Справа № 520/18861/19
Провадження № 2/520/5373/19
23.10.2019 року
Київський районний суд м. Одеси в складі:
головуючого - судді Калініченко Л.В.
при секретарі - Кириковій О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою
ОСОБА_1
до ОСОБА_2
про розірвання шлюбу та стягнення аліментів,
Позивач - ОСОБА_1 09 серпня 2019 року звернувся до Київського районного суду міста Одеси з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів, в якій позивач просить суд: розірвати шлюб, зареєстрований між нею та відповідачем; стягнути з відповідача на її користь аліменти на неповнолітніх дочок: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в твердій грошовій сумі у розмірі 3000 гривень, але не менше ніж один розмір прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, з розрахунку на кожну дитину щомісячно, починаючи з дня пред'явлення позову до суду та до досягнення кожною дитиною повноліття.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що вони перебувають у зареєстрованому шлюбі з 03.11.2000 року, за перебування в якому вони мають спільних дітей: дочок ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Подружні стосунки між ними на протязі останнього часу поступово погіршувались, внаслідок чого призвело до фактичного припинення. У них з відповідачем різні характери, погляди на життя, примирення між ними неможливе, шлюб має формальний характер, у зв'язку з чим просить суд розірвати шлюб, зареєстрований між ними.
Також позивач зазначила, що їх спільні діти мешкають разом з нею. Відповідач -матеріальної допомоги на утримання дітей не надає, у зв'язку з чим позивачка просить суд стягнути з відповідача аліменти на дітей.
Відповідно до автоматизованої системи документообігу цивільну справу було розподілено судді Калініченко Л.В.
Ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 20 серпня 2019 року прийнято до розгляду вказану позовну заяву та відкрито провадження по справі в порядку загального позовного провадження, призначено дату, час і місце проведення підготовчого судового засідання.
16 вересня 2019 року до суду від відповідача по справі надійшов відзив на позовну заяву, в якому ОСОБА_1 зазначив, що проти розірвання шлюбу не заперечує, однак в частині стягнення аліментів не погоджується з визначеним позивачем розміром аліментів. Так, відповідач зазначив, що він працює на посаді директора в ТОВ «БК УКР БУД ІНВЕСТ», та отримує заробітну плату в сумі 4275 гривень щомісячно, з якої здійснюється відрахування ПДФ в сумі 780 гривень щомісячно, у зв'язку з чим, він не має матеріальної можливості сплачувати аліменти в загальній сумі у розмірі 6000 гривень щомісячно, на двох дітей. Одночасно у відзиві відповідач зазначив, що визнає свій обов'язок щодо утримання дітей та просить суд стягнути з нього аліменти у розмірі 50% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, з розрахунку на кожну дитину, щомісячно.
Позивач тієї ж дати, надали до суду відповідь на відзив, в якій зазначила, що заперечення відповідача в частині розміру аліментів вважає необґрунтованими, а інформацію про доходи ОСОБА_1 такою, що не відповідає дійсності.
У підготовче судове засідання 23.10.2019 року позивачка ОСОБА_2 не з'явилась, про дату, час і місце проведення якого повідомлена належним чином, однак надала до суду заяву, в якій позов підтримала та просила суд задовольнити, розгляд справи провести за її відсутності.
Відповідач у підготовче судове засідання також не з'явився, однак 16.09.2019 року надав до суду заяву, в якій просив суд розгляд справи провести за його відсутності, з урахуванням викладених ним пояснень у відзиві на позовну заяву.
Відповідно до ч.3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.
На підставі викладеного, з урахуванням подання сторонами по справі заяв про розгляд справи за їх відсутності, судом було ухвалено закрити підготовче провадження по справі та продовжено розгляд справи у відкритому судовому засіданні, за відсутності сторін по справі, на підставі наявних документів в матеріалах справи.
Дослідивши, вивчивши та проаналізувавши матеріали справи, суд вважає позов ОСОБА_2 підлягаючим частковому задоволенню, з наступних підстав.
Судом встановлено, що 03 листопада 2000 року Відділом реєстрації актів громадянського стану виконкому Одеської міськради було зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , про що тієї ж дати в Книзі реєстрації шлюбів зроблено відповідний актовий запис №1113. Під час реєстрації шлюбу ОСОБА_5 змінила прізвище на « ОСОБА_6 ».
За час перебування у шлюбі сторони мають спільних дітей:
- дочку - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , актовий запис №765 від 11.08.2005 року, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 ;
- дочку - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , актовий запис №4743 від 17 травня 2014 року, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 .
