вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49600
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
23.10.2019м. ДніпроСправа № 904/3874/19
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В.
за участю секретаря судового засідання Ільєнко Д.Ю.
та представників:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Фізичної особи-підприємця Коротенко Ірини Олексіївни (м. Мелітополь, Запорізької області)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кью.Еф.Ем. Кейтерінг" (смт. Слобожанське, Дніпровського району, Дніпропетровської області)
про стягнення заборгованості за договором поставки № 0093641 від 24.12.2018 у загальному розмірі 99 983 грн. 12 коп.
Суддя Фещенко Ю.В.
Фізична особа-підприємець Коротенко Ірина Олексіївна (далі - позивач) звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Кью.Еф.Ем. Кейтерінг" (далі - відповідач) заборгованість за договором поставки № 0093641 від 24.12.2018 у загальному розмірі 99 983 грн. 12 коп.
Ціна позову складається з наступних сум:
- 37 652 грн. 81 коп. - основний борг;
- 4 466 грн. 81 коп. - пеня;
- 3 863 грн. 50 коп. - 30% річних;
- 54 000 грн. 00 коп. - штраф.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором поставки № 0093641 від 24.12.2018 в частині повної та своєчасної оплати поставленого позивачем 01.04.2019 та 08.04.2019 товару та, відповідно, наявністю боргу у сумі 37 652 грн. 81 коп. За прострочення виконання зобов'язання на підставі пункту 6.2. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 23.04.2019 по 28.08.2019 в сумі 4 466 грн. 81 коп. та штраф за порушення строку оплати товару більше 30 днів за період прострочення з 23.04.2019 по 29.05.2019 у сумі 54 000 грн. 00 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України та пункту 6.2. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 30% річних від простроченої суми за загальний період прострочення з 23.04.2019 по 28.08.2019 в сумі 3 863 грн. 50 коп.
Ухвалою суду від 03.09.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено її розгляд по суті за правилами спрощеного позовного провадження на 30.09.2019.
У судове засідання 30.09.2019 з'явився представник позивача.
Представники відповідача у вказане судове засідання не з'явився, причин неявки суду не повідомив.
Судом було зауважено, що поштове повідомлення про отримання відповідачем ухвали суду від 03.09.2019, як і сам конверт, до суду не повернулося. З метою встановлення належності повідомлення відповідача судом здійснено відстеження поштового відправлення суду на адресу відповідача, шляхом формування витягу з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання вказаного поштового відправлення суду, а також виготовлялась копія реєстру № 42 на відправку рекомендованої пошти з повідомленням від 04.09.2019, які долучені до матеріалів справи. При цьому, з вказаних доказів вбачається, що відправлення з ухвалою суду від 03.09.2019 вручено відповідачу особисто - 29.09.2019 (а.с.67-68).
В той же час, судом враховано, що ухвалою суду від 03.09.2019 відповідачу було запропоновано протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати до суду відповідно до вимог статей 165, 178 Господарського процесуального кодексу України відзив на позовну заяву. Оскільки вказаний строк на час проведення судового засідання 30.09.2019 не закінчився, суд дійшов висновку про необхідність оголошення перерви у судовому засіданні, з метою надання можливості відповідачу скористатися процесуальними правами, визначеними статтями 42 та 46 Господарського процесуального кодексу України, та з метою дотримання принципів господарського судочинства, а саме: рівності усіх учасників перед законом і судом та змагальності.
Так, ухвалою суду від 30.09.2019 оголошено перерву у судовому засіданні до 23.10.2019.
Від відповідача надійшло клопотання (вх.суду № 48058/19 від 22.10.2019), в якому він просив суд перенести слухання справи на інший день, у зв'язку із зайнятістю його представника в іншому судовому засіданні.
Від позивача електронною поштою надійшло клопотання (вх.суду № 48190/19 від 23.10.2019), в якому він просив суд розглядати справу за відсутності представника позивача за наявними у справі матеріалами, посилаючись на виникнення обставин, що унеможливили участь його представника у вказаному судовому засіданні.
У судове засідання 23.10.2019 представник позивача не з'явився, але судом враховано наявність його клопотання про розгляд справи без участі представника позивача, яке було задоволено судом.
