Господарський суд
Житомирської області
10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,
E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, http://zt.arbitr.gov.ua
Від "18" жовтня 2019 р. м. Житомир Справа № 4/44-Б
Господарський суд Житомирської області у складі судді Костриці О.О., розглянувши матеріали позовної заяви ліквідатора Комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства №10 Пилипенко М.М. до Житомирської міської ради про стягнення 2 052 149,53 грн субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями боржника у межах справи №4/44-Б за заявою Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області (м.Житомир) до боржника Комунального виробничого житлово-ремонтного експлуатаційного підприємства №10 (м.Житомир) про банкрутство,
за участю учасників судового процесу:
- від заявника: Кошліченко В.С. - представник Комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства №10 (довіреність від 02.01.2019, посвідчення адвоката України від 26.12.2008 №715) (був присутній в засіданні суду 10.10.2019); Пилипенко М.М. - ліквідатор Комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства №10 (була присутня в засіданні суду 10.10.2019);
- від відповідача: Григорчук Н.І.- представник Житомирської міської ради (довіреність №26/863 від 08.11.2018) (була присутня в засіданні суду 10.10.2019).
У судовому засіданні 10.10.2019 оголошувалась перерва до 18.10.2019.
у провадженні Господарського суду Житомирської області перебуває справа про банкрутство Комунального виробничого житлово-ремонтного експлуатаційного підприємства №10 (далі - КВЖРЕП №10).
Провадження у справі про банкрутство КВЖРЕП №10 здійснюється відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" у редакції чинній до 19.01.2013 року (далі - Закон про банкрутство).
У межах вказаної справи ліквідатор КВЖРЕП №10 Пилипенко М.М. звернулася із позовною заявою до Житомирської міської ради про стягнення 2 052 149,53 грн субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями боржника (а.с.5-9 том 1).
Згідно п. 8 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.
Отже, за умови порушення провадження у справі про банкрутство боржника, особливістю вирішення таких спорів є те, що вони розглядаються та вирішуються господарським судом без порушення нових справ, що узгоджується із загальною спрямованістю Закону про банкрутство, який передбачає концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів.
Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 04.07.2019 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження щодо її розгляду у межах справи №4/44-Б про банкрутство КВЖРЕП №10. Розгляд заяви вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження.
Провадження у справі за позовною заявою ліквідатора КВЖРЕП №10 ПилипенкоМ.М. до Житомирської міської ради про стягнення 2 052 149,53 грн субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями боржника здійснюється з урахуванням Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" у редакції чинній до 19.01.2013 року.
Обгрунтовуючи заявлені позовні вимоги, ліквідатор КВЖРЕП №10 ПилипенкоМ.М. зазначає, наступне.
Господарським судом Житомирської області у справі №4/44-Б про банкрутство були визнані вимоги кредиторів КВЖРЕП №10 на загальну суму 2 052 149,53 грн, що підтверджується реєстром вимог кредиторів боржника, станом на 14.06.2019 року.
Згідно п.1.2. статуту КВЖРЕП №10, власником майна КВЖРЕП №10 є Житомирська міська рада.
У відповідності до п.4.3. Статуту, майно КВЖРЕП №10 належить йому на праві повного господарського відання.
Ліквідатор зазначає, що у відповідності до вимог чинного законодавства та статуту підприємства КВЖРЕП №10 є комунальним комерційним підприємством. На протязі останніх років діяльності підприємства, планомірно накопичувались борги, однак, Житомирська міська рада, як засновник та єдиний власник, не вживала жодних заходів для стабілізації ситуації на підприємстві, а свідомо допускала постійне накопичення заборгованості.
Рішенням Житомирської міської ради від 25.05.2009 №978, яким надано згоду на визнання КВЖРЕП №10 банкрутом, доручено Управлінню житлового господарства міської ради внести пропозиції про створення житлової експлуатаційної організації, яка після процедури банкрутства КВЖРЕП №10 буде балансоутримувачем об'єктів житлового фонду комунальної власності.
Відтак, на думку ліквідатора боржника Житомирська міська рада фактично припинила діяльність КВЖРЕП №10 без прийняття рішення про його ліквідацію як юридичної особи, що не узгоджується з приписами ст. 104 ЦК України, що свідчить про умисне ухилення засновника товариства від виконання його зобов'язань перед кредиторами у спосіб приховання його активів від їх реалізації в процедурі банкрутства.
Ліквідатор звертає увагу на те, що після визнання КВЖРЕП №10 банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури, виконавчим комітетом Житомирської міської ради прийнято рішення від 21.02.2012 №120, яким зобов'язано КВЖРЕП №10 передати житловий фонд та інше майно Житомирської міської ради на баланс КВЖРЕП №13.
Ліквідатор зазначає, що у процедурі банкрутства КВЖРЕП №10 було зроблено висновок щодо виявлення ознак доведення до банкрутства за вх. №8758/11 від 04.08.2011 року, з якого вбачається, що з 2005 року Житомирська міська рада, як єдиний власник підприємства, поступово доводила КВЖРЕП №10 до банкрутства, шляхом передачі майнових активів в період з 2005 по 2009 роки, прийняття рішень про укладання договору від 09.06.2008 року з ТОВ "Керуюча компанія "КомЕнерго-Житомир" без передачі пасивів, передачі майна на користь КВЖРЕП №12, фактичного зупинення діяльності підприємства прийняттям рішення №978 від 25.05.2009 року про надання згоди на визнання КВЖРЕП №10 банкрутом.
