27 вересня 2019 року Справа № 160/6961/19
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кучми К.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Дніпропетровській про визнання протиправною та скасування вимоги, -
У липні 2019 року позивач звернулася до адміністративного суду з вищевказаним позовом, в якому просила: скасувати вимогу Головного управління ДФС в Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) №64575-17 від 10.05.2019 року з єдиного соціального внеску в сумі 21 030,90 грн.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначила, що вона 17.06.2006 року отримала свідоцтво адвоката №1572 та з 01.11.2012 р. по 23.08.2018 р. працювала начальником юридичного відділу в ПАТ «Дніпровська теплоелектроцентраль», з 03.09.2018 р. по 03.05.2019 р. працювала провідним юрисконсультом юридичного відділу дирекції з правових питань в ПрАТ «Дніпровський металургійний завод», та не здійснює діяльність самозайнятої особи чи незалежну професійну діяльність адвоката за межами своєї основної роботи. В спірних правовідносинах, вона, є працівником, а не самозайнятою особою і тому відповідно до п.1 ч.1 ст.4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" позивач не є платником єдиного внеску. Відповідач помилково не врахував, що якщо адвокат здійснює свою діяльність виключно в рамках трудових відносин з роботодавцем (адвокатським бюро або адвокатським об'єднанням), всі договори про надання правової допомоги укладаються від імені роботодавця, та оплата за послуги адвоката здійснюється від імені роботодавця, то такий адвокат не повинен ставати на облік в контролюючому органі, як особа, що здійснює незалежну професійну діяльність. Позивач вважає, що відповідач помилково поширив на неї, як адвоката (працівника адвокатського об'єднання), положення ст.25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", що й стало підставою для звернення до суду з даним позовом за захистом своїх прав та інтересів.
Ухвалою суду від 30.07.2019 року було відкрито провадження по даній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
На виконання вимог ухвали суду 23.08.2019 року відповідачем було подано відзив на позов, в якому зазначено, що податковий орган вважає, що вимога №Ф-6475-17 від 10.05.2019 року є цілком законною та вірною, оскільки податкова звітність позивачем не подавалась, доходів вона не отримувала. Як наслідок, повинна була сплачувати (враховуючи зміни до Закону України №2464 «Пре збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», які набули чинності з 01 січня 2017 року, що стосується платників, які перебувають на загальній системі оподаткування та якими не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року) суму єдиного внеску, яка не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Отже, за 2017 рік ця сума була 3 200 грн. (мінімальна заробітна плата) х 22% = 704 грн./місяць, 2018 рік - 3 723 грн. х 22% = 819,06 грн./місяць. Мінімальний страховий внесок за кожен місяць 2019 року складає 918,06 грн., тобто добуток мінімальної заробітної плати і розміру єдиного внеску (4 173 грн. х 22% = 018,06 грн.). Згідно даних Інформаційної системи контролюючого органу платнику податків був нарахований єдиний соціальний внесок за 2017 рік у сумі 8 448 грн. (704 грн. х 12 місяців). За 2018 р. був нарахований єдиний соціальний внесок на загальну суму 9 828,72 грн. (819,06 грн. х 12 місяців). За 1 квартал 2019 року (за даними єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємці» платник податків станом на 22.08.2019 року не припинив підприємницьку діяльність 2 754,18 грн. (918,06 грн. х 3 міс.).
Відповідач у відзиві також зазначив, що згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб ті фізичних осіб-підприємців платник податків ОСОБА_1 була зареєстрована як фізична особа-підприємець 10.02.2012 року (номер запису 65861 про взяття на облік як платника податків) та 02.02.2012 року взята на облік як платник єдиного внеску та станом на 22.08.2019 року є фізичною особою-підприємцем. Таким чином, податковим агентом зі сплати єдиного соціального внеску начальника юридичного відділу на ПАТ «Дніпровська теплоцентраль» та посадою провідного юрисконсульта юридичного відділом дирекції з правових питань в ПрАТ «ДМЗ» є ПАТ «Дніпровська теплоцентраль» та ПрАТ «ДМЗ» юридичні особи відповідно. Податковим агентом зі сплати єдиного соціального внеску ФОП ОСОБА_1 є ФОП ОСОБА_1 . За даних обставин, саме позивач є платником єдиного соціального внеску як фізична особа-підприємець за період з моменту реєстрації (02.02.2002 року). Враховуючи викладене, відповідач просив суд у задоволенні позову відмовити повністю.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрована рішенням Дніпропетровської обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури №7 від 11.07.2006 року та на підставі свідоцтва №1572 від 17.06.2006 року є адвокатом.
Позивач перебуває на обліку в Кам'янському управлінні Головного управління ДФС у Дніпропетровській області в якості платника податків з 10.02.2012 року, відповідно до довідки №65861 від 10.02.2012 року.
Відповідно до трудової книжки позивача АМ № НОМЕР_1 вона з 1998 року постійно перебувала в трудових відносинах та виконувала обов'язки з надання правової допомоги в рамках виконання трудових відносин.
