м. Вінниця
22 жовтня 2019 р. Справа № 120/2500/19-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Богоноса М.Б.,
за участю:
секретаря судового засідання: Лояніча В.О.
представника відповідача: Лесько О.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_1
до: Мельниківської сільської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2
про: визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити дії
У Вінницький окружний адміністративний суд звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) із адміністративним позовом до Мельниківської сільської ради Немирівського району Вінницької області (далі - відповідач). У позовній заяві позивач просив:
- визнати протиправними дії посадових осіб Мельниківської сільської ради Немирівського району Вінницької області щодо відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства за кадастровим номером: 0523086200:01:001:0726 площею 2 га, що розташована на території Мельниківської сільської ради в с. Ометинці, Немирівського району, Вінницької області;
- зобов'язати Мельниківську сільську раду Немирівського району Вінницької області повторно розглянути клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства за кадастровим номером: 0523086200:01:001:0726 з прийняттям обґрунтованого та законного рішення;
- стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 5000 грн., а також витрати на правову допомогу адвоката в розмірі 3000 грн.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що позивач звернувся до відповідача з заявою про отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га на території Мельниківської сільської ради Немирівського району Вінницької області. В додатку до заяви було зазначено графічні межі вільної земельної ділянки за кадастровим номером 0523086200:01:001:0726. Однак листом від 22.07.2019 № 02-20-379 відповідач повідомив позивача про те, що земельна ділянка за цим кадастровим номером передана у комунальну власність та 10.02.2016 надана в оренду Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області. Позивач з такою відмовою не погоджується та вважає її незаконною. Водночас вказує на те, що своїми неправомірними діями відповідач заподіяв йому моральну шкоду, яка полягає у порушенні звичайного ритму життя та хвилюванні. Відтак позивач просить суд визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у наданні йому дозволу на розроблення проекту землеустрою, зобов'язати відповідача повторно розглянути клопотання позивача з прийняттям рішення та стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду в розмірі 5000,00 грн. та витрати на правову допомогу адвоката в розмірі 3000 грн.
Ухвалою від 09.08.2019 відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Крім того, встановлені сторонам строки для подання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечення. Цією ж ухвалою витребувано у відповідача належним чином завірені копії Акта передачі земельної ділянки від 27.09.2018 № 2-12694/15-18 за кадастровим номером 0523086200:01:001:0726 та Договору оренди землі від 10.02.2016 № 74 укладеного між Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області та орендарем.
У встановлений судом строк відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує щодо задоволення адміністративного позову. Відповідач зазначає, що земельна ділянка за кадастровим номером 0523086200:01:001:0726 перебуває в користуванні на умовах оренди у фізичної особи ОСОБА_2 на підставі договору оренди землі № 73 від 10.02.2016, який було укладено з Головним управління Держгеокадастру у Вінницькій області, як орендодавцем, та зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 20.02.2016, номер запису про інше речове право 13378812. Відтак відповідач вказує на неможливість надання позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою для відведення у власність спірної земельної ділянки.
Крім того, відповідач зазначає, що згідно з наказом Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області № 2-12694/15-18-СГ від 27.09.2018 земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, які розташовані на території Мельниківської сільської об'єднаної територіальної громади Немирівського району Вінницької області, передано відповідачу на підставі акту приймання-передачі від 27.09.2018, в тому числі земельну ділянку площею 18,8658 га, кадастровий номер 0523086200:01:001:0726. Поряд з цим, відповідно до чинного законодавства перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи не є підставою для зміни умов або припинення договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі. Відтак відповідач зауважує, що з передачею земель Мельниківській сільській об'єднаній територіальній громаді також передались права та обов'язки за договором оренди землі, укладеного з громадянином ОСОБА_2 Тому надання позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства можливе лише за умови припинення або розірванні договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 0523086200:01:001:0726.
Відповідач вважає свою відмову правомірною, а тому заперечує наявність підстав для стягнення в користь позивача моральної шкоди. До того ж, на думку відповідача, позивач не надав жодних доказів, які б підтверджували завдання йому моральної шкоди.
Водночас на підтвердження вказаних обставин, у додатках до відзиву на позовну заяву відповідач зазначає про долучення копії договору оренди землі, копії витягу (інформаційної довідки) про реєстрацію речового права та документа, що підтверджує надіслання відзиву позивачу. Проте, при розкритті поштового конверта, в якому надійшов даний відзив до суду, вказані у ньому додатки були відсутні, що підтверджується актом про втрату документів або перепідшивання справи, відсутність вкладень або порушень цілісності, пошкодження конверта (пакування) від 03.09.2019, складеним працівниками відділу документального забезпечення (канцелярії) суду.
