ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
17 жовтня 2019 року Справа № 906/253/19
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючий суддя Тимошенко О.М., суддя Павлюк І.Ю. , суддя Демидюк О.О.
секретар судового засідання Котюбіна А.О.
за участю представників сторін:
від позивача - не з'явився,
від відповідача - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Мотто Євро Плюс" на рішення Господарського суду Житомирської області, ухваленого 05.06.2019 року суддею Прядко О.В. у м. Житомирі, повний текст складено 07.06.2019, у справі № 906/253/19
за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська дистрибуційна компанія"
до Товариство з обмеженою відповідальністю "Мотто Євро Плюс"
про стягнення 64 270,00 грн.
ТзОВ "Українська дистрибуційна компанія" звернулось до Господарського суду Житомирської області з вимогою про стягнення з ТзОВ "Мотто Євро Плюс" 64270 грн. заборгованості за договором поставки № 1 від 20.09.2018 року з яких: 60904,96 грн. основного боргу, 3102, 22 грн. пені та 262, 83 грн. 3% річних.
Обґрунтовуючи позовні вимоги Товариство вказало на те, що на виконання умов укладеного між сторонами договору поставки від 20.09.2018 року № 1, позивачем відвантажено, а відповідачем прийнято товар згідно видаткових накладних за період з 21.11.2018 року по 23.01.2019 року. Відповідачем частково було повернено товар та здійснено часткову оплату поставленої продукції, внаслідок чого сума заборгованості відповідача склала 60904,96 грн. Вказану заборгованість відповідач всупереч умовам договору не погасив, у зв'язку з чим позивач був змушений звернутись до суду з вимогою про стягнення 60904, 98 грн. основного боргу та штрафних санкцій за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання.
Рішенням Господарського суду Житомирської області від 05.06.2019 року у даній справі позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача - 60904, 96 грн. основного боргу, 3040, 89 грн. пені, 257, 05 грн. процентів річних, 1922, 99 грн. судового збору. В решті позову відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою в якій просить останнє скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги, відповідач зазначає, що останній не був ознайомлений з позовною заявою ТзОВ "Українська дистрибуційна компанія", оскільки не отримував ні ухвали про відкриття провадження по справі, ні копії позовної заяви з додатками та повісток про виклик до суду. Тому про те, що позивач звернувся з позовною заявою до суду останній дізнався лише після отримання судового рішення від 05.06.2019 року по справі № 906/253/19. Скаржник вказує, що відповідно до видаткової накладної № 0000000016 від 04.06.2019 року останній сплатив на користь позивача суму коштів у розмірі - 57150, 96 грн. Таким чином, відповідач здійснив оплату перед позивачем відповідно до договору № 1 від 20.09.2018 року в розмірі 57150, 96 грн. до винесення судового рішення по справі. Однак позивач, знаючи про погашення заборгованості відповідачем, не повідомив про це місцевий господарський суд. З огляду на викладене, скаржник вважає, що позивач, зловживаючи своїми правами не повідомив суд про те, що станом на 04.06.2019 року сума боргу була сплачена.
Позивач відзиву на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не подав.
В судове засідання представники сторін не з'явились, про причини неявки суд не повідомили.
Зважаючи на те, що сторони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду та явка представників обов'язковою не визнавалась, судова колегія дійшла висновку про відсутність перешкод для розгляду апеляційної скарги.
В силу ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Північно-західний апеляційний господарський суд, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку про те, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню. При цьому, апеляційний суд встановив наступні обставини та керувався такими мотивами.
З матеріалів справи вбачається, що 20.09.2018 року між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) було укладено договір поставки № 1, згідно п. 1.1. якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця товар, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах даного договору.
