Ухвала
Іменем України
17 жовтня 2019 року
м. Київ
справа № 635/1530/17
провадження № 61-18227ск19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю. Усика Г. І.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ,
суб'єкт оскарження - приватний виконавець виконавчого округу Харківської області Попляк Володимир Володимирович,
заінтересована особа - ОСОБА_2 ,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 26 квітня 2019 року у складі судді Губської Я. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 10 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Бровченка І. О., Колтунової А. І., Бурлака І. В.,
У березні 2019 року ОСОБА_1 подав до суду скаргу на постанову приватного виконавця Виконавчого округу Харківській області Попляка В. В., в якій просив поновити строк на звернення до суду, визнати неправомірними дії приватного виконавця щодо винесення постанови про накладення арешту на кошти боржника від 13 лютого 2019 року в частині накладення арешту на банківський рахунок № НОМЕР_1 у Публічному акціонерному товаристві Комерційному банку «Приватбанк» (далі - ПАТ КБ «Приватбанк»), скасувати вказану постанову.
Скарга мотивована тим, що ОСОБА_1 є пенсіонером та отримує пенсію. Один із рахунків - це рахунок, з якого заявник отримує пенсію, що є його єдиним джерелом доходу і накладення арешту на цей рахунок позбавляє його права на отримання пенсії та достатній життєвий рівень.
Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 26 квітня 2019 року, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного суду від 10 вересня 2019 року, поновлено ОСОБА_1 строк на оскарження постанови приватного виконавця виконавчого округу Харківській області Попляка В. В. від 13 лютого 2019 року. Скаргу ОСОБА_1 на дії приватного виконавця виконавчого округу Харківській області Попляка В. В. задоволено. Визнано неправомірними дії приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Попляка В. В. щодо винесення постанови про накладення арешту на кошти боржника від 13 лютого 2019 року в частині накладення арешту на банківський рахунок № НОМЕР_1 , відкритий у ПАТ КБ «Приватбанк». Скасовано постанову приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Попляка В. В. від 13 лютня 2019 року, винесену в рамках виконавчого провадження № 55454142 у частині накладення арешту на банківський рахунок № НОМЕР_1 , який відкритий у ПАТ КБ «Приватбанк».
У жовтні 2019 року ОСОБА_2 подав касаційну скаргу на ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 26 квітня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 10 вересня 2019 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволені скарги.
У відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з положеннями пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України суд в порядку, передбаченому частинами четвертою, п'ятою цієї статті, відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою.
Пунктом 2 частини четвертої статті 394 ЦПК України передбачено, що суд відмовляє у відкритті касаційного провадження з перегляду ухвали про повернення заяви позивачеві (заявникові), про розгляд скарг на дії (бездіяльність) органів державної виконавчої служби, приватного виконавця, якщо рішення касаційного суду за наслідками розгляду такої скарги не має значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Відповідно до частини п'ятої статті 394 ЦПК України у разі якщо суддя-доповідач дійде висновку, що подана касаційна скарга є необґрунтованою, вирішення питання про відкриття провадження здійснюється постійною колегією суддів, до складу якої входить суддя-доповідач.
Разом із тим, як зазначено у частині п'ятій статті 394 ЦПК України, якщо жоден суддя із складу колегії не дійде висновку про необхідність відкриття касаційного провадження через необґрунтованість скарги, колегія суддів постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження.
Із матеріалів касаційної скарги, змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що касаційна скарга є очевидно необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності вказаних судових рішень.
Такого висновку суд дійшов з огляду на таке.
Судами встановлено, що рішенням Київського районного суду м. Харкова від 26 жовтня 2017 року стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму боргу в розмірі 32 500,00 дол. США, що відповідно до курсу Національного банку України становить 880 425,00 грн, три проценти річних у сумі 24 404,36 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Вказане судове рішення залишене без змін після апеляційного та касаційного переглядів.
У межах виконавчого провадження із виконання виконавчого листа із виконання рішенням Київського районного суду м. Харкова від 26 жовтня 2017 року приватним виконавцем виконавчого округу Харківської області Попляком В. В. постановою від 13 лютого 2019 року накладено арешт на грошові кошти боржника ОСОБА_1 , що містяться на рахунках у ПАТ КБ «Приватбанк» № НОМЕР_2 , НОМЕР_1 , НОМЕР_3 , НОМЕР_4 , НОМЕР_5 , НОМЕР_6 .
Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Відповідно до положень частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Частинами першою-третьою статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна. Виконавець за потреби може обмежити право користування майном, здійснити опечатування або вилучення його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що він виносить постанову або зазначає обмеження в постанові про арешт. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.
Відповідно до частин першої, другої статей 68 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника звертається у разі відсутності в боржника коштів на рахунках у банках чи інших фінансових установах, відсутності чи недостатності майна боржника для покриття в повному обсязі належних до стягнення сум, а також у разі виконання рішень про стягнення періодичних платежів. За іншими виконавчими документами виконавець має право звернути стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника без застосування заходів примусового звернення стягнення на майно боржника - за письмовою заявою стягувача або за виконавчими документами, сума стягнення за якими не перевищує п'яти мінімальних розмірів заробітної плати.
Частиною другою статті 70 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що з пенсії може бути відраховано не більш як 50 відсотків її розміру на утримання членів сім'ї (аліменти), на відшкодування збитків від розкрадання майна підприємств, установ і організацій, на відшкодування пенсіонером шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також у зв'язку із смертю потерпілого, на повернення переплачених сум заробітної плати в передбачених законом випадках; за іншими видами стягнень, якщо інше не передбачено законом, - 20 відсотків.
Статтею 46 Конституцією України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Конституційний Суд України у своєму рішенні № 25рп/2009 від 07 жовтня 2009 року зазначив, що право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел та забезпечується статтями 7, 22, 46, 58, 68 Конституції України. А саме, кожний громадянин має право на соціальний захист, що включає право на пенсійне забезпечення і всі застраховані особи є рівноправними щодо отримання пенсійних виплат. Конституційні права і свободи громадянина України гарантуються і не можуть бути скасовані.
Згідно з частиною п'ятою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» арешт з майна (коштів) може бути знятий за рішенням суду.
За змістом статті 451 ЦПК України, у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
Скасовуючи постанову приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Попляка В. В. від 13 лютня 2019 року в частині накладення арешту на банківський рахунок № НОМЕР_1 , суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили із того, що приватний виконавець діяв у спосіб, що не відповідає вимогам Конституції України та Закону України «Про виконавче провадження», оскільки накладений на вказаний рахунок арешт унеможливлює отримування заявником будь-яких коштів пенсії, яка є єдиним джерелом його доходу, а тому позбавляє його коштів для існування та порушує його право на соціальний захист.
Доводи касаційної скарги про те, що законодавством не заборонено виконавцю накладати арешт на рахунок боржника, на який надходять пенсійні виплати, є безпідставними, оскільки чинним законодавством України передбачений окремий порядок здійснення таких відрахувань.
Посилання заявника у касаційній скарзі на те, що суди безпідставно поновили заявнику строк на звернення зі скаргою на дії та рішення виконавця, є необґрунтованими, оскільки судами встановлено, що заявник пропустив такий строк із поважних причин, а саме останній дізнався про накладення виконавцем арешту на рахунок, із якого він отримує пенсію, лише 12 березня 2019 року (у день отримання пенсії), після чого звернувся до суду в передбачений законодавством України десятиденний строк. При цьому, суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, а тому з огляду на вимоги процесуального закону, не здійснює переоцінку доказів та не встановлює обставини, що не були встановлені судами чи відкинуті ними, у зв'язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень
Таким чином, зі змісту касаційної скарги, оскаржуваних судових рішень вбачається, що скарга є необґрунтованою, правильне застосовування судами норм матеріального та процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, розгляд зазначеної скарги не має значення для формування єдиної правозастосовної практики, а наведені у ній доводи не дають підстав для висновку щодо незаконності та неправильності судових рішень.
Доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.
Таким чином, оскільки правильне застосування судами норм матеріального та процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга є необґрунтованою, що є підставою для відмови у відкритті касаційного провадження.
Керуючись пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 26 квітня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 10 вересня 2019 року у справі за скаргою ОСОБА_1 про визнання неправомірними дій приватного виконавця щодо винесення постанови про накладення арешту на кошти боржника та скасування постанови відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:О. В. Ступак
І. Ю. Гулейков
Г. І. Усик