Постанова
Іменем України
25 вересня 2019 року
м. Київ
справа № 759/5698/17
провадження № 61-8868св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -Ступак О. В. (суддя-доповідач),
суддів:Гулейкова І. Ю., Усика Г. І., Погрібного С. О., Яремка В. В,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Державне підприємство «Об'єднана компанія «Укрвуглереструктуризація»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 16 січня 2019 року у складі судді Миколаєць І. Ю. та постанову Київського апеляційного суду від 05 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Савченка С. І., Верланова С. М., Мережко М. В.,
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Державного підприємства «Об'єднана компанія «Укрвуглереструктуризація» (далі - ДП «Об'єднана компанія «Укрвуглереструктуризація») про стягнення належних до виплати сум при звільненні та середнього заробітку за час затримки розрахунку.
Свої вимог позивач мотивувала тим, що вона працювала на ДП «Об'єднана компанія «Укрвуглереструктуризація» на посаді лампівника 2-го розряду із 2007 року. Наказом від 03 червня 2015 року № 131-к її звільнено з роботи за власним бажанням. При звільненні відповідач не провів з нею повного розрахунку, зокрема, не виплатив їй заробітну плату із листопада 2014 року по червень 2015 року в розмірі 27 445,43 грн, одноразову допомогу у розмірі трьох середньомісячних зарплат у розмірі 10 292,01 грн, компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 4 305,12 грн. Згідно зі статтею 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) відповідач має компенсувати їй середній заробіток за час затримки розрахунку із 03 червня 2015 року.
Уточнивши позовні вимоги, позивач просила стягнути із відповідача на свою користь заборгованість із виплати заробітної плати у розмірі 27 445,43 грн, одноразову допомогу в розмірі 10 292,01 грн, компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 4 305,12 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 75 474,74 грн, а всього 117 517,03 грн. Допустити негайне виконання рішення суду на всю суму боргу.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 16 січня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено.Стягнуто із ДП «Об'єднана компанія «Укрвуглереструктуризація» на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати в розмірі 27 445,43 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 37 737,37 грн, компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 4 305,12 грн та заборгованість з виплати допомоги у розмірі трьох середньомісячних заробітних плат у розмірі 10 292,01 грн, а всього 79 779,93 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач у порушення вимог статей 115, 116 КЗпП України, статті 24 Закону України «Про оплату праці» своєчасно не виплачував позивачу заробітну плату, а при її звільненні не провів повного розрахунку, тому вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Постановою Київського апеляційного суду від 05 квітня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 16 січня 2019 року в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку скасовано та відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 у цій частині. В іншій частині рішення суду залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку не підлягають задоволення з огляду на відсутність вини відповідача у непроведенні розрахунку з позивачем при звільненні. Наявність постанови Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року № 595, якою затверджений Тимчасовий порядок фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, а також інших платежів з рахунків, відкритих в органах Казначейства, заборонено виплату бюджетних коштів на окупованих територіях і згідно зі статтею 117 Конституції України є обов'язковою до виконання, свідчить про поважність причин непроведення відповідачем своєчасного розрахунку із позивачем при її звільненні.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників
У травні 2019 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 16 січня 2019 року тапостанову Київського апеляційного суду від 05 квітня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції ухвалив рішення без урахування заяви про збільшення позовних вимог, у якій позивач збільшила розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку. Крім того, суд першої інстанції порушив передбачені законом строки розгляду справи, не допустив негайного виконання рішення. Апеляційний суд незаконно послався на постанову Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року № 595 як на підставу відсутності вини відповідача у несвоєчасному проведенні розрахунку із позивачем при звільненні, оскільки вказана постанова суперечить Конституції України, зокрема статті 43, згідно з якою право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
У серпні 2019 року від ДП «Об'єднана компанія «Укрвуглереструктуризація» надійшов відзив на касаційну скаргу, уяких заявник просить відхилити вказану касаційну скаргу, посилаючись на те, що касаційна скарга є необґрунтованою і такою, що не підлягає задоволенню. Заявник зазначає, що суди повторно стягнули компенсацію за невикористану відпустку і вихідну допомогу, які вже нараховані позивачу та входять до розміру заборгованості за невиплачену заробітну плату в сумі 27 445,43 грн. Суд апеляційної інстанції, відмовляючи у стягненні середнього заробітку за час затримки розрахунку, правильно визначив відсутність вини відповідача у несвоєчасному розрахунку з огляду на необхідність виконання постанови Кабінету Міністрів Українивід 07 листопада 2014 року № 595.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 01 липня 2019 року відкрито касаційне провадження, витребувано цивільну справу та надано строк на подання відзиву на касаційну скаргу.
