вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49600
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
17.10.2019м. ДніпроСправа № 904/2450/19
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Рудь І.А., за участю секретаря судового засідання Броян А.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "RAM BNT LTD", м. Баку Азербайджанська Республіка
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтранс", м. Дніпро
про стягнення збитків в сумі 29 226,80 доларів США, спричинених неналежним виконанням умов договору-заявки на перевезення вантажу від 12.06.2018 № 45
Представники:
від позивача: Дмітрієва В.В., дов. від 11.01.2019, адвокат;
від відповідача: не з'явився.
Товариство з обмеженою відповідальністю "RAM BNT LTD" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом, в якому просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтранс" збитки, спричинені неналежним виконанням умов договору-заявки на перевезення вантажу від 12.06.2018 № 45, у розмірі 29 226,80 доларів США.
Ухвалою господарського суду від 18.06.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд якої призначено за правилами загального позовного провадження у підготовчому засіданні на 16.07.2019.
Ухвалою господарського суду від 16.07.2019 підготовче засідання відкладено на 01.08.2019, у зв'язку із неявкою представників сторін та ненаданням витребуваних судом документів.
Ухвалою господарського суду від 01.08.2019 за ініціативою суду продовжено строк проведення підготовчого провадження на 30 днів; підготовче засідання відкладено на 10.09.2019, у зв'язку із неявкою сторін та ненаданням витребуваних судом документів.
Ухвалою господарського суду від 10.09.2019 закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду по суті в засіданні на 01.10.2019.
Ухвалою господарського суду від 01.10.2019 відкладено розгляд справи по суті на 17.10.2019.
16.10.2019 від позивача до суду надійшла заява про виправлення технічної помилки у позовній заяві, а саме в частині правильного найменування позивача, а також уточнена позовна заява, з урахуванням усунення технічної помилки у найменуванні позивача.
17.10.2019 від позивача до суду надійшло клопотання про компенсацію витрат на професійну правничу допомогу.
У судовому засіданні 17.10.2019 представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві, просив позов задовольнити.
Відповідач явку повноважного представника у призначене судове засідання не забезпечив та не надав витребувані судом документи.
На адресу суду повернулись конверти з ухвалами від 18.06.2019, від 16.07.2019, від 01.08.2019, від 10.09.2019, що направлялись відповідачу, з відміткою відділення поштового зв'язку "Повернуто за закінченням встановленого строку зберігання".
Ухвала суду від 01.10.2019 завчасно надіслана відповідачу за його місцезнаходженням, згідно матеріалів справи та за інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.
Повідомлення про вручення відповідачу ухвали суду від 01.10.2019 або конверт із вказаною ухвалою на адресу господарського суду не надходили.
Відповідно до ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.
У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" відомості про місцезнаходження юридичної особи містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Господарський суд зазначає, що ухвали суду від 18.06.2019, від 16.07.2019, від 01.08.2019, від 10.09.2019 направлялись відповідачу за адресою, яка значиться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (витяг від 12.06.2019).
На підтвердження направлення відповідачу ухвали суду від 01.10.2019 до матеріалів справи долучена належним чином засвідчена копія реєстру згрупованих поштових відправлень рекомендованої пошти по Дніпропетровській області з повідомленнями від 08.10.2019 № 113.
За визначенням п.п. 4, 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Статтею 202 Господарського процесуального кодексу України передбачені наслідки неявки в судове засідання учасника справи, зокрема, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки, а також повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справи за відсутності такого учасника.
З урахуванням вищевикладеного, господарський суд вважає можливим розглянути справу за відсутності представника відповідача, оскільки він повідомлений про дату, час та місце судового розгляду справи належним чином.
Відповідно до ч. 9 ст. 81, ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.
В порядку ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, оцінивши докази в їх сукупності, господарський суд, -
12.06.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "RAM BNT LTD" (замовник, вантажовідправник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтранс" (перевізник) укладено договір-заявку на перевезення вантажу № 45 (далі - договір).
Відповідно до п. 1 договору маршрут перевезення вантажу визначений у міжнародній товарно-транспортній накладній CMR.
Згідно з міжнародною товарно-транспортною накладною CMR № 0033940 від 13.06.2018 відправником вантажу є Товариство з обмеженою відповідальністю "RAM BNT LTD", м. Баку (Азербайджан); одержувачем - Товариство з обмеженою відповідальністю "ПЕРА ПЛАСТИК УКР", м. Житомир (Україна); перевізником - Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтранс", м. Дніпро (Україна), вантажний автомобіль РЕНО, реєстраційний № НОМЕР_1 ; вантаж - мішки поліпропіленові ламіновані коробчаті з логотипом (2 палети за кодом 6305339000) у кількості 11 950 шт. на суму 2 103,20 доларів США та контейнери зі смужок поліпропілену з поліетиленовим вкладишем (40 палетів за кодом 6305321900) у кількості 10 000 шт. на суму 37 400,00 доларів США. Загальна вартість вантажу складала 39 503,20 доларів США.