Представник відповідача у вказане судове засідання вдруге не з'явився, подавши клопотання про перенесення розгляду справи, посилаючись на зайнятість його представника в іншому судовому засіданні. При цьому, доказів на підтвердження викладених у клопотанні обставин (зайнятість в іншому судовому засіданні) суду надано не було.
З приводу поданого відповідачем клопотання про перенесення розгляду справи суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Як вбачається з поданого відповідачем 22.10.2019 клопотання про перенесення розгляду справи, відповідач обізнаний про дату, час та місце даного судового засідання. А неявка у судове засідання 23.10.2019 є повторною, оскільки у попереднє судове засідання, яке відбулося 30.09.2019, представник відповідача також не з'явився. Більше того, до поданого до суду клопотання про відкладення розгляду справи не долучено доказів поважності причин нез'явлення до суду його представника.
В даному випадку підстави для відкладення розгляду справи чи оголошення перерви у судовому засіданні, визначені статтями 202, 216 та 252 Господарського процесуального кодексу України, відсутні.
Таким чином, клопотання відповідача про перенесення розгляду справи не підлягає задоволенню.
Слід також зазначити, що ухвалою суду від 03.09.2019, з урахуванням вимог частини 8 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, судом було запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Враховуючи дату отримання вказаної ухвали суду відповідачем - 13.09.2019 (а.с.76), відповідач мав подати відзив на позовну заяву в строк по 30.09.2019 включно.
Судом також враховані Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень, затверджені наказом Міністерства інфраструктури України № 958 від 28.11.2013, на випадок направлення відповідачем відзиву на позовну заяву до суду поштовим зв'язком.
Однак, станом на 23.10.2019 строк на подання відзиву на позовну заяву, з урахуванням додаткового строку на поштовий перебіг, закінчився. Будь-яких клопотань про продовження вказаного процесуального строку у порядку, передбаченому частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, до суду від відповідача не надходило; поважних причин пропуску вказаного строку суду також не повідомлено.
Згідно із частиною 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).
Більше того, ухвала про відкриття провадження у справі від 03.09.2019 була отримана відповідачем 13.09.2019, що підтверджується поштовим повідомленням №4930009626818 (а.с.76), отже, у відповідача було достатньо часу для реалізації своїх прав під час розгляду даної справи.
Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
При цьому, такий розумний строк визначений у статті 248 Господарського процесуального кодексу України, яка унормовує, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Провадження у даній справі відкрито 03.09.2019, отже строк на розгляд даної справи закінчується 02.11.2019 та нормами Господарського процесуального кодексу України не передбачено можливості його продовження з будь-яких поважних причин.
Суд також наголошує на тому, що права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись судом за рахунок порушення прав позивача на своєчасне вирішення спору судом, що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Враховуючи, що строк вирішення даного спору закінчується 02.11.2019, суд позбавлений можливості перенести розгляд справи на іншу дату та належним чином повідомити учасників справи про дату наступного судового засідання (враховуючи встановлений процесуальним законом строк на виготовлення повного тексту ухвали суду, строк на її направлення сторонам, а також строк на поштовий перебіг, визначений Нормативами і нормативними строками пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958, оскільки відповідно до частини 4 статті 120 Господарського процесуального кодексу України ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п'ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії.
Враховуючи вказані обставини і норми, судом відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи.
Більше того, у частині 2 статті 129 Конституції України визначено одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання доказів, а також закінчення строку на розгляд даної справи, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів, що є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами за відсутності представників позивача та відповідача у відповідності до пункту 2 частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України.
Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Так, 24.12.2018 між Фізичною особою-підприємцем Коротенко Іриною Олексіївною (далі - постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Кью.Еф.Ем. Кейтерінг" (далі - покупець, відповідач) було укладено договір поставки № 0093641 (далі - договір, а.с.16-17), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити, а покупець зобов'язується прийняти та сплатити безалкогольні напої, алкогольні напої, пиво, продукти харчування, продукти дитячого харчування, харчування для немовлят, непродовольчі товари, та інший товар в асортименті (надалі - товар), на умовах, передбачених договором (пункт 1.1. договору).
У пункті 9.1 договору сторони визначили, що договір діє з моменту підписання його сторонами та скріплення печатками (за наявності) сторін й до 31.12.2019. У випадку, якщо сторони за двадцять календарних днів до закінчення строку дії договору у письмовій формі не повідомлять одна одну про його розірвання, договір вважається продовженим (пролонгованим) на кожний наступний календарний рік. Кількість пролонгації не обмежується. Договір не може бути припинений, якщо у сторін є невиконані зобов'язання за договором.