Ухвалою від 02.10.2019 суд перейшов до розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, призначено судове засідання на 12:00 год. 22.10.2019 та залучено до участі у справі третю особу без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2 .
Крім цього, витребувано за ініціативою суду в Мельниківської сільської ради належним чином засвідчені копії Акта передачі земельної ділянки від 27.09.2018 № 2-12694/15-18 (кадастровий номер 0523086200:01:001:0726); Договір оренди землі від 10.02.2016 № 74 між Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області та ОСОБА_2 ; копію рішення про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства за кадастровим номером 0523086200:01:001:0726; витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо земельної ділянки за кадастровим номером 0523086200:01:001:0726.
Цією ж ухвалою відповідача зобов'язано надати докази направлення ОСОБА_1 копію відзиву на позовну заяву із доданими до нього документами.
22.10.2019 до суду від відповідача на виконання ухвали від 02.10.2019 надійшла заява із витребуваними документами та підтверджуючим повідомленням про направлення позивачу копію відзиву на позовну заяву.
Позивач у судове засідання не з'явився, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлений завчасно та належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.
Представник відповідача Лесько О.І. в судовому засіданні 22.10.2019 заперечив проти задоволення позовних вимог та вказав на те, що спірна земельна ділянка не може бути передана у власність позивача, оскільки знаходиться в межах земельної ділянки за кадастровим номером 0523086200:01:001:0726, що надана в оренду ОСОБА_2 строком на 25 років. Водночас на території Мельниківської сільської ради немає вільних земель в цілях безоплатної приватизації.
Третя особа у судове засідання не з'явився, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлений завчасно та належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.
Частиною першою статті 205 КАС України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 205 КАС України у разі неявки без поважних причин або без повідомлення причин неявки в судове засідання учасника справи, який був належним чином повідомлений про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи.
Крім того, в силу вимог ч. 3 ст. 194 КАС України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Враховуючи наведене та беручи до уваги достатність наявних у справі доказів, суд вважає можливим розглянути справу за відсутності тих учасників справи, що на виклик суду не з'явилися.
Заслухавши сторону відповідача, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані докази в їх сукупності, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням від 24.04.2015 серії НОМЕР_1 (а.с.2).
10.06.2019 ОСОБА_1 звернувся до голови Мельниківської ОТГ із заявою, в якій, керуючись ст. 118, 121 ЗК України, просив надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2 гектари, що розташована на території Мельниківської сільської ради в с. Ометинці, Немирівського району Вінницької області, кадастровий номер 0523086200:01:001:0726. До клопотання додано копія паспорту та документа про присвоєння ідентифікаційного номера і викопіювання з кадастрової карти, в якій зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки.
За результатами розгляду клопотання 22.07.2019 Мельниківською сільської радою надано лист-відповідь № 02-20-379, яким у наданні вказаного дозволу позивачу відмовлено. Також повідомлено, що згідно акту передачі від 27.09.2018 № 2-12694/15-18, земельна ділянка з кадастровим номером 0523086200:01:001:0726 перебуває у комунальній власності громади, та відповідно до договору оренди № 74 від 10.02.2016 між Головним управлінням Держгеокадастру та орендарем, передана в оренду та на теперешній час підстав для розірвання договору оренди не має.
Не погоджуючись із отриманою відмовою позивач звернувся до суду з цим позовом, оскільки, на його думку, відмову прийнято із порушенням вимог земельного законодавства та не враховано того, що підстава для відмови не ґрунтується на вимогах статті 118 Земельного кодексу України.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 18 Земельного кодексу України від 25.10.2001 № 2768-III (далі - ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III) до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.
Конкретні категорії земель визначені у ч. 1 ст. 19 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III, відповідно до яких зокрема належать землі сільськогосподарського призначення.
Згідно з ч. 1 ст. 22 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.
В силу положень п. "а" ч. 3 ст. 22 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III землі сільськогосподарського призначення передаються громадянам у власність та надаються у користування для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Отже, законом передбачено право громадян України на безоплатне набуття у власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства із земель державної та комунальної власності сільськогосподарського призначення.
Порядок набуття відповідного права визначається главою 19 Розділу IV ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III.
Так, згідно із ст. 116 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:
а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;
б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;
в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульований положеннями статті 118 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III.
Зокрема, ч. 6 ст. 118 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Судом встановлено, що 10.06.2019 позивач звернувся до відповідача з клопотанням про надання йому дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2 гектари, що розташована на території Мельниківської сільської ради в с. Ометинці, Немирівського району Вінницької області, кадастровий номер 0523086200:01:001:0726.