Відповідно до п. 1.2 договору, найменування товару: алкогольні та безалкогольні напої, в асортименті згідно узгоджених сторонами замовлень. Згідно п. 2.1. договору, ціна, одиниця виміру кількості товару та загальна кількість товару зазначаються в накладних, що є невід'ємною частиною цього договору. Сторони, підписуючи цей договір, згодні з тим, що накладна виконує за умовами цього договору функції специфікації і саме у накладній зазначається кількість товару, ціна, та загальна сума партії товару, що постачається.
Згідно п. 3.3. договору, здача - прийом товару здійснюється уповноваженими представниками постачальника та покупця на складі покупця. Підтвердженням здачі - прийому товару є підписи уповноважених представників сторін на екземплярах накладних та довіреність на особу яка уповноважена покупцем на підписання накладної. Після здачі-прийому товару ніякі претензії стосовно кількості товару постачальником не розглядаються. Згідно п. 4.1. договору, загальна сума (ціна) даного договору складається з сум вартості товару, вказаних в накладних, які сторони підписують упродовж строку дії договору. Пунктом 4.2. договору сторони обумовили, що ціни на товар та загальна сума товару, що відпускається є договірною та встановлюється окремо на кожну партію товару та вказується в накладних.
Згідно п. 5.2. договору, остаточний термін оплати отриманої покупцем партії товару на банківський рахунок постачальника складає 21 (двадцять один) календарний день з моменту одержання товару покупцем за накладною.
Також, додатковою угодою від 20.09.2018 року до договору поставки № 1 від 20.09.2018 року сторони внесли зміни до п. 5.2. договору, виклавши його у наступній редакції: « 5.2. Остаточний термін оплати отриманої покупцем партії товару на банківський рахунок постачальника складає 45 (сорок п'ять) календарних днів з моменту одержання товару покупцем за накладною».
Крім того, в подальшому, сторонами було укладено ряд додаткових угод до договору, якими останні погодили переліки матеріально-відповідальних осіб, яким доручається отримання товару від імені покупця, та зразки печатки/штампу покупця та підписів цих матеріально-відповідальних осіб. До вказаних додаткових угод також складено та підписано гарантійні листи з додатками.
Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2018 року, а у частині розрахунків за поставлений товар - до моменту проведення остаточних розрахунків.
Судами встановлено, а матеріалами справи підтверджується, що на виконання умов договору №1 від 20.09.2018 року позивач поставив відповідачу товар відповідно до видаткових накладних на суму 91166,82 грн., однак відповідач в порушення умов договору свої зобов'язання щодо оплати отриманого товару у повному обсязі не виконав.
Відповідачем за накладними на повернення було повернуто позивачу товару на суму 24549,78 грн. та частково здійснено проплату на суму 5712, 08 грн.
У зв'язку із порушенням відповідачем умов договору, ТзОВ "Українська дистрибуційна компанія" звернулось до Господарського суду Житомирської області з відповідним позовом.
Місцевий господарський, за результатами розгляду заявлених позовних вимог, визнав їх частково обґрунтованими та стягнув з відповідача на користь позивача - 60904, 96 грн. основного боргу, 3040, 89 грн. пені, 257, 05 грн. процентів річних, 1922, 99 грн. судового збору; в решті позову відмовив.
Колегія суддів апеляційного господарського суду, перевіривши правильність висновків суду першої інстанції, дійшла висновку про їх законність та обґрунтованість, з огляду на наступне.
В силу ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
В силу ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як вказано вище, між сторонами було укладено договір поставки № 1 від 20.09.2018 року.
Згідно ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ч. 1 статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Матеріалами справи підтверджується, а вище зазначено про те, що додатковою угодою до договору № 1 від 20.09.2018 року сторонами було погоджено, що остаточний термін оплати поставленого продукції складає 45 календарних днів з дня отримання товару за накладною.
В силу приписів ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку
Статтями 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Як вказано вище, на виконання умов договору, за накладними за період з 21.11.2018 року до 23.01.2019 року, позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 91166, 82 грн. За накладними на повернення відповідачем частково було повернено позивачу товар та здійснено часткову оплату, сума заборгованості відповідача перед позивачем за поставлений товар склала 60904, 96 грн., що підтверджується підписаним та скріпленим печатками сторін актом звірки розрахунків станом на 20.03.2019 року.