Доказів визнання недійсним або розірвання вказаного договору сторонами суду не надано.
Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.
Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Так, у пункті 1.2. договору сторони погодили, що асортимент, кількість та ціна товару, вказується у накладних, що оформляються постачальником, та є невід'ємною частиною договору. Сторони підписуючи договір, згодні з тим, що накладна виконує за умовами договору функції специфікації, і саме у накладній зазначається кількість товару, ціна, та загальна вартість партії товару, що поставляється на умовах договору. Партією товару вважається товар зазначений в одній накладній.
В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.
У відповідності до пунктів 3.1., 3.2. договору поставка товару здійснюється зі складу постачальника на умовах централізовано-кільцевих перевезень у відповідності до замовлення, яке може бути подане в усній або в письмовій формі за підписом уповноваженої особи покупця, по телефону, по електронній пошті та інше. Поставка товару здійснюється на умовах поставки DDP у інтерпретації Інкотермс 2010, із врахуванням особливостей, пов'язаних із внутрішньодержавним характером договору, а також тих особливостей, що випливають із умов договору. Адреси доставки вказуються покупцем при замовленні товару.
У пункті 5.1. договору сторони визначили, що поставка товару здійснюється за вільними відпускними цінами, зазначеними у видаткових накладних, і прайс-листах постачальника.
Товар поставляється за вільними відпускними цінами, ціна товару є звичайною ціною у розумінні поняття "звичайної ціни" Податкового кодексу України (пункт 1.3. договору).
Відповідно до пункту 5.6. договору загальна вартість товару який поставляється за договором, визначається вартістю товару поставленого постачальником покупцю протягом строку дії договору згідно накладних.
При цьому, згідно з умовами пункту 3.4. договору датою поставки вважається дата, вказана постачальником на видатковій накладній та/або товарно-транспортній накладній. Підтвердженням приймання товару є підпис матеріально-відповідальної особи та, за наявності, відбиток печатки або штампу покупця на товаросупроводжувальних документах постачальника, зразок якого покупець зазначає в додатку № 1 (довіреність), який є невід'ємною частиною договору.
Так, в матеріалах справи наявні відповідні додатки № 1 до договору - довіреності, видані 18.02.2019(а.с.18-21).
Згідно з умовами пункту 3.6. договору перехід права власності та ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження товару переходить до покупця з дати передачі йому товару, та зазначається в видатковій накладній та/або товарно-транспортній накладній.
На виконання умов договору, позивачем 01.04.2019 та 08.04.2019 було поставлено відповідачу товар на загальну суму 37 652 грн. 81 коп. відповідно до таких видаткових накладних:
- видаткової накладної № STF01577409 від 01.04.2019 на суму 1 879 грн. 16 коп. (а.с.22);
- видаткової накладної № STF01577410 від 01.04.2019 на суму 2 193 грн. 95 коп. (а.с.23);
- видаткової накладної № STF01577411 від 01.04.2019 на суму 1 027 грн. 61 коп. (а.с.24);
- видаткової накладної № STF01577413 від 01.04.2019 на суму 2 024 грн. 17 коп. (а.с.25);
- видаткової накладної № STF01577414 від 01.04.2019 на суму 2 378 грн. 40 коп. (а.с.26);
- видаткової накладної № STF01577415 від 01.04.2019 на суму 2 320 грн. 49 коп. (а.с.27);
- видаткової накладної № STF01577416 від 01.04.2019 на суму 305 грн. 60 коп. (а.с.28);
- видаткової накладної № STF01577417 від 01.04.2019 на суму 1 248 грн. 53 коп. (а.с.29);
- видаткової накладної № STF01577418 від 01.04.2019 на суму 2 931 грн. 35 коп. (а.с.30);
- видаткової накладної № STF01577419 від 01.04.2019 на суму 1 193 грн. 15 коп. (а.с.31);
- видаткової накладної № STF01577420 від 01.04.2019 на суму 188 грн. 00 коп. (а.с.32);
- видаткової накладної № STF01577421 від 01.04.2019 на суму 344 грн. 53 коп. (а.с.33);