Додатково ліквідатор вказує, що Прокуратура м. Житомира у своєму листі вих. №6517 від 14.10.2011 адресованому Господарському суду Житомирської області за вх. №11474 від 20.10.2011 повідомила, що рішення сесії Житомирської міської ради №621 28.05.2008, "прийняте в порушення вказаних норм законодавства, з порушенням принципів законності і гласності, без проведень консультацій з громадськістю, з порушенням прав і повноважень органів місцевого самоврядування при управлінні об'єктами комунальної власності, не на конкурсних і конкурентних засадах, без проведення відповідного конкурсу, що призвело на час укладення вказаного договору до порушення прав КВЖРЕП №10 та №12 на участь у відповідному конкурсі, їх прав як підприємств, що виготовляють і надають комунальні послуги населенню, та з якими були укладенні відповідні договори на обслуговування будинків та прибудинкової території. З цих же підстав підлягає розірванню договір на управління та утримання житлового фонду міської ради від 09.06.2008 року укладений на виконання вказаного рішення, та який є додатком до цього рішення".
Обгрунтовуючи свою заяву ліквідатор також зазначає, що 03.11.2011 року до суду було подано звіт за результатами проведеного аналізу фінансово- господарської діяльності неплатоспроможного КВЖРЕП №10 за вх. №12011/11, складений у відповідності до Методичних рекомендацій щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства, затверджених наказом Міністерства економіки України №14 від 19.01.2006, яким підтверджено зроблені висновки щодо виявлення ознак доведення до банкрутства за вх. №8758/11 від 04.08.2011 року.
Крім того, на думку ліквідатора, рішенням Житомирської міської ради №689 від 18.06.2014 року, міська рада вирішила нівелювати вчинені нею фактично незаконні дії та внесла зміни до статуту КВЖРЕП №10 збільшивши статутний капітал до 2 100 323,20 грн, збільшивши його на розмір кредиторських вимог з метою проведення дій по погашенню вимог кредиторів.
Однак вищезазначене рішення міської ради виконано не було, так само як не виконувались попередні рішення про збільшення розміру статутного капіталу 2007 року. На звернення попереднього ліквідатора Довжаниці О.С., листом за вих. №18/3368 від 07.04.2015 року Житомирська міська рада повідомила, що питання про внесення даних видатків неодноразово вносилось на розгляд постійної комісії з питань бюджету, комунальної власності та залучення інвестиції, однак позитивного рішення прийнято не було.
З огляду на вищевикладене, ліквідатор вважає, що дії Житомирської міської ради як власника (засновника) боржника були направлені, на завдання шкоди кредиторам, позбавивши кредиторів законного права на отримання належних їм коштів з майна боржника, на які вони мали правомірні очікування. Волевиявлення власника (засновника) юридичної особи боржника, характеризується прямим умислом, як щодо вилучення майна від боржника та припинення його діяльності так і щодо наслідків таких дій та рішень - настання стану неплатоспроможності боржника та його банкрутства, а саме невиконання зобов'язань перед кредиторами.
Ліквідатором також зазначено, що правова позиція щодо притягнення засновників до субсидіарної відповідальності за вчинення дій по доведенню до банкрутства викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 по справі №5023/4388/12, яка була долучена ліквідатором до письмових пояснень по справі (а.с.78-83 том 1).
Відповідно до поданого Житомирською міською радою відзиву на позовну заяву ліквідатора (а.с.68-69 том 1), міська рада не визнає заявлені вимоги, з огляду на наступне.
КВЖРЕП № 10 було засновано Житомирською міською радою та здійснювало свою діяльність як унітарне комерційне підприємство. Згідно з ч.10 ст.78 Господарського кодексу України особливості господарської діяльності комунальних унітарних підприємств визначаються відповідно до вимог, встановлених цим кодексом щодо діяльності державних комерційних або казенних підприємств. Відповідно до ч.5 ст.74 Господарського кодексу України держава та орган, до сфери управління якого входить державне комерційне підприємство, не несуть відповідальності за його зобов'язаннями, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами.
Мета діяльності КВЖРЕП №10 була визначена статутом підприємства, а саме: одержання прибутку шляхом здійснення виробничої, торгівельної посередницької та інших видів діяльності, виконання робіт та надання послуг. Серед іншого, КВЖРЕП № 10 здійснювало і обслуговування житлового та нежитлового фонду, що належав до комунальної власності міста Житомира. Рішенням Житомирської міської ради від 28.05.2008 № 621 як власником житлового фонду функції з управління та утримання житлового фонду, який перебував на балансі КВЖРЕП № 10, були передані ТОВ "Керуюча компанія "КомЕнерго-Житомир". Дане рішення Житомирської міської ради не було визнано незаконним в судовому порядку, тому будь які висновки щодо неправомірності його прийняття є необгрунтованими.
Стосовно висновків щодо виявлення ознак доведення до банкрутства від 04.08.11 № 8758/11, міська рада зазначає, що вони зроблені арбітражним керуючим Стефанюком М.С. і є суб'єктивною думкою арбітражного керуючого, яка не підтверджена жодним фактом прийняття Житомирською міською радою будь - якого незаконного рішення, що призвело до банкрутства КВЖРЕП № 10.
Посилання в позові на лист прокуратури, як підставу незаконності рішення Житомирської міської ради від 28.05.2008 № 621, міська рада також вважає необгрунтованим, оскільки лист органу прокуратури не є актом, що свідчить про незаконність рішення органу місцевого самоврядування. Рішення суду про визнання акту органу місцевого самоврядування незаконним відсутні.