Відповідно до умов договору, транспортний засіб - вантажний автомобіль РЕНО, реєстраційний № НОМЕР_2 / НОМЕР_3 , що належить відповідачу, під керуванням водія ОСОБА_1 , здійснював перевезення вантажу за маршрутом Баку (Азербайджан) - Житомир (Україна).
16.06.2018 під час перевезення відповідачем належного позивачу вантажу сталась пожежа, у результаті якої згорів вантажний причіп реєстраційний № НОМЕР_4 , а також вантаж.
Пожежа сталась на КПП селище Затеречне Нефтекумського міського округу Ставропольського краю Російської Федерації.
Відповідно до акту про аварію або дію непереборної сили від 20.06.2018, складеного митним пунктом Мінераловодський (Ставропольський край, м. Мінеральні Води), знищено 2 палети з товаром за кодом НОМЕР_5 та 25 палетів з товаром за кодом НОМЕР_6 , які перевозив відповідач.
За результатами події дізнавачем ВНД і ПР УНД і ПР ГУ МНС Росії по Ставропольському краю (по Левокумському району та Нефтекумському міському округу) винесено постанову від 03.07.2018 про відмову у порушенні кримінальної справи, в якій, зокрема зазначено, що згідно висновку ФГБУ СЕУ ФПС ІПЛ по Ставропольському краю від 21.06.2018 № 437 вірогідною причиною пожежі у причепі автомобіля стало займання горючих матеріалів в результаті впливу теплової енергії при терті вузлів колеса.
З метою досудового врегулювання спору, позивач надіслав відповідачу претензію за № 61/18 від 10.09.2018 про відшкодування завданих збитків, однак дана претензія повернута позивачу підприємством зв"язку з повідомленням про неможливість вручення поштового відправлення від 28.11.2018 (а.с. 36-39).
Як вбачається зі звіту про незалежну оцінку вартості об"єкта від 15.11.2018, вартість знищеного товару, а саме: мішків поліпропіленових ламінованих коробчатих у кількості 11 950 шт. та контейнерів зі смужок поліпропілену з поліетиленовим вкладишем у кількості 6 250 шт. становить 29 204, 87 доларів США, що складає еквівалент 765 742 грн. 25 коп.
Позивач зазначає, що внаслідок неналежного виконання відповідачем умов договору-заявки на перевезення вантажу він зазнав збитків, які за курсом НБУ станом на 21.05.2019 (дата сплати судового збору) складають 29 226, 80 доларів США (еквівалент 765 742 грн. 00 коп.).
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.
Відносини, що виникли між сторонами у справі на підставі договору-заявки на перевезення вантажу, є господарськими зобов'язаннями, тому, згідно положень ст.ст. 4, 173-175 і ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до цих відносин мають застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Відповідно до ст. 306 Господарського кодексу України перевезенням вантажів визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами. Суб'єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі. Перевезення вантажів здійснюють вантажний залізничний транспорт, автомобільний вантажний транспорт, морський вантажний транспорт та вантажний внутрішній флот, авіаційний вантажний транспорт, трубопровідний транспорт, космічний транспорт, інші види транспорту.
Згідно зі ст. 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства.
За ч. 2 ст. 308 Господарського кодексу України відповідальність перевізника за збереження вантажу виникає з моменту прийняття вантажу до перевезення.
Статтею 314 Господарського кодексу України передбачено, що перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини. У транспортних кодексах чи статутах можуть бути передбачені випадки, коли доведення вини перевізника у втраті, нестачі або пошкодженні вантажу покладається на одержувача або відправника.
Згідно з ч. 3 ст. 314 Господарського кодексу України за шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, перевізник відповідає:
- у разі втрати або нестачі вантажу - в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає;
- у разі пошкодження вантажу - в розмірі суми, на яку зменшилася його вартість;
- у разі втрати вантажу, зданого до перевезення з оголошенням його цінності, - у розмірі оголошеної цінності, якщо не буде доведено, що вона є нижчою від дійсної вартості вантажу.
Пунктом 2 договору сторони погодили, що відповідальність сторін визначається Конвенцією про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів.
Згідно зі ст. 1 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (далі - Конвенція) ця Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін. Для цілей цієї Конвенції "транспортний засіб" означає автомобілі, автопоїзди, причепи і напівпричепи як це визначено в статті 4 Конвенції про дорожній рух від 19 вересня 1949 року.