На підставі викладеного судом встановлено, що сторони перебувають в зареєстрованому шлюбу, за час якого мають спільних дітей: дочок ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
З наданої до суду довідки з місця мешкання про склад сім'ї та реєстрацію, виданої 05.08.2019 року КП «ЖКС «Чорноморський» за вих. №453, судом встановлено, що малолітні діти сторін по справі, мешкають разом з матір'ю ОСОБА_2 в квартирі АДРЕСА_1 .
Відповідно до ст. 110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.
Згідно зі ст. 112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них.
Шлюб - це сімейний добровільний та рівноправний союз жінки та чоловіка, їх спільність, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану та спрямований на створення сім'ї.
Добровільність шлюбу - одна з основних його засад.
Загальна декларація прав людини у ч. 2 ст. 16 містить положення, за яким шлюб може укладатися тільки при вільній і повній згоді сторін, що одружуються, а за ст. 23 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, жоден шлюб не може бути укладений без вільної і цілковитої згоди тих, що одружуються.
За аналогією можливо зробити висновок, що й подальше існування сім'ї як добровільного союзу у разі відсутності добровільної згоди чоловіка чи жінки на такий союз - сім'ю - шлюб, не може мати місце, а також, приймаючи бажання й право одного з них розірвати шлюб не може бути незаконно порушене або одного з подружжя не можливо насильно, без його волі змусити перебувати у таких зареєстрованих як шлюб відносинах.
Принцип добровільності шлюбу є чинним не лише на стадії реєстрації шлюбу. Добровільність шлюбу, тобто наявність вільної згоди, - це його довічна риса. Саме добровільністю шлюбу зумовлена можливість його розірвання.
За ст. 51 Конституції України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка.
Чинне законодавство України забороняє примушування до шлюбу. Примушування - значить добиватися певної поведінки від особи за допомогою фізичного або психічного насильства.
Закріпленні у законодавстві права дружини та чоловіка на повагу до своєї індивідуальності є засобом захисту психологічно слабшого у шлюбі від психічного диктату чи навіть агресії дружини, чоловіка або іншої особи. Воно схиляє до толерантності, терпимості у шлюбі, спрямовує кожного з них на спокійне, інтелігентне залагодження колізії індивідуальних рис характеру, життєвих звичок.
Однією з причин припинення шлюбу є його розірвання.
Шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду.
Оскільки шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка, розірвання шлюбу може відбутися за їхньою спільною заявою або за заявою когось з них.
У ході розгляду справи, судом була перевірена наявність відповідних підстав для розірвання шлюбу.
Крім того, ст.17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського Суду з прав людини як джерело прав.
Крім цього, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, закріплено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
У пункті 84 рішення Європейського суду з прав людини по справі «Валліанатос та інші проти Греції» від 07.11.2013 року (Заяви №№29381/09 та 32684/09) передбачено: «Суд наголошує на принципах, встановлених у його практиці. Мета захисту родини у її традиційному сенсі є доволі абстрактною і для її реалізації може використовуватися широкий спектр конкретних заходів… Також, з огляду на те, що Конвенція є «живим» документом, який слід тлумачити у світлі умов сьогодення…, держава при виборі засобів, покликаних забезпечувати захист сім'ї та повагу до сімейного життя, як цього вимагає стаття 8, обов'язково має брати до уваги зміни, що відбуваються у суспільстві і у ставленні до соціальних питань, цивільного стану і міжособистісних стосунків, включаючи той факт, що не існує лише одного шляху чи лише одного вибору, коли йдеться про те, як вести сімейне або приватне життя».
Окрім цього, пунктом 126 рішення Європейського суду з прав людини по справі «Фернандес Мартінес проти Іспанії» (заява 56030/07) від 12 червня 2014 року встановлено: «Що стосується права на приватне та сімейне життя, Суд наголошує на важливості для осіб мати можливість вільно приймати рішення з приводу того, як вести своє приватне та сімейне життя. У зв'язку з цим повторно наголошується, що відповідно до статті 8 також надається охорона прав на самореалізацію як у формі особистого розвитку…, так і з точки зору права на встановлення та розвиток відносин з іншими людьми та навколишнім світом, при цьому поняття особистої автономії є важливим принципом, що береться за основу при тлумаченні гарантій, які викладені в такому положенні.».
Згідно до п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.
Зважаючи на принципи рівноправності жінки і чоловіка, закон вимагає, щоб згода на одруження була взаємною. Принцип добровільності шлюбу є чинним не лише на стадії його реєстрації, а і під час знаходження в шлюбі, що зумовлює можливість добровільного розірвання шлюбу, про що записано в статті 16 Конвенції «Про дискримінацію жінок» в ч.1 підпункту «с», «однакові права і обов'язки під час шлюбу і після його розірвання». Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім'ю, а слово «союз» підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер.