Рішення виконавчого комітету Житомирської міської ради від 21.03.2012 № 120 про передачу житлового та нежитлового фонду з балансу КВЖРЕП № 10 на баланс КВЖРЕП № 13 вважає таким, що прийняте відповідно до чинного законодавства, про що зазначено в постанові Північно-Західного апеляційного господарського суду від 25.03.2019 по справі № 4/44-Б.
Крім того, 27.08.2019 до суду від Житомирської міської ради надійшли письмові пояснення по справі (а.с.113-114 том 1), у яких одночасно заявлено про застосування строків позовної давності до заявлених позовних вимог.
Представником КВЖРЕП №10 у судовому засіданні 10.10.2019 підтримано вимоги до Житомирської міської ради, з підстав викладених у позовній заяві (а.с.5-9 том 1) та письмових поясненнях (а.с.78-83 том 1).
Представником Житомирської міської ради у судовому засіданні 10.10.2019 заперечено щодо задоволення заяви КВЖРЕП №10 про стягнення 2 052 149,53 грн субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями боржника, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву (а.с.68-69 том 1) та письмових поясненнях (а.с.113-114 том 1).
У засіданні суду 10.10.2019 оголошувалась перерва до 18.10.2019.
Оцінивши в сукупності матеріали справи та пояснення учасників судового процесу, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заявлених ліквідатором вимог ліквідатора на підставі слідуючого.
Відповідно до ч. 6 ст.12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом про банкрутство.
Згідно з частиною 1 ст.5 Закону про банкрутство, провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України.
Відповідно до ст. 211 Господарського кодексу України (далі - ГК України), засновники (учасники) суб'єкта підприємництва, власник майна, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, у межах своїх повноважень зобов'язані вживати своєчасних заходів щодо запобігання його банкрутству.
Згідно із ст. 215 ГК України, у випадках, передбачених законом, суб'єкт підприємництва - боржник, його засновники (учасники), власник майна, а також інші особи несуть юридичну відповідальність за порушення вимог законодавства про банкрутство, зокрема фіктивне банкрутство, приховування банкрутства або умисне доведення до банкрутства.
Умисним банкрутством визнається стійка неплатоспроможність суб'єкта підприємництва, викликана цілеспрямованими діями власника майна або посадової особи суб'єкта підприємництва, якщо це завдало істотної матеріальної шкоди інтересам держави, суспільства або інтересам кредиторів, що охороняються законом.
Відповідно до статті 619 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), договором або законом може бути передбачена поряд із відповідальністю боржника додаткова (субсидіарна) відповідальність іншої особи.
Таким законом, який передбачає поряд із відповідальністю боржника додаткову (субсидіарну) відповідальність іншої особи, є Закон про банкрутство.
Відповідно до ч. 5 ст.25 Закону про банкрутство, при здійсненні своїх повноважень ліквідатор має право заявити вимоги до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями боржника у зв'язку з доведенням його до банкрутства. Розмір зазначених вимог визначається виходячи з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою.
Стягнені суми включаються в ліквідаційну масу і можуть бути використані тільки для задоволення вимог кредиторів у порядку черговості, встановленої статтею 31 цього Закону.
Тобто, окремим складом, що визначений законодавцем в якості підстави для покладення на третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність, є винні дії тих осіб, які мають право давати обов'язкові для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином визначати його дії. На засновників (учасників, акціонерів) боржника - юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов'язаннями.
Умовою застосування такої відповідальності є доведення існування таких обставин: наявність у відповідного суб'єкта права давати обов'язкові для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином визначати його дії; здійснення дій, які свідчать про використання такого права чи можливості; причинно-наслідковий зв'язок між такими діями та наявністю стану стійкої неспроможності; недостатність майна банкрута для розрахунків із кредиторами, а також наявність вини.
Необхідно зазначити, що з метою визначення однозначних підходів під час аналізу фінансово-господарського стану підприємств на предмет виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства; своєчасного виявлення формування незадовільної структури балансу для вжиття заходів щодо запобігання банкрутству підприємств, а також виявлення резервів підвищення ефективності виробництва та відновлення платоспроможності підприємств шляхом їх санації розроблено Методичні рекомендації щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства, які затверджено Наказом Міністерства економіки України від 19.01.2006 № 14 (зі змінами) (далі - Методичні рекомендації).
Відповідно до Методичних рекомендацій, об'єктом аналізу є фінансово-господарський стан підприємств, зокрема фінансові, виробничі та інвестиційні аспекти їх діяльності. Активами підприємства-боржника є ресурси, контрольовані підприємством в результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до надходження економічних вигод у майбутньому.
Доведення до банкрутства визначено в зазначених Методичних рекомендаціях як умисне, з корисних мотивів, іншої особистої заінтересованості або в інтересах третіх осіб вчинення уповноваженою особою дій, що призвели до стійкої фінансової неспроможності суб'єкта господарської діяльності, якщо це завдало великої шкоди державі чи кредитору.
Одним із суб'єктів аналізу на предмет виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та дій з доведення його до банкрутства, визначено зокрема, арбітражного керуючого.