- видаткової накладної № STF01577422 від 01.04.2019 на суму 1 078 грн. 96 коп. (а.с.34);
- видаткової накладної № STF01577423 від 01.04.2019 на суму 1 545 грн. 46 коп. (а.с.35);
- видаткової накладної № STF01584603 від 08.04.2019 на суму 1 382 грн. 65 коп. (а.с.36);
- видаткової накладної № STF01584604 від 08.04.2019 на суму 1 838 грн. 08 коп. (а.с.37);
- видаткової накладної № STF01584605 від 08.04.2019 на суму 1 401 грн. 95 коп. (а.с.38);
- видаткової накладної № STF01584607 від 08.04.2019 на суму 466 грн. 52 коп. (а.с.39);
- видаткової накладної № STF01584608 від 08.04.2019 на суму 175 грн. 20 коп. (а.с.40);
- видаткової накладної № STF01584609 від 08.04.2019 на суму 1 890 грн. 60 коп. (а.с.41);
- видаткової накладної № STF01584610 від 08.04.2019 на суму 2 448 грн. 68 коп. (а.с.42);
- видаткової накладної № STF01584611 від 08.04.2019 на суму 2 732 грн. 38 коп. (а.с.43);
- видаткової накладної № STF01584612 від 08.04.2019 на суму 192 грн. 12 коп. (а.с.44);
- видаткової накладної № STF01584613 від 08.04.2019 на суму 783 грн. 52 коп. (а.с.45);
- видаткової накладної № STF01584614 від 08.04.2019 на суму 2 060 грн. 28 коп. (а.с.46);
- видаткової накладної № STF01584615 від 08.04.2019 на суму 298 грн. 00 коп. (а.с.47);
- видаткової накладної № STF01584616 від 08.04.2019 на суму 1 323 грн. 47 коп. (а.с.48).
Суд зауважує, що товар, визначений умовами договору, у повній мірі відповідає товару, що було поставлено згідно з вказаними накладними, а отже судом визначено, що сторонами в цій частині були дотримані умови договору.
При цьому, відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
Так, підписання покупцем накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам статті 9 вказаного Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.
Товар, зазначений у вище вказаних накладних, прийнято у позивача без будь-яких зауважень до їх оформлення.
Протягом розгляду справи судом жодних заперечень з приводу отримання товару за зазначеними накладними відповідачем також не заявлено.
При цьому, у пунктах 5.2., 5.3 договору сторони домовились, що поставка товару здійснюється постачальником на умовах передплати або сплати по факту поставки. За угодою сторін можливі інші форми розрахунків, що не заборонені діючим законодавством України. У випадку відстрочення платежу, покупець зобов'язаний здійснити оплату товару протягом 21 календарних днів з моменту поставки товару і отримання від постачальника рахунку-фактури в будь-якій формі, не забороненій законодавством України. Моментом поставки товару вважається момент підписання видаткової накладної. У разі, якщо покупець порушує термін оплати товару більше 2 разів на календарний місяць, угода про надання відстрочки втрачає чинність з дати допущення другого порушення зобов'язання, надалі покупець зобов'язаний оплачувати поставку на умовах передплати або оплати по факту не пізніше дня поставки.
Так, у додатковій угоді про надання відстрочки оплати товару до договору поставки від 28.01.2019 сторони дійшли згоди пункт 5.3. договору поставки викласти в наступній редакції: "Встановити оплату покупцем товару - ТМ Лукас на умовах відстрочення платежу терміном 21 календарних днів від дати отримання товару." (а.с.17 на звороті).
Отже, у відповідності до вказаних умов, граничним терміном оплати товару на суму 20 659 грн. 36 коп., поставленого 01.04.2019, є 22.04.2019; граничним терміном оплати товару на суму 16 993 грн. 45 коп., поставленого 08.04.2019, з урахуванням положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, є 02.05.2019.
У пункті 5.4 договору сторони погодили, що оплата за товар здійснюється покупцем шляхом перерахування безготівкових коштів на поточний рахунок постачальника або шляхом внесення готівки в касу.
Позивач посилається на те, що поставлений 01.04.2019 та 08.04.2019 товар на загальну суму 37 652 грн. 81 коп. відповідачем у визначені договором порядку та строки оплачений не був, внаслідок чого утворилась заборгованість перед позивачем у сумі 37 652 грн. 81 коп. Вказане і є причиною спору.