Відповідно до ч.4 ст.206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Так як визнання відповідачем позову не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, враховуючи все вищевикладене, суд приходить до висновку, що сім'я розпалася остаточно, шлюб носить формальний характер, подружні стосунки між сторонами не підтримуються, подальше сумісне проживання суперечить інтересам сторін, у зв'язку з чим, суд вважає позов ОСОБА_2 в цій частині обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.
Щодо вимог позивача в частині стягнення аліментів, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 51 Конституції України та ст. 180 Сімейного кодексу України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Частиною 9 статті 7 СК України визначено, що сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до ст. 141 Сімейного кодексу України, мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що кожна дитина має право на рівень життя достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку.
Відповідно до ст.5 Протоколу №7 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (Конвенцію ратифіковано Законом №475/97-ВР (475/97-ВР) від 17.07.1997 року) кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов'язками цивільного характеру, що виникають зі вступу у шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання. Ця стаття не перешкоджає державам вживати таких заходів, що є необхідними в інтересах дітей.
Відповідно до принципу №4 Декларації прав дитини, дитині має належати право на здорове зростання і розвиток; з цією метою спеціальний догляд і охорона повинні бути забезпечені як їй, так і її матері, включаючи допологовий і післяпологовий догляд. Дитині має належати право на належне харчування, житло, розваги і медичне обслуговування.
Згідно зі ст.27 Конвенції про права дитини, прийнятої 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20.11.1989 р., батько або (і) інші особи, що виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здатностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно з вимогами ст. 181 Сімейного кодексу України, способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Статтею 182 Сімейного кодексу України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 184 Сімейного кодексу України, суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів, визначений судом або домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону, якщо платник і одержувач аліментів не домовилися про інше. За заявою одержувача аліментів індексація може бути здійснена судом за інший період.
Згідно ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 89 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З матеріалів справи вбачається, що позивачка разом з малолітніми дочками ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживають окремо від відповідача, позивачка самостійно здійснює догляд за їх дітьми.
При визначенні розміру аліментів, судом враховується, що позивачем в порушення ст. 81 ЦПК України не доведено належними доказами платоспроможність відповідача по справі на сплату розміру аліментів щомісячно у заявленому позивачем розмірі - в сумі по 3000 гривень щомісячно на кожну дитину.
Однак, з наданих відповідачем до відзиву доказів, судом встановлено, що ОСОБА_1 працює на посаді директора ТОВ «БК УКР БУД ІНВЕСТ», що підтверджується наказом ТОВ «БК УКР БУД ІНВЕСТ» від 30.11.2017 року за №30/11/17, а також відповідним записом в трудовій книжці серії НОМЕР_3 , виданої на ім'я ОСОБА_1
Відповідно до довідки про доходи, виданої ТОВ «БК УКР БУД ІНВЕСТ» 28.08.2019 року, заробітна плата ОСОБА_1 за період з березня 2019 року по серпень 2019 року включно, складає в сумі 4275 гривень щомісячно, з відрахуванням ПДФ в середньому у розмірі 780 гривень.
На підставі викладеного, судом встановлено, що відповідач працевлаштований та отримує заробітну плату в середньому з урахуванням відрахувань, в середньому щомісячно у розмірі 3500 гривень.
Позивачем в обґрунтування, викладених у відповіді на відзив, заперечень щодо вказаних обставин, не надано до суду жодних доказів, як і не заявлялось під час розгляду справи жодних клопотань про витребування доказів, для перевірки вказаних обставин.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
При вищевикладених обставинах, судом враховується, що відповідач є особою працездатного віку, законодавчо на останнього покладено обов'язок забезпечення утримання та виховання власних дітей, а також з урахуванням того, що відповідач працевлаштований, має постійний заробіток, беручи до уваги рівність обов'язку обох батьків щодо утримання своєї дитини, суд доходить до висновку, що законним і справедливим буде стягнення з відповідача на користь позивача аліменти на малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/2 частки від доходу (заробітку) платника щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 09.08.2019 року та до досягнення найстаршою дитиною повноліття, а надалі стягнення у розмірі 1/4 частки від доходу (заробітку) платника щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення молодшою дитиною повноліття.
Також суд окремо зазначає, що вимога позивача в частині зазначення мінімального до стягнення розміру аліментів, а саме не менш ніж один розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, задоволенню не підлягає, оскільки зазначена вимога, жодним чином позивачем не обґрунтована, а у відповідності до ст. 182 СК України, мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Також у даному випадку, таке зазначення судом допускається, з метою забезпечення стягнення на дитину аліментів не менш ніж законом визначений мінімальний її розмір.