З наведеного вище вбачається, що доказами наявності обставин доведення юридичної особи до банкрутства його засновниками, є, зокрема, висновок за результатами аналізу фінансово-господарського стану підприємства-боржника, який свідчить про наявність підстав доведення юридичної особи до банкрутства;
Тобто докази встановлення обставин, зазначених в заяві, наявність вини засновників та причинно - наслідковий зв'язок з встановленими обставинами.
Згідно ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Статтями 78, 79 ГПК України встановлено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Як убачається із матеріалів справи, розпорядником майна боржника Стефанюком М.С. було проведено аналіз фінансово-господарського стану КВЖРЕП №10 на предмет дій доведення до банкрутства, за результатами якого складено висновок (а.с.20 том 1). Відповідно до вказаного висновку розпорядника майна, за результатами проведеного аналізу встановлено, що починаючи з 2005 року Житомирська міська рада поступово і планомірно доводила дане підприємство до банкрутства, про що свідчить той факт, що міська рада без коливань надала згоду на порушення справи про банкрутство.
Ліквідатор боржника Пилипенко М.М. також зазначає, що відповідно до зробленого розпорядником майна КВЖРЕП №10 Стефанюком М.С. в ході процедури розпорядження майном боржника звіту за результатами проведення аналізу фінансово-господарської діяльності неплатоспроможного КВЖРЕП №10 (а.с.33-37 том 1) було встановлено, що основною причиною доведення підприємства до банкрутства є припинення фінансово-господарської діяльності його засновником.
Одночасно, слід зазначити, що ліквідаторами КВЖРЕП №10 по справі аналіз фінансово-господарського стану КВЖРЕП №10 не проводився.
Слід зазначити, що вищевказаними Методичними рекомендаціями визначено типову структуру звіту за результатами проведення аналізу фінансово-господарської діяльності неплатоспроможного підприємства, яка включає: загальну характеристику підприємства; оцінка підприємства з позиції неплатоспроможності (оцінка фінансового стану підприємства; аналіз фінансових факторів, що призвели до неплатоспроможності, та визначення можливості санації підприємства; аналіз необоротних активів; аналіз оборотних активів; аналіз власних оборотних засобів; поглиблений аналіз дебіторської заборгованості (аналіз структури, тенденцій та аналітичних показників); аналіз кредиторської заборгованості; аналіз прибутковості підприємства; аналіз витрат на виробництво; аналіз використання трудових ресурсів; аналіз інвестицій та інновацій; аналіз об'єктів житлово-комунального та соціально-культурного призначення); оцінку резервів підвищення ефективності функціонування підприємства та відновлення його платоспроможності; аналіз виявлення ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства (визначення ознак фіктивного банкрутства, визначення ознак дій з доведення до банкрутства; визначення ознак дій з приховування банкрутства; визначення ознак втрати або відновлення платоспроможності); загальні висновки (в тому числі про наявність ознак з дій приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства) та рекомендації щодо подальшого розвитку підприємства.
Також, Методичними рекомендаціями передбачено основні показники, коефіцієнти, що визначають фінансово-господарський стан підприємства, та які мають бути відображені у звіті.
Однак, як установлено судом поданий розпорядником майна боржника Стефанюком М.С. висновок щодо виявлення ознак доведення до банкрутства КВЖРЕП №10 зазначеним вище Методичним рекомендаціям не відповідає за формою та змістом.
У наведеному висновку не проведено поглиблений аналіз дебіторської заборгованості (аналіз структури, тенденцій та аналітичних показників); аналіз кредиторської заборгованості; аналіз прибутковості підприємства; аналіз витрат на виробництво; аналіз використання трудових ресурсів; аналіз інвестицій та інновацій.
Слід також зазначити, що основними джерелами інформації для проведення аналізу є: установчі документи підприємства (засновницький договір, статут), а також довідка про включення до ЄДРПОУ, свідоцтво про державну реєстрацію, реєстр власників акцій (за наявності); баланс підприємства (форма №1, для суб'єктів малого підприємництва - форма №1-м); звіт про фінансові результати (форма №2, для суб'єктів малого підприємництва - форма №2-м); звіт про рух грошових коштів (форма №3); звіт про власний капітал (форма №4); примітки до річної фінансової звітності (форма №5); звіт про наявність та рух основних фондів, амортизацію (знос) (форма №11-ОЗ); обстеження технологічних інновацій промислового підприємства (форма №1-інновація); звіт про фінансові результати і дебіторську та кредиторську заборгованість (форма №1-Б); звіт з праці (форма №1-ПВ); звіт про стан умов праці, пільги та компенсації за роботу зі шкідливими умовами праці (форма №1-ПВ (умови праці)); звіт про використання робочого часу (форма №3-ПВ); звіт про виробництво промислової продукції (форма №1П-НПП); інша інформація, необхідна для проведення аналізу та виявлення резервів виробництва.
Під час проведення аналізу використовуються показники згідно з переліком, визначеним у додатку 1. Система показників оцінки фінансово-господарського стану підприємства наведена у додатку 2. За результатами проведення аналізу складається звіт за формою згідно з додатком 3.
Проте, розпорядник майна Стефанюк М.С. у поданому висновку не вказує, що аналізував дані документи.
Таким чином, висновок розпорядника майна Стефанюка М . С. щодо виявлення ознак доведення до банкрутства КВЖРЕП №10 не є належним та допустимим доказом у даній справі.
Суд вважає, що поданий розпорядником майна Стефанюком М.С. звіт за результатами проведення аналізу фінансово-господарської діяльності неплатоспроможного КВЖРЕП №10 (а.с.33-37 том 1) також не відповідає положенням Методичних рекомендацій, з огляду на наступне.