При цьому до клопотання додано копія паспорту та документа про присвоєння ідентифікаційного номера і викопіювання з кадастрової карти, в якій зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки.
Листом від 22.07.2019 № 02-20-379 відповідач відмовив позивачу у наданні вказаного дозволу, посилаючись на те, що зазначена на графічних матеріалах земельна ділянка передана у користування (оренду) іншій особі.
Як видно з витребуваних судом доказів, актом приймання - передачі земельної ділянки сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність від 27.09.2018 № 2-12694/15-18 Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області передало із державної власності у комунальну власність Мельниківській сільській об'єднаній територіальній громаді земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності (а.с.31).
10.02.2016 між Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області, як орендодавцем, та ОСОБА_3 , як орендарем, укладено договір оренди землі № 74, на підставі якого земельну ділянку кадастровий номер 0523086200:01:001:0726 передано третій особі у строкове платне користування строком на 25 років до 09.02.2041 для ведення фермерського господарства (а.с.33-35).
22.02.2016 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно внесено реєстраційний запис № 13378063, яким зареєстровано право ОСОБА_3 на оренду земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 18,8658 га, кадастровий номер 0523086200:01:001:0726 (а.с.36).
Отже, спірна земельна ділянка на сьогодні вважається комунальною власністю та перебуває у користуванні третьої особи.
Відповідно до ст. 125 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Відтак суд погоджується з доводами відповідача про те, що ОСОБА_2 вважається законним користувачем земельної ділянки площею 18,8658 га, кадастровий номер 0523086200:01:001:0726, в межах якої знаходиться земельна ділянка площею 2,00 га, яку позивач бажає отримати у власність для ведення особистого селянського господарства.
Суд враховує, що в силу приписів ч. 5 ст. 116 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
Таким чином, безоплатна приватизація земельних ділянок, що вже перебувають у законному користуванні інших осіб, не допускається.
Крім того, суд зауважує, що за змістом частини шостої статті 118 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства, у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб, повинні додати свого клопотання погодження відповідного землекористувача.
Отже, зазначене погодження є обов'язковим у випадку якщо безоплатна приватизація стосується тих земельних ділянок державної чи комунальної власності, що перебувають у користуванні інших громадян або юридичних осіб і їх право користування не припинено у визначеному законом порядку.
Як слідує зі змісту листа від 22.07.2019 № 02-20-379 та наступних пояснень відповідача, спірна земельна ділянка з кадастровим номером 0523086200:01:001:0726 наразі є зайнятою та перебуває в користуванні на умовах оренди у іншої фізичної особи, і відповідне право користування не є припиненим. При цьому, звертаючись до відповідача з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність спірної земельної ділянки, позивач не надав погодження землекористувача цієї земельної ділянки.
Водночас, не вдаючись до подальшої оцінки обставин, пов'язаних із можливістю реалізації права позивача на отримання у власність спірної земельної ділянки, суд першочергово вважає, що наявні підстави для визнання неправомірної відмови відповідача у наданні позивачу вищезазначеного дозволу з мотивів процедурних порушень при прийнятті відповідного рішення, тобто надання такої відмови не у спосіб, що визначений законом.
Так, згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
В силу положень ч. 7 ст. 118 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Статтею 144 Конституції України передбачено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.
Згідно з ч. 1 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 № 280/97-ВР (далі - Закон від 21.05.1997 № 280/97-ВР) рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
Вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин віднесено до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад. Такі питання вирішуються виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради (ст. 26 Закону від 21.05.1997 № 280/97-ВР).
Відтак, аналізуючи вказані норми права, суд наголошує на тому, що орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III, надає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або ж мотивовану відмову у його наданні лише у формі рішення, прийнятого на пленарному засіданні відповідної ради.
Натомість відмову у наданні позивачу такого дозволу відповідач виклав у формі листа від 22.07.2019 № 02-20-379, у якому взагалі не зазначено про прийняте на сесії рішення щодо відмови або щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою. У листі лише констатовано про передачу землі у комунальну власність та оренду.
Тобто, відповідач всупереч вимогам діючого законодавства та передбаченого порядку вирішення відповідних клопотань, не прийняв рішення про надання дозволу чи відмову у наданні такого, а відтак діяв не на підставі та не у спосіб, що визначений законами України.
При цьому суд не бере до уваги надане відповідачем рішення Мельниківської сільської ради від 07.05.2019 № 27, яким вирішено відмовити громадянам (яким саме у рішенні не зазначено) у виділенні земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства (а.с.37). Суд звертає увагу на те, що клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою датоване 10.06.2019 року, в той час коли рішення на яке зіслався відповідач прийнято 07.05.2019 року. Зазначені обставини виключають аргументи відповідача, що цим рішенням вирішено у тому числі клопотання ОСОБА_1 , оскільки на момент прийняття рішення клопотання не існувало.