Оскільки докази погашення заборгованості у заявленій позивачем сумі у матеріалах справи відсутні, колегія суддів повністю погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість вимоги про стягнення 60904,96 грн. основного боргу та підставність її задоволення.
Разом з тим, позивачем, окрім суми основного боргу, було заявлено вимогу про стягнення з відповідача 3102, 22 грн. пені та 262, 83 грн. 3% річних.
Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а частиною 1 ст. 612 цього Кодексу встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до п. 3 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Згідно умов укладеного між сторонами договору, у разі порушення покупцем строків оплати, обумовлених його п. 5.2. ( з урахуванням додаткової угоди № 1 від 20.09.2018 року), останній несе відповідальність відповідно до п. 8.1. договору, а саме: сплачує постачальнику неустойку у вигляді пені в розмірі 0, 2% (але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України) від суми заборгованості за кожний день прострочення розрахунків.
Згідно 1 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Згідно ч. 3 ст. 549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Відповідно до ч. 5 ст. 254 ЦК України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Позивачем було нараховано відповідачу пеню за кожною з видаткових накладних відповідно за кожен день прострочки в межах 6-ти місячного строку та 3% річних.
При цьому, судом першої інстанції було вірно встановлено, що при здійсненні розрахунку пені та 3% річних, позивач невірно визначив періоди нарахування, оскільки при здійсненні розрахунку останнім не враховано вищевказані положення ч.5 ст. 254 ЦК України. Відтак місцевим господарським судом було здійснено перерахунок пені та 3% річних та визначено, що з відповідача підлягає стягненню пеня у розмірі 3040, 89 грн. та 3% річних у розмірі 257,05 грн., а в задоволенні 61, 33 грн. пені та 5,78 грн. - 3% річних слід відмовити за безпідставністю.
Колегія суддів, перевіривши перерахунок судом першої інстанції заявлених сум, дійшла висновку про обґрунтованість висновків суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача пені у розмірі 3040, 89 грн. та 3% річних у розмірі 257, 05 грн., а також відмову у задоволені вимоги про стягнення 61, 33 грн. пені та 5,78 грн. - 3% річних.
Стосовно доводів скаржника про те, що останній не отримував ані ухвали про відкриття провадження по справі, ані копії позовної заяви з додатками та повісток про виклик до суду, а відтак дізнався про судову справу лише після отримання судового рішення від 05.06.2019 року у даній справі, колегія суддів не приймає вказані доводи до уваги з огляду наступне.
З матеріалів справи вбачається, що ухвалою суду першої інстанції від 25.03.2019 року було прийнято позовну заяву ТзОВ "Українська дистрибуційна компанія" до розгляду; відкрито провадження у справі; постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін; призначено засідання на 22.04.2019 року о 12:00 год.
У зв'язку з перебуванням судді Прядко О.В. на лікарняному, справа № 906/253/19, призначена на 22.04.2019 року, в судове засідання не вносилась. Ухвалою суду від 02.05.2019 року судове засідання було призначене на 23.05.2019 року.
Ухвалою від 23.05.2019 року місцевим господарським судом було продовжено строк розгляду справи та відкладено її розгляд на 05.06.2019 року.
03.06.2019 року до суду першої інстанції неврученою повернулась ухвала суду від 23.05.2019 року, що направлялась на адресу відповідача, із зазначенням підстави повернення: "За закінченням встановленого терміну зберігання".
У зв'язку із зазначеними обставинами, місцевий господарський суд, з метою уточнення інформації щодо відповідача, отримав електронний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань з якого вбачається, що станом на 05.06.2019 року місцезнаходженням юридичної особи є 14119, м. Київ, Шевченківський район, вул. Юрія Іллєнка, буд.50. Із вказаного витягу також вбачається, що 06.03.2019 року здійснено державну реєстрацію змін до установчих документів юридичної особи (зміна місцязнаходження), однак відповідне внесення змін до відомостей про юридичну особу щодо зміни місцезнаходження у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відбулося лише 21.05.2019 року.