Відповідно до п. 3.2 Методичних рекомендацій, визначення ознак дій з доведення до банкрутства здійснюється за період, що починається за три роки до дати порушення справи про банкрутство, у разі наявності ознак неправомірних дій відповідальних осіб боржника, що призвели до його стійкої фінансової неспроможності, у зв'язку з чим боржник був не в змозі задовольнити в повному обсязі вимоги кредиторів або сплатити обов'язкові платежі.
У ході визначення ознак дій з доведення до банкрутства аналізується рівень забезпечення зобов'язань кредиторів за період проведення аналізу.
Рівень забезпечення зобов'язань кредиторів характеризується такими показниками:
забезпечення зобов'язань боржника всіма його активами (відношення суми активів боржника до суми його зобов'язань);
забезпечення зобов'язань боржника його оборотними активами (відношення оборотних активів до суми зобов'язань боржника);
розмір чистих активів (різниця між сумою активів підприємства та сумою його зобов'язань).
Під час визначення ознак дій з доведення до банкрутства заповнюється таблиця 26 "Показники для виявлення ознак дій з доведення до банкрутства".
У разі встановлення, що вищезазначені показники погіршилися протягом періоду, який аналізується, з'ясовується причина погіршення цих показників шляхом перевірки фінансово-господарських договорів підприємства.
Економічними ознаками дій з доведення до банкрутства може вважатися такий фінансово-економічний стан боржника, коли виконання умов договорів призвело до погіршення показників оцінки його фінансового стану, зокрема:
підписання завідомо невигідних для підприємства (у тому числі фіктивних) договорів;
необґрунтованої виплати грошових коштів, необґрунтованої передачі третім особам майна;
прийняття нераціональних управлінських рішень, які негативно впливають на виробничу, торговельну, іншу статутну діяльність підприємства, що призводить до фінансових збитків та втрат;
заплутування звітності, знищення документів або інформації, унаслідок чого неможлива ефективна робота підприємства тощо.
Крім того, необхідно проаналізувати заходи, ужиті керівництвом підприємства, щодо стягнення заборгованості (повнота та своєчасність проведеної претензійно-позовної роботи) та своєчасності розв'язання проблем у виробничому процесі тощо.
Навмисне погіршення фінансово-господарського стану підприємства можна визначити за такими основними ознаками:
зменшення розміру, приховування та заниження оцінки майна, яке знаходиться у розпорядженні підприємства;
штучне збільшення розміру кредиторської та дебіторської заборгованості;
продаж задіяних у виробничо-господарській діяльності основних засобів (особлива увага приділяється договорам відчуження майна або оренди майна, зокрема перевіряється відповідність ціни реалізації ринковій та наявність дозволу на вказані операції органу, уповноваженого управляти майном);
продаж товарів (робіт, послуг), які виготовляє підприємство, за ціною, нижчою за собівартість, без належних економічних підстав (наприклад, регульована ціна реалізації, яка корегується за рахунок коштів державної підтримки; продаж за передоплатою; тимчасове зниження ціни в рекламних цілях; продаж морально застарілої продукції; продаж продукції, що не користується попитом; продаж товарних залишків готової продукції для перепрофілювання або запуску нового виробництва; продаж товарних залишків (сезонної продукції) у зв'язку із закінченням сезону тощо);
у разі збиткової діяльності підприємства спрямування отримуваних грошових засобів та інвестицій на закупівлю товарів, робіт, послуг, безпосередньо не задіяних у виробничо-господарській діяльності;
необґрунтоване зменшення або збільшення штату підприємства.
Отже, аналіз фінансово-господарського стану КВЖРЕП №10 мав здійснюватися за період з листопада 2007 року по листопад 2010 року, зважаючи на обставини порушення справи про банкрутство КВЖРЕП №10 ухвалою суду від 05.11.2010.
Всупереч наведеному, розпорядником майна було здійснено аналіз фінансово-господарського стану КВЖРЕП №10 за період 2008-2011 роки.
Крім того, як вбачається зі змісту Звіту розпорядника майна Стефанюка М.С. за результатами проведення аналізу фінансово-господарської діяльності неплатоспроможного КВЖРЕП №10 стосовно "Визначення ознак доведення до банкрутства", проведеним аналізом встановлено:
- забезпечення зобов'язань боржника всіма його активами (відношення суми активів боржника до суми його зобов'язань) станом на 01.01.2011, становить 84,28%, в порівнянні з 01.01.2008 роком зріс на 2,8%;
- забезпечення зобов'язань боржника його оборотними активами (відношення оборотних активів до суми зобов'язань боржника) станом на 01.01.2011 року становить 0,43 в порівнянні з 01.01.2008 року зменшився на 0,36;
- розмір чистих активів (різниця між сумою активів підприємства та сумою його зобов'язань) на 01.01.2011 року в порівнянні з 01.01.2008 року зріс на 10775,0 тис. грн і становить 145477,0 тис. грн.
З вищевикладеного вбачається, що лише один з показників для виявлення ознак дій з доведення до банкрутства періоду, який аналізувався розпорядником майна, характеризується погіршенням, а саме, забезпечення зобов'язань боржника його оборотними активами. Тоді як, спостерігалась тенденція зросту показника забезпечення зобов'язань боржника всіма його активами та розміру чистих активів.
Слід зазначити, що індикатором доведення боржника до банкрутства є погіршення рівня всіх вищезазначених показників.