Щодо зобов'язання відповідача повторно розглянути клопотання позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, суд зазначає наступне.
Згідно ч. 4 ст. 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Як вже встановлено судом та зазначалось вище, відповідачем не прийнято відповідного рішення по суті клопотання позивача від 10.06.2019.
За таких обставин, суд вважає необхідним зобов'язати суб'єкта владних повноважень, розглянути повторно клопотання ОСОБА_1 від 10.06.2019 з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Оцінюючи позовні вимоги ОСОБА_1 в частині відшкодування моральної шкоди в сумі 5000 грн. суд зазначає наступне.
Право фізичних осіб на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої внаслідок порушення їхніх прав, свобод та законних інтересів, має конституційно-правову природу. Зокрема, стаття 56 Конституції України встановлює право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Засади та сутність інституту моральної шкоди розкриваються в Цивільному кодексі України, статтею 23 якого передбачено, що моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи; моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Постановою Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 "Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрату немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків (п. 3).
Згідно з п. 4, 5 вищезазначеної Постанови у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами цей розмір підтверджується. Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Натомість у позовній заяві позивач не навів належних обґрунтувань щодо факту заподіяння йому моральних або фізичних страждань внаслідок неправомірних дій відповідача, не зазначив, а також не підтвердив наявності причинного зв'язку між моральною шкодою і протиправними діями відповідача, що оспорюються.
Доводи позивача у цій частині позовних вимог мають загальний характер і фактично лише обмежуються посиланням позивача на заподіяння їй моральної шкоди.
Крім того, згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Отже, заявляючи позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, обов'язок доказування факту заподіяння такої шкоди несе саме позивач.
Водночас під час розгляду справи суду не надано жодних доказів на підтвердження моральної шкоди, наявності причинного зв'язку між такою шкодою і протиправним діяннями відповідача та вини останнього в її заподіянні.
Враховуючи наведене суд доходить висновку про відсутність достатніх правових підстав для задоволення позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди.
Відповідно до п. 29 рішення ЄСПЛ у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 року статтю 6 пункт 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
За змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Перевіривши основні доводи учасників справи, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить до переконання, що заявлений позов належить задовольнити частково, а саме в частині визнання протиправною відмови Мельниківської сільської ради, викладеної у формі листа від 29.05.2019 № 02-20-379, у наданні позивачу ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2,00 га на території Мельниківської сільської ради в с. Ометинці Немирівського району Вінницької області, та зобов'язання відповідача повторно розглянути вказане клопотання позивача з урахуванням висновків суду за результатами розгляду цієї справи.
Щодо стягнення з Мельниківської сільської ради на користь позивача витрат на правничу допомогу адвоката в розмірі 3000 грн., суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч. 2 ст. 134 КАС України).
Частиною третьою статті 134 КАС України визначено, що для цілей судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Водночас згідно з ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Всупереч ч. 4 ст. 134, ч. 7 ст. 139 КАС України стороною позивача не подано ні детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, ні доказів понесених витрат на оплату таких послуг, як і не заявлено про можливість подання таких доказів протягом п'яти днів після ухвалення судового рішення.
За таких обставин підстав вирішувати питання про розподіл судових витрат понесених на професійну правничу допомогу не має. Такі витрати не знайшли свого документального підтвердження.
Частиною 2 статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 6 КАС України).
З урахуванням викладених обставин, заявлений адміністративний позов ОСОБА_1 належить задовольнити частково.
Оскільки позивач був звільнений від сплати судового збору на підставі п. 13 ст. 5 ЗУ "Про судовий збір", судовий збір розподілу не підлягає.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 134, 139, 205, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову Мельниківської сільської ради Немирівського району Вінницької області, викладену у формі листа від 22 липня 2019 року № 02-20-379, у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2,00 га на території Мельниківської сільської ради в с. Ометинці Немирівського району Вінницької області.
Зобов'язати Мельниківську сільську раду Немирівського району Вінницької області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2,00 га на території Мельниківської сільської ради в с. Ометинці Немирівського району Вінницької області, з урахуванням висновків суду за результатами розгляду цієї справи.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 )
відповідач: Мельниківська сільська рада Немирівського району Вінницької області (вул. Пролетарська, 2, с. Мельниківці, Немирівський район, Вінницька область, 22860 код ЄДРПОУ 04327330);
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ).
Суддя Богоніс Михайло Богданович