Одночасно суд зазначає, що при визначенні розміру коштів, що стягуються як аліменти, суд прагне не до зрівняння матеріального становища платника й одержувача аліментів, а до того, щоб одержувач аліментів у разі їх сплати перестав бути таким, що потребує матеріальної допомоги. Окрім того, розмір призначених аліментів має бути виправданий дійсними потребами та з урахуванням матеріального становища сторін, має виходити з фактичних обставин справи та мети зобов'язання щодо утримання.
Разом з цим, суд вважає за належне роз'яснити сторонам, що відповідно до ст.192 Сімейного кодексу України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, може бути згодом зменшено або збільшено рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось з них, а також положення ст.185 Сімейного кодексу України щодо обов'язку того з батьків, з кого присуджено аліменти на дитину, брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами.
Одночасно суд роз'яснює, що статтею 196 Сімейного кодексу України передбачена відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно зі ст.5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються зокрема позивачі у справах про стягнення аліментів.
З урахуванням вищевикладеного, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню витрати зі сплати останньою судового збору за подання до суду позовної заяви в частині вимог про розірвання шлюбу у розмірі 768 гривень 40 копійок, а також оскільки позивач звільнена від сплати судового збору за подання до суду позовної заяви про стягнення аліментів, з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір в сумі 768 гривень 40 копійок.
Крім того, позивачем також заявлено до стягнення з відповідача витрати понесені за надану правничу допомогу в сумі 2700 гривень.
Статтею 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
З наданих до суду документів, судом встановлено, що 05.08.2019 року між позивачкою та адвокатом Шевченко Максимом Анатолійовичем було укладено договір №657, за умовами якого адвокат прийняв на себе зобов'язання у наданні ОСОБА_2 правової допомоги у складенні документів та підготовки позовної заяви про стягнення аліментів та розірванні шлюбу. Сторонами визначено гонорар адвоката в сумі 2700 гривень.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 на виконання вказаного договору було сплачено грошові кошти в сумі 2700 гривень на рахунок адвоката Шевченко М.А., що підтверджується квитанціями №147443993 від 05.08.2019 року та №147917727 віж 09.08.2019 року.
Виконання адвокатом умов вказаного договору та надання правової допомоги підтверджується складеним актом виконаних робіт від 09.08.2019 року, за умовами якого адвокатом було надано усну консультацію, здійснено дослідження доказів, узгодження правової позиції по справі, складення позовної заяви.
Одночасно під час вирішення питання про компенсацію витрат понесених на правничу допомогу, судом враховується, що відповідачем під час розгляду справи вказана сума витрат не оспорювалась, клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, не заявлялось.
На підставі викладеного, суд доходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрати понесені з надання правничої допомоги в сумі 2700 гривень.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 1, 3, 10, 13, 76-81, 89, 211, 263-265, 268, 352, 354, 430 ЦПК України, п. 15.5 Перехідних положень Розділу ХІІІ ЦПК України, ст.ст. 110, 112, 113, 180, 182 СК України, суд,
Позов ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_2 ) до ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_3 ) про розірвання шлюбу та стягнення аліментів - задовольнити частково.
Розірвати шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_11 , зареєстрований 03 листопада 2000 року Відділом реєстрації актів громадянського стану виконкому Одеської міськради, актовий запис №1113.
Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_11 , вважати розірваним у день набрання чинності цим рішенням.
Позивачеві ОСОБА_12 після розірвання шлюбу залишити прізвище « ОСОБА_6 ».
Стягувати з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , уродженця міста Одеси, РНОКПП НОМЕР_4 , на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_5 , аліменти на малолітніх: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у розмірі Ѕ частки від усіх видів доходів (заробітку) ОСОБА_1 щомісячно на обох дітей, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, з розрахунку на кожну дитину, починаючи з 09 серпня 2019 року, та до досягнення ОСОБА_7 повноліття, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_3 2023 ІНФОРМАЦІЯ_6 , надалі стягувати у розмірі 1/4 частки від усіх видів доходів (заробітку) ОСОБА_1 щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, до досягнення ОСОБА_8 повноліття, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_7 .
У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_2 - відмовити.
Рішення підлягає негайному виконанню в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , уродженця міста Одеси, РНОКПП НОМЕР_4 , на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_5 , витрати по сплаті судового збору за подання до суду позовної заяви про розірвання шлюбу в сумі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 (сорок) копійок, та витрати з надання правничої допомоги в сумі 2700 (дві тисячі сімсот) гривень, що в загальному розмірі складає 3468 (три тисячі чотириста шістдесят вісім) гривень 40 (сорок) копійок.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , уродженця міста Одеси, РНОКПП НОМЕР_4 , на користь держави судовий збір в сумі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 (сорок) копійок.
Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду шляхом подання до Київського районного суду м. Одеси апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення суду складено - 23 жовтня 2019 року.
Головуючий Калініченко Л. В.