З урахуванням вищезазначеного, поданий розпорядником майна боржника Стефанюком М.С. звіт за результатами проведення аналізу фінансово-господарської діяльності неплатоспроможного КВЖРЕП №10 також не є належним та допустимим доказом у даній справі.
Одночасно слід зазначити, що серед дій, пов'язаних із банкрутством суб'єкта підприємницької діяльності та які переслідуються у кримінальному порядку, є доведення до банкрутства, відповідальність за яке встановлена нормами ст. 219 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
Статтею 219 Кримінального кодексу України встановлено відповідальність за доведення до банкрутства. Доведення до банкрутства, тобто умисне, з корисливих мотивів, іншої особистої заінтересованості або в інтересах третіх осіб вчинення громадянином - засновником (учасником) або службовою особою суб'єкта господарської діяльності дій, що призвели до стійкої фінансової неспроможності суб'єкта господарської діяльності, якщо це завдало великої матеріальної шкоди державі чи кредитору.
Як убачається із матеріалів справи, Господарським судом Житомирської області 08.11.2011 на адресу Прокуратури Житомирської області було направлено повідомлення щодо виявленого факту доведення до банкрутства КВЖРЕП №10 його засновником - Житомирською міською радою (а.с.171 том 3, банкрутної справи №4/44-Б).
07.12.2011 до відома суду від Прокуратури Житомирської області надійшов лист №07/2-1796 вих-11 (а.с.1 том 4, банкрутної справи №4/44-Б) про направлення до Прокуратури м.Житомира для проведення перевірки повідомлення щодо виявленого факту доведення до банкрутства КВЖРЕП №10 його засновником - Житомирською міською радою.
В подальшому Прокуратурою м.Житомира листом №8242вих від 05.12.2011 (а.с.3 том 4, банкрутної справи №4/44-Б), було повідомлено суд, що проведення перевірки по факту доведення до банкрутства КВЖРЕП №10 його засновником - Житомирською міською радою доручено Корольовському РВ УМВС України в Житомирській області.
Згідно вимог ч. 1 ст. 99 КПК України (в редакції 1960 року), при відсутності підстав до порушення кримінальної справи прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя своєю постановою відмовляють у порушенні кримінальної справи, про що повідомляють заінтересованих осіб.
Постановою Корольовського РВ УМВС України в Житомирській області від 07.12.2011 було відмовлено в порушенні кримінальної справи щодо посадових осіб Житомирської міської ради за відсутністю в їх діянні складу злочину передбаченого ст.219 КК України (а.с.6 том 4, банкрутної справи №4/44-Б).
Докази, що вищезазначена постанова Корольовського РВ УМВС України в Житомирській області була скасована, відсутні.
Отже, оскільки, на момент розгляду даної справи постанова про відмову в порушенні кримінальної справи щодо посадових осіб Житомирської міської ради є чинною, відтак, встановлені нею обставини не можуть бути поставлені під сумнів, сприймаються судом як обов'язкові.
Судом також встановлено, що КВЖРЕП № 10 є комунальним комерційним підприємством. Майно за таким підприємством має закріплюватися власником - Житомирською міською радою на праві господарського відання.
Водночас, відповідно до пункту 4.1. статуту КВЖРЕП № 10 майно підприємства становлять основні фонди та оборотні кошти, а також інші цінності, вартість яких відображається на самостійному балансі підприємства (пункт 4.1. статуту).
На самостійному балансі підприємства відображається також житловий та нежитловий фонд, переданий йому власником або уповноваженим органом для здійснення технічної експлуатації без прав володіння, користування та розпорядження (пункт 4.2. статуту).
Майно підприємства належить йому на праві повного господарського відання (пункт 4.3. статуту).
Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 18.12.2018 за результатами розгляду заяви КВЖРЕП № 10 до Житомирської міської ради про визнання права повного господарського відання на нерухоме майно, у межах справи №4/44-Б встановлено, про відсутність на балансі КВЖРЕП № 10 та закріпленого за ним уповноваженим органом (власником) на праві господарського відання нежитлового фонду, окрім, житлового фонду та об'єктів комунальної інфраструктури.
Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.03.2019, ухвалу Господарського суду Житомирської області від 18.12.2018 у справі № 4/44-Б було залишено без змін.
Відповідно до ч.4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
До того ж, слід зазначити, що згідно із ч.1 ст. 26 Закону про банкрутство, усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або повного господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури, включаються до складу ліквідаційної маси, з а в и н я т к о м о б ' є к т і в ж и т л о в о г о ф о н д у, в тому числі гуртожитків, дитячих дошкільних закладів та об'єктів комунальної інфраструктури, які в разі банкрутства підприємства передаються в порядку, встановленому законодавством, до комунальної власності відповідних територіальних громад без додаткових умов і фінансуються в установленому порядку.
При цьому, ліквідатор у справі про банкрутство боржника має самостійний статус як особа, що за рішенням суду зобов'язана належним чином виконувати свої повноваження в ході ліквідаційної процедури, зокрема ті, що направлені на формування ліквідаційної маси боржника.
Як убачається із матеріалів справи №4/44-Б про банкрутство КВЖРЕП № 10, ліквідатором у справі про банкрутство боржника наказ про формування ліквідаційної маси не видавався.
Вищевикладене, дає підстави стверджувати про відсутність у боржника майнових активів, які належать йому на праві власності або повного господарського відання, окрім, житлового фонду та об'єктів комунальної інфраструктури, які відповідно до ст.26 Закону про банкрутство в будь-якому випадку не могли бути включені до ліквідаційної маси та використані для погашення заборгованості перед кредиторами боржника.