Статтею 3 Конвенції передбачено, що перевізник відповідає за дії і недогляди своїх агентів, службовців та всіх інших осіб, до послуг яких він звертається для виконання перевезення, коли такі агенти, службовці чи інші особи виконують покладені на них обов'язки, як за власні дії і недогляди.
Відповідно до ст. 4 Конвенції договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної.
За ст. 9 Конвенції вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником. Якщо вантажна накладна не містить спеціальних застережень перевізника, то, якщо не доведено протилежне, припускається, що вантаж і його упаковка були зовні в належному стані в момент прийняття вантажу перевізником, і що кількість вантажних місць, а також їх маркування та нумерація відповідали заявам, які містилися у вантажній накладній.
Положеннями ст. 17 Конвенції встановлено, що перевізник несе відповідальність за повну чи часткову втрату вантажу або за його ушкодження, що сталися з моменту прийняття вантажу для перевезення і до його доставки, а також за будь-яку затримку доставки. Однак, перевізник звільняється від відповідальності, якщо втрата вантажу, його ушкодження чи затримка його доставки стались внаслідок дій або недогляду позивача, внаслідок інструкцій позивача, не викликаних діями або недоглядом з боку перевізника, внаслідок дефекту вантажу чи внаслідок обставин, уникнути яких перевізник не міг і наслідки яких він не міг відвернути. Перевізник не звільняється від відповідальності з причини несправності транспортного засобу, яким він користувався для виконання перевезення, або з причини дій або недогляду особи, у якої був найнятий транспортний засіб, або агентів і службовців останньої.
Частиною 1 статті 18 Конвенції передбачено, що тягар доказу того, що втрата вантажу, його ушкодження чи затримка доставки викликані обставинами, зазначеними в пункті 2 статті 17, лежить на перевізнику.
Згідно зі ст. 23 Конвенції якщо, відповідно до положень цієї Конвенції, перевізник зобов'язаний компенсувати повну або часткову втрату вантажу, така компенсація розраховується на підставі вартості вантажу в місці і під час прийняття його для перевезення. Вартість вантажу визначається на підставі біржового котирування чи, за відсутності такого, на підставі поточної ринкової ціни, чи, за відсутності біржового котирування або поточної ринкової ціни, на підставі звичайної вартості товару такого ж роду і якості. Однак розмір відшкодування не може перевищувати 8,33 розрахункових одиниць за кілограм відсутньої ваги брутто. Розрахунковою одиницею, зазначеною в цій Конвенції, є одиниця спеціальних прав запозичення, визначена Міжнародним валютним фондом. Сума, зазначена в пункті 3 цієї статті, перераховується в національну валюту держави, суд якої розглядає відповідну справу, на підставі вартості цієї валюти станом на дату винесення рішення чи на дату, погоджену Сторонами. Виражена в спеціальних правах запозичення вартість національної валюти держави, яка є членом Міжнародного валютного фонду, розраховується згідно з методом оцінки, що застосовується Міжнародним валютним фондом станом на відповідну дату до своїх операцій та угод. Розрахунок, згаданий в останньому реченні пункту 7 цієї статті, і перерахунок, згаданий у пункті 8 цієї статті, здійснюються таким чином, щоб виразити в національній валюті держави настільки, наскільки це можливо, ту саму реальну вартість, що й та, яку виражено в розрахункових одиницях у пункті 3 цієї статті. Держави повідомляють Генеральному секретарю Організації Об'єднаних Націй метод розрахунку, передбачений у пункті 7 цієї статті, або результат перерахунку, передбаченого в пункті 8 цієї статті, залежно від випадку, під час здачі на зберігання документа, зазначеного в пункті 3 Протоколу до КДПВ, та в усіх випадках, коли вносяться зміни до методу розрахунку або перерахунку.
Відповідно до ст. 25 Конвенції у випадку пошкодження вантажу перевізник сплачує суму, що відповідає знеціненню вантажу, яке обчислюється з вартості вантажу, яка встановлена відповідно до пунктів 1, 2 і 4 статті 23.
Розмір компенсації не може, однак, перевищувати:
a) у випадку пошкодження всієї відправки, суми компенсації, яка підлягала б сплаті при втраті всього вантажу;
b) у випадку пошкодження лише частини відправки, суми, яка підлягала б сплаті при втраті тієї частини вантажу, яка виявилася пошкодженою.
Згідно з ч. 2 ст. 27 Конвенції якщо суми, які використовуються для розрахунку компенсації, не виражені у валюті країни, в якій пред'явлена вимога щодо сплати, конвертація здійснюється за валютним курсом, який застосовується у день і в місці виплати відшкодування.
