози життю чи здоров'ю.
За таких обставин, судом першої інстанції зроблено вірний висновок щодо відмови у визнанні позивача біженцем, або особою, що потребує додаткового захисту.
Враховуючи вищевикладене судова колегія вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 травня 2019 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її підписання та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий суддя Яковлєв О.В.
Судді Градовський Ю.М. Крусян А.В.