У зв'язку з вказаним, позивачем на адресу відповідача 23.07.2019 було направлено претензію вих. № 07/23-01ю від 23.07.2019 про погашення суми основного боргу по договору поставки № 0093641 від 24.12.2018 на суму 37 652 грн. 81 коп., в якій позивач вимагав протягом 5 календарних днів з моменту отримання претензії оплатити поставлений товар. Вказана претензія була направлена на юридичну адресу відповідача; докази її направлення та отримання відповідачем наявні в матеріалах справи (а.с.50-52). Вказана претензія була залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
Крім того, в матеріалах справи наявний підписаний позивачем та відповідачем акт звірки взаємних розрахунків за період з 01.07.2019 по 31.07.2019, в якому сторони підтвердили факт існування заборгованості перед позивачем в сумі 37 652 грн. 81 коп. станом на 31.07.2019 (а.с.49).
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Враховуючи, що відповідачем доказів оплати поставленого позивачем 01.04.2019 та 08.04.2019 товару не надано, відомостей таких суду не повідомлено, суд приходить до висновку, що відповідач свої зобов'язання за договором щодо своєчасного розрахунку за переданий йому товар не виконав, оплату в установлені в договорі строки, не здійснив, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем у сумі 37 652 грн. 81 коп.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить також із наступного.
Згідно із частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з нормами статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Крім того, згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Враховуючи визначені контрагентами у пункті 5.3. договору порядок та строки оплати поставленого товару, приймаючи до уваги отримання покупцем товару за спірним правочином, господарський суд встановив, що строк оплати товару на суму 20 659 грн. 36 коп., поставленого 01.04.2019, є 22.04.2019; товару на суму 16 993 грн. 45 коп., поставленого 08.04.2019, з урахуванням положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, - є 02.05.2019, а отже на заявлену до стягнення суму заборгованості є таким, що настав.
Також, слід зазначити, що відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Пункт 3 частини 1 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Отже, обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Доказів на підтвердження погашення заборгованості в сумі 37 652 грн. 81 коп. відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу, шляхом надання належних доказів, не спростував.
Враховуючи зазначені норми чинного законодавства України та обставини справи, господарський суд вважає, що вимоги позивача в цій частині є обґрунтованими та доведеними належними доказами, у зв'язку з чим підлягають задоволенню, оскільки зобов'язання повинні виконуватись належним чином та в установлені строки.
Враховуючи вищевикладене, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 37 652 грн. 81 коп.
З метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні різноманітних правочинів та договорів законодавство передбачає ряд способів, які сприяють виконанню зобов'язань - способи або види забезпечення виконання зобов'язань.
Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).
Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
У відповідності до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Так, у пункті 6.1. договору сторони передбачили, що за невиконання чи неналежне виконання сторонами своїх зобов'язань по договору сторони несуть відповідальність у порядку та розмірах передбачених діючим законодавством України та договором. При цьому винна сторона відшкодовує нанесені збитки у повному обсязі понад штрафні санкції.
У пункті 6.2 договору сторони погодили, що покупець за договором несе наступну відповідальність, зокрема, у разі прострочення терміну оплати товару (пункт 5.2.-5.3. договору) покупець сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення, що діяла в період прострочення, від вартості товару, щодо якого прострочений термін оплати.
За прострочення виконання зобов'язання на підставі пункту 6.2. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 23.04.2019 по 28.08.2019 в сумі 4 466 грн. 81 коп.
Господарським судом здійснено перевірку розрахунку пені, зробленого позивачем (а.с.6), та встановлено, що під час його проведення позивачем не були враховані положення частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, відповідно до якої якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Таким чином, у розрахунках позивача останнім днем строку для оплати поставленого позивачем 08.04.2019 товару визначено 29.04.2019, який був неробочим днем (після Великодня), а також не враховано перенесення робочих днів, передбачені розпорядженням Кабінету Міністрів України від 10.01.2019 № 7-р, а також визначений Національним банком України регламент роботи системи електронних платежів Національного банку України та банківської системи у зв'язку з перенесенням робочих днів у 2019 році.
Враховуючи вказане, розрахунок пені, здійснений позивачем у позовній заяві (а.с.6), визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.
У постанові Верховного Суду від 27.05.2019 по справі № 910/20107/17 викладений наступний правовий висновок:
"З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).".
Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 21.05.2019 по справі № 916/2889/13, від 16.04.2019 по справам № 922/744/18 та № 905/1315/18, від 05.03.2019 по справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 по справі № 922/1019/18, від 22.01.2019 по справі № 905/305/18, від 21.05.2018 по справі № 904/10198/15, від 02.03.2018 по справі № 927/467/17.
Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок пені, судом встановлено слідуюче:
- за видатковими накладними від 01.04.2019 на загальну суму 20 659 грн. 36 коп. граничний строк оплати - 22.04.2019; товар є не оплаченим відповідачем, отже правомірним є нарахування пені за період з 23.04.2019 по 28.08.2019 на суму 20 659 грн. 36 коп., яка за розрахунком суду складає 2 514 грн. 22 коп.;
- за видатковими накладними від 08.04.2019 на загальну суму 16 993 грн. 45 коп. граничний строк оплати, з урахуванням положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, - 02.05.2019; товар є не оплаченим відповідачем, отже правомірним є нарахування пені за період з 03.05.2019 по 28.08.2019 на суму 16 993 грн. 45 коп., яка за розрахунком суду складає 1 903 грн. 73 коп.
Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню в сумі 4 417 грн. 95 коп.
Крім цього, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У відповідності до вказаних норм, у договорі сторони домовились збільшити розмір річних до 30 відсотків, а саме: у пункті 6.2. договору сторони визначили, що відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, покупець сплачує постачальнику 30% річних від простроченої суми.
Господарський суд, проаналізувавши зміст пункту 6.2. договору, положення статті 625 Цивільного кодексу України, прийшов до висновку, що у пункті 6.2. договору, сторони погодили збільшення відсотків річних, можливість узгодження розміру яких визначені у статті 625 Цивільного кодексу України.
Так, за прострочення виконання зобов'язання на підставі статті 625 Цивільного кодексу України та пункту 6.2. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 30% річних від простроченої суми за загальний період прострочення з 23.04.2019 по 28.08.2019 у загальному розмірі 3 863 грн. 50 коп.
Господарським судом здійснено перевірку розрахунку 30% річних, зробленого позивачем (а.с.5) та встановлено, що під час його проведення позивачем не були враховані положення частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, відповідно до якої якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Таким чином, у розрахунках позивача останнім днем строку для оплати поставленого позивачем 08.04.2019 товару визначено 29.04.2019, який був неробочим днем (після Великодня), а також не враховано перенесення робочих днів, передбачені розпорядженням Кабінету Міністрів України від 10.01.2019 № 7-р, а також визначений Національним банком України регламент роботи системи електронних платежів Національного банку України та банківської системи у зв'язку з перенесенням робочих днів у 2019 році.
Враховуючи вказане, розрахунок 30% річних, здійснений позивачем у позовній заяві (а.с.5), визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.
Враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок 30% річних, судом встановлено слідуюче:
- за видатковими накладними від 01.04.2019 на загальну суму 20 659 грн. 36 коп. граничний строк оплати - 22.04.2019; товар є не оплаченим відповідачем, отже правомірним є нарахування 30% річних за період з 23.04.2019 по 28.08.2019 на суму 20 659 грн. 36 коп., які за розрахунком суду складають 2 173 грн. 48 коп.;
- за видатковими накладними від 08.04.2019 на загальну суму 16 993 грн. 45 коп. граничний строк оплати, з урахуванням положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, - 02.05.2019; товар є не оплаченим відповідачем, отже правомірним є нарахування 30% річних за період з 03.05.2019 по 28.08.2019 на суму 16 993 грн. 45 коп., які за розрахунком суду складають 1 648 грн. 13 коп.
Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення 30% річних підлягають частковому задоволенню в сумі 3 821 грн. 61 коп.
Крім того, у пункті 6.2 договору сторони погодили, що покупець за договором несе наступну відповідальність, зокрема, за прострочення більше 30 днів покупець додатково сплачує постачальнику штраф у сумі 2 000 грн. 00 коп. за кожною окремою накладною, за кожне допущене прострочення оплати товару. Крім того, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, покупець сплачує постачальнику 30% річних від простроченої суми.
Так, за прострочення виконання зобов'язання на підставі пункту 6.2. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача штраф за порушення строку оплати товару більше 30 днів за кожною окремою видатковою накладною (всього прострочено оплату за 27 накладними) у загальному розмірі 54 000 грн. 00 коп.