Відтак, передача КВЖРЕП № 10 житлового фонду та об'єктів комунальної інфраструктури КВЖРЕП № 13 здійснювалася на виконання вимог частини 1 статті 26 Закону про банкрутство відповідно до рішення виконавчого комітету Житомирської міської ради від 21.03.2012 № 120, прийнятого, зокрема, на підставі власних клопотань КВЖРЕП № 10 та КВЖРЕП № 13.
Одночасно слід зазначити, що відповідно до рішення Житомирської міської ради від 28.05.2008 №621, було вирішено укласти договір між Житомирською міською радою та ТОВ "Керуюча компанія "КомЕнерго-Житомир" на управління та утримання частини житлового фонду міської ради, який знаходиться на балансах КВЖРЕП №№10,12.
Таким чином, Житомирська міська рада скористалася своїми правами власника житлового фонду, який перебував на балансі боржника, прийнявши рішення №120 від 21.03.2012 про передачу його від боржника іншій юридичній особі та надавши відповідно до рішення №621 від 28.05.2008 ТОВ"Керуюча компанія "КомЕнерго-Житомир" на управління та утримання частину житлового фонду, який перебував на балансі боржника.
Крім того, як убачається з матеріалів справи та пояснень представників учасників судового процесу, рішення Житомирської міської ради №621 від 28.05.2008 про укладення між Житомирською міською радою та ТОВ "Керуюча компанія "КомЕнерго-Житомир" договору на управління та утримання частину житлового фонду, який перебував на балансі боржника, про неправомірність якого стверджує ліквідатор, не було оскаржено та скасовано в установленому законом порядку, отже, є чинним.
При цьому, слід зазначити, що лист Прокуратури м. Житомира вих. №6517 від 14.10.2011 адресований Господарському суду Житомирської області, згідно якого рішення Житомирської міської ради №621 від 28.05.2008 прийняте з порушенням норм законодавства, не є правовим актом, оскільки не містить у собі обов'язкових вказівок, які повинні виконувати учасники правовідносин.
Обгрунтовуючи заявлені вимоги ліквідатор, також, зазначає про невиконання Житомирською міською радою власного рішення, яким було збільшено статутний капітал боржника до 2 100 323,20 грн.
Так, рішенням Житомирської міської ради від 18.06.2014 № 689, яким зокрема, внесено та затверджено зміни до статуту КВЖРЕП № 10, у зв'язку з чим, викладено пункт 4.7 статуту в наступній редакції: Для забезпечення діяльності підприємства власником створюється статутний фонд в розмірі 2 100 323,20 грн.
Водночас, слід зазначити, що невнесення вказаних коштів само по собі не свідчить про умисел засновника (власника) довести боржника до банкрутства та не може ставитися в вину засновнику як підстава для покладення на нього субсидіарної відповідальності.
З урахуванням вищевикладеного, судом не приймаються до уваги доводи ліквідатора, оскільки останнім не надано належних та допустимих доказів, які підтверджували б вину Житомирської міської ради у доведенні до банкрутства КВЖРЕП №10 та причинно-наслідковий зв'язок між діями Житомирської міської ради та банкрутством боржника.
Господарським судом також відхиляються доводи заявника щодо необхідності врахування висновків про застосування норм права, викладених у постанові Великої Палати Верховного суду від 04.09.2018 у справі №5023/4388/12, з огляду на наступне.
Частиною 4 статті 236 ГПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, у зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду застосувала положення статтей 77 та 78 Господарського кодексу України у питанні встановлення субсидіарної відповідальності засновника комунального підприємства за його зобов'язаннями.
Проте, слід зазначити, що спір у названій справі стосувався стягнення з органу місцевого самоврядування, як засновника комунального некомерційного підприємства.
Тоді як, спір у даній справі стосується стягнення з органу місцевого самоврядування, як засновника комунального комерційного підприємства.
Тобто, висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постанові від 04.09.2018 у справі № 5023/4388/12 не стосуються спірних правовідносин у даній справі.
Виходячи з викладеного, суд не вбачає підстав для задоволення позову у даній справі.
Щодо заяви Житомирської міської ради про застосування до спірних правовідносин строку позовної давності, слід зазначити наступне.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність обчислюється за загальними правилами обчислення цивільно-правових строків. Позовна давність установлюється в законі з метою упорядкування цивільного обороту за допомогою стимулювання суб'єктів, права чи законні інтереси яких порушені, до реалізації права на їх позовний захист протягом установленого строку.
Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Зазначений трирічний строк діє після порушення суб'єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного).
При цьому як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.
В силу норм Закону про банкрутство, арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор) є суб'єктом незалежної професійної діяльності, і водночас з моменту винесення ухвали (постанови) про призначення його арбітражним керуючим (розпорядником майна, керуючим санацією, ліквідатором) до моменту припинення ним повноважень прирівнюється до службової особи підприємства - боржника; ліквідатор з дня свого призначення виконує повноваження керівника (органів управління) боржника.
Через арбітражного керуючого здійснюється відносини між сторонами, господарським судом та іншими учасниками у справі про банкрутство. Як учасник провадження у справі про банкрутство, арбітражний керуючий набуває такого статусу лише після прийняття судом відповідного процесуального документа про його призначення.