Відкриваючи касаційне провадження у цій справі, Верховний Суд враховував, що справа є малозначною в силу положень пункту 1 частини другої статті 19 ЦПК України. Разом з цим касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а саме можливість звільнення власника або уповноваженого ним органу від зобов'язання виплати належних звільненому працівникові сум середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку у випадку виконання власником або уповноваженим ним органом положень постанови Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року № 595 «Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, а також інших платежів з рахунків, відкритих в органах Казначейства».
Ухвалою Верховного Суду від 12 вересня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Позиція Верховного Суду
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню із таких підстав.
Судами встановлено, що ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з ДП «Об'єднана компанія «Укрвуглереструктуризація», обіймаючи посаду лампівника 2-го розряду на вугільній шахті «Ворошилівська» у м. Ровеньки Луганської області.
Наказом відповідача від 03 червня 2015 року № 131-к ОСОБА_1 звільнено з роботи за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України.
ДП «Об'єднана компанія «Укрвуглереструктуризація» при звільненні ОСОБА_1 не провело з нею розрахунку та не виплатило їй заборгованість із заробітної плати за період із листопада 2014 року по червень 2015 року в розмірі 27 445,43 грн, одноразову допомогу у розмірі 3-х середньомісячних зарплат у сумі 10 292,01 грн, компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 4 305,12 грн.
Нормативно-правове обґрунтування
Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Аналіз зазначених норм дає підстави зробити висновок про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. При невиконанні такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Невиплата працівникові при звільненні всіх належних йому сум є триваючим правопорушенням, а тому працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд апеляційної інстанції виходив із того, що шахта «Ворошилівська», де працювала позивач, розташована у м. Ровеньки Луганської області, яке постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року№ 595, якою затверджений «Тимчасовий порядок фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, а також інших платежів з рахунків, відкритих в органах Казначейства», віднесено до переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження та на яких обмежено виплату бюджетних коштів. Зокрема, згідно з пунктом 2 вказаного Тимчасового порядку у населених пунктах Донецької та Луганської областей, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, видатки з державного бюджету, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування здійснюються лише після повернення згаданої території під контроль органів державної влади. За таких обставин не виплата позивачу сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, відбулася за відсутності вини відповідача, у зв'язку із чим відсутні підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.
Верховний Суд не може погодитися із таким висновком апеляційного суду.
Статтею 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
За змістом частин другої, восьмої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. Суд може визнати нормативно-правовий акт незаконним та таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, повністю або в окремій його частині.
У Єдиному державному реєстрі судових рішень міститься постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 лютого 2015 року, залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02 квітня 2015 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16 жовтня 2015 року, згідно з якою визнано незаконним та нечинним з моменту прийняття пункт 2 Тимчасового порядку фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року№ 595.
Вказане судове рішення мотивоване тим, що із урахуванням норм Конституції України, законів, змісту рішень Конституційного Суду України, теоретичних засад науки теорії держави і права встановлені законом права громадянина, в тому числі, щодо конкретних соціальних гарантій (пенсійного та іншого соціального забезпеченні) можуть бути змінені виключно законом, а не підзаконним нормативно-правовим актом. Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Пункт 2, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року № 595Тимчасового порядку фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, незаконно обмежує права громадян України у сфері пенсійного та соціального забезпечення, які знаходяться в зоні проведення антитерористичної операції, а тому підлягає визнанню незаконним та нечинним з моменту свого прийняття.
Таким чином, переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд не встановив усіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору, у зв'язку із чим помилково послався на пункт 2 Тимчасового порядку фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, а також інших платежів з рахунків, відкритих в органах Казначейства, який на момент розгляду справи визнаний незаконним та нечинним з моменту прийняття.