10.05.2019 року відповідачем винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-6475-17, якою позивачу нараховано єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 21 030,90 грн., з посиланням на ст.25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
Позивач пов'язує порушення своїх прав з діями відповідача по формуванню та видачі відносно неї спірної вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-6475-17 від 10.05.2019 року в сумі 21 030,90 грн.
Аналізуючи виниклі між сторонами правовідносини, суд приходить до наступного.
Відповідно до п.3 ст.4 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).
Згідно з пп.14.1.226. п.14.1. ст.14 ПК України, самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.
Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Інформація про найменування і місцезнаходження, організаційної форми адвокатської діяльності вноситься до Єдиного реєстру адвокатів України, ведення якого забезпечується Радою адвокатів України.
Відтак, обов'язок перебувати на обліку в контролюючих органах самозайнятої особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, як платник податків і як платник єдиного внеску виникає у адвоката, якщо до Єдиного реєстру адвокатів України внесено запис про здійснення адвокатської діяльності індивідуально, і така діяльність не є припиненою або зупиненою.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України від 08.07.2010 р. №2464 «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне страхування» (далі - Закон №2464), Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом МФУ від 20.04.2015 р. №449 (далі - Інструкція №449).
Згідно з частинами 2, 3 статті 9 Закону №2464, обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
В силу ч.8 вказаної статті Закону №2464 платники єдиного внеску, зазначені у пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 1 травня наступного року. Платники єдиного внеску, зазначені у пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 1 травня наступного року.
Так, позивач дійсно з 01.11.2012 р. по 23.08.2018 р. працювала начальником юридичного відділу в ПАТ «Дніпровська теплоелектроцентраль» (м.Кам'янське, вул.Заводська, 2, код ЄДРПОУ 001308200), а з 03.09.2018 р. по 03.05.2019 р. працювала провідним юрисконсультом юридичного відділу дирекції з правових питань в ПрАТ «Дніпровський металургійний завод» (м.Дніпро, вул.Маяковського, буд.3, код ЄДРПОУ 05393056).
Відповідно до п.1 ч.1 ст.4 Закону №2464, платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
За весь зазначений вище період роботодавці виплачували позивачу заробітну плату, утримували та перераховували до відповідних бюджетів обов'язкові платежі, в тому числі ЄСВ. Зазначене твердження підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу (форма 5-ОК) сформованими за даними Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Таким чином, в розумінні Закону №2464 позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за неї регулярно нараховує та сплачує роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов'язок по сплаті єдиного внеску позивачем як особою, що має право провадити адвокатську діяльність, зокрема у періоди, коли вона була найманим працівником, а не самозайнятою особою.
Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" не врегульовано відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та здійснення незалежної професійної діяльності. З аналізу норм цього закону видно, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Вказана мета досягається шляхом регулярної сплати мінімального страхового внеску, в розумінні Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 р.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи "Серков проти України" (заява №39766/05), "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права.
Відповідно до частини першої та другої статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Отже, з огляду на практику ЄСПЛ, за умови відсутності доходу від відповідної діяльності, зобов'язання платника податків виплатити державі додаткові кошти у вигляді сплати ЕСВ не відповідає критерію "пропорційності", адже не дотримано справедливої рівноваги між інтересами держави та інтересами особи - позивача, оскільки мета сплати єдиного внеску - страхування особи, в даних правовідносинах досягнута сплатою єдиного внеску роботодавцем.
Таким чином, враховуючи наведене, суд вважає, що оскільки позивач є застрахованою особою і єдиний внесок за неї нараховував та сплачував її роботодавець, у позивача відсутній обов'язок по сплаті вказаного внеску, оскільки фактично вона є найманим працівником, а не самозайнятою особою.
Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної та отримання доходу від такої діяльності. При цьому свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є підставою та доказом здійснення індивідуальної адвокатської діяльності.
Враховуючи встановлені вище обставини та надані докази, суд вважає, що нарахування відповідачем недоїмки з єдиного внеску в сумі 21 030,90 грн. за період, коли позивач фактично не здійснювала діяльність як самозайнята особа, та не отримувала доходу, а вказаний внесок за неї сплачував роботодавець, є протиправним.
Водночас, відповідачем не було надано належних доказів на підтвердження своєї правової позиції, а відтак, суд дійшов висновку, що відповідач, приймаючи оскаржувану вимоги, діяв не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені законодавством України, а тому суд вважає за необхідне визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДФС у Дніпропетровській області 10.05.2019 р. № 64575-17.
Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України визначено, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із частинами 1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В силу ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що позов слід задовольнити з викладених вище підстав.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат між сторонами, суд виходить з наступного.
Згідно з ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи, що позов задоволено, слід повернути позивачу судові витрати по справі в розмірі 768,40 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.8, 9, 72, 77, 132,139, 241 - 246, 250, 262 КАС України,-
Позов задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС в Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) №64575-17 від 10.05.2019 року з єдиного соціального внеску в сумі 21 030,90 грн.
Присудити за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (вул.Сімферопольська, 17а, м.Дніпро, 49600, код ЄДРПОУ 39394856) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) судові витрати по справі у розмірі 768,40 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 КАС України та може бути оскаржено в строки, передбачені статтею 295 КАС України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційної-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень КАС України.
Суддя К.С. Кучма