Відтак, саме з цього моменту арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор) має право здійснювати свої повноваження, визначені Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", серед яких, проведення інвентаризації та оцінки майна банкрута; формування ліквідаційної маси; подання до суду заяв про визнання недійсними правочинів (договорів) боржника; вжиття заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб; ведення реєстру вимог кредиторів тощо.
При цьому, ліквідатор у справі про банкрутство має самостійний статус як особа, що за рішенням суду зобов'язана належним чином виконувати свої повноваження в ході ліквідаційної процедури, зокрема ті, що направлені на формування ліквідаційної маси боржника. Така правова позиція наведена Верховним Судом у справах №904/5978/14, № 904/7981/17.
Як встановлено судом, постановою господарського суду від 03.11.2011 було визнано банкрутом КВЖРЕП №10, відкрито ліквідаційну процедуру, призначено ліквідатором у справі про банкрутство КВЖРЕП №10 арбітражного керуючого Стефанюка М.С. Отже, ліквідатором Стефанюком М.С. як службовою особою боржника (банкрута) виконувалися повноваження та обов'язки починаючи з 03.11.2011 року.
У ході ліквідаційної процедури КВЖРЕП №10 по справі №4/44-Б повноваження ліквідатора виконували три арбітражні керуючі:
Стефанюк М.С. з 03.11.2011 по 29.11.2012;
Довжаниця О.С. з 29.11.2012 по 13.12.2016;
Пилипенко М.М. з 20.02.2018 по теперішній час.
Відповідно до матеріалів справи ліквідатору Стефанюку М.С. (попередній ліквідатор) стало відомо про відсутність майна у ліквідаційній масі, що викликало необхідність оцінки фінансового стану боржника з одночасним встановленням наявності (чи відсутності) вини учасників товариства та його керівника у доведенні боржника до банкрутства.
Відтак, в межах здійснення своїх повноважень арбітражний керуючий (ліквідатор) встановив наявність порушеного права кредиторів та підстави для звернення до суду з позовними вимогами на їх захист.
З урахуванням приписів ст. 253 ЦК України початок перебігу трирічного строку позовної давності розпочався на наступний день після 03.11.2011.
Матеріалами справи підтверджується, що арбітражний керуючий (ліквідатор) звернувся до суду з даним позовом лише у червні 2019, тобто поза межами встановленого ст. 257 ЦК України строку позовної давності.
Жодних підстав, які б обґрунтовували чому позивач (ліквідатор) раніше не скористався своїм правом на пред'явлення позову до суду позивачем (ліквідатором) в судовому засіданні не було наведено.
Переривання перебігу позовної давності передбачено ст. 264 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку; позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
При цьому правила переривання перебігу позовної давності (стаття 264 ЦК України) застосовуються господарським судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останній є докази, що підтверджують факт такого переривання.
Встановлено, що попередній ліквідатор Довжаниця О.С. у квітні 2016 звертався до суду із заявою до відповідача про покладення субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями боржника, а у листопаді 2016 з заявою до відповідача про визнання права повного господарського відання на нерухоме майно, однак на момент звернення трирічний строк позовної давності вже закінчився.
Відтак, судом встановлено відсутність обставин, що переривають перебіг строку позовної давності.
За змістом ст. 267 ЦК України сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб'єктивного права позивача, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов'язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу.
Закон не передбачає переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності. Тому, дане питання віднесено до компетенції суду, який безпосередньо розглядає спір.
До висновку про поважність причин пропуску строку позовної давності можна дійти лише після дослідження усіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі. При цьому, поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред'явлення позову неможливим або утрудненим.
Закон не наводить переліку поважних причин, за наявності яких може бути поновлено строк позовної давності, і покладає розв'язання цього питання безпосередньо на юрисдикційний орган - суд, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог з врахуванням всіх обставин справи на підставі здійсненої оцінки поданих сторонами доказів.
Як убачається із матеріалів справи, клопотання про поважність причин пропуску строку позовної давності позивачем не надавалось.
Однак, слід зазначити, що Закон не визначає, з чиєї ініціативи суд визнає причини пропущення позовної давності поважними.
Відтак, суд самостійно розглядає поважність причин пропуску позивачем строку позовної давності.
Дослідивши наявні в матеріалах справи документи, суд встановив відсутність доказів того, що вживалися будь-які заходи для реалізації свого права на звернення до суду протягом трьох років після 03.11.2011 року.
Таким чином, зважаючи на вищевикладене та аналізуючи питання поважності причин пропуску строку позовної давності через приписи Закону про банкрутство, суд приходить до висновку, що ліквідатором як позивачем пропущено строк позовної давності звернення до суду.
Водночас, оскільки суд прийшов до висновку щодо відмови в задоволенні позовних вимог ліквідатора КВЖРЕП № 10 до Житомирської міської ради про стягнення 2 052 149,53 грн субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями боржника, то заява Житомирської міської ради про застосування строків позовної давності не застосовується.
Керуючись статтями 13, 73-80, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, статтями 22-32 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції чинній до 19.01.2013,-
У задоволенні позовної заяви ліквідатора Комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства №10 Пилипенко М.М. до Житомирської міської ради про стягнення 2 052 149,53 грн субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями боржника відмовити.
Ухвала господарського суду набирає законної сили з моменту її підписання.
Ухвала господарського суду може бути оскаржена до Північно-західного апеляційного господарського суду або через Господарський суд Житомирської області в порядку та строки, встановлені Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Повний текст ухвали суду складений та підписаний 24.10.2019.
Суддя Костриця О.О.