За таких обставин відсутні підстави вважати, що невиплата позивачу сум при звільнені у строки, зазначені e статті 116 КЗпП України, відбулася за відсутності вини відповідача. Відсутність фінансування фонду заробітної плати підприємства відповідача з державного бюджету, що відповідачем не доведено в цій справі, не звільняє відповідача від обов'язку по виплаті працівнику коштів при звільнені.
Установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Судами встановлено, що в день звільнення відповідачем позивачу не виплачено всіх належних до сплати сум. Указаний факт сторонами не оспорюється.
Відповідно до вимог статті 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні передбачений Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок).
Пунктом 5 Порядку встановлено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Згідно з пунктом 8 Порядку розмір середньої заробітної плати визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період. Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції помилково ототожнив середній заробіток за час затримки розрахунку із компенсацією втрати частини доходів у зв'язку із порушенням термінів їх виплати та безпідставно застосував при вирішенні спору Закон України «Про компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» і Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159.
Крім цього, суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, не врахував заяву про збільшення позовних вимог від 03 квітня 2018 року, у якій позивач збільшила розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку.
Верховний Суд, враховуючи тривалість розгляду цієї справи, про що неодноразово заявляв представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , із метою захисту права позивача на своєчасний розгляд справи вважає за можливе самостійно обрахувати розмір середнього заробітку за період затримки розрахунку на підставі наявних у матеріалах справи документів, які були оцінені судами на предмет належності та допустимості.
Відповідно до довідки про доходи, виданої Відокремленим підрозділом «Донецька виконавча дирекція з ліквідації шахт», заробітна плата позивача за два місяці, які передували звільненню, складає: квітень 2015 року - 2 676,78 грн, травень 2015 року - 2 855,89 грн.
Кількість робочих днів: 22 (квітень 2015 року) + 20 (травень 2015 року) = 42 робочих днів. Середньоденна заробітна плата: 5 532,67 грн / 42 робочі дні = 131,73 грн. Спірний період: із 03 червня 2016 року по 03 квітня 2018 року (у заявлених позивачем межах) - 459 робочих днів.
Отже, загальний розмір середнього заробітку за весь період затримки розрахунку, який підлягає стягненню із відповідача на користь позивача, складає 60 464,07 грн (459 робочих днів ? 131,73 грн).
Викладене свідчить про те, що суди попередніх інстанцій, вирішуючи справу в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, неправильно застосували норми матеріального права, які підлягали застосуванню, у зв'язку із чим неправильно вирішили спір у цій частині.
Відповідно до частин першої, третьої та четвертої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
За таких обставин, рішення суду апеляційної інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції у цій частині - зміні шляхом збільшення розміру стягнутого із відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні із 37 737,37 грн до 60 464,07 грн.
Рішення судів попередніх інстанцій у частині стягнення із відповідача на користь позивача заборгованості із заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, заборгованості із виплати допомоги у розмірі трьох середньомісячних заробітних плат сторонами не оскаржується, а тому суд касаційної інстанції не переглядає рішення судів у цій частині.
Судові витрати
Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Враховуючи те, що позивач звільнена від сплати судового збору в цій справі та з огляду на висновок щодо суті касаційної скарги, судові витрати у розмірі 1 409,60 грн (1 762,00 грн ? 0,4 ? 200 %), пов'язані із розглядом цієї справи у суді касаційної інстанції, підлягають стягненню із ДП «Об'єднана компанія «Укрвуглереструктуризація» на користь держави пропорційно до задоволених вимог.
Керуючись статтями 141, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного суду від 05 квітня 2019 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 до Державного підприємства «Об'єднана компанія «Укрвуглереструктуризація» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку скасувати.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 16 січня 2019 року змінити, збільшивши розмір стягнутого із Державного підприємства «Об'єднана компанія «Укрвуглереструктуризація» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні із 37 737,37 грн до 60 464,07 грн.
В інших частинах рішення Святошинського районного суду м. Києва від 16 січня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 квітня 2019 року залишити без змін.
Стягнути із Державного підприємства «Об'єднана компанія «Укрвуглереструктуризація» на користь держави судові витрати за розгляд справи у суді касаційної інстанції у розмірі 1 409,60 грн.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийО. В. Ступак
Судді:І. Ю. Гулейков
С. О. Погрібний
Г. І. Усик
В. В. Яремко