З приводу вказаних вимог суд зазначає таке.
Розрахунок заявленого до стягнення штрафу в сумі 54 000 грн. 00 коп. здійснено позивачем у відповідності до умов договору та допущеного відповідачем порушення, отже його розмір є обґрунтованим.
Однак, згідно зі статтею 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
При цьому, неустойка, виходячи з приписів статей 546, 549 Цивільного кодексу України та статті 230 Господарського кодексу України має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов'язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов'язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання боржником.
Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.
Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб'єкта господарської діяльності.
Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити майновий стан сторін, співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, а також чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Суд відзначає, що вказане питання вирішується судом з урахуванням приписів статті 86 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Отже, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.
Аналогічний висновок щодо можливості зменшення розміру заявленої до стягнення пені, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд, викладений також у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 22.04.2019 у справі № 925/1549/17, від 30.05.2019 у справі № 916/2268/18, від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18.
В аспекті права на справедливий суд, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд звертає увагу на наступні обставини та вважає за необхідне використати надане національним законодавством України право суду на зменшення розміру штрафних санкцій.
Надаючи оцінку всім обставинам справи в їх сукупності, враховуючи інтереси обох сторін, виходячи із загальних засад, встановлених у статті 3 Цивільного кодексу України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, приймаючи до уваги, що:
- розмір основної заборгованості удвічі менший ніж заявлені позивачем до стягнення нарахування за її прострочення (пеня, штраф та 30% річних);
- в умовах договору сторони передбачили підвищенні відсотки річних (30%) за порушення термінів оплати товару, що у 10 разів перевищує їх розмір порівняно із визначеним у статті 625 Цивільного кодексу України (3%), що у значній мірі компенсує негативні наслідки порушення такого грошового зобов'язання; більше того такі вимоги позивача визнані судом обґрунтованими;
- штраф - це фінансова санкція, спрямована на спонукання сторони, винної у порушенні зобов'язання, до його виконання та дотримання в подальшому, а не засіб безпідставного збагачення;
- пеня та штраф є лише санкціями за невиконання зобов'язання, а не основним боргом, а тому будувати на цих платежах свої доходи та видатки позивач не може; отже, при зменшенні розміру штрафу позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому стані;
- окрім стягнення штрафу позивач нараховує до стягнення 30% процентів річних та пеню, які в певній мірі компенсують знецінення несплачених коштів відповідачем. Отже, знову ж таки, при зменшенні розміру пені позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому стані;
- позивачем не було подано будь-яких доказів понесення ним збитків чи додаткових витрат внаслідок допущеного відповідачем порушення;
- беручи до уваги як інтереси позивача, так і відповідача, суд дійшов висновку про можливість застосування приписів статей 233 Господарського кодексу України, 551 Цивільного кодексу України до спірних правовідносин та вважає за необхідне зменшити суму штрафу, який підлягає до стягнення з відповідача до 5 000 грн. 00 коп.
Таке зменшення розміру штрафу суд вважає розумним та оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків як для позивача, так і для відповідача.
Враховуючи вищезазначене, позовні вимоги в частині стягнення штрафу в сумі 5 000 грн. 00 коп., з урахуванням їх зменшення, визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
При цьому, оскільки суд зменшує розмір неустойки, витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено, у зв'язку з чим відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог; стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 1 919 грн. 26 коп. - частина витрат по сплаті судового збору.
Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
Позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Коротенко Ірини Олексіївни до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кью.Еф.Ем. Кейтерінг" про стягнення заборгованості за договором поставки № 0093641 від 24.12.2018 у загальному розмірі 99 983 грн. 12 коп. - задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Кью.Еф.Ем. Кейтерінг" (52005, Дніпропетровська область, Дніпровський район, смт. Слобожанське, вулиця Василя Сухомлинського, будинок 48А; ідентифікаційний код 41643764) на користь Фізичної особи-підприємця Коротенко Ірини Олексіївни ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) - 37 652 грн. 81 коп. основного боргу, 4 417 грн. 95 коп. пені, 5 000 грн. 00 коп. штрафу, 3 821 грн. 61 коп. 30% річних та 1 919 грн. 26 коп. - частину витрат по сплаті судового збору.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення, шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено 23.10.2019.
Суддя Ю.В. Фещенко