Ухвали суду першої інстанції від 25.03.2019 року та від 02.05.2019 року рекомендованим листом з повідомленням були направлені відповідачу за адресою місцезнаходження згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань до 21.05.2019 року - 13400, Житомирська обл., Андрушівський р-н, м. Андрушівка, вул.Садова, буд. 3, а ухвала суду від 23.05.2019 року за адресою місцезнаходження згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань після 21.05.2019 року - м. Київ, Шевченківський район, вул. Юрія Іллєнка, буд. 50.
Проте, судова кореспонденція повернулась до місцевого господарського суду неврученою із зазначенням підстави повернення: "За закінченням встановленого терміну зберігання".
Відповідно п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", якщо ухвалу було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Відтак, враховуючи вищевикладене, колегія суддів констатує, що судом першої інстанції виконано процесуальний обов'язок щодо належного повідомлення про дату, час та місце судового розгляду. А тому негативні процесуальні наслідки через неотримання стороною власної кореспонденції за визначеним місцезнаходженням покладаються на останню.
В силу п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи, зокрема, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Враховуючи той факт, що справа розглядалась у суді першої інстанції у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін; що явка представників сторін в засідання суду обов'язковою не визнавалась, представники сторін у судове засідання не викликались, відповідача було належним чином повідомлено про дату, час та місце судового засідання; що строк розгляду справи закінчився, суд першої інстанції підставно дійшов висновку про те, що неявка представника відповідача до суду першої інстанції та ненадання останнім відзиву на позовну заяву у встановлений судом строк не перешкоджали розгляду справи за наявними матеріалами.
Стосовно доводів скаржника про здійснення оплати на користь позивача суми коштів у розмірі - 57150, 96 грн. колегією суддів зазначається наступне.
Скаржником додано до апеляційної скарги копію видаткової накладної № 0000000016 від 04.06.2019 року, за якою ТОВ "Мотто Євро Плюс" поставило ТОВ "Українська дистрибуційна компанія" товар на суму 57150,96 грн.
Судом відмічається, що додана накладна не містить жодних посилань на договір № 1 від 20.09.2018 року та не являється розрахунковим документом. Тому твердження апелянта про здійснення оплати на користь позивача суми коштів у розмірі 57150, 96 грн. є безпідставним та необгрунтованим.
При цьому, предметом розгляду в суді першої інстанції була вимога про стягнення суми боргу 60904, 96 грн., що виникла у зв'язку з порушенням умов договору поставки № 1 від 20.09.2018, частковим поверненням товару та здійсненням частковою оплати поставленої продукції по видаткових накладних за період з 21.11.2018 року по 23.01.2019 року. Подані апелянтом докази жодним чином не спростовують позовні вимоги.
Таким чином доводи скаржника, зазначені в апеляційній скарзі, викладені в довільному трактуванні норм чинного законодавства та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами і встановленими судами обставинами, а відтак не підлягають задоволенню.
Отже, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Житомирської області від 05.06.2019 року відповідає матеріалам справи, ґрунтується на чинному законодавстві і підстав для його скасування немає. Зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не обґрунтовані та не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.
Відповідно до ст. 129 ГПК України понесені апелянтом судові витрати за розгляд апеляційної скарги покладаються на останнього.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Мотто Євро Плюс" залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Житомирської області від 05.06.2019 року у справі № 906/253/19 залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
4. Справу № 906/253/19 повернути Господарському суду Житомирської області.
Повний текст постанови складений "22" жовтня 2019 року.
Головуючий суддя Тимошенко О.М.
Суддя Павлюк І.Ю.
Суддя Демидюк О.О.