Відповідно до ч. 1 ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
За п. 1 ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Згідно зі ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Відповідно до ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 4) вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.
При цьому, на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, 16.06.2018 під час перевезення відповідачем належного позивачу вантажу сталась пожежа, у результаті якої було знищено мішки поліпропіленові ламіновані коробчаті з логотипом у кількості 11 950 шт. (2 палети) та контейнери зі смужок поліпропілену з поліетиленовим вкладишем у кількості 6 250 шт. (25 палетів).
Згідно зі звіту про незалежну оцінку вартості об"єкта від 15.11.2018, вартість знищеного вантажу становить 29 204, 87 доларів США, що складає еквівалент 765 742 грн. 25 коп.
Таким чином, внаслідок неналежного виконання відповідачем умов договору-заявки на перевезення вантажу позивач зазнав збитків, які за курсом НБУ станом на 21.05.2019 (дата сплати судового збору) складають 29 226, 80 доларів США (еквівалент 765 742 грн. 00 коп.).
Згідно зі ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).
За приписами ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За встановлених обставин, суд доходить висновку про наявність повного складу цивільного правопорушення, як то наявність збитків, вина перевізника у формі необережності (недогляду за автомобілем), та причинний зв'язок між збитками і порушенням зобов'язання щодо доставки вантажу у цілісності, тобто вимоги позивача обґрунтовані, доведені матеріалами справи та підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати позивача зі сплати судового збору покладаються на відповідача.
Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1 000,00 доларів США.
Позивач зазначає, що відповідно до умов угоди сторони визначили розмір витрат на правничу допомогу у розмірі 1 000,00 доларів США, з них 700,00 доларів США вже сплачено адвокату на підставі акту приймання-передачі послуг. Також, відповідно до Додатку № 1 до угоди підлягають оплаті витрати на представництво інтересів позивача у судових засіданнях у першій інстанції за весь період слухання справи, які складають 300,00 доларів США та ще не були сплачені, але згідно з угодою підлягають оплаті позивачем.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Згідно з ч. 3 ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
За приписами ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивач надав суду: угоду про правову допомогу від 11.01.2019, укладену між позивачем та адвокатом Дмітрієвою В.В.; Додаток № 1 до цієї угоди; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 3617/10 від 20.03.2008; довіреність від 11.01.2019; ордер серія КС № 57675 від 06.06.2019; акт приймання-передачі послуг від 03.07.2019 на суму 700,00 доларів США; квитанцію на суму 700,00 доларів США.
Відповідно до ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При цьому, судом враховано, що принцип "розумного обґрунтування" розміру оплати юридичної допомоги набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братись до уваги при визначенні розміру оплати - обсяг часу і роботи, що вимагається для адвоката, його адвокатський досвід, науково-теоретична підготовка тощо.
Крім того, згідно з п.6.3. постанови пленуму Вищого господарського суду України, від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.
Оскільки позивачем не надано доказів сплати за отримання послуг адвоката у розмірі 300,00 доларів США, у суду відсутні підстави для покладення на відповідача зазначеної суми.
Таким чином, витрати позивача на професійну правничу допомогу покладаються на відповідача у розмірі 700,00 доларів США.
Керуючись ст. ст. 2, 73, 74, 76-79, 86, 91, 123, 126, 129, 165, 178, 232, 233, 236-238, 240, 241, 327 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтранс" (49064, м. Дніпро, пр. Калініна, 81, код ЄДРПОУ 31459560) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "RAM BNT LTD" (АZ1031, Азербайджанська Республіка, м. Баку, Нізамінський район, селище Кишли, вул. Енергетика, 5, INN 1600030111) збитки у розмірі 29 226,80 доларів США (двадцять дев"ять тисяч двісті двадцять шість доларів США 80 центів), 453,36 доларів США (чотириста п"ятдесят три долари США 36 центів) витрат зі сплати судового збору та 700,00 доларів США (сімсот доларів США 00 центів) витрат на професійну правничу допомогу шляхом перерахування на розрахунковий рахунок, відкритий у Beneficiary's Bank: PASHA BANK, INN 1700767721, BAKU, AZERBAIJAN, S.W.I.F.T.: НОМЕР_7 , IBAN: НОМЕР_8 , Correspondent account: Raiffeisen Bank International AG, Am Standpark 9, 1030 Viena, S.W.I.F.T. BIC: RZBAATWW Correspondent account: 70-55.081.095.
Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дня складання повного судового рішення і може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду через Господарський суд Дніпропетровської області.
Повне рішення складено 23.10.2019
Суддя